Теоретичні засади кодифікації

План курсової роботи

 

Вступ

. Теоретичні засади кодифікації

Поняття кодифікації та її характерні риси

Види кодифікації та форми кодифікаційних актів

Особливості кодифікації

Кодифікаційна техніка

. Кодифікація законодавства України

Кодифікація національного законодавства: загальне поняття

Ознаки кодифікаційних актів

Методологічні проблеми кодифікації національного законодавства

Сучасний стан кодифікації законодавства України

Законодавчий процес як передумова кодифікації законодавства

. Кодифікація міжнародного права

Поняття кодифікації міжнародного права

Основні напрями кодифікації міжнародного права

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

 

В людській історії настало уже третє тисячоліття. З самого початку зародження права кращі юристи та наукові діячі світу працювали над законодавствами своїх країн, постійно покращуючи та доповнюючи їх. Проте не існує ідеального законодавства. Трапляються своєрідні прогалини та колізії, які необхідно долати. І один із шляхів їх вирішення, це кодифікація законодавства, яка, по суті, є формою вдосконалення вже існуючого нормативно-правового акту.

Кодифікація - це форма вдосконалення законодавства по суті, і її результатом є новий зведений законодавчий акт стабільного змісту (кодекс, положення, статут тощо), що заміняє раніше чинні нормативні акти з даного питання. Поєднання в кодифікації упорядкування і оновлення законодавства дозволяє розглядати її як найбільш досконалу, вищу форму правотворчості.

Кодифікація законодавства має своїм предметом систему юридичних норм (правовий інститут, галузь, систему законодавства). Метою кодифікації є формування положень сукупності юридичних норм у рамках правових інститутів, закріплення галузевої структури законодавства та розвиток правових інститутів і галузей законодавства як органічних складових єдиної системи законодавства у напрямку підвищення його ефективності. Відтак, способами кодифікації законодавства стають його інституційна, галузева і комплексна систематизація. Результатом кодифікації є часткова формальна і змістовна систематизація законодавства, досягнення більше високого рівня розвитку як єдиної системи та підвищення його ефективності.

Якщо розглядати законодавство України з точки зору його кодифікованості, то воно характеризується наявністю досить значної кількості чинних кодексів України. Можна стверджувати, що значна частина національного законодавства охоплена кодифікацією, систематизована в кодифікаційних актах (кодексах).

Упорядкування законодавства в цілому чи будь-якої його сфери відбувається в рамках законодавчого процесу та не підпорядковуватися вимогам цього процесу. Кодифікація, як одна із дієвих форм упорядкування, систематизації законодавства, не є винятком із даного правила; через це, при здійсненні кодифікації має бути не лише усвідомлення стану існуючої законодавчої бази, але й розуміння необхідності кодифікації певної сфери законодавства, виходячи з характеру законодавчого процесу, що відбувається у державі на даний момент.

Після відродження держави і прийняття Конституції в Україні почався активний процес вдосконалення і впорядкування всіх галузей українського законодавства. Все це втілено у великій кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили. Серед них є такі, що повторюють положення інших, але велика їх кількість розходиться з нормами Основного закону - Конституції України, а деякі взагалі неврегульовані.

Саме тому і постає необхідність у систематизації, а особливо у кодифікації чинного законодавства. Кодифікація норм - завжди надто складний процес, сьогодення - не виняток. Варто лиш згадати, як складно затверджувався Податковий Кодекс, та які прогалини існують в інших кодексах. Саме тому, дана робота є досить актуальною.

Основні питання, які вимагають вирішення, це як саме кодифікація стає інструментом для усунення прогалин законодавства та які види кодифікацій існують, (в тому числі і в українському законодавстві), а також визначення їх основних проблем та недоліків. Для вирішення цих питань я досліджував наукові видання, монографії, та книги знавців кодифікації та теорії держави і права.

Об’єктом мого дослідження була кодифікація українського законодавства. Предметом дослідження є національні та міжнародні кодифікаційні акти.

 

Особливості кодифікації

 

Особливості кодифікації в країнах романо-германського типу полягають у наступному.

. Розробляються кодекси галузевого характеру. Вже перші з них - Французький цивільний кодекс 1804 p., Німецьке Цивільне уложення 1896 p., Швейцарський цивільний кодекс 1907р. та ін. - мали галузеву спрямованість. Таку ж спрямованість вони мають і нині, хоча у них з'явилися явно виражені особливості.

. У кодекси включаються як законодавчі, так і підзаконні акти. Це пояснюється значною роллю делегованої правотворчості - делегування парламентом низки повноважень щодо видання законів уряду.

. Створюються кодекси і комплексно-галузевого характеру (комплексне законодавство). В них містяться норми декількох галузей права для регулювання відносин у конкретній сфері промисловості, господарства чи культури.

У кодексах і законах кожної держави висвітлюються особливості внутрішньополітичного життя країни та її правових традицій.

У Франції законодавство зберігає традиційну наполеонівську форму систематизації - цивільний, кримінальний та інші кодекси, зміни в яких також проводяться шляхом видання законів, якщо законодавець не наказує іншого. Юридичну чинність зберігає дотепер Й Декларація прав людини і громадянина 1789 р. як складова частина Конституції Франції 1958 р. Також має юридичну силу преамбула до Конституції 1946 p., що містить розгорнутий виклад демократичних прав і свобод громадян. З п'ятьох наполеонівських кодексів три - Цивільний, Торговий і Кримінальний - визнаються, як і раніше, чинними, хоча вони і зазнали значних змін. Адміністративний і Цивільні кодекси служать формою консолідації законів, декретів, регламентів уряду, судових рішень і міжнародних актів. Спроба звести трудове законодавство до «трудового кодексу» вдалася лише частково. У результаті утворилися скоріше компілятивні зібрання нормативно-правових актів, ніж єдиний, зведений, юридичне і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативний акт.

Відійшовши від традиційної класичної кодифікації, Франція віддала перевагу консолідації - упорядкуванню нормативних актів шляхом логічного перегрупування, виробленого, як правило, без зміни змісту складових їх норм. Результатом такої форми систематизації нормативно-правових актів стали галузеві збірники, що включають норми як законодавчих, так і підзаконних актів, які не зазнали переробки і удосконалення.

Після оформлення Бельгії як самостійної держави (1830 р.) основу її законодавства склали п'ять французьких кодексів: Цивільний, Торговий, Кримінальний, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний. Цивільний кодекс з тією ж структурою діє і нині, щоправда, зі зміненим змістом. Торговий кодекс (прийнятий у 1872 p.), Кримінально-процесуальний кодекс (прийнятий у 1878 р.) включали і нині містять розділи, запозичені із кодексів Франції. У такому ж плані складений і прийнятий у 1967 р. Судовий кодекс, що регулює організацію судів, трибуналів, їх компетенцію і порядок діяльності.

В Італії, так само, як і у Франції, кодифікація здійснюється з XIX ст. Вона провадиться головним чином відповідно до галузей права: Цивільний, Торговий, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний (1865 р.) кодекси. Пізніше два із них були удосконалені з техніко-юридичної сторони -- Торговий (1882 р.) і Кримінально-процесуальний (1913 р.). У 1889 р. був прийнятий перший Кримінальний кодекс, який містив широко подану систему обставин, що пом'якшують покарання, і відмову від смертної кари. У 1930 р. він був замінений новими Кримінальним і Кримінально-процесуальними кодексами. У наші дні діє Кримінально-процесуальний кодекс 1988 p., що спростив вирішення деяких процедурних питань і правовий статус учасників судового процесу.

Продовжує діяти Цивільний кодекс Італії 1942 p., який за структурою наближається до французького кодексу, ніж до німецького. На ньому позначився вплив і швейцарського зобов'язального закону. На відміну від більшості країн Європи (Іспанії, Бельгії, Португалії, Австрії, Німеччини), де є окремі торгові кодекси, італійський Торговий кодекс 1882 р. входить до складу Цивільного кодексу 1942 p. Навігаційний кодекс 1942 р. є істотним доповненням до Цивільного кодексу.

Цивільний кодекс і Закон про шлюб зазнали поступових змін щодо розлучення. Тривалий час в Італії не дозволялося розлучення. Внаслідок значного впливу католицької церкви допускалося лише юридичне оформлене роздільне проживання чоловіків. Тільки в 1987 р. був прийнятий закон №47, яким роздільне проживання чоловіків протягом трьох років визнавалося достатньою підставою для розлучення. Було передбачено чергове виконання батьківських обов'язків розлученими чоловіками.

У Німеччині серед форм систематизації законодавства перевага віддається консолідації. Відповідно до закону 1958 р. про зібрання федерального права систематизації підлягають видання, в яких публікуються закони і підзаконні акти. Сюди не входять закони про державний бюджет, акти про тарифи, статути публічно-правових корпорацій і фірм та ін. За період 1958-1963 pp. були опубліковані «Зібрання федерального права» - зібрання чинного законодавства ФРН, систематизоване по таких головних галузях права і напрямках діяльності держави: державне і конституційне право; управління; правосуддя; цивільне і кримінальне право; оборона; фінанси; господарське право; трудове право, соціальне забезпечення, забезпечення жертв війни; зв'язок, шляхи сполучення, водяний транспорт.

Кодекси країн континентальної Європи мають певну схожість, що пояснюється впливом традицій римського права не тільки на положення приватного права, а й на методи створення нових положень. Так, цивільні кодекси побудовано за пандектною системою - загальна частина, речове право, зобов'язальне право, спадкове право. Конкретні непринципові розходження в їх структурі виникли з моменту появи перших значних кодексів. У Німецькому цивільному уложенні 1896 р. виділено Загальну частину. В Французькому цивільному кодексі 1804 р. Загальної частини практично немає, а міститься лише стислий Вступний титул про опублікування, дію і застосування законів узагалі (на зразок Конституції).

Новий Цивільний кодекс Нідерландів, за прикладом Швейцарії та Італії, об'єднує в одному акті цивільне і торгове право, тобто охоплює всю галузь приватного права. У ньому жодна правова доктрина не є переважною, і іноземний вплив збалансований. Робота над кодексом була розпочата в 1945 р. професором Е.М. Майерсом. Планувалося, що кодекс буде складатися з дев'яти книг. Перша книга повинна була регулювати положення фізичних осіб, сімейні стосунки; друга - право акціонерних компаній, спілок та ін. Третя книга присвячувалася майновим відносинам, четверта - спадковому праву, п'ята - речовому праву, шоста -- загальним нормам зобов'язального права, сьома - окремим типам договорів, восьма - договорам перевезення, дев'ята - патентному і винахідницькому праву (від цієї книги відмовилися). Книги Цивільного кодексу набирали чинності в міру їх підготування. Так, перша книга набрала чинності в 1970 р. Друга книга діє з 1976 р. Восьма книга була частково прийнята в 1979 р. Цивільний кодекс у цілому набрав чинності в 1992 р. Він становить собою добре продуману систему. До нього включено Загальну частину (Книга 3), дія якої не поширюється на «Право осіб», «Сімейне право» (Книга 1) і «Право юридичних осіб» (Книга 2). Вважається, що зі створенням нового Цивільного кодексу в Нідерландах відбулася рекодифікація цивільного права [9].

 

Кодифікаційна техніка

 

Кодифікація законодавства являє собою діяльність уповноважених на те органів державної влади, спрямована на розробку, прийняття та введення в дію нового як за формою, так і за змістом нормативно-правового акта підвищеної стабільності. Така діяльність здійснюється шляхом використання законодавцем, а також іншим уповноваженим на те органом відповідних прийомів, методів, засобів, правил, процедур, що отримали в теорії права назву кодифікаційної техніки.

Проблема кодифікаційної техніки висвітлюється і в сучасних юридичних джерелах, але слід наголосити на тому, що вказане питання залишається не до кінця вивченим.

Таким чином, юридичні конструкції являють собою закріплену в кодифікаційних нормативно-правових актах модель суспільних відносин. Юридичні конструкції відіграють значну роль у кодифікаційних нормативно-правових актах, оскільки спрямовані на врегулювання певної галузі суспільних відносин. Разом з тим при формуванні правових конструкцій, як і інших прийомів юридичної техніки необхідно дотримуватися розроблених теорію права вимог, відповідно до яких формуються ці прийоми. Переходячи до розгляду юридичної презумпції у кодифікаційному акті, необхідно наголосити на тому, що поняття останньої не закріплено на законодавчому рівні, що значною мірою перешкоджає його правильному застосуванню у нормотворчому процесі. У більшості випадків під юридичною презумпцією розуміють закріплені правовими нормами припущення про вірогідність настання або ненастання певного юридичного факту, яке засноване на зв’язку передбачуваних фактів із фактами наявними, виходячи із попереднього досвіду К. К. Панько, розглядаючи проблему юридичної презумпції у кримінальному праві, наголошує на тому, що на основі узагальнення достатньо великої кількості випадків робиться загальний висновок, який є правильним відносно більшості аналогічних узагальнених випадків. Прийомом, що широко використовується при проведенні кодифікаційних робіт, є закріплення правових фікцій у кодифікаційному акті. Правові фікції - це прийоми конструювання правових приписів, якими неіснуючі положення оголошуються існуючими, завдяки чому останні набувають обов’язкового значення, шляхом закріплення їх у новому кодифікаційному акті [1].

При проведенні кодифікаційних робіт великого значення, на мою думку, набуває не тільки позначення понять, але й надання їм визначення на законодавчому рівні. Таке визначення в юридичних джерелах отримало назву законодавчої дефініції. Ідея визначеності термінів і понять у законі, у тому числі й кодифікаційному, була присутня в трактаті Платона «Закони», у якому мислитель наголошує на тому, що «законодавець не повинен мати дві різні думки щодо одного й того самого предмета.

 

Ознаки кодифікаційних актів

 

Характеризуючи ознаки кодифікаційних актів можна поділити їх на «внутрішні» та «зовнішні». Внутрішніми ознаками кодифікаційного акта є: 1) внесення актом істотних змін у регулювання суспільних відносин; 2) всебічне вирішення актом усіх основних питань правового регулювання певної сфери суспільних відносин; 3) «звідний» характер акта; 4) логічну довершеність, системність, внутрішній взаємозв’язок і погодженість акта, його динамізм; 5) відповідність акта, як результату кодифікації, системі права; 6) регулювання актом важливої, достатньо широкої сфери суспільних відносин, його підвищена стабільність; 7) центральне місце кодифікаційного акта в системі нормативно-правових актів окремої галузі законодавства. До переліку зовнішніх ознак кодифікаційного акта включається: 1) найменування акта, що вказує на його видову належність до кодифікаційних актів; 2) наявність у акта деякої структурної особливості; 3) значний обсяг акта; 4) складну структуру й чітку систему розподілів приписів акта; 5) тривалий період дії акта; 6) затвердження акта відповідним правотворчим органом; 7) встановлення конкретної дати вступу в силу кодифікаційного акта, значно віддаленої від його прийняття/

Проте, надто широкий перелік ознак кодифікаційних актів змушує узагальнити їх, скоротивши перелік до чотирьох основних властивостей кодифікаційних актів. Цими властивостями є: 1) висока юридична цілісність і юридична узгодженість; 2) стабільність; 3) врегулювання широкого кола суспільних відносин; 4) складна структурна побудова [12].

 

Висновки

 

Кодифікація законодавства являє собою діяльність уповноважених на те органів державної влади, спрямована на розробку, прийняття та введення в дію нового як за формою, так і за змістом нормативно-правового акта підвищеної стабільності.

Аналіз законодавчої діяльності Верховної Ради України, напрямів і найближчих перспектив цієї діяльності дає підстави для висновку про фактичну відсутність чітких методологічних засад і науково обґрунтованих методичних підходів до формування національної системи законодавства. Зазначена діяльність не тільки не зорієнтована на проведення систематизації законодавства, а й значною мірою допускає декодифікацію і десистематизацію законодавства через прийняття багатьох окремих дрібних законів, в тому числі у тих сферах законодавства, де є кодекси.

Процеси державотворення безпосередньо пов’язані з формуванням права як системи загальнообов’язкових, формально визначених норм, що походять від держави і нею охороняються. Призначенням права в суспільстві є насамперед закріплення, розвиток і охорона позитивних суспільних відносин. Зовнішнє вираження правові норми знаходять у відповідній системі законодавства, яке постійно потребує оновлення і розвитку. Це, в свою чергу, обумовлює об’єктивну необхідність його систематизації, в процесі якої, особливо якщо вона здійснюється у формі кодифікації, можливе удосконалення існуючих норм і розробка нових, більш прогресивних.

Разом з тим, така інтенсивна, подекуди поспішна кодифікація законодавства в деяких випадках призвела до зниження якості кодексів, що викликало необхідність внесення значної кількості змін до них, а відтак, не була забезпечена стабільність законодавчого регулювання певних суспільних відносин, яку має забезпечувати кодифікація. Статистика внесення змін до чинних кодексів наочно характеризує цей висновок. Якщо внесення значної кількості до кодексів, прийнятих у радянський період є зрозумілим, оскільки відбулися суттєві зміни у правовій системі, то часті зміни нових кодексів свідчать насамперед про низьку якість цих кодексів.

На сьогоднішній день питання кодифікації законодавства все ще залишається надзвичайно актуальним, що вимагає проведення відповідних законопроектних робіт у цій сфері.

Тільки чіткий напрямок кодифікації, на мою думку, є перспективним і у той же час єдино можливим.

Отже, українське законодавство потребує кодифікації, проте лише виваженої, розумної, та обачної.

 

Список використаних джерел

 

1. Гетьман Є. А. Кодифікаційна техніка як різновид нормотворчої техніки - К.: 2000. - С. 130 - 142.

. Гриценко І. С. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: зб. наук. праць. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 1958 -. Вип. 74-76: Юридичні науки. - 2007. - 155 с.

. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. Посібник/Відп. Редактори Ю.С. Шемченко, Л.В. Губернський - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 200-208.

. Довгерт А. Кодифікація приватного (цивільного) права України - К.: Укр. центр правничих студій, 2000. - 336 с

5. Доклад Комиссии международного права о работе ее восьмой сессии, 23 июня 1956 г. // Док. ООН А/3159. - С. 4

6. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права: Підручник - К.: Юрінком Інтер 2006 - c. 117.

7. Кабрияк Р. Кодификации; пер. с фр. и вступ. статья Л. В. Головко. - М.: Статут, 2007. - 476 с

. Колосов Ю. М.. Действующее международное право: учеб. пособие: В 3-х т. / сост. Ю. М. Колосов и др. - М.: Московский независимый ин-т междунар. права, 1999 -. Т.1: Разделы: I-XIII / Ю. М. Колосов. - 864 с.

. Лукич Р. Методология права - М.: Прогресс, 1981. - с.249-252.

10. Мирун М. І. Соціально-економічний розвиток України на початку XXI століття: Збірник доповідей 73-ї наукової конференції студентів КНЕУ 11-12 квітня 2006 р. - К.: КНЕУ, 2006.

. Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення: зб. наук. праць за матеріалами наук.-практ. конф. 1-2 грудня 2000 р.: ч. 2. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 349 с.

. Рогач О.Я., Бисага Ю.М. Кодифікаційні акти в системі законодавства України. - с. 36-37.

13. Рулан Норбер. Историческое введение в право: учеб. пособие для вузов /; ред. А. И. Ковлер. - М.: NOTA BENE, 2005. - 668 с.

. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. Дел, 2000. - 704 с.

15. Терлюк І. Я. Історія держави і права України: Навч. посібник-практикум - К.: Атіка, 1999. - 190 с

16. Цвайгерт К., Кётц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. - Т.1. - М., 1998.

17. Шемшученко Ю.С., Ющик О. І., Горбунова Л. М., Теплюк М.О., Гульченко Л. В., Риндюк В. І. Кодифікація законодавства України: теорія, методологія, техніка: монографія

. Ющик О. І. Теоретичні основи законодавчого процесу. - с. 141-153, 178-179.

План курсової роботи

 

Вступ

. Теоретичні засади кодифікації

Поняття кодифікації та її характерні риси

Види кодифікації та форми кодифікаційних актів

Особливості кодифікації

Кодифікаційна техніка

. Кодифікація законодавства України

Кодифікація національного законодавства: загальне поняття

Ознаки кодифікаційних актів

Методологічні проблеми кодифікації національного законодавства

Сучасний стан кодифікації законодавства України

Законодавчий процес як передумова кодифікації законодавства

. Кодифікація міжнародного права

Поняття кодифікації міжнародного права

Основні напрями кодифікації міжнародного права

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

 

В людській історії настало уже третє тисячоліття. З самого початку зародження права кращі юристи та наукові діячі світу працювали над законодавствами своїх країн, постійно покращуючи та доповнюючи їх. Проте не існує ідеального законодавства. Трапляються своєрідні прогалини та колізії, які необхідно долати. І один із шляхів їх вирішення, це кодифікація законодавства, яка, по суті, є формою вдосконалення вже існуючого нормативно-правового акту.

Кодифікація - це форма вдосконалення законодавства по суті, і її результатом є новий зведений законодавчий акт стабільного змісту (кодекс, положення, статут тощо), що заміняє раніше чинні нормативні акти з даного питання. Поєднання в кодифікації упорядкування і оновлення законодавства дозволяє розглядати її як найбільш досконалу, вищу форму правотворчості.

Кодифікація законодавства має своїм предметом систему юридичних норм (правовий інститут, галузь, систему законодавства). Метою кодифікації є формування положень сукупності юридичних норм у рамках правових інститутів, закріплення галузевої структури законодавства та розвиток правових інститутів і галузей законодавства як органічних складових єдиної системи законодавства у напрямку підвищення його ефективності. Відтак, способами кодифікації законодавства стають його інституційна, галузева і комплексна систематизація. Результатом кодифікації є часткова формальна і змістовна систематизація законодавства, досягнення більше високого рівня розвитку як єдиної системи та підвищення його ефективності.

Якщо розглядати законодавство України з точки зору його кодифікованості, то воно характеризується наявністю досить значної кількості чинних кодексів України. Можна стверджувати, що значна частина національного законодавства охоплена кодифікацією, систематизована в кодифікаційних актах (кодексах).

Упорядкування законодавства в цілому чи будь-якої його сфери відбувається в рамках законодавчого процесу та не підпорядковуватися вимогам цього процесу. Кодифікація, як одна із дієвих форм упорядкування, систематизації законодавства, не є винятком із даного правила; через це, при здійсненні кодифікації має бути не лише усвідомлення стану існуючої законодавчої бази, але й розуміння необхідності кодифікації певної сфери законодавства, виходячи з характеру законодавчого процесу, що відбувається у державі на даний момент.

Після відродження держави і прийняття Конституції в Україні почався активний процес вдосконалення і впорядкування всіх галузей українського законодавства. Все це втілено у великій кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили. Серед них є такі, що повторюють положення інших, але велика їх кількість розходиться з нормами Основного закону - Конституції України, а деякі взагалі неврегульовані.

Саме тому і постає необхідність у систематизації, а особливо у кодифікації чинного законодавства. Кодифікація норм - завжди надто складний процес, сьогодення - не виняток. Варто лиш згадати, як складно затверджувався Податковий Кодекс, та які прогалини існують в інших кодексах. Саме тому, дана робота є досить актуальною.

Основні питання, які вимагають вирішення, це як саме кодифікація стає інструментом для усунення прогалин законодавства та які види кодифікацій існують, (в тому числі і в українському законодавстві), а також визначення їх основних проблем та недоліків. Для вирішення цих питань я досліджував наукові видання, монографії, та книги знавців кодифікації та теорії держави і права.

Об’єктом мого дослідження була кодифікація українського законодавства. Предметом дослідження є національні та міжнародні кодифікаційні акти.

 

Теоретичні засади кодифікації