Основні напрями кодифікації міжнародного права

кодифікація законодавство міжнародне право

Як випливає з визначення, кодифікація міжнародного права - це правотвірний процес, один із видів нормотворчої діяльності держав у міжнародних відносинах. Процес же творення норм міжнародного права складається, як нам уже відомо, з двох основних стадій: узгодження позицій держав щодо змісту міжнародного правила поведінки і визнання державами цього правила нормою міжнародного права.

Завдяки такому процесу нормотворення проекти кодифікаційних актів стають міжнародними документами, що мають офіційну юридичну чинність для міждержавних відносин. На практиці кодифікація міжнародного права являє собою дуже важливу міждержавну діяльність, складний політико-правовий процес нормотворення у міжнародних відносинах. Ще в період діяльності Ліги Націй кодифікаційний процес визначався темами «дозрілими для кодифікації і «придатними для кодифікації». За цими процесами була довга і клопітка робота з аналізу ступеня розвитку певних принципів і норм міжнародного права, що за згодою держав можуть бути змінені і потребують зміни.

У наш час Комісія міжнародного права відповідно до ст. 15 її Статуту керується такими критеріями актуальності кодифікаційного процесу, як:

• наявність певних положень, встановлених великою державною практикою, прецедентами і доктриною.

• актуальність певних положень для міжнародного співробітництва;

• існування політико-правових розбіжностей між державами;

• розбіжності в підходах до тлумачення й оцінки сутності сформованих норм міжнародного права.

На основі зазначених критеріїв кодифікація здійснюється, по-перше, у напрямі встановлення точного змісту і чіткого формулювання вже здавна чинних принципів і норм міжнародного права, а також зміни і перегляду застарілих норм; по-друге, у напрямі розробки нових принципів і норм з урахуванням науково-технічного прогресу та актуальних потреб міжнародних відносин. Як у першому, так і у другому випадку процес нормотворення завершується закріпленням у погодженому вигляді всіх принципів і норм у єдиному міжнародно-правовому акті.

У кінцевому підсумку кодифікація як «створення зведеного закону» має набути вигляду завершального письмового акта, міжнародного договору. Як відомо, Віденська конвенція з права міжнародних договорів 1969 р. ст. 2 визначає міжнародний договір як міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох чи кількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування». Останнє може бути також різним - конвенція, пакт, угода і т. д.

Широка кодифікаційна робота у межах ООН підтвердила на практиці, що міжнародний договір нині став основним засобом кодифікації міжнародного права. Це дає змогу договірно оформляти і розвивати галузі й інститути міжнародного права. Кодифікаційні (універсальні) конвенції таким чином підтверджують чинні норми загального міжнародного права, змінюють застарілі норми з урахуванням актуальних вимог сучасних міжнародних відносин, а також містять і цілком нові норми. При цьому звичаєві норми, що включаються до текстів конвенцій, трансформуються в норми позитивного письмового права [3].

Сучасна практика міжнародних відносин підтверджує, що міжнародне право може бути ефективним лише у раз, коли воно активно, швидко і правильно відображає потреби цих відносин, у тому числі зміни, що постійно відбуваються у світі в галузі економіки, політики, соціального і науково-технічного прогресу.

 

Висновки

 

Кодифікація законодавства являє собою діяльність уповноважених на те органів державної влади, спрямована на розробку, прийняття та введення в дію нового як за формою, так і за змістом нормативно-правового акта підвищеної стабільності.

Аналіз законодавчої діяльності Верховної Ради України, напрямів і найближчих перспектив цієї діяльності дає підстави для висновку про фактичну відсутність чітких методологічних засад і науково обґрунтованих методичних підходів до формування національної системи законодавства. Зазначена діяльність не тільки не зорієнтована на проведення систематизації законодавства, а й значною мірою допускає декодифікацію і десистематизацію законодавства через прийняття багатьох окремих дрібних законів, в тому числі у тих сферах законодавства, де є кодекси.

Процеси державотворення безпосередньо пов’язані з формуванням права як системи загальнообов’язкових, формально визначених норм, що походять від держави і нею охороняються. Призначенням права в суспільстві є насамперед закріплення, розвиток і охорона позитивних суспільних відносин. Зовнішнє вираження правові норми знаходять у відповідній системі законодавства, яке постійно потребує оновлення і розвитку. Це, в свою чергу, обумовлює об’єктивну необхідність його систематизації, в процесі якої, особливо якщо вона здійснюється у формі кодифікації, можливе удосконалення існуючих норм і розробка нових, більш прогресивних.

Разом з тим, така інтенсивна, подекуди поспішна кодифікація законодавства в деяких випадках призвела до зниження якості кодексів, що викликало необхідність внесення значної кількості змін до них, а відтак, не була забезпечена стабільність законодавчого регулювання певних суспільних відносин, яку має забезпечувати кодифікація. Статистика внесення змін до чинних кодексів наочно характеризує цей висновок. Якщо внесення значної кількості до кодексів, прийнятих у радянський період є зрозумілим, оскільки відбулися суттєві зміни у правовій системі, то часті зміни нових кодексів свідчать насамперед про низьку якість цих кодексів.

На сьогоднішній день питання кодифікації законодавства все ще залишається надзвичайно актуальним, що вимагає проведення відповідних законопроектних робіт у цій сфері.

Тільки чіткий напрямок кодифікації, на мою думку, є перспективним і у той же час єдино можливим.

Отже, українське законодавство потребує кодифікації, проте лише виваженої, розумної, та обачної.

 

Список використаних джерел

 

1. Гетьман Є. А. Кодифікаційна техніка як різновид нормотворчої техніки - К.: 2000. - С. 130 - 142.

. Гриценко І. С. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: зб. наук. праць. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 1958 -. Вип. 74-76: Юридичні науки. - 2007. - 155 с.

. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. Посібник/Відп. Редактори Ю.С. Шемченко, Л.В. Губернський - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 200-208.

. Довгерт А. Кодифікація приватного (цивільного) права України - К.: Укр. центр правничих студій, 2000. - 336 с

5. Доклад Комиссии международного права о работе ее восьмой сессии, 23 июня 1956 г. // Док. ООН А/3159. - С. 4

6. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права: Підручник - К.: Юрінком Інтер 2006 - c. 117.

7. Кабрияк Р. Кодификации; пер. с фр. и вступ. статья Л. В. Головко. - М.: Статут, 2007. - 476 с

. Колосов Ю. М.. Действующее международное право: учеб. пособие: В 3-х т. / сост. Ю. М. Колосов и др. - М.: Московский независимый ин-т междунар. права, 1999 -. Т.1: Разделы: I-XIII / Ю. М. Колосов. - 864 с.

. Лукич Р. Методология права - М.: Прогресс, 1981. - с.249-252.

10. Мирун М. І. Соціально-економічний розвиток України на початку XXI століття: Збірник доповідей 73-ї наукової конференції студентів КНЕУ 11-12 квітня 2006 р. - К.: КНЕУ, 2006.

. Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення: зб. наук. праць за матеріалами наук.-практ. конф. 1-2 грудня 2000 р.: ч. 2. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 349 с.

. Рогач О.Я., Бисага Ю.М. Кодифікаційні акти в системі законодавства України. - с. 36-37.

13. Рулан Норбер. Историческое введение в право: учеб. пособие для вузов /; ред. А. И. Ковлер. - М.: NOTA BENE, 2005. - 668 с.

. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. Дел, 2000. - 704 с.

15. Терлюк І. Я. Історія держави і права України: Навч. посібник-практикум - К.: Атіка, 1999. - 190 с

16. Цвайгерт К., Кётц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. - Т.1. - М., 1998.

17. Шемшученко Ю.С., Ющик О. І., Горбунова Л. М., Теплюк М.О., Гульченко Л. В., Риндюк В. І. Кодифікація законодавства України: теорія, методологія, техніка: монографія

. Ющик О. І. Теоретичні основи законодавчого процесу. - с. 141-153, 178-179.