Основні фактори, які впливають на колорадського жука в процесі онтогенезу

 

Вивчаючи питання про роль факторів, які впливають на колорадського жука в процесі онтогенезу, слід враховувати, що дія окремих факторів на організм не ізольована, і роль кожного з них змінюється в залежності від інтенсивності дії інших факторів.

Терміни весняного виходу жуків із ґрунту залежать від гігротермічного режиму попереднього ранньовесняного періоду, припускається, що вони також регулюються поведінковими реакціями. Жуки, які перезимували, інтенсивно розмножуються до кінця липня і визначають сезонну динаміку чисельності шкідника. Розвиток літніх генерацій колорадського жука залежить в основному від теплових умов цього сезону. Польові досліди показали, що більшість жуків 1-ї генерації після короткого періоду живлення впадають в діапаузу. Вони утворюють найбільш життєздатну частину зимуючого запасу. Лише найбільш ранні самки стають статевозрілими і дають життя 2-му поколінню, які тільки в теплі роки успівають завершити розвиток до імаго. Оптимальний строк для підготовки діапаузи - не пізніше кінця липня - серпня; пізніше умови різко погіршуються із-за в’янення картопляного бадилля, тому жуки 2-ї генерації звичайно не підготовленні до зими.

Як і багато інших видів комах, колорадський жук не володіє високою холодостійкістю. 100% смертність жуків спостерігається тільки після перебування їх при температурі -8 °С на протязі 3 діб. Колорадський жук на час зимування не витримує замерзання, і дія на них температури нижче точки максимального переохолодження призводить жуків до загибелі (Кайрами, Грізон, 1939).

У колорадського жука відмічено 2 періоди підвищеної холодовитривалості (Міндер, 1969). Перший період спостерігається в вересні-жовтні, коли жуки знаходяться в стані глибокої діапаузи і зв’язаний з її фізіологічними механізмами (подавлення метаболізму в її аеробній частині). Другий період, відмічений в січні-лютому, коли діапауза у жуків замінюється менш глибоким станом спокою - олігопаузою (Ушатинська, 1974). До цього часу в тілі зимуючих жуків закінчуються специфічні біофізичні і біохімічні перебудови, які ведуть до підвищення холодостійкості. Наприкінці листопаду-грудня стійкість жуків до низьких температур зменшується, і цей період, від закінчення зимової діапаузи до придбання жуками холодової закалки, є для цього виду критичним. В цей час спостерігається 2-ий період високої смертності зимуючих в ґрунті жуків. В березні, з підвищенням температури ґрунту, холодостійкість колорадського жука постійно знижується, сягаючи мінімуму в травні, після виходу жуків із ґрунту, з початком їх живлення (Ушатинська, 1974).

Негативний вплив низьких температур підсилюється високою вологістю ґрунту. При різній температурі і експозиції смертність жуків під час зимовки в вологому ґрунті вдвічі вища, ніж в ґрунті з низькою вологістю.

Строки весняного виходу жуків з ґрунту визначається температурою - мірою прогрівання ґрунту в місцях залягання жуків і температурою повітря.

Пересування жуків в ґрунті в більш верхні пласти спостерігається уже біля 5 °С (Міндед, 1966).

Колорадський жук є типово денною комахою. Найбільш активним є вдень. Живлення відбувається в світлий час доби. В перші години нічного покою (22.30 - 24.00) навіть при дуже сильному освітленні жуки залишаються нерухомими. Вранці, в 4 - 5 годин, рух поновлюється вже через 10-15 хвилин після початку дії світла. Спарування і яйцекладка більш активні під час сонячної погоди і можуть проходити під час більш низьких температур, ніж в пахмурні дні (Ушатинська, 1963).

Виходячи з ґрунту, жуки відшукують кормові рослини і приступають до живлення, після чого звичайно настає спарування і розмноження. Важливим фактором є обов’язкове поповнювання запасів води в організмі. Посушлива весна, відсутність дощів може сильно затримати вихід жуків із ґрунту. Початок живлення, як і подальша репродуктивна активність жуків, в значній мірі визначається строками виходу жуків із ґрунту: чим раніш жуки з’являються на поверхні ґрунту, тим через більший час вони приступають до живлення і яйцекладки, і навпаки.

Спаровування перезимованих жуків спостерігається за 3 - 5 днів до яйцекладки. Самки, які були запліднені восени, як правило, не потребують додаткового спарування, і відкладають яйця без повторного запліднення. Період яйцекладки у перезимованих жуків довгий і триває в залежності від погоди 3 - 3,5 місяця. Наприкінці липня активність яйцекладки зменшується і в кінці серпня-вересня вона припиняється зовсім. Період масового яйцекладіння може тривати близько 1 - 1,5 місяця, але частіш займає 3 - 4 тижні.

Виходячи з ґрунту, молоді жуки до спарування живляться на протязі 6 - 7 діб, добре їдять молоде листя картоплі.

Цікаві дані отримані по активності живлення шкідника від статі (самки і самця) і температури (Громова, 1972). Максимальна кількість їжі була з’їдена жуком при температурі 20 - 25 °С; при температурі 16°С спостерігалось зменшення вдвічі; при t +12 °С - втричі. Самці на 23 - 25% з’їдали менше, ніж самки.

фенотипічний колорадський жук шкідник