Естетика античної літератури

Естетика античної літератури

 

Міфологічність: найдавніші форми літератури пов’язані з міфом, магією, релігійним культом, ритуалом. Публічність: а нт літ притаманні публічні форми побуту. Наприк-ці антич з’являється "книжний" жанр, роман, призначений для персонального читання; заклад-ся перші традиц оформл книжки. Музичність: твори співалися мелодійним речитативом у супроводі муз інструм. Постановки траг і ком оформляли як розкішні "оперні" вистави. Уявл про античну музику може дати григоріанський спів. Віршованість панувала у всій античній літературі. Епос: традиц некваплив розм гекзаметр, велика ритм різноман-сть лір віршів, трагедії і комедії також писалися віршами. Рими античність не знала. Наприкін антич виник "роман" (прозов жанр). Традиційність: ант літ наслідок уповільненості розвитку суспільства. Новатор епоха ант літ(тоді склал усі основ ант жанри) - час соц-економ піднес-я 6-5 століття. Жанровість: строга система жанрів ант літ: жанри чіткі і стійкі; автор з самого початку знав до якого жанру твір буде належати і до якого давнього зразка прагнути. Світоглядні особливості: тісний зв’язок між родовим, полісним, держ життям, релігією, філософією, політикою, мораллю, тощо; особл давньогр театр вистави — серйозний характер, присутність усіх членів громади і їхня символічна участь у дійстві, висока тематика, музичний супровід і видовищні ефекти, ефект катарсису за Арістотелем.

 

3. Поняття міфу та міфології.

Є 3 познач пон «слово» - «епос», «логос» й «мютосміф». А міф - це узагал в слові почуттєвого сприйн життя. Не існує єдиного визначення міфу, тому що це дуже ємне утворення. Лосєв-філос визнач. Міф - це не жанр; форма думки. Фрідріх Вільгельм Шеллінг: міфологія -передума грец і світ мист. Міфол пов'язана зі словом - Потебня. Міфологію створ народ на певн стад розв. Міфолог сюж схожі,вони пов'яз з певн етапами світогл. Міфологія постійно міняється. Нов час міфологізує на ґрунті істор, політ, соц подій. У родов сусп міфол-універсальна, єдина форма сусп свідомості, відбиває дійсність чуттєво-конкр і персоніфік обр. Дуже довго міфол залиш єдиною фор сусп свід. Потім з'яв релігія, мист, політ, наука. Сутність гр міфол: греки сприйм світ як одну вел род громаду, споч матр, згод патр. В них не виник ніяких морал сумн про міф про Гефеста - коли слабку дитину скидають зі скелі. В алегорії означуване не дорівнює означнику, в міфі дор. Міф не релігія: з'явився до поділу віри й знання. Кожна рел встанов культ. Казка - це завжди свідом вимис, її складають, але не вірять. Міф набагато древн. Казка використ міфол світоспр: багато чарівного, умов місце дії. В міфі все конкрет. Філософія пояснює, виводить закономір, а в міфі все сприйм як безпосередня даність - запам'ятати, а не пояснити.

4. Періодизація антич. міфол.:

Докласична епоха (архаїчна)(3тис-ччя д н е). «Архес» - початок. Доолімпійська, хтонічна епоха, «хтонос» - земля. На чолі всього стояла мати-земля. Поклонялися рослин істот і зооморф тварин, а не антропоморфним. Зевс - дуб, Діоніс - виноградна лоза. У Римі Зевс - бик, Афіна («совоока») - сова й змія, Гера («волоока») - корова. Дві епохи: фетишистська й анімістична. Фетиш - предм, істот, наділ магіч силою. Це камені, дерева й т п. Гера - це необроблена колода. Фетиш є лук Геракла й Одіссея - вони підвладні тільки їм. Естет ідеал: стихія б'є через край, а не простота й гармонія. Космогон міфи про походж світу й 1-их богів. Перший тип: усе має поч з Хаосу. Другий міф: споч був океан, потім на повер танцює бог Еврінома, і народж все живе. З Хаосу з'яв Гея - земля, Тартар - прабат всіх чудовиськ, Уран - небо. Від Геї й Урана з'яв циклопи. Клас міфол. (Олімпійська, фессалійська, антропоморфна, патріархальна)(кін 3 - 2тис-ччя). Рання класика. Теми - боротьба із чудовис й встан космосу. Герой - дитя богів і людей;робить подвиги, щоб здобути безсмер славу. Герої загальгр знач: Геракл, Ясон, Тесей. Інтелект герої - Едіп, розгадав загадки, Одіссей - межовий гер, інтелект і сила. У цей період відбув подвиги сили - знищ чудов. Мотив вчинків – вічна слава, героям відмовлено у вічн житті. Пізній героїзм. Інші стосун з богами, викликано соц процес; ідуть у минуле род взаємини. Раніше на чолі був цар, знатна людина, зараз - завдяки розуму. Міфи про род прокляття, провину першопредка. Грек не мислив себе поза колективом, тому рід- це щось неподільне. Спокуту не може одержати ніхто. Приклад: Танталіди - Атріди. Міфи про змаг смерт і безсмерт. Усвідомл цінність своєї особист. З'явл жінки-героїні. Гармонія>стихійність, але не завжди справедл. Післякл період (самозаперечення) (8 вік до н е). Міфи про війни (Троянська), про світ катастр (Атлантида), про Прометея й Діоніса. Раніше: олімпійці - зосередж справедл->це не так. Культ Діоніса з'явився пізно. Він персоніф стих сили природи. У ньомуузагальн уявлення про трагізм життя. За походж Діоніс - не бог. Народив у Фівах, мати - Семела, лежить родове прокл Кадма. Діоніс - улюбленець серед кл; покровитель театру й трагедії.

 

Міф, міфологія. Сюжет і персонажи.

Міф — вигад оповід, де явища прир, істор події зображ в персоніфік формі. Це колектив свідом. Люд не відрізняє себе від ін люд. Міфи створ для поясн навкол світу, щоб встановити з цим світом контакт. Міф – інший способ ставлення до світу, спроба знайти реальні зв`язки з природою, не має чітко визначеного сюжету, не розповідається як казка, він як реальне буття, не має віри, природа близька і зрозум люд. Види міфів про: створ і загибель(Апокаліпсис Іоанна Богослова) Всесвіту, циклічність в у прир(скотарські та землероб), героїчні(Геракл), здобут люд культ навичок(Прометей). Міфологія -оповід про сусп життя і явища природи в наївно персоніфікованій, наоч-образ формі. Грец міфи — розп про богів, героїв, про їхні подвиги. Тут пережитки матріарх, крив помсти, боротьби батьк права з матер; чимало істор подій (Троянська війна, похід сімох проти Фів, Геракліди). Теми - боротьба із чудовис й встан космосу. Герой - дитя богів і людей;робить подвиги, щоб здобути безсмер славу. Мол покол олімпійців - Афіна (з голови Зевса, розум, мудр і справед війна), Арес (несправед війна), Аполлон (світло, мистец). Герої загальгр знач: Геракл, Ясон, Тесей. Подвиги сили (Геракл, Ахілл, Тесей). Є культур - зроб суспіл корисне, створ суспільні норми: Дедал - винайшов слюсарні інструм. Інтелект герої - Едіп, розгадав загадки, Одіссей - межовий гер, інтелект і сила. У цей період відбув подвиги сили - знищ чудов. Мотив вчинків – вічна слава, героям відмовлено у вічн житті. Міфи про род прокляття. Грек не мислив себе поза колективом. Спокуту не може одержати ніхто: Танталіди - Атріди. Міфи про змаг смерт і безсмерт. Усвідомл цінність своєї особист. З'явл жінки-героїні. Гармонія>стихійність.

 

Міф, міфологія. Тематика

Міф — вигад оповід, де явища прир, істор події зображ в персоніфік формі. Це колектив свідом. Люд не відрізняє себе від ін люд. Міфи створ для поясн навкол світу, щоб встановити з цим світом контакт. Міф – інший способ ставлення до світу, спроба знайти реальні зв`язки з природою, не має чітко визначеного сюжету, не розповідається як казка, він як реальне буття, не має віри, природа близька і зрозум люд. Міфи про походж світу-космогонічні, міфи про походж людини-антропогонічні. Тут є ідеї творіння і розвитку. За 1-ою світ створений надприр істотою-богом, чаклуном. За 2-ою світ поступово розвив з якогось безформного стану - хаосу, темряви тощо. Сюди відносять розповід про "кін світу", есхатологічні міфи. Теогонічні- походж богів і їх взаємовідн. Пошир міф сюжет-про чудесне народж і походж смерті; пізн про загр життя і долю. До космогонічних міфів примикають і розповіді-пророцтва про "кінець світу", тобто есхатологічні міфи, які зустрічаються лише на порівняно високому рівні розвитку. Міфи про винахід ремесел, землероб, добування вогню, вс танов шлюб правил,звича,обр, культур героїв, міфи про близнюків (образ героя розділ на два: один добрий - інший злий), м іфи, що відтв природ цикли: аграр міф про вмир та воскр бога: виникли про Осіріса (Давній Єгипет), Діоніса (Греція) та ін. Розповід про "світле, щасливе мин»: люди не знали наук, ремесл, жили в злагоді з прир-володарюв на землі богів - "золотий вік". Згодом "залізний вік" – найгірша істор епоха: боги не контакт зі смерт. Стар Рим: поділ на "низинні" (аграрні, календарні, про героїв) і "вищі" (походж люд від богів, про героїв-покровит мистецтв та розваг тощо).

 

7.Епос. Гомерівське питання.

Авторство і саме існування поета не доведені. Він легенда ще в античн. Багато полісів спереч про право вваж себе його батьківщ. Епічна поезія виникла в 10 ст до не, поезія Гомера- 9-8 ст. Це 1-і письм твори, з яких почал європ літ. Хочаце не поч традиції-автор посилається на попередн: включає в текст уривки з поем-попередн. «Іліада» й «Одіссея» традиц вваж Гомер. Суть Г. питання – спір про особистість Г, його біограф,часи життя,авторство тощо. «Епос» - «мова, розповідь». Це форма побут розп про важл для історії племені або роду події. Завжди поетич відтвор. Предм зображ - іст народу на базі міфолог сприйн. В основі худ древн епосів-велична героїка. Герої епосів персоніф собою цілі народи (Ахілл, Одіссей). Герой завжди сильний силою свого народу, персоніф як краще, так і гірше. Герой гомер поем живе в особл світі, де пон «всі» й «кожен» означ те саме. Поняття фабули й сюжету сильно розрізн. Ф - природ прямий ч-вий зв'язок подій, скл-ва змісту дії літ-го твору. Ф гом поем -троянс цикл міфів. Він зв'язаний майже з усією міф-ю. Сюжет локальний, але час рамки невеликі. Більшість мот-нь учинків героїв перебуває за рамками твору.

 

Іліада. Сюжет, композиція.

Троя - царство Дардана або Іліон. Дардан - засновник, потім з'явл Мул і засн-ав Іліон. Звідси назва. Троя - від Троса. Один із царів Трої - Лаомедонт. При ньому побудувалися стіни Трої, які неможливо зруйнувати. Цю стіну будували Посейдон й Аполлон, люди над ними сміялися, Лаомедонт обіцяв нагороду за роботу. Еак добре ставився до богів, тому він побудував Скетські ворота - єдині, які можна зруйнувати. Але Лаомедонт не заплатив, боги розгнівалися й прокляли місто, тому воно приречене на загибель, незважаючи на те, що це улюблене місто Зевса. У війні вціліють тільки двоє, один з яких Еней, і які не з роду Лаомедонта.Єлена - внучка Немезіди, богині відплати. В 12 років її викрав Тесей. Потім усі хотіли взяти її в дружини, Одіссей порадив батькові Єлени дати їй вибрати самій й взяти з наречених клятву допомогти родині Єлени у випадку лиха.«Іліада» охоплює події протягом 50 днів останнього року війни. Це гнів Ахілла і його наслідки. Так поема й починається. «Іліада» - військово-героїчна епопея, де центр місце займає розпов про події. Головне - гнів Ахілла. Гомер геніально вибрав сюжет. Ахілл - особливий герой, він заміняє собою ціле військо. Завдання Гомера - описати всіх героїв і побут, але Ахілл затьмарює їх. Тому Ахілла треба вилучити. Усе визначається однією подією: у земному плані все визначається наслідками гніву Ахілла, у небесному - волею Зевса. Але його воля не всеосяжна. Зевс не може розпорядитися долями греків і троянців. Він використає золоті терези долі - долі ахейців і троянців. Поема закінчується похоронами Гектора, хоча по суті доля Трої вже вирішена. Композиція: чергування земної й небесної лінії сюжету, які до кінця змішуються. Гомер свою поему на пісні не розбивав. Уперше її розбили олександрійські вчені в третьому столітті до нашої ери - для зручності. Кожну главу назвали за буквами грецького алфавіту. У чому причина гніву Ахілла? За 10 років вони розорили багато навколишніх полісів. В одному місті вони захопили двох бранок - Хрисеїду (дісталася Агамемнону) і Брисеїду (дісталася Ахіллу). Гомер показує, що родова колективність іде в минуле, починає формуватися нова моральність, де на перший план виходить уявлення про цінність власного життя.

Одісея. Сюжет, композиція.

У плані фабули (міфологічної послідовності подій) «Одіссея» відповідає «Іліаді». Але вона оповідає не про військові події, а про мандрівки. Учені називають її: «епічна поема мандрівок». У ній оповідання про людину витісняє розповідь про події. На перший план виходить доля Одіссея - прославляння розуму й сили волі. «Одіссея» відповідає міфології пізнього героїзму. Присвячена останнім сорока дням повернення Одіссея на батьківщину. Про те, що центром є повернення, свідчить початок. Темою "Одіссеї" є мандри і пригоди "хитромудрого" Одіссея, царя Ітаки, що повертається з троянського походу; в цей час до його дружини Пенелопи сватаються численні женихи, і син Одіссея Телемах вирушає на пошуки батька. Чоловік повертається додому і виганяє женихів з палацу.З цим сюжетом об'єднана частину іншого сюжету - "про сина, який вирушає на пошуки батька". Батько і син, зустрічають одне одного і, не знаючи один одного, вступають у бій, що закінчується в одних варіантах трагічно, а в інших - примиренням б'ються.У грецьких переказах про Одіссея поема дає лише частина сюжету, не подаючи бій батька з сином. "Одіссея" певною мірою є продовженням "Іліади";дія поеми віднесено вже до 10-го року після падіння Трої, але в оповіданнях дійових осіб згадуються ті епізоди, час яких приурочувалося до періоду між дією "Іліади" і дією "Одіссеї". Всі найважливіші герої "Іліади", живі та мертві, виведені в "Одіссеї". Композиція: складніша, ніж у «Ілиаді». Події в «Ілиаді» розвиваються послідовно. В «Одіссеї» три сюжетних лінії: 1) боги-олімпійці. Але в Одіссея є мета й ніхто не може йому перешкодити. Одіссей виплутується із усього сам. 2) власне повернення - тяжкі пригоди. 3) Ітака: два мотиви: події сватання й тема пошуків Телемахом батька. Деякі вважають, що Телемахія це пізня вставка.В основному все-таки це опис мандрівок Одіссея, причому в ретроспективному плані. Події визначаються ретроспекцією: вплив подій давнього минулого. Уперше з'являється жіночий образ, рівний чоловічому - Пенелопа, многомудра - гідна дружина Одіссея. Приклад: вона пряде похоронний покрив.

Образ людини в епосі.

Найкраще за все образ людини в епосі бачимо в поемах Гомара. У ті часи формувалось понят моральність. Головне - проблема сенсу людського життя, його цінності, а не героїзм і патріотизм; тема людського боргу: перед батьківщ, предками, померлим; життя шанувалось більше за все, але смерть не привід для горя - її не можна уникнути, але треба гідно зустріти; людська дружба: Одіссей і Діомед, Ахілл і Патрокл. Хоча поняття характер ще не було, але образи, напр, воїнів, відрізнялися різноманіттям: не було двох однакових. Вваж-ся: людина народжується з певними якостями, і протягом життя нічого змінюється (тільки в працях Теофраста(учень Арист) цей погляд зміниться). Цілісність гомерівської людини: немає роздвоєності. Доля - це доля, приреченості немає. Набір якостей у кожного воїна однаковий, але образи унікальні. Кожна з діючих осіб виражає одну сторону нац грец духу. Центр займає образ Ахілла - великий, але смертний, епічна доблесть якого - це хоробрий, сильний, безстрашний, войовничий клич, швидкий біг. Щоб герої були різні, у кожного індивідуальна характ-ка. Ахілл імпульсивний, швидконогий. Аякс надмірно честолюбивий, неповороткий, повільний. Діомеду, головне у якому - повна безкорисливість, дарується перемога над богами. Епітети: в Ахілла й Одіссея більше 40. Гектор - один з улюблених героїв Гомера, він розумний і миролюбний. Гектор і Одіссей не сподіваються на богів, тому Гектору властивий страх, який не впливає на його вчинки, бо Гектор доблесний. Він відчуває відповідальність перед народом, що захищає. Інтелект Одіссея не досвід, а гнучкість розуму. Всі герої прагнуть до безсмертя - Одісею воно двічі пропонується, але він міняє його на батьківщину.

 

 

Хорова Меліка

Хор.мелос- урочиста лірика.ці пісні відбивали настрій не однієї людини,а цілої групи, колективу(під час урочистих подій,свят).пізніше поч. викор. на культових святах для прославлення богів.перші хорові пісні-гімни: на честь Аполлона та Артеміди-пеани,Діоніса-дифірамби;пісні,що супроводж. танцями-гіпорхеми,процесійні пісні-просодії.на честь людей: весільні-гіменеї, похоронні-френи(трени),застільні-сколії;на честь щедрого хазяїна-генконії, перемоги у спорт. змаган.- епінікії, полководців, держ діяч-енкомії. Алкман, Стесіхор, Івік, Сімонід, Піндар, Вакхілід. Оди - пісні, майстер Піндар, до нас дійшло 17 його книг. Ці оди буяють темними незрозумілими місцями; зашифровуваний зміст. Вакхілід писав дифірамби, впритул підходить до мистецтва трагедії. Майже повністю зберігся дифірамб «Тезей».

 

 

Сольна Меліка

Монодичний (сольний) мел. - поезія, що є носієм суб*єкт.почуттів,емоцій самого автора. Соц.-політ.та громадян.проблеми відходять на другий план,увага на індивід.та інтимні почуття. Батьківщина-острів Лесбос. Алкей(6ст.до н.е., сусп-політ тематика,вигадав алкеєву строфу),Сапфо(1пол6ст до н.е,очолюв. фіаси-жін.гуртки,де вшановували богиню кохання,культи походили вночі),Анакреонт(2пол6ст,жив при дворах тиранів,застольна і любвна тема,моменти простого життя, «Анакреонтика»-цикл поезій,жанр лірики,для якого хар-не життєрадісне, оптиміст. Світосприйнят,перейняте мотивами земного щастя.); одержує поширення не на континенті, а на островах. Центр місто Метилени. VI - VII ст. - класова боротьба. Алкей весь віддається боротьбі. Головною спадщиною є пісні заколоту, боротьби. Продовжує тему Феогніда, тема корабля-держави. Змагання Алкея й Сапфо. Сапфо народ близ 600 р. Рано вийшла заміж. Довго прожила. Платон називає її десятою музою. Сапфо: пейзаж душі стає способом передати свої почуття, багатобарвність, жіночий погляд. Голов жанр – епіталамія(«Весілля Гектора й Андромахи»), весільні гімни. Анакреонт -мандрівний поет: творець легких пісень про любов-флірт, гру; філософські вірші. Мова позбавлена прикрас.

 

Золотий вік. Вергілій.

“Золотим віком” називають І ст. до н.е. - початок І ст. н.е. - римська література найбільшого розквіту; великі зміни вплинули на літературний процес. Республіка давно застаріла й поступилася місцем Імперії, якою вже керувала вже одна особа – монарх - Октавіан. Він підтримував і заохочував всіх до творчості тих. З'явилася нова форма ознайомлення громадськості з новинками поезії – рецитації, тобто прилюдні декламації віршів. Август не встановлює офіційної цензури на твори поетів. Він не тисне на них, не придушує їхній хист. Вергілій, Овідій, Горацій. Найвідоміш творами Марона Публія Вергілія є «Буколіки» - вівчарські вірші, «Георгіки» - землеробські, «Енеїда» - героїчний епос. Поєднує їх ідея, відмінна від грецької, - Вергілій відрікався від минулого і закликав до відродження в майбутньому. Творчість Вергілія перебувала під впливом греків. Намагається довести, що життя вічне. Дія Буколік відбувається в Аркадії. Це глухомань, а Вергілій робить із неї утопію. Георгіки - про землеробство, без героя, без сюжету, про те, як варто трудитися. Поема закінчується: поет іде по дорозі й наступає на череп бика, а з нього вилітає бджолиний рій. «Так смерті-бо немає, а є продовження життя». Енеїда- класичний зразок римської епопеї. Вона присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея - засновника в Італії нового царства, яке поклало початок Риму. "Енеїда" створена під великим впливом гомерівських поем, але є оригінальним, суто римським твором з відмінним поглядом на світ.

Золотий вік. Горацій.

“Золотим віком” римської літератури називають І ст. до н.е. - початок І ст. н.е. Саме в цей час римська література набуває свого найбільшого розквіту. В Римській державі сталися великі зміни, що вплинули і на літературний процес. Республіка як форма державного правління уже давно застаріла й поступилася місцем Імперії, якою вже керувала вже одна особа – монарх - Октавіан. Він підтримував і заохочував до творчості тих, хто виявляв до цього хист. З'явилася нова форма ознайомлення громадськості з новинками поезії – так звані рецитації, тобто прилюдні декламації віршів. Характерно, що Август не встановлює офіційної цензури на твори поетів. Він не намагався тиснути на них, понівечувати чи придушувати їхній хист. Золотий вік представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Овідій, Горацій. Поет Квінт Горацій Флакк відомий як автор збірника віршів на злободенні й побутові теми "Еподи", сатир, ліричних віршів. Він увійшов у літературу спочатку як автор еподів (ямбів). Теми «Еподів» зовсім буденні, часом поет зупиняється на побутових дрібницях. Звертається Горацій і до тем соціальних. Працюючи над еподами, Горацій водночас писав і сатири (бесіди). Вони являли собою бесіди на різноманітні філософсько-моральні теми. Завдання сатир – відтворення життя в усіх його проявах і відтінках. Тому зміст сатир досить різноманітний, проте вони, як правило, не порушують вагомих соціально-політичних проблем.

 

Золотий вік. Овідій.

“Золотим віком” римської літератури називають І ст. до н.е. - початок І ст. н.е. Саме в цей час римська література набуває свого найбільшого розквіту. В Римській державі сталися великі зміни, що вплинули і на літературний процес. Республіка як форма державного правління уже давно застаріла й поступилася місцем Імперії, якою вже керувала вже одна особа – монарх - Октавіан. Він підтримував і заохочував до творчості тих, хто виявляв до цього хист. З'явилася нова форма ознайомлення громадськості з новинками поезії – так звані рецитації, тобто прилюдні декламації віршів. Характерно, що Август не встановлює офіційної цензури на твори поетів. Він не намагався тиснути на них, понівечувати чи придушувати їхній хист. Золотий вік представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Овідій, Горацій. Найславетнішим представником жанру любовної елегії, що виникла в "Золотий вік", був Публій Овідій Назон. Його твори вирізняє легкість, дотепність і досконалість. Овдій створює дві великі поеми "Метаморфози"(“Перетворення”) та “Фасти”. "Метаморфози" - епічна поема, поетичний переказ греко – римських міфів про перетворення людей у квіти, дерева, тварини. Овідій обирає найкращі й найвідоміші міфи, які здебільшого оповідають про кохання богів усіх ступенів і легендарних героїв. Художній стиль Овідія можна назвати реалістичним. Він зображає епізоди і сцени, які, якщо не брати до уваги казковий елемент самих перевтілень, по суті становлять окремі картини дійсності. І боги, і герої мають однакову психологію, ті ж самі почуття, інстинкти й переживання, що й люди.

 

Антична драма.

Драма – літературний рід, що зображає дійсність безпосередньо через слова та дії персонажів. Трагедія – драм. твір, що грунт. на гострому конфлікті, зумов. неможливістю втілення бажань героя, що прагне повністю реалізувати свої наміри. Трагічне – герой ширший за місце, яке надає йому світ. Витоки трагедії в імпровізаціях співців дефірамбів під час свят на честь бога Діоніса, якого супроводжували селяни та сатири. Комедія - драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині. Комедія і трагедія походять зі смішного. Походить зі співання селянами фалічних пісень, що мали діалогічний характер: діалог між корифеєм та хором. У місто увійшла на 50 років пізніше, ніж трагед. Драма сатирів – весела п’єса з незмінним кінцем – воскресінням Діоніса. З неї пішла трагедія.

Трагедія за Аристотелем

За Арістотелем, трагедія є наслідування важливій та закінченій дії. Складається з 6 складових: фабула (сукупність фактів, душа трагедії), характери (те,в чому бачимо напрям волі, поети зображають характери за допомогою дій, що разом з фабулою являють суть трагедії), розумність (вміння говорити те, що стосується суті та обставин дії, те, в чому висловлюють що-небудь), словесне вираження (висловлювання, що має однакове значення як в метричній так і в прозаїчній мові), музична композиція (є найголовнішою прикрасою), та сценічне оточення/сценическая обстановка (лежить за межами поезії та найменш їй властива). Фабула буває єдина, коли є наслідуванням однієї цілісної дії. Фабули бувають прості (коли зміна долі відбувається без перепетії) та сплетені. Частини фабули. Перепетія – зміна подій до протилежного. Впізнання – перехід від незнання до знання, що призводить до дріжби або ворожнечі. Страждання – дія, яка причиняє біль, гибель. Частини трагедії: пролог (частина трагедії до появи хору), епісодій (частина трагед. між цілісними піснями хору), ексод (частина траг. після якої нема пісні хору) та хорова частина, до якої входять парод (перша цілісна мова/речь хору) та стасім (хорова пісня без анапеста и трохея, а комом – спільна сумна пісня акторів та хору. Характери мають бути: благородні (може бути будь-яка істота), підходящі (напр. жінка не може бути мужньою), правдободібний, послідовний. Трагедія має наслідувати страшне і нікчемне, склад має бути сплетеним.

 

Творчість Есхіла.

Есхіл тенденційний - славить зародження еллінської демократії, державності; перемогу в греко-перській війні принесла єдність, не державне, а духовне - еллінський дух. Есхіл славить еллінський дух у своїх творах; ідеальний грек, громадянин, драматург і поет. Тема патріотичного обов’язку, ідея волі. Есхіл - єдиний трагік, п'єси якого ставили після його смерті. «Прометей прикутий». Блага цивілізації здатні викликати жертви на шляху. Герої Есхіла мовчать настільки довго, скільки це можливо. Прометей приносить людям вогонь знань. Віра в олімпійських богів в Есхіла поставлена під сумнів: Зевс несправедливо чинить із Прометеєм. Центр ваги перенесений на героя, але герой не індивідуалізований. «Орестея». Кожна із драм трилог - невід'ємна частина цілого; рід - неподільне ціле. Есхіла переймають масштабні події і явища. Персонажі Есхіла монументальні. Немає буденності. Риси трагедій Есхіла: введення другого персонажа, немає поглибленої індивідуальної характеристики героя, образи не складні, образ героя трактується в рамках цілого роду, важливість теми помсти, на вчинки героїв части впливає воля богів, показ богів на сцені, герої втілюють традиційну мораль, проста драматична структура п’єси (трагедія концентрується навколо однієї ситуації), ослаблений драматизм, мистецтво драм. діалогу на почат. стадії, використання прийому німої скорботи (тривале мовчання діючих осіб), ліризм трагедій, домінування хору, піднесений «дифірамбічний» стиль.

25. Творчість Софокла.

Життя Софокла - це період правління Перикла, який називають «золотим століттям Афін», визнаючи його добою найвищого розквіту Греції. Перикл – стратег, оратор і полководець. Перикл: ідея «еллінського духу», дух варто виховувати. Вид Афін повинен був вражати вже з моря. При Периклі Афіни – найосвіченіше місто, грамотні були всі вільні жителі міста. Перикл: все повинне бути природно. Простота пов'язана з гармонією, симетрією. Творчість Софокла - внесок у створення ідеалу гармонійної особистості (людина прекрасна і фізично й розумово). До нас дійшло 120 п'єс. Софокл: хор перестає бути героєм; уводить третього актора (дія показується, а не описується); показує дію, руйнуючи в такий спосіб принцип трилогії. Увага змістилася на зображення людей,їх вчинків, боротьби,драматизм трагедії збільшується через зміну ситуацій (Антігона не побоялася порушити наказ фіванського царя Креонта — поховала труп свого брата Полініка, вбитого на війні. За це її замурували в печері)Для Есхіла окрема людина нічого не варта, тільки рід. Софокл - увага до долі окремої людини; зіткнення героїв - це зіткнення певних сусп сил, яке доходить до того, що приводить до загибелі однієї зі сторін. Герої Софокла - «люди, якими вони повинні бути» (Аристотель), шляхетні, піднесені. Герой втілює завжди діє на благо суспільства, але може помилитися, і його благі цілі приведуть його і інших до загибелі. Це трагічний герой; питання про людину, її волю й долю. Людина постійно у своїй гордині порушує світову гармонію. Психолог хар-ка образу: всі люди різні, різний психолог мотив вчинків людей. Принцип траг іронії: герой активний, противиться своїй долі, але не йде від неї, а наближається. Характер героя багато в чому визначає його долю. Едіп сам стратить себе за мимоволі зроблену провину. Софоклу цей учинок (самострата) здається правильним. Місце, де вмирає Едіп, священне. Едіп умре поруч із Афінами. Він ні в чому ні винний, боги посміялися над ним.

Творчість Евріпіда.

Евріпід - останній великий трагік. У нього всі риси суперечливості того часу. Особливості творчості: схильність до песимізму(«Медея»); зацікавлення окремою особистістю,її суб’єктивним внутрішнім світом; зниження характеру до побутового рівня(Ясон,вирішив одружитися з дочкою Креонта – Креусою,зрада дружині); розгляд психологічних проблем – особливості жін. психіки(спроби Медеї отруїти суперницю Креусу, спадкоємця Егея – Тесея); відхід від традиційної моралі; вільне трактування міфу та критичне ставлення до нього; увага – монологам та діалогам героїв; незначна участь хору; повна занедбаність людини у світі. Евріпіда не любили в Афінах, тому що він вказував на їхні недоліки. Над ним знущалися: Аристофан у своїх комедіях. Він написав близько 90 п'єс. Після смерті відразу стає популярним. Його називають «філософом на сцені», «найтрагічнішим» - це приводить до зміни характеру конфлікту в трагедіях Евріпіда. Герой порушує гармонію, він буде покараний. Смерть такого героя несла грекам катарсис. Приклад його повчальний. Герої Евріпіда теж страждають і гинуть. Але страждання й загибель безглузді, безпросвітні. Протиріччя душі - найтрагічніше. Навіть якщо й з'являються боги, то вони умовні персонажі. Інтрига ведеться самою людиною у своїх інтересах. Інтриг може бути багато. Іноді у фіналі трагедії Евріпіда неможливо було прийти до якого-небудь висновку, тому наприкінці часто з'являється який-небудь бог, що просто повідомляє свою волю. Приклад: Кастор і Полідевк. Евріпід писав трагедії незвичайні. Уперше ним піднімається любовна тематика («Іполит»)

Жаби» Арістофан

Авторів переймала злободенна політика, викриття недоліків, включала повну волю особистого глузування. Аристофан знущався з Евріпіда, Сократа. Прийом - карикатура, шарж, пародія й гротеск на грані фантастики. Древня аттична комедія не індивідуалізувала персонажів. Маски: вчений-шарлатан, хвалькуватий воїн, блазень, паразит-нахлібник. Комедія"Жаби". Відкр.суперечка з Евріпідом.Це 1-а літр-крит.полеміка.Діл.на 2част.1-а зобр.подорож Діоніса в царс.мертвих.Бог траг.змаг.,стурбов.порожнечею на торагіческой сцені після недав.смерті Евріпіда і Софокла, відправ.в преіспднюю, щоб вивести звідти свого улюбл.Евріпіда.Ця част.комед.напов.блазенськими сценами і видовищ.ефект.Боягузливий Діоніс,запас. для небезп. подорожі левової шкурою Геракла і його раб потрап.в різні ком.полож., зустрічаючись з фігурами, якими грец.фольклор насел.царс.мертв.Діоніс з переляку мін.ролями з рабом і кожн.раз на шкоду собі. Своє наймен.комед.отрим.по хору жаб, які під час переправи Діоніса в пекло на човні Харона спів. свої пісні.парод хору мистов цікавий для нас тим, що явл.собою відтвор.культових пісень на честь Діоніса.Гімнам і глузув.хору передує вступ.пром.ватажка - прототип комедійної парабасе. Проблематика "Жаб" зосереджена в 2-ій полов. ком, в змаг.Есхіла та Евріпіда. Нещодавно приб.в пекло Евріпід прете.на траг.престол, до тих пір належ.Есхілу, і Діоніс запрош. в якості компет.особи - судді ссостязанія.Переможцем виявл.Есхіл, і Діоніс веде його з собою на землю, всупереч первонач. наміру взяти Евріпіда. Змаган.в "Жабах", частк.пародирующее софістичні методи оцінки літ. витвором,є найдавнішим пам'ятн.ант.літ.критики.Розбир. стиль обох суперників, їх прологи. У 1-ійчаст.розгл.основ. пит. про завд.поет.мист., про завд.трагедії.

29. «Хмари» Арістофан

Відр. від звич. комед. Присв.культ.проблемі: виступ. проти софістів і Сократа. Проблема вихов. молоді. Афінянам вічні проблеми здав.нудн. «Хмари» вияв.фатальними в житті Сократа. Викриття в безбожності, аморал. й розбещенні молоді. На суді як обвинувачення зачитув. п'єса. Старий Стрипсіад стурбований сином - той грає на перегонах, спустив весь маєток. Стрипсіад довід, що в Афінах є мислильня, хоче піти туди вчит. Зустр.там Сократа. Реал.Сократ не був таким сміш.дурнем. Афіняни прощали Сократу його зовн.вигляд за його думки. Завжди був готов.до бесіди – сократичної бесіди – привед.людини до висн. В Аристофана Сократ - це дивак, що сид.у прив'яз.до крокв кошику. Цей Сократ вивч.всяку гидоту. Проблеми: якою частиною тіла дзижчить комар, вимірює крок блохи. Сократ перек.не вірити в Зевса. З'явл.хор хмар, що гов.усякі дурниці. Аристофан все перебріхує. Стрипсіада виган.із мислильні, але ідей вистач, щоб позб.від кредиторів. Відправл.туди сина. Відб.суперечка між неправдою й правдою - насамперед про проблему вихов. Сократ і софісти вваж, що утвор.повинне бути по схильностях. Аристофан наз.це розбещеним. Закін.усе ще одним агоном. І син, і батько йдуть на бенкет, але старому схотілося послухати Есхіла, а синові - Евріпіда. Син побив батька й аргументував це в дусі софістів. Стрипсіад бере сходи й смолоскип - підпалює мислильню.

Римська комедія. Плавт.

Комедія процвітала, сюжети бралися з новоаттичної комедії; розділена на два жанри палліата(одяг, короткий плащ) і тогата(римський одяг). Палліата представляла собою найбільш поширений вид комедії зі сценами з грецького життя: дія відбувалася в грецьких містах, герої називалися грецькими іменами.

Комедія ділилася на статарну (стоячу) - звернену до психологічних учинків і моторну - постійний рух.Кращими комедіографами були Тит Макк Плавт і Публій Теренцій Афр. Плавту приписують 120 комедій, до нас дійшла 21; працював у жанрі моторної комедії; голов дійова особа, що веде інтригу – раб; завжди позначав, яку комедію він брав й у кого; з'єднані зазвичай кілька сюжетів; елліністичний погляд на життя, шарж, карикатури. Краща комедія - «Скарб». Запозичив її Мольєр. Плавт тут психолог. Плавт показує, як багатство впливає на психіку. Прийом «фі про кво» - йому говорять одне, але він не чує. Плавт прекрасно знав грецьку літ, драм-ію, використовував сюжети новоаттичної комедії, сюжети Менандра, але не сюжети Арістофана, бо там були занадто політично гострі і не актуальні для Риму пробл; вносить у комедії риси римс укладу життя, культури, суду тощо; брав з гр комедій сюжети і дозволяв у них проблеми, актуальні для його суспільства. Два Менехма. Сама вдала з комедій Плавта. Менехм, що розшукує свого зниклого в дитинстві брата-близнюка, їде в Епідамн, де проживає зниклий брат. Тут Менехм зіштовхується з коханкою, дружиною, дармоїдом і тестем свого брата, що усі приймають його