Вибухопожежонебезпечність об’єктів

Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) – класифікаційна характеристика пожежної небезпеки об’єкта, що визначається кількістю і пожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які знаходяться (обертаються) в них з урахуванням особливостей технологічних процесів, розміщених в них виробництв.

Приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п’ять категорій (А, Б, В, Г, Д):

Категорія А (вибухонебезпечна)

Горючі гази, легкозаймисті речовини з температурою спалаху не більше 28⁰С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні паро газоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечна)

Вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28⁰ С та горючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пило повітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В (пожежонебезпечна)

Горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не належать до категорій А та Б.

Категорія Г

Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д

Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон визначається ДНАОП 0.00-1.32.01 „Правила будови ел.установок. Електрообладнання спеціальних установок” (ПБЕ).

Пожежонебезпечна зона - простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні в такій кількості, яка вимагає спец.заходів у конструкції ел.обладнання під час його монтажу та експлуатації. Ці зони в разі використання в них ел.устаткування поділяються на 4 класи:

Пожежонебезпечна зона класу П-1 – простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча рідина, що має температуру спалаху, більшу за +61⁰ С.

Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ - простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м..

Пожежонебезпечна зона класу П-ІІа – простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.

Пожежонебезпечна зона класу П-ІІІ – простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини, пожежонебезпечний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали.

Вибухонебезпечна зона – простір у приміщенні або за його межами, у якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші.

Газо- пароповітряні вибухонебезпечні середовища поділяються:

- Вибухонебезпечна зона класу 0 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу (вугільна, хімічна, нафтопереробна промисловість).

- Вибухонебезпечна зона класу 1 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи (нормальна робота – ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів).

- Вибухонебезпечна зона класу 2 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості).

Пило повітряні вибухонебезпечні зони поділяються:

- Вибухонебезпечна зона класу 20 – простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто у кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини (зазвичай – всередині обладнання).

- Вибухонебезпечна зона класу 21 – простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.

- Вибухонебезпечна зона класу 22 – простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з’являтися не часто і існувати недовго, або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворюватись вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

Вибухопожежна безпека об’єкта забезпечується системами:

- попередження вибухів і пожеж;

- протипожежного та проти вибухового захисту;

- організаційно-технічних заходів.

Система попередження вибухів і пожеж має за мету не допустити виникнення вибухів і пожеж.

До основних джерел запалювання належать: відкритий вогонь, розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні, тепловий прояв хімічної реакції, тепловий прояв сонячної, ядерної енергії тощо.

Пожежна небезпека відкритого вогню зумовлена інтенсивністю теплового впливу, площею впливу, орієнтацією у просторі, періодичністю і часом його впливу на горючі речовини.

Серед теплових проявів ел.енергії найбільш поширеними та небезпечними є коротке замикання в ел.мережах, струмові перевантаження проводів та ел.машин, великий перехідний опір, розряди статичної та атмосферної електрики, ел.іскри.

Один із найпоширеніших засобів попередження пожеж: використання ел.устаткування, що відповідає за своїм виконанням пожежонебезпечним та вибухонебезпечним зонам, групам та категоріям вибухонебезпечних сумішей. Застосовується ел.обладнання у вибухозахищеному виконанні (за призначенням поділяється на 2 групи: рудничне і загально промислового призначення – не в рудниках).

У вибухозахищеному ел.обладнанні застосовуються такі види вибухозахисту: вибухонепроникна оболонка; заповненя або продування оболонки захисним газом з надлишковим тиском; іскробезпечне ел.коло; кварцове заповнення оболонки тощо.

Система протипожежного та противибухового захисту являє собою другий ешелон забезпечення пожежної безпеки, яка починає діяти з виникненням перших ознак пожежі. Сис-ма спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей.

Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі забезпечується: потрібною вогнестійкістю будівель та споруд; використанням негорючих матеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень; використанням антипіренів і вогнегасник сумішей; улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами; влаштуванням протипожежних перешкод; встановленням гранично допустимих за техніко-економічними розрахунками площ і поверхів виробничих будівель і споруд, улаштуванням протипожежних відсіків та секцій; улаштуванням аварійного відключення та перемикання установок та комунікацій; використанням засобів, що запобігають або обмежують розлив і розтікання пожежонебезпечної рідини під час пожежі; використанням вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні; локалізацією пожежі вогнегасники речовинами, автоматичними установками пожежегасіння, розбиранням (видаленням) горючого матеріалу.

Вогнестійкість конструкції – здатність конструкції зберігати несучі та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі. Нормована характеристика вогнестійкості основних будівельних конструкцій – ступінь вогнестійкості.

Межа вогнестійкості конструкції – показник вогнестійкості конструкції, який визначається часом від початку вогневого випробування за стандартного температурного режиму до втрати конструкцією несучої здатності, цілісності або тепло ізолювальної здатності.

Межа поширення вогню по будівельних конструкціях – розмір зони пошкодження зразка в площині конструкції від межі нагрівання до найбільш віддаленої точки пошкодження. За вогнестійкістю всі будівлі та споруди поділяються на 8 ступенів – 1, 2, 3, 3а, 3в, 4, 4а, 5.

Евакуація – вимушений процес руху людей з метою рятування (здійснюється через евакуаційні виходи). Шлях евакуації – безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

Евакуаційний вихід – вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення.

Для забезпечення організованого руху під час евакуації та попередження паніки: інструктаж та навчання персоналу, плани евакуації з будівель та місць масового перебування людей.

План евакуації складається з двох частин: графічної (план поверху або приміщення, на який нанесено пронумеровані евакуаційні шляхи і виходи з маршрутами руху, місця розташування засобів оповіщення та пожежогасіння) і текстової (таблиця з переліком та послідовністю дій у разі пожежі для конкретних посадових осіб і працівників, затверджується керівником об’єкту). План евакуації вивішується на видному місці, а його положення повинні систематично відпрацьовуватись на практиці.

Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей, включення стаціонарних установок пожежегасіння, виклику пожежної охорони тощо, вибухопожеженебезпечні об’єкти обладнуються системами пожежної сигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.

До складу будь-якої системи пожежної сигналізації входять пожежні сповіщувачі (пристрій для формування сигналу про пожежу; бувають – ручні та автоматичні), приймальний прилад (складова частина засобів пожежної та охоронно-пожежної сигналізації, що призначена для прийому інформації від пожежних чи охоронних сповіщувачів, перетворення та оцінки цих сигналів, видачі повідомлень для безпосереднього сприймання людиною, подальшої передачі повідомлень на пульт централізованого спостереження, видачі команд на включення сповіщувачів і приладів керування системи пожежегасіння і димовидалення, забезпечення перемикання на резервні джерела живлення у разі відмови основного джерела) та автономне джерело ел.живлення.

Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного та повітряно-пінного гасіння.

До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять спринклерні та дренчерні установки (розгалужена мережа трубопроводів зі спринтерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потребує захисту).

Система організаційно-технічних заходів. Проблеми пожежної безпеки на державному рівні належать до компетенції Каб.МінуУкраїни, Департаменту пожежної безпеки. Окремі міністерства і відомства, Рада Міністрів Автономної республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування забезпечують розроблення та впровадження у відповідних галузях і регіонах організаційних і науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об’єктів.

 

Способи і засоби гасіння пожеж.

Пожежегасіння – комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла. Основа пожежегасіння: примусове припинення процесу горіння.

Способи припинення горіння:

1. Спосіб охолодження – якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється.

2. Спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню в повітрі у атмосфері більше 14-16 % за об’ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полум’яне горіння припиняється.

3. Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить (застосовують хімічну піну, порошок та інше).

4. Спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та інше), які при попаданні у полум’я розпадаються і з’єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла.

5. Спосіб механічного гасіння полум’я сильним струменем води, порошку чи газу.

6. Спосіб вогнеперешкоди заснований на створенні умов, за яких полум’я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.

Відповідно до протипожежних норм, кожне промислове підприємство обладнують пожежним водопроводом.

Основними елементами устаткування водяного пожежегасіння на об’єктах є пожежні гідранти (для відбору води із зовнішнього водопроводу), пожежні крани (комплект пристроїв, який складається із клапана чи вентиля, встановленого на пожежному трубопроводі і обладнаного пожежною з’єднувальною головкою, та пожежного рукава з ручним стволом), пожежні рукави (необхідно утримувати сухими, складеними в „гармошку” або скатку, приєднаними до кранів та стволів; не рідше одного разу на 6 місяців їх треба розгортати та згортати заново), насоси.

Первинні засоби пожежегасіння - для ліквідації невеликих осередків пожеж, для гасіння пожеж у початковій стадії силами персоналу: вогнегасники (рисунок 12), пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири).

Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові.

Пінні вогнегасники (рисунок 12а,б) застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, за виключенням речовин, які здатні горіти та вибухати при взаємодії з піною. Також ними не можна гасити ел.обладнання, що знаходиться під напругою.

За способом утворення піни пінні вогнегасники поділяються на хімічні та повітряно-механічні.

Заряд хімічно-пінного вогнегасника ВХП-10 складається з кислотної та лужної частин.

 

Рисунок 12- Вогнегасники

а) хімічний пінний ВХП-10:

1 - корпус, 2 - поліетиленовий стакан з кисліш розчином, 3 - ручка, 4 - горловина, 5 - рукоятка, 6 - шток, 7 - кришка, 8 - сприск, 9 - гумовий клапан;

б) повітряно-пінний ВПП:

1 - корпус, 2 - дифузор, 3 - гумова трубка, 4 - кришка, 5 - ручка, 6-важіль, 7 - шток, 8 - балон з повітрям, 9 - трубка сифону, 10 - балон зі стисненим повітрям;

в) вуглекислотний ВВ-2:

1 - суцільнотягнутий сталевий корпус, 2 - хомути кріплення вогнегасника, 3 - маховичок голчастого

запірного клапану, 4 - рукоятка, 5 - дифузор;

г) порошковий ВП:

1 - корпус, 2 - балон зі стисненим повітрям, 3 - шланг, 4 -патрубок.

 

У повітряно-пінних вогнегасниках піна утворюється завдяки механічному перемішуванню піноутворювача стиснутим повітрям, яке міститься у спеціальному балончику. Вони випускаються двох типів: ВПП-5 та ВПП-10.

Вуглекислотні вогнегасники (рисунок 12,в) випускають трьох типів: ВВ2, ВВ-5 та ВВ-8 (цифри показують місткість балону у літрах). Їх застосовують для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також ел.установок, що знаходяться під напругою до 1000 В. Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 6-7 МПа.

Вуглекислотно-брометилові вогнегасники ВВБ-3 та ВВБ-7 за зовнішнім виглядом та побудовою мало відрізняються від вуглекислотних. Їх заряджають сумішшю, що складається із 97% бромистого етилу та 3% вуглекислого газу. Завдяки високій змочувальній здатності бромистого етилу продуктивність цих вогнегасників у 4 рази вища продуктивності вуглекислотних.

Порошкові вогнегасники (рисунок 12,с) призначені для гасіння твердих, рідких газоподібних горючих речовин та ел.установок під напругою до 1000В.

Вибір типу і розрахунок необхідної кількості вогнегасників проводиться в залежності від їх вогнегасної здатності, граничної площі, класу пожежі у приміщенні, що потребує захисту.

Громадські будівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше двох ручних вогнегасників.

 

 

Практична робота № 2

Тема: „Засоби гасіння пожежі та протипожежне устаткування”

Мета: Визначення умов припинення процесу горіння; визначення