Адміністративне регулювання банківської діяльності. Використання непрямих методів державного регулювання банківської діяльності.

Банківське регулювання - одна з функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.
Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів із метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.
Основним органом регулювання грошового обігу виступає банківська система.

Адміністративне регулювання:
1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;
2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
4) нагляд за діяльністю банків;
5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

В усьому світі банки більше, ніж підприємства інших видів діяльності, підлягають державному нагляду та незалежному контролю. Система банківського регулювання та нагляду так чи інакше функціонує у всіх країнах світу.

Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави зумовлюється тим, що банки виконують суспільно корисні та необхідні функції (розрахунково-касове обслуговування юридичних і фізичних осіб, збереження грошових заощаджень тощо). В умовах ринку між банками іде жорстка конкурентна боротьба, що змушує їх підвищувати ризиковість своїх операцій, що, своєю чергою, може призвести до банкрутства. А крах банківської установи наносить шкоду не лише його власникам, але й суспільству загалом. Усе це і робить регулювання їх діяльності та нагляду необхідним завданням держави.

Державне регулювання банківської діяльності здійснюється, насамперед, у межах банківської системи та виражається у впливі центрального банку на банки другого рівня.

Вплив центрального банку на діяльність комерційних банків здійснюється за такими основними напрямами:

1) створення законодавчих та інших умов, які б дозволили банкам реалізувати свої економічні інтереси (організаційно-правовий напрям);

2) встановлення економічних нормативів та нагляд за їх дотриманням із метою забезпечення ліквідності банківської діяльності (напрям опосередкованого економічного впливу).

В Україні, згідно із Законами України "Про банки і банківську діяльність" і "Про Національний банк України", функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ.

Терміни "регулювання банківської діяльності" та "нагляд за діяльністю банків" інколи вживаються у значенні синонімів, хоча належать до різних видів діяльності.

Основною метою банківського нагляду є своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності банків із метою їх нормалізації, зміцнення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи загалом.

Банківське регулювання — це система заходів, за допомогою яких центральний банк або інший наглядовий орган гарантує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.

Отже, під регулюванням банківської діяльності розуміють, насамперед, розробку та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на чинному законодавстві й визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки поведінки банків, що сприяють підтримці надійної й ефективної банківської системи.

Регулювання здійснюється з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, притаманні банківській діяльності.

До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна віднести:

1) забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

2) захист інтересів вкладників;

3) створення конкурентного середовища у банківському секторі;

4) забезпечення прозорості діяльності банківського сектору економіки;

5) забезпечення ефективної діяльності банків, підтримку необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері тощо.

Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах — адміністративне та індикативне регулювання.

В основу адміністративного регулювання покладено використання засобів впливу переважно організаційно-владного характеру. За допомогою адміністративного регулювання забезпечується нормальне функціонування банківської системи відповідно до вимог законодавства та нормативно-правових актів НБУ.

Адміністративне регулювання включає такі заходи:

1) реєстрацію банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляду за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Основними складниками індикативного регулювання є:

1) засоби впливу, пов'язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:

— встановлення обов'язкових економічних нормативів;

— визначення норм обов'язкових резервів для банків;

— встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

2) засоби впливу непрямого характеру: визначення процентної політики;

— рефінансування банків;

— кореспондентські відносини;

— управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

— операції з цінними паперами на відкритому ринку;

— імпорт та експорт капіталу.

Нагляд за діяльністю банків належить до адміністративного регулювання. Він здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до чинного законодавства та інструкцій, своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності окремих банків.

У загальному вигляді банківський нагляд зводиться до виявлення правопорушень і їх усунення, запобігання високому рівню ризикованості, з'ясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам.

За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на: вступний, попередній і поточний контроль (рис. 9.1):

Рис. 9.1. Форми банківського нагляду

Індикативне регулювання банківської діяльності включає такий важливий елемент, як встановлення з боку НБУ для банків обов'язкових економічних нормативів. їх призначення — захист інтересів вкладників і кредиторів та забезпечення фінансової надійності банків.

Регулювання діяльності банків через економічні нормативи регламентує Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. та

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою НБУ № 368 від 28 серпня 2001 р. Інструкція враховує рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду. Цією Інструкцією НБУ установив такі економічні нормативи, що е обов'язковими до виконання всіма банками в Україні (рис. 9.2):

Рис. 9.2 Економічні нормативи, які застосовуються при регулюванні банківської діяльності

Усі нормативи, залежно від сфери банківської діяльності, яку вони регулюють, поділяють на п'ять груп, до кожної з яких входять кілька економічних нормативів:

1. Нормативи капіталу:

— мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1);

— адекватності регулятивного капіталу (Н2);

— адекватності основного капіталу (НЗ);

2. Нормативи ліквідності:

— миттєвої ліквідності (Н4);

— поточної ліквідності (Н5);

— короткострокової ліквідності (Н6);

3. Нормативи кредитного ризику:

— максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

— великих кредитних ризиків (Н8);

— максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

— максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

4. Нормативи інвестування:

— інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (НИ);

— загальної суми інвестування (Н12);

5. Норматив ризику загальної відкритої (довгої / короткої) валютної позиції банку (Н13), Н13/1, Н13/2.

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н7, Н8, НИ, Н12, Н13 є регулятивний капітал банку; для НЗ — основний капітал; Н9, Н10 — статутний капітал.

 

Для регулювання діяльності банківських установ в Україні застосовуються різноманітні методи та інструменти регулювання, які можна об'єднати у дві великі групи:

- адміністративні (прямі);

- економічні (непрямі).

Метою застосування цих методів є підтримка стабільності національної грошової одиниці, регулювання ліквідності банківської системи в межах грошово-кредитної політики, яку проводить НБУ.

Адміністративні (прямі) методи передбачають обмеження, заборони, що встановлює центральний банк для кількісних та якісних параметрів діяльності банків. Вони обов'язкові для виконання усіма діючими банківськими установами.

Допуск на ринок передбачає регулювання відкриття нових банків, їх філій, відділень, а також надання дозволу на проведення банківських операцій. Це реалізується за допомогою ліцензування або реєстрації й означає: допустити чи не допустити той чи інший банк на ринок.

Сьогодні, відповідно до інструкції "Про порядок регулювання діяльності банківських установ", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368, щоб бути зареєстрованим НБУ в Державному реєстрі банків (бути допущеним на ринок), комерційний банк повинен сформувати статутний капітал у сумі, еквівалентній 1 млн. евро для місцевих кооперативних банків; для банківських установ, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 млн. евро; для банківських установ, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 млн. евро.

Кількісні обмеження - це адміністративні або законодавчі заходи, які здійснюються міністерством фінансів і НБУ для обмеження обсягів кредитів,

грошової емісії, окремих видів банківських операцій, розвиток яких держава намагається призупинити. Ці методи називаються ще вибірковими або селективними.

До кількісних обмежень належать:

1. Кредитні стелі. НБУ через встановлення нормативів кредитного ризику
вводить обмеження:

- щодо "великих кредитів", наданих комерційним банком одному
контрагенту (загальна сума зобов'язань будь-якого позичальника
перед банком не має перевищувати 25 % капіталу банку - норматив
Н7);

- максимальної суми всіх наданих комерційним банком кредитів
(максимальне значення нормативу "великих" кредитних ризиків Н8
не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу
банку);

максимального обсягу кредитів, гарантій, поручительств, наданих одному інсайдеру та стосовно всіх інсайдерів (максимальне значення цих нормативів не більше 5 % та 40 % капіталу банку -нормативи Н9, Н10);

2. Обмеження окремих видів банківських операцій застосовується щодо тих
операцій, розвиток яких держава намагається стримувати.

3. Селективний кредитний контроль - це регулювання конкретних видів
кредитів з метою стимулювання чи стримування розвитку окремих галузей
(надання пільг при кредитуванні вугледобувної промисловості, підприємств
агропромислового комплексу і т. ін.).

4. Фіксація маржі - встановлення обов'язкової маржі (різниці між курсами
цінних паперів, валют, відсотковими ставками) при проведенні різних
фінансово-кредитних операцій.

Економічні (непрямі) методи не передбачають прямих заборон або лімітів, їх дія має непрямий характер і ґрунтується на економічній зацікавленості банківської установи діяти відповідно до цих методів.

Методи регулювання діяльності банківських установ, які використовує НБУ на сучасному етапі, перебувають у процесі становлення. Можливість застосування багатьох непрямих методів через нерозвиненість ринкових відносин досить обмежена. Тому в своїй діяльності НБУ надає перевагу адміністративним методам регулювання, хоча позитивними зрушеннями слід вважати поступове впровадження загальноприйнятих у світовій практиці економічних методів.