Контроль окремих видів кредиту та ризикованості банківських операцій.

У процесі кредитування громадян Ощадбанк здійснює контроль за правильним і цільовим використанням позичальником позичок шляхом перевірки документів, наданих для оформлення кредиту, звітів про витрату коштів та інших документів, передбачених у кредитному договорі, а також шляхом перевірок на місцях Міністерство економіки разом із Міністерством фінансів щорічно визначає ліміти видачі довгострокового пільгового кредиту в межах коштів, передбачених на ці потреби державним бюджетом. Міністерство фінансів визначає відсоткові ставки і здійснює контроль за цільовим використанням виданого кредиту.

Перевірка кредитів — неодмінна умова успішного здійснення банківського кредитування. Постійний контроль допомагає менеджерам заздалегідь виявляти проблемні кредити, а також перевіряти відповідність дій кредитних працівників основним вимогам кредитної політики банку.

Основна мета контролю за кредитами полягає в тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад установлений рівень.

Як відомо, рівень кредитного ризику постійно змінюється, оскільки змінюються умови, за яких надається кожний конкретний кредит. Зміни загальної економічної ситуації послаблюють позиції деяких позичальників і водночас збільшують потреби в кредитуванні потенційних клієнтів. Фізичні особи та приватні підприємці можуть втратити роботу або мати проблеми зі здоров’ям, що негативно відіб’ється на їхніх можливостях погасити позичку. Ринкова вартість та ліквідність застави також може змінюватись і потребує постійного контролю.

Отже, головна вимога до процедури контролю — це постійність перевірки й оцінювання рівня кредитного ризику. Згідно зі статистичними дослідженнями, 80 % проблемних кредитів виникають через недостатній контроль за рівнем кредитного ризику. Інші причини, такі як неадекватна оцінка кредиту та кредитоспроможності позичальника, неправильно проведена структуризація, помилки у кредитному договорі, породжують близько 20 % проблемних ситуацій у кредитуванні.

З огляду на важливість контролю як методу управління кредитними ризиками в банках створюються окремі структурні під­розділи з перевірки кредитів. Щоб забезпечити об’єктивність, такі підрозділи рекомендується організаційно відокремлювати від кредитних відділів та управлінь. Банки можуть використовувати різноманітні форми організації контролю, методи перевірки кредитів, структуру підрозділів залежно від специфіки діяльності самого банку та його клієнтів, потреб і можливостей, особливостей ринку та конкретної ситуації. Проте існують загаль­ні принципи та правила, яких має додержувати менеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесу кредитування.

Функцію надання кредитів необхідно відокремити від функції контролю за наданими кредитами. У кредитному відділі доцільно функцію кредитного аналізу відокремити від власне процесу надання й оформлення позички. Це сприятиме підвищенню рівня об’єктивності оцінки кредиту й обережнішому його затвердженню.

Обов’язковою є організація роботи Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. До складу цих комітетів входять керівники та провідні фахівці банку, які періодично збираються на засідання і колегіально вирішують поставлені завдання, формують кредитну політику, виносять рішення про надання «великих» кредитів і списання безнадійних позичок. Комітети не є структурними підрозділами банку.

Найзагальнішу організаційну структуру кредитної функції бан­ку унаочнює рис. 5.2.

 

Рис. 5.2. Організаційна структура кредитної функції банку

Функції Кредитного комітету

Формування кредитної стратегії та кредитної політики.

Затвердження організаційної структури процесу кредитування.

Визначення напрямів диверсифікації кредитного портфеля та відповідних лімітів за країнами, галузями, кредитними інструментами, позичальниками.

Оцінка адекватності резерву для відшкодування можливих втрат за кредитами.

Аналіз кредитного ризику портфеля й інших суттєвих ризиків, пов’язаних з кредитуванням.

Прийняття рішень про надання великих кредитів.

Періодичне списання безнадійних кредитів.

Функції Комітету кредитного нагляду

Ухвалення змін та доповнень до загальної кредитної політики.

Аналіз та оцінювання нових ринків, на які націлений банк.

Затвердження критеріїв прийнятності ризику.

Ухвалення нових кредитних інструментів, включаючи встановлення допустимого рівня ризику за такими інструментами.

Розгляд взаємостосунків банку з найважливішими новими клієнтами та збільшення обсягу кредитних операцій з постійними клієнтами.

Затвердження списку винятків із загальних правил кредитної політики банку.

Розгляд усіх звітів внутрішніх аудиторів.

Ухвалення кредитних процедур.

Функції відділу кредитного аналізу

Збір та обробка фінансової інформації про клієнтів та перспективних позичальників.

Аналіз фінансової звітності претендентів на одержання позички.

Підготовка звітів про затвердження кредитів.

Контрольна функція кредиту, вбачаючи сутність її в тому, " що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди ". Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим - фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є суто родовою ознакою кредиту.

Щодо цього прибічники контрольної функції кредиту справедливо вказують на специфічність контрольної складової кожного економічного інструменту. Так, контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у контрольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний Контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загальноприйнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладання угоди. На цьому грунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб'єктів кредиту - як позичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції - назвати її контрольно-стимулюючою. Така назва повніше відповідатиме змісту цієї функції кредиту і краще відбиватиме її відмінність від контрольної функції інших інструментів.

Контрольно-стимулююча функція кредиту не обмежується відповідними заходами кредитора відносно позичальника. Контрольно-стимулюючий вплив відчуває на собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо. При цьому слід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприклад, позичальник не може контролювати діяльність банку. А в державному кредиті навіть кредитор (населення, комерційні банки) позбавлені можливості контролювати свого боржника - державу. Але стимулюючий вплив кредиту постійно відчувають на собі всі його суб'єкти - як позичальники, так і кредитори.

Система банківського кредитування - це модель, що відпо­відає характеру ринкових відносин, тобто добі переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб'єктів. Вона охоплює принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль у процесі кредитування. Сучасну систему кредитування побудовано на ліберальній основі: клієнт не змушений триматися якогось певного банку, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би скористатися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а в кількох банках. Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта отримати кредит та створює умови для розвит­ку міжбанківської конкуренції. У свою чергу, комерційні банки, про­водячи кредитну політику, виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів з урахуванням загальнодержавних інтересів. Сучасну систему кредитування побудовано на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішую­ться безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожна зі сторін бере на себе певні зобов'язання щодо виконання умов договору. За ринкових умов змінився характер кредитних до­говорів, активну роль стали виконувати обидва суб'єкти цих догорів на паритетних засадах у межах правового поля діяльності кре­дитора й позичальника. Сучасну систему кредитування побудовано на комерційній основі. Комерційні банки здійснюють кредитні операції за рахунок власних і залучених коштів, тобто в межах наявних кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банку (фонди банку, нерозподілений прибуток), за­лишки на розрахункових та поточних валютних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запи­тання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, отримані від випуску цінних паперів. Установи банку мають право продавати (купувати) кредитні ресурси в банків інших систем за умови більшого зиску, але з дозволу вищого органу управління банком. Важлива умова кредитування - це пріоритетність надання кредитів, яка визначається тільки ефективністю проектів (заходів) кредитування, мірою кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку. У процесі кредитування рекомендується віддавати перевагу позичальникам, які забезпечують своєчасне та повне виконання договірних зобов'язань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку. Обов'язковою умовою кредитування має бути використання вла­сних коштів позичальника у фінансуванні комерційного контракту (цільової програми, технічного проекту). Отже, бажано, щоб позичальник і кредитор брали спільну участь у фінансуванні проекту чи контракту на паритетних засадах, хоч, як правило, банк бере на себе більшу суму (у межах 70-90% вартості контракту чи проекту). Але жоден з виданих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку, а загальний обсяг наданих кредитів не може переви­щувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку. Чинна система кредитування залежить не тільки від ресурсів, а й від встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових та резервних фондів. Ці нормативи регламентують максимально допустимий обсяг залучених коштів, розмір резервних фондів, граничну суму видачі кредиту, що робить кредитний механізм залежним від ліквідності балансів комерційних банків. Сучасна система кредитування в Україні базується на нових ме­тодах та формах кредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитних відносин: відбувся перехід від пооб'єктного кредитування до кредитування суб'єкта, тобто креди­тування юридичної або фізичної особи; до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз кредити беруть участь у процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники й банки, користуючись своїм правом, вибирають найбільш прийнятну для них форму: кредити, що постійно перебувають в обороті позичальника, або разові, що покривають тимчасовий розрив у платіжному обороті. Водночас сучасна система кредитування не відмовляється і від традиційних загальних принципів, які гарантують повернення банківської позики. У світовій практиці й досі найбільш надійним уважають заставне право (в тім числі іпотека, застава, поручництва й гарантії, система страхування), яке дає змогу банкові мінімізувати кредитний ризик. Принципи кредитування - це основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування. До основних принципів кредитування, яких повинні дотримуватися як кредитори, так і позичальники, належать такі: цільовий принцип, строковий прин­цип, принципи обов'язкового повернення, оплачування та забезпе­чення кредиту. Цільовий принцип означає, що виданий кредит може бути використаний тільки на цілі, обумовлені в кредитному договорі. Цілі визначаються на підставі поданих позичальником господарських договорів (контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів. Крім того, надаючи кредит клієнту, банк повинен переконатися, що цілі використання позики передбачені статутом фірми-позичальника.