Зміст і трактування поняття «регіон» та сучасні підходи до його дослідження



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Зміст і трактування поняття «регіон» та сучасні підходи до його дослідження



ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З навчальної дисципліни

“Регіональна економіка”

для студентів всіх форми навчання

Старшого викладача

Кафедри економічної теорії та підприємництва

ЗНТУ

Сиволап Тетяни Георгіївни

 

Запоріжжя 2015

 


Тема 1. Теоретичні основи регіональної економіки.

Зміст лекції:

Зміст і трактування поняття «регіон» та сучасні підходи до його дослідження

Предмет, об’єкт і завдання курсу.

Закони, закономірності та принципи розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку, їх практичне значення

Сутність концепції факторів регіонального розвитку

Предмет, об’єкт і завдання курсу.

Виходячи із приведених визначень, загальним об’єктом науки є продуктивні сили. Конкретними об’єктами – форми геопросторової (територіальної) організації продуктивних сил чи їх елементів.

Предмет науки (кут зору дослідження об’єкта науки) – геопросторова (територіальна) організація продуктивних сил та їх елементів.

Продуктивные силы – это система факторов производства, которая обеспечивает преобразование веществ природы соответственно потребностям людей, создает материальные и духовные блага и определяет возрастание производительности общественного труда. Продуктивные силы состоят из рабочей силы и средств производства – двух неразрывно объединенных ветвей экономики.

Протягом останніх років класична теорія розміщення конкретизувалася в регіональній економіці, метою дослідження якої є обґрунтування, розробка і практичне застосування певних моделей розміщення елементів виробництва, а також ринкової, соціальної та виробничої інфраструктури.

Регіональна економіка – це наука, яка вивчає особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку районів. Вона досліджує просторовий аспект розвитку господарства країни, його галузей. Конкретно вивчає фактори розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку, її об’єктами дослідження є ті ж форми геопросторової організації суспільства. Головним завданням науки є раціональне розміщення продуктивних сил і регіональний розвиток.

За змістом розміщення продуктивних сил і регіональна економіка близькі до соціально-економічної географії. Однак вони розглядають продуктивні сили через призму суспільної діяльності, а не як умову подальшого розвитку суспільства, не як компонент географічного середовища, що залучений до процесів суспільної діяльності. Інша відмінність полягає у тому, що регіональна економіка досліджує процеси. явища, об’єкти на трьох рівнях: локальному, регіональному, міжрегіональному (а у зв’язку із поширенням процесів економічної інтеграції і міждержавному). У соціально-економічної географії є ще глобальний рівень. Регіональна економіка спрямована на прикладні результати дослідження, а соціально-економічна географія більше займається фундаментальними питаннями. На Заході прийнято використовувати термін «регіоналістика», що включає у себе більш широке коло питань: окрім економіки регіональну екологію, соціологію, демографію тощо.

Раціональне розміщення ПС розглядається як основа регіональної економіки. Комплексні завдання регіональної економіки зводяться до таких: вивчення ТПП, вивчення спеціалізації районів, вдосконалення зв’язків, раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення умов для побуту, відпочинку, раціональне використання природних ресурсів і довкілля.

Визначаючи практичну спрямованість регіональної економіки, треба звернути увагу на її міцний зв’язок із прикладними економічними науками (галузевими економіками, економікою праці, стратегією, менеджментом, маркетингом, фінансовими науками, економікою природокористування тощо). Інформаційні зв’язки регіональної економіки існують із статистикою, інтенсивно використовуються теоретичні положення та методичний апарат філософії, математики, економічного аналізу. До досліджень залучається інформація, отримана про об’єкт дослідження різними науками: демографією, соціологією, історією, фізичною географією та іншими.

Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка займається рішенням наступних практичних завдань:

- здійснює моделювання просторових процесів господарської взаємодії;

- виробляє рекомендації по розміщенню нових об’єктів;

- виробляє рекомендації по оптимізації господарських зв’язків;

- розробляє окремі положення державної регіональної економічної політики;

- формує методологічний, категоріально-понятійний і статистичний апарат для більш глибокого вивчення територіальних процесів іншими науками.

Відповідно до рекомендацій ООН регіональне планування повинно розв’язувати такі завдання:

- регулювання процесів урбанізації, створення перешкод для «безконтрольного росту міст»;

- вивчення і повніше використання місцевих ресурсів;

- зменшення диспропорцій щодо рівня розвитку соціальної інфраструктури;

- «розв’язування» місцевої ініціативи;

- забезпечення раціонального розташування промислових проектів;

- забезпечення «збалансованого» розвитку районів країни.

Тема 2. Економічне районування та територіальна організація продуктивних сил

Зміст лекції:

Територіальна організація суспільства та її елементи

Метод соціально-економічного районування в регіональній економіці: принципи районування та основні ознаки району

Тема 3. Ресурсний потенціал регіону та його використання.

Зміст лекції:

Вплив факторів природно-ресурсного потенціалу на галузеву та територіальну структуру господарства регіону.

Демографічний потенціал регіону і його вплив на регіональний розвиток

Інноваційно-інвестиційний потенціал регіону.

Система показників рівня економічного розвитку регіону.

Система показників рівня життя населення регіону.

Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці.

Зміст лекції:

Суспільний і територіальний поділ праці, спеціалізація регіону.

Методика вивчення галузевої структури господарства регіону.

Тема 5. Регіональна економічна політика. Управління регіональним розвитком

Зміст лекції:

Сучасні засади регіональної політики в Україні

Сучасний стан та напрямки удосконалення адміністративно-територіального устрою України.

Актуальні проблеми регіональної політики та їх розв’язання.

Стратегія сталого розвитку регіону.

Кластерний підхід в управлінні регіональним розвитком.

Структура комплексних регіональних програм економічного та соціального розвитку.

Тема 6. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку, інтеграція в європейські та інші світові структури.

Зміст лекції:

1. Генеральна схема планування території України: зміст та призначення

Порівняння існуючих сіток економічного районування території України

Мета створення і класифікація спеціальних (вільних) економічних зон

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З навчальної дисципліни

“Регіональна економіка”

для студентів всіх форми навчання

Старшого викладача

Кафедри економічної теорії та підприємництва

ЗНТУ

Сиволап Тетяни Георгіївни

 

Запоріжжя 2015

 


Тема 1. Теоретичні основи регіональної економіки.

Зміст лекції:

Зміст і трактування поняття «регіон» та сучасні підходи до його дослідження

Предмет, об’єкт і завдання курсу.

Закони, закономірності та принципи розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку, їх практичне значення

Сутність концепції факторів регіонального розвитку

Зміст і трактування поняття «регіон» та сучасні підходи до його дослідження

Термін «регіон» походить від латинського “regio” (країна, область) і у багатьох західноєвропейських мовах співпадає змістовно з терміном «район», або є дуже близьким до нього за своїм значенням. У вітчизняній науці у 80-х роках цей термін вживався у відношенні до різних територій – від республіки до низового району, що було не зовсім коректним. В.Д. Павленко, зокрема, вважає за доцільне застосовувати термін «регіон» до крупних частин держави, або частин Землі. Така політико-географічна інтерпретація терміну поширена в дипломатичній практиці, міжнародній пресі та спеціальній науковій літературі. Географічний енциклопедичний словник визначає регіон як «територію (акваторію), почасти значну за розмірами, яка не обов’язково є таксономічною одиницею в системі якогось територіального поділу». Згідно з Алаєвим Є.Б. даний термін у першу чергу використовується як синонім «району».

У праці американських учених Стефана С. та Джона Флоріна регіоном може вважатися певна територія, яка має виразно відмінні природні умови, економічні і культурні особливості. За їх визначенням, «регіон – це територія, яка має певні спільні особливості, що виокремлюють її з навколишніх територій».

Некрасов Н.Н. У своїй роботі «Регіональна економіка» визначає регіон як такий, що володіє «однорідними природними умовами і характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил на основі поєднання комплексу природних ресурсів з відповідною існуючою та перспективною матеріально-технічною базою, виробничою і соціальною інфраструктурою».

Стеченко Д.М. визначає регіон двояко: 1. як область, район, частину країни, що відрізняється від інших областей сукупністю природних або історично сформованих, відносно стійких економіко-географічних та інших особливостей, які часто поєднуються з особливостями національного складу населення; 2. це група сусідніх країн, близьких за національним складом і культурою населення або однотипних за суспільно-політичним устроєм, що виділяються в окремий економіко-географічний район світу.

В Україні на державному рівні було погоджено розглядати регіон як окрему одиницю системи адміністративно-територіального устрою (області, АР Крим, міста Київ та Севастополь). Цей підхід пояснювався зручністю використання терміну у розробці регіональних стратегій розвитку. Однак в наукових колах тривають дискусії про доречність такого ототожнення. Висуваються думки про можливість використання терміну «регіон» до соціально-економічних та історико-географічних районів України.

 

Загалом сучасні дослідники виокремлюють 3 види регіональних систем:

· Формальні, уніфіковані – характеризуються спільною особливістю, такою як економічні інтереси, політична ідентичність тощо; деякі з них є природними регіонами. Зазвичай, вони орієнтовані на стимулювання різних видів діяльності та розвиток інтеграційних процесів; підкріплюються укладенням міждержавних угод із чітким визначенням кордонів (наприклад, ЄС, ГУАМ, СНД, НАФТА, єврорегіони тощо).

· Неформальні, функціональні – визначаються за внутрішньою організацією, яка центрується навколо деякої фокусної точки; це може бути велика компанія із значною кількістю працівників, велика торгова, фінансова чи інша спеціалізована зона, навчальний і дослідницький заклад в освітньому (науковому) регіоні тощо. Відрізняються високим рівнем мобільності потоків, динамічністю чи нестабільністю кордонів просторової локалізації. У більшості випадків не підкріплюються укладенням міждержавних угод.

· Перцептуальні – визначені людським ставленням (відношенням) до областей, територій.

Регіон досліджується як багато­функціональна та багатоаспектна система.

Найбільш розповсюджені чотири парадигми дослідження регіону: регіон-квазідержава, регіон-квазікорпорація, регіон-ринок (ринковий ареал), регіон-соціум.

Інші спеціалізовані підходи: регіон як підсистема інформаційного суспільства; регіон як учасник інтернаціоналізації та глобалізації.

На рубежі тисячоліть чітко проявилась тенденція до утворення міжнародних регіонів, переважно орієнтованих на глобальну економіку, так званих «природних економічних територій» у «безмежному світі». Подібні регіони розглядаються як «ворота» нації у зовнішній світ, а процес глобалізації трактується як зростання взаємозалежності між цими «воротами». Ці регіони не обов’язково володіють різноманітними ресурсами, але зуміли замкнути на себе найважливіші економічні потоки і створили умови для швидкого зростання ділової активності. Поява нових національних і світових економічних регіонів-лідерів (геоекономічні регіони, транснаціональні неформальні утворення типу «сонячного поясу» Франції, півдня Німеччини та тихоокеанського узбережжя США, транскордонні регіони, що об’єднують території країн-сусідів, міські агломерації, які виконують функції міжнародних центрів, тощо), викликали жваву дискусію з приводу принципово нової просторової організації соціального життя («Європа регіонів», проект «силіконового Балтійського моря», проект «віртуальних держав» без території або з її мінімумом тощо). У сучасній теорії глобальної та міжнародної економіки такі процеси ототожнюються з новим регіоналізмом. Але загалом можна виділити 6 напрямків дискусій, що сплітаються для підкреслення важливості регіонів і регіоналізації для світової економіки.

1.Геоекономіка.З кінця ХХ ст. деякі дослідники акцентують увагу на швидкому розвитку геоекономічних регіонів та розвивають ідею про остаточний перехід міжнародних відносин від геополітичної до геоекономічної парадигми. Такі дослідники, як Є. Кочетов, Г. Чуфрін, О. Неклесса (Росія), В. Дергачов (Україна), вважають, що сьогоднішній світ у принципі живе за новими – геоекономічними, а не геополітичними законами. Геоекономічна парадигма ґрунтується на забезпеченні національних інтересів, що розглядаються як забезпечення високих темпів економічного зростання через інтернаціоналізацію господарських зв’язків і поступове розширення національних кордонів заради вільного руху товарів, капіталів, робочої сили, технологій. Все це неминуче супроводжується формуванням системи міжнародних регіонів[1].

2.Нова економічна географія.У середині 1980-х рр. П. Кругман і його однодумці у своїх статтях із торгівлі та географії обґрунтували важливість просторових факторів для динаміки економічного розвитку, ставлячи їх на повістку дня для міжнародної економіки. Економетричні дослідження підтримали тезу, що інноваційні процеси мають місце в основному в просторових агломераціях [11].

3. Регіональні науки і економічна географія. Наростання дискусії про індустріальні округи, що виникла наприкінці 1980-х рр., відображала підвищення інтересу економічних географів і регіональних теоретиків до бізнес-кластерів. Дискусія почалася з прикладів, відомих як «Третя Італія», і поширилася на аналіз подібних форм регіонального розвитку в інших європейських країнах. С. Сассен [37] збагатила цю нитку дискусії своїм дослідженням «глобальних міст» і центральних вузлів світової економіки. Скот [39] зв’язав вивчення регіонів і світових міст у формі своєї концепції «регіони світових міст». Після середини 1990-х рр. категорії та зразки інтерпретації, виведені з цих підходів, дістали подальший розвиток у роботах Навді та Шмітца [25], Навді [26], Дуссела [15], Хампфрі та Шмітца [18], Шмітца [38, 40], Рабелотті [36], Мейєр-Стамера [24], Фучса [17]. Зокрема, ці автори наголошують важливість розвитку «колективної ефективності» і трест-базованих зв’язків для динаміки розвитку локальних кластерів.

4. Інноваційна економіка. Література з технологічного розвитку довго була сфокусована на індивідуальних фірмах. Після початку 1990-х рр. наростала кількість дослідження національних чи локальних інноваційних систем, які акцентують увагу на моделі «навчання–через–взаємодію» як основу інноваційних процесів (Ландвелл [22], Касіолато та Ластрес [14], Фріман [16]). Автори аргументують, що фірми, вбудовані в ефективні локальні інноваційні системи, мають конкурентні переваги над ізольованими фірмами. Вони констатують, що регіони, доступні для побудови динамічних інноваційних систем, можуть посилити свою позицію у світовій економіці та підвищити конкурентоспроможність на світовому ринку.

5. Теорії менеджменту. У своїх дослідженнях М. Портер [33–35] наголошував на важливості кластерів для широкоефективних процесів розвитку. Він аргументував це тим, що в глобальній економіці конкурентні переваги формуються також через тісну взаємодію між фірмами регіону. Згідно з його концепцією, конкурентоспроможність виникає через гру напруженості між локальними конкурентами і синергетичними зв’язками між ядровими підприємствами і забезпечувальними мережами.

6. Системна конкурентоспроможність. Концепція системної конкурентоспроможності наголошує на важливості мережевих зв’язків між фірмами та їхнім інституційним середовищем для розвитку специфічних конкурентних переваг фірм і системної конкурентоспроможності в регіоні. Ця дискусія центрується на управлінських структурах (зокрема, взаємодії між ринком і мережами управління) та інноваційних процесах в окремих розташуваннях як ключових детермінантах міжнародної конкурентоспроможності.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.019 с.)