Сутність концепції факторів регіонального розвитку

Фактори або чинники – це ті умови розміщення продуктивних сил, які тим чи іншим чином впливають на прийняття рішення щодо локалізації промислових підприємств, закладів сфери послуг, об’єктів інфраструктури. Вперше із поняттям факторів розміщення зустрічаємося у теоріях штандорту Тюнена, Вебера.

На жаль, до сьогоднішнього дня в науковій літературі немає чіткості у визначенні поняття "фактор розміщення". Наголошуючи на цьому, Е.Б. Алаєв підкреслює, що інколи в це поняття включають тільки локаційні ("місце-знаходжувальні") характеристики об'єкта розміщення, відносячи водночас характеристики територій до "умов розміщення"; інколи факторами вважають тільки ті умови розміщення, які змінюються, а іноді - всі, що будь-яким чином впливають на прийняття рішення щодо локалізації. На думку Е.Б. Алаєва, ця нестійкість поняття є результатом історичного розвитку концепції і поглиблення дослідження. Він міркує так: на початку розвитку економіко-географічної науки було виявлено, що між конкретним об'єктом і його місцем розташування існує певний зв'язок, взаємозалежність, і що на вибір локалізації впливають, з одного боку, особливості самого об'єкта, з другого - особливості території, де він розміщений; але, з розвитком теорії і поглиблення аналізу була відкрита третя група причин, яка впливає на локалізацію, проте безпосередньо не відноситься ні до об'єкта, який розміщується, ні до території (наприклад, наявність нагромадження, часовий фактор). У результаті всю сукупність аргументів, відносно яких роль функції відіграє вибір місця розміщення об'єкта, стали називати факторами розміщення.

Оскільки таких аргументів є надзвичайно багато, то дуже важливого значення набула класифікація факторів. Таких класифікацій існує кілька. Всі їх можна об'єднати у дві групи:

1. Традиційна класифікація факторів;

2. Класифікація факторів за пріоритетністю значення їхньої дії.

Суть традиційної класифікації факторів полягає у тому, що всі фактори розглядаються в конкретному, установленому багатьма дослідниками, порядку: природно-, політико-, економіко- і соціально-географічне положення; природно-ресурсний потенціал; історичні фактори; демографічні фактори; економічні фактори; соціальні фактори; інфраструктурні фактори; екологічні фактори.

Ця класифікація панувала тривалий час у багатьох країнах "соціалістичного табору", практично, до початку 90-х років. Як бачимо, було проігноровано фактор людських потреб. Не бралися до уваги і людські цінності як фактор. Насамкінець згадувалися фактор наукового прогресу та часовий фактор, роль яких у розміщенні продуктивних сил сильно недооцінювалася. Після розпаду соціалістичної системи ситуація почала поступово змінюватися. Так, С.І. Іщук, класифікуючи фактори у навчальному посібнику "Розміщення продуктивних сил" (1998), хоча і не дуже відходить від традиційної класифікації (розглядає природні, екологічні, технічні, соціально-демографічні, економічні та інші фактори), вводить у неї такі надзвичайно важливі фактори, як спожив­чий фактор, фактор ринкової кон'юнктури, фактор науково-технічного прогресу та інші. Суть класифікації факторів за пріоритетністю значення їхньої дії полягає у тому, що насамперед розглядаються ті фактори, вплив яких у конкретній просторово-часовій системі координат е найбільшим. Але для того, щоб вияснити, вплив якого фактора є найбільшим, тобто який з факторів є пріоритетним, необхідно все-таки спочатку проаналізувати всі фактори. Ось чому більшість дослідників надають перевагу першій класифікації. Розглянемо фактори за традиційною класифікацією.

Географічне (природно-, політико-, економіко- і соціально-географічне) положення є одним з найважливіших факторів, з якого традиційно починають будь-який аналіз факторів. Водночас необхідно пам'ятати, що географічне положення - це не тільки локація об'єкта в просторі, а насамперед, як стверджує Е.Б. Алаєв, взаємозв'язки об'єкта з його оточенням (якщо розглядають політико-географічне положення, то насамперед беруть до уваги взаємозв'язки об'єкта з політичними полюсами сили, з елементами, що формують політичну ситуацію і таке інше, якщо економіко-географічне положення - то взаємозв'язки з економічними об'єктами тощо). Доповнюючи Е.Б. Алаєва, М.Д. Пістун підкреслює, що географічне положення - це місце об'єкта в географічному просторі. Взаємозв'язки об'єкта з його оточенням можуть стимулювати розвиток конкретного об'єкта в конкретному місці, або, навпаки, - лімітувати його.

Природно-ресурсний потенціал. Якщо природно-ресурсний потенціал беруть до уваги як фактор розміщення і розвитку продуктивних сил, то його розглядають як сукупність запасів усіх природних компонентів (мінерально-сировинних, водних, земельних, лісових, повітряних, кліматичних тощо) на конкретній території на визначену дату. Для попереднього визначення місця розташування того чи іншого виробництва використовують укрупнені показники матеріаломісткості, енергомісткості, водомісткості тощо, які є завжди залежними від рівня технологій.

Історичні фактори. Історія розвитку конкретної території нагадує про себе матеріальними пам'ятками (виробничими будівлями, творами мистецтва, пам'ятниками архітектури тощо) та духовними здобутками народу, які в наш час перетворюються у потужні фактори розвитку і розміщення продуктивних сил. Так, концентрація у містах пам'ятників архітектури може сприяти розвитку в них туристичної діяльності, промислові центри, що склалися історично і надалі є місцями притягання нових промислових технологій.

Демографічні фактори. Кожне територіальне утворення володіє трудовим потенціалом - запасами праці. Трудовий потенціал є також надзвичайно важливим фактором розвитку і розміщення продуктивних сил. Трудовий потенціал визначається демографічною ситуацією. Демографічна ситуація - це стан населення на конкретній території на визначену дату. Під станом населення розуміють не тільки кількість населення, але і його кваліметричні (якісні) характеристики: розподіл населення за віком, за статтю, за рівнем освіти, за конфесійною приналежністю, за культурними традиціями і таке інше.

Економічні фактори. В групу економічних входить низка факторів, яка зумовлює ефективність господарювання. Серед цих факторів - рівень розвитку продуктивних сил, економічна ситуація, техніко-технологічні, організаційні та інші фактори. Чи не найважливішим серед них є рівень розвитку продуктивних сил, який не тільки впливає на формування потреб населення, але і визначає ймовірний рівень розвитку нових технологій на цій території, ймовірну економічну ситуацію, що може скластися у найближчій чи більш віддаленій перспективі. Під економічною ситуацією розуміють стан господарства на конкрет­ній території на визначену дату. Техніко-технологічні фактори - це досягнутий і ймовірний рівень техніки і технологій, організаційні - особливості організації діяльності. Вони також суттєво впливають на ефективність господарювання, в кінцевому результаті позначаючись на рівні розвитку продуктивних сил.

Соціальні фактори. В групу соціальних факторів входить забезпеченість населення житлом, дитячими дошкільними установами, загальноосвітніми школами, медичними установами (лікарнями, поліклініками, аптеками), об'єктами культури (театрами, кінотеатрами, танцювальними залами, клубами, бібліотеками), торгівлі (магазинами, ринками, об'єктами громадського харчування), побутового обслуго­вування (будинками побуту, хімчистками, пральнями), спортивними установами (стадіонами, спортивними залами) й таке інше, тобто об'єктами, що забезпечують населенню умови нормальної життєдіяльності, а також системи соціального захисту. Рівень забезпеченості населення названими об'єктами впливає на продуктив­ність праці (чим нижчий рівень забезпеченості, тим нижчий рівень продуктивності праці), на стан здоров'я населення (наприклад, якщо забезпеченість житлом є нижчою, ніж 28 м² загальної площі на одну людину, тобто згідно з медичними нормами, то ймовірність захворювання населення зростає, що негативно позначається на функціонуванні продуктивних сил), на освітній рівень населення.

Інфраструктурні фактори. Інфраструктура (виробнича, соціальна, науково-технічна, екологічна, інтелектуальна) є тим, що стримує розвиток регіону чи стимулює його. Особливий наголос варто зробити на транспортно-комунікаційній інфраструктурі, функція якої полягає в об’єднанні людської діяльності різних галузей і територій регіону в одне органічне ціле.

Екологічні фактори. У цю групу входить забруднення та охорона водойм, атмосфери, ґрунтів, охоронні природні території, загальний екологічний стан в регіоні. Значення цього чинника в останні роки посилюється.

На сьогодні систему факторів розміщення продуктивних сил слід доповнити ще кількома важливими факторами: регіональної політики держави, міжнародної інтеграції і глобалізації, інформатизації, ринкової кон’юнктури.

Фактори регіональної політики держави. Під цим поняттям розуміють одночасно і державне регулювання територіального суспільного розвитку, і регулювання розвитку регіонів, що здійснюється центром. Базовим об’єктом регіональної політики в Україні зараз є обласний регіон. Зокрема, проблеми депресивних регіонів не можуть бути вирішені їх власними силами, потребують постійної уваги і фінансової допомоги з боку держави.

Фактори міжнародної інтеграції і глобалізації. Однією з головних тенденцій сьогодні є включення національних економік в процеси глобалізації. Окремі країни, лідери глобалізації, в наслідок того, що мають здатність генерувати і продавати ідеї, інформацію, фінансові послуги, високі технології, визначають загальну стратегію розвитку у світі. За входження у процес глобалізації країни, які не мають змоги генерувати нові технології, платять природною рентою, продаючи свої природні та людські ресурси (переважання у експорту сировини, виїзд працівників легально і нелегально за кордон на роботу). Вибір стратегії розвитку регіону в цьому контексті визначатиме довгострокові умови подальшого економічного росту чи спаду. Проте розвиток глобалізації не повинен іти всупереч національних інтересів держави і регіональних інтересів їхніх районів.

Фактори інформатизації характеризуються швидким зростанням їх ролі. Виробництво інформації, її передавання, зберігання і можливості використання є чинником, який змінює обличчя країн і районів, їх місце у світовому співтоваристві. Особливу роль у цьому відіграє система Інтернет.

Фактори ринкової кон’юнктури. Конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили становлять поняття ринкової кон’юнктури. Ці фактори визначають рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості. В основі кон’юнктури ринку лежить співвідношення попиту і пропозиції. Якщо коливання між ними незначні, то вплив цих факторів практично не проявляється. Але коли підвищення або пониження попиту на певні товари має довготермінову тенденцію. істотні зрушення у розміщенні продуктивних сил неминучі. Стійкий попит світового ринку на певні товари може протягом багатьох років визначати спеціалізацію господарства регіонів або і цілих країн. Так, Єгипет перетворився на бавовносійну країну, Куба стала світовим виробником цукру-сирцю, країни Центральної Америки перетворилися на «бананові» республіки. Кенія, Танзанія, Уганда уже в другій половині ХХ ст. почали спеціалізуватися на виробництві чаю, хоча для них це незвичний напій.