Собівартість промислової продукції: поняття, види, показники.

Собівартість продукції - це сукупність поточних витрат пр-ия на пр-во і реалізацію продукції. У практиці планування та обліку використовують різні види собівартості: 1.проізводственная, повна.2. Валова продукція (витрати поточного періоду), товарна (витрати зі здійсненням повного промислового циклу. 3.плановая, фактична
Повну себистоимость називають індивідуальною, оскільки її рівень формується під впливом конкретних Виробничо факторів. лежить в основі визначення оптової ціни пр-ия. Для вимірювання рівня і динаміки собівартості застосовуються абсолютні та відносні показники.:-себестомісті одиниці продукції;-всієї товарної продукції;-кошторис витрат на виробництво. До основних відносними показниками собівартості належить:-величина витрат (рівень) на одну гривню товарної продукції дорівнює собівартості товарної продукції поділена на обсяг товарної продукції; -% зниження себистоимость порівнянної продукції, ті види продукції, кіт. виробляються в аналізованому періоді і вироблялися в попередньому в масовому або серійному пр-ве. С = (Qпл * Спл-Qпл * Сб) / (Qпл * Сб) * 100%, де Qпл - плановий обсяг у натуральному вираженні; Сб-собівартість середньорічна в базовому періоді; Спл-собівартість планова.
46) Класифікація витрат на вир-во та збут продукції за їх видами.

Різноманіття витрат, що включається до себистоимость вимагає їх упорядкування і відповідну класифікацію. Основною ознакою класифікації явл. вид витрат, за цією ознакою витрати формуються за економічними елементами і статтями калькуляції. Під елементами витрат розуміється окремі види витрат, однорідні за своїм екон-му призначенням. А під статтями калькуляції розуміються групи витрат, що визначають напрямок витрат і місце виникнення витрат. Групування за ек. елементам застосовується в бух обліку і служить для складання кошторису витрат на виробництво. Групування за статтями калькуляції застосовується для розрахунку собівартості одиниці і всієї товарної продукції. У Укр. прийнята єдина номенклатура витрат на виробництво за ек елементами:-матеріальні витрати;-витрати на оплату праці;-відрахування на соц. заходи;-амортизаційні відрахування основних фондів і нематеріальних активів;-інші. У В. прийнято типовий перелік статей калькуляції. Хоча можна вважати, що він носить рекомендаційний хар-р. До основних статтях калькуляції відносяться: сировина і матеріали; покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх організацій; паливо і енергія на технологічні цілі; поворотні відходи; основна з / п основних виробничих робітників; додаткова з / п; відрахування на соц. страхування; витрати на підготовку і освоєння в-ва продукції; знос спец.інструмента; витрати на утримання та експлуатацію устаткування (цехова себистоимость); загальновиробничі витрати; загальногосподарські витрати; втрати в слідстві неминучого технічного браку; попутна продукція; ін произв. витрати (сума виробничої собівартості); позавиробничі витрати; повна собівартість продукції. Можливе застосування інших групіровок витрат. Вони накладаються на групировки витрат за статтями калькуляції. Основними з цих підходів явл. а) спосіб віднесення витрат на собівартість окремого виробу. У зв'язку з цим поділяються на прямі (витрати які безпосередньо пов'язані з конкретним виробом і можуть бути безпосередньо відносяться на його собівартість) і непрямі (витрати, кіт. Пов'язані з пр-вом кількох виробів і распреділяются між виробами конкретним непрямим шляхом пропорційно якоюсь ознакою), б) в залежності від ступеня однорідності витрат ділиться на прості і комплексні; в) в залежності від зв'язків з обсягами пр-ва: постійні та змінні (величина витрат знаходиться прямопропорційно залежно від зміни обсягів пр-ва); г) за хар- ру зв'язків з технологічним процесом розрізняють основні (безпосередньо пов'язані з технологією і які можуть бути прямо віднесені на конкретні вироби) та похилі (витрати пов'язані з обслуговуванням і управлінням пр-вом).

 

47) Розрахунок витрат у плановій калькуляції

Планова калькуляція представляє собою розрахунок планової з / с од. вироби, виконаної на підставі статей калькуляції.
Планова калькуляція складається на всі види продукції, плановані до випуску. Вони плануються на рік з розбивкою по кварталах. В якості калькуляційної одиниці використовуються ті ж вимірювача, які прийняті в плані виробництва в натур. вираженні.
У плановій калькуляції наводиться діюча оптова ціна підпр. на соотв. вид продукції, сума прибутку, ставка і сума акцизного збору, ПДВ, договірна чи відпускна ціна.
За способом віднесення на одиницю продукції витрати поділяються на прямі і непрямі.
Прямі витрати можна безпосередньо віднести на певний виріб або деталь.
Якщо виготовляється один різновид продукції, то всі витрати - прямі.
Непрямі витрати не можна безпосередньо віднести на певний виріб або деталь, тому що вони в тій чи іншій мірі відносяться до всіх видів продукції, що виготовляється, деталей на ділянці або в цеху. Такими витратами явл. наприклад, витрати на допоміжні матеріали для утримання будівель і виробничого устаткування, ремонт машин, заробітна плата інженерно-технічного персоналу та ін
При плануванні витрат виробництва ці витрати об'єднують у групи (витрати по утриманню та експлуатації обладнання, цехові і загальнозаводські витрати тощо) і розподіляють по різних видах продукції непрямим шляхом, тобто пропорційно з / п виробничих робітників або якому-небудь ін показником.
Визначення статей калькуляції, пов'язаних з непрямими витратами вимагає попереднього складання кошторисів цих витрат у цілому по підпр.
Статті витрат, що відбиваються в цих кошторисах визначені в типовому положенні з планування, обліку і калькулювання с / с.
Розподіл непрямих витрат між окремими видами продукції здійснюється слід. методами:
1. метод розрахунку кошторисних ставок (витрати на утримання та експлуатацію устаткування (РСЕО), відшкодування зносу спец. оснащення).
2. Метод пропорційного віднесення непрямих витрат до суми основн. з / п і РСЕО.
3. Метод пропорційного віднесення косвен. витрат до величини основн. з / п. (стаття РСЕО в індивідуальному і дрібносерійному виробництві).
4. Методом пропорційного віднесення косвен. витрат до виробничої с / с.
5. Методом пропорційного віднесення витрат до суми прямих матеріальних витрат.

 

 

48) Кошторис витрат вир-ва, його складання та використання для розрахунку сукупних витрат підпр-ва

Сукупні витрати підпр. залежно від його призначення виражаються кількома показниками. Відповідно до чинного законодавства виділяють: валові витрати; кошторис виробництва; собівартість. валової, товарної і реалізованої продукції. Кошторис витрат - це витрати пр-ия, пов'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість. продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис витрат складається за економічними елементами. Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:-сировина та основні матеріали, кіт. явл. матеріальною субстанцією продукції;-товари, кіт. необхідно купити для укомплектування продукції;-покупні напівфабрикати;-проізв.услугі сторонніх організацій, необхідні для виготовлення продукції;-вспомог. матеріали, кіт. використовуються в технологічному процесі або необхідні для його обслуговування;-паливо і енергія зі сторони. Витрати на власне виготовлення енергії включаються в кошторис за окремими елементами:-пошук і використання природної сировини. Витрати на матеріали розраховуються на основі норм їх використання і цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, кіт. не явл. складовими ін елементів кошторису (плата за транспортування і т.д.). З ст-ти матеріалів віднімають ст-ть відходів за ціною використання чи продажу. Зарплата включає всі форми оплати праці штатного і позаштатного виробничого персоналу пр-ия, тобто персоналу, кіт. зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням произв. процесу та управлінням. Не включають в собівартість. виплати працюючим, які фінансуються з прибутку або з ін джерел спец. призначення. Відрахування на соц. потреби містять відрахування на соц. страхування, до Пенсійного фонду та інші подібні заходи. Розмір відрахувань розраховується у встановлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел їх фінансування. Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їх відновлення розраховується за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів виконується за допомогою рівномірно-лінійного методу, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах 10 років. До ін витрат включають ті з них, які за змістом не можна віднести до вище перерахованих., а саме: оплата послуг зв'язку, розрахункових центрів, охорони, страхування майна, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.