Економічні кризи. Сутність, причини. Відновлення основного капіталу – матеріальна основа періодичності криз.

Економічна криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процен-та. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Еконо-мічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

Закон тенденції норми прибутку до зниження та протидіючі фактори.

Прагнучи одержати як можна більший прибуток і витримати гостру конкуренцію, підприємці вдосконалюють техніку, підвищують продуктивність праці, зменшують індивід. витрати виробн. Об’єктивним слідством цього є ріст органічної будови капіталу. Це значить, що зменшується частка змінного капіталу, а отже, частка неоплаченої праці. Як слідство цього, падає норма прибутку. Об’єктивно діє «Закон тенденції норми прибутку до зниження». Тобто, із прогресом техніки у сусп. норма прибутку знижується.

Протидіючі фактори:

1) підвищення норми додаткової вартості

2) зниження зар. плати нижче вартості роб. сили

3) здешевлення елементів постійного капіталу

4) відносне перенаселення та зниження ціни на роб. силу

5) збільшення акціонерного капіталу

Висновок: подолати цю тенденцію можливо лише за умови, що норма прибутку перестає бути головною метою підприємства.

Закономірності та особливості розвитку перехідних економік.

Сутність перехідної економіки. У з’ясуванні сутності перехідної економіки слід виходити з того, що проблема перехідних періодів не є новою для економічної науки. Спочатку вона виникає у зв’язку з переходом від аграрного суспільства до індустрі-
ального. Згодом до зазначеної проблеми звертаються представники марксизму у зв’язку з обґрунтуванням теорії переходу від капіталізму до соціалізму.

За сучасних умов перехідні процеси в суспільстві розглядаються у контексті трьох основних аспектів:

— перехідні процеси у розвинутих капіталістичних країнах;

— перехідні процеси у країнах, що розвиваються;

— перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.

Головний зміст перехідного періоду — це зміни в економіці. Економіка, таким чином, набуває за умов перехідного періоду особливої якості, вона характеризує своєрідний «проміжний» стан суспільства. Звідси випливає і особливий характер перехідної економіки, який відрізняє її від «звичайних» економік.

Зміст перехідної економіки вирішальним чином зумовлений її чинниками. Вони можуть бути представлені трьома групами: природно-кліматичні, виробничо-економічні, соціокультурні.

Природно-кліматичні фактори пов’язані з природним базисом суспільства: географічним розташуванням країни, забезпеченням природними копалинами, рівнем родючості ґрунтів і т. п. За певних умов природно-кліматичні фактори можуть відігравати важливу (і навіть вирішальну) роль у стимулюванні переходу від одного стану суспільства до іншого.

До виробничо-економічних факторів належать засоби виробництва, технологічні досягнення, культурно-технічний рівень головної продуктивної сили — робітника, форми організації виробництва, форми власності і т. д. Як правило, саме виробничо-економічні фактори є водночас і критерієм об’єктивної необхідності переходу від одного стану економіки до іншого, і засобом здійснення цього переходу.

Соціокультурні фактори характеризують переважно духовний аспект життєдіяльності людей. Вони взаємопов’язані з вироб­ничо-економічними факторами, взаємовизначають один одного. До соціокультурних факторів належать культура того чи іншого народу, його традиції, ідеологія, релігія тощо.

Типи перехідної економіки. Історії відомі різні типи перехід­ної економіки. Якщо в основу їх градації покласти такі критерії, як масштаби і характер перехідних процесів, то можна виділити відповідно такі типи перехідної економіки: за масштабами перехідних процесів — локальний і глобальний; за характером перехід­них процесів — природно-еволюційний та реформаторсько-ево­люційний.

Об’єктивним змістом перехідної економіки України є формування дійсних ринкових відносин. Формально елементи цих відносин існували і в плановій економіці. Але зовнішні форми їх існування не були наповнені адекватним змістом.

Перехід до ринкових відносин передбачає насамперед лібералізацію економіки, здійснення якої пов’язане з:

переходом до вільного ціноутворення;

організацією торгівлі на основі використання принципу свободи торгівлі для всіх суб’єктів господарської діяльності;

підпорядкуванням діяльності виробників вимогам ринку.

Зазначені проблеми охоплюють лише внутрішньоекономічну лібералізацію економіки. Але для повноцінного функціонування ринку цього замало. Необхідно здійснити також лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків.

Основними її формами є:

ліквідація повного одержавлення зовнішньоекономічних зв’язків;

створення умов для припливу зарубіжних інвестицій;

помірна лібералізація експорту та імпорту (відміна невиправданих обмежень і пільг);

забезпечення конвертабельності національної валюти — гривні.

Формування повноцінних ринкових відносин неможливе без створення ринкової інфраструктури — системи економічних і надбудовних закладів які покликані обслуговувати ринковий механізм з метою безперебійного руху товарних і грошових потоків, їх відповідного розподілу в просторі й часі.

Земельна рента та її форми. Рента і орендна плата.

Рента – форма реалізації земельної власності.

Cпецифіка:

- Капіталізм у с/г зберігає багато феодальних пережитків

- Основний засіб виробництва земля, яка перебуває у приватній власності, тому існує монополія приватної власності на землю

- Тільки частина власників землі веде на них госп. діяльність

- Орендарі використовують землю, для одержання прибутку, земля по якості не однорідна

Капіталістична рента відрізняється від феодальної наступним:

Відмінності:

- Феодальна рента виражає відносини двух класів, феодалів і кріпаків

- Феодальна базувалась на позаекономічному примусі, а капіталістична на економічному

- Феодальна містила в собі весь додатковий продукт, а іноді і частину необхідного продукту, а капіталістична включає лише частину додаткового прибутку

- Феодальна рента була зв’язана в основному з натуральним виробництвом, а капіталістична – з товарним

ОРЕНДНА ПЛАТА грошова оплата права користування орендованим майном

Арендна плата= земельна рента+амортизаційний фонд.