Історична основа «Слова о полку Ігоревім»

«СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» — найвидатніша світська пам’ятка Київ. Русі 12 ст., шедевр світової л-ри. Створений під враженням походу новгород-сівер. князя Ігоря Святославича та ін. руських князів проти половців 1185.

Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р. Ігор Святославич, його син Володимир Путивльський, племінник князь Святослав Ольгович Рильський разом із ковуями виступили в похід на половців, не повідомивши про це київського князя Святослава. Поблизу берегів Дінця вони побачили сонячне затемнення – символ і передвіщення нещастя, але пішли далі. По дорозі до них приєднався брат Всеволод із Курська. Перший бій із половцями завершився перемогою військ Ігоря. Другий бій трагічною поразкою через зраду і втечу ковуїв. Ігор потрапив у полон до половецького хана Кончака. Своїм походом Ігор відкрив ворота половцям на русь, перекресливши попередню перемогу Святослава з іншими князями. Йому вдалося втекти з полону і повернутися на рідну землю – спочатку до Новгород-Сіверська, потім – Чернігова і Києва.

Цю історичну подію поет відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна, який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє співати в його стилі й об'єднати давню й теперішню славу.

Літературна спадщина Іпатія Потія

Народився 1541 року у православній світській родині. Навчався в Академії. Перейшов у кальвінізм. У 1593 році, з ініціативи князя К. Острозького, як сам пише, став берестейським та володимирським єпископом. Один із головних ініціаторів та промоторів унії між східною та західною конфесіями в середовищі українців. Був учасником уніатського церковного собору 1596 року в Бересті. В 1600 році став митрополитом. Автор ряду полемічних творів на захист унії: «Унія», «Антиризис», листи до князя Острозького, переклади творів П. Скарги тощо.

Іпатій Потій написав українською і польською мовами цілу низку анонімних полемічних та інших творів. Перші його твори були написані у відносно спокійному тоні, але згодом панська бундючність дедалі більше давалася взнаки, і він вдається до брутальних лайок як на адресу православних полемістів і «хлопської» віри, так і на адресу трудового народу «неукової Руси», називаючи його «быдлом глупым», «плюгавою оборою», а церкву - «наливайківською». Певно, наливайківські повстанці не давали спокою і цьому ренегату - активному ідеологові унії та шляхетсько- магнатської влади на Україні.У своєму творі «Унія» пояснює науку римської церкви щодо тих догматичних та обрядових різниць, які розбили на два табори українську людність. Обороняючи владу папи, Потій однаково нападає в своїй книзі і на протестантів, і на православні братства, що з двох боків поривали миле йому об’єднання, яке всіма шляхами мало заводити до Риму. З інших Потієвих творів особливо відзначається «Гармонія…»(1608), агітаційно- публіцистична праця, в якій автор висловлюється за можливість церковного порозуміння, хоча разом і нападає гостро на православіє. Всі оці, та й інші Потієві твори, звичайно, викликали відповіді й протести з православного боку,- тому допомагав і сам Потій не так змістом, як тоном і манерою своїх писань. В першому ж своєму друкованому трактаті він гостро виступає проти того, що «люд простий, ремесний, котрий покинувши ремесло своє(дратву, ножиці і шило) а привлащивши собі вряд пастирський, письмом ширмують, ницують, виворочають і на свої блюзнерськії і хвалшивії потвари оборочають, пастирей своїх власних соромотять,безчестять і потваряють». Тон у писаннях Потія надзвичайно гострий, ущипливий, глузливий, часто переборщений та особистими закидами пересипаний.

Філософські твори Сковороди

Григорій Сковорода залишив нам різноманітну творчу спадщину. Це і ліричні вірші, частина з яких стали народними піснями, і гострі викривальні вірші, у яких ми бачимо засудження вад тогочасного суспільства, і глибокі притчі, і повчальні байки.

Філософські трактати: Вдячний Еродій, Вбогий Жайворонок.

У притчі “Вдячний Еродій” він висміяв прагнення українського дворянства механічно наслідувати французам і німцям, розповів про мавпу, яка дає своїм дітям особливе “благородне” виховання. Це виховання здійснюється французькими учителями, що вчать мавп говорити французькою, співати, грати, танцювати, володіти світськими манерами. Г.С.Сковорода був прихильником гармонійного виховання, розуміючи його як єдність розумового, фізичного, морального і естетичного виховання.
Мислитель обстоював необхідність навчання всіх дітей, незалежно від їх соціального стану. Школи мають бути доступними для навчання та рідномовними. Сковорода глибоко переконаний, що суспільство, у якому не буде насильства, духовної неволі може виникнути шляхом поширення освіти. Він підкреслював важливе значення морального виховання, головним завданням якого є виховання людяності, благородства і вдячності. Сковорода схвалює батьків, котрі вчать дітей життєвої мудрості, критикував тих, хто заохочує до чванливості, егоїзму (“Вбогий Жайворонок”). Таких батьків, хто передоручав виховання дітей нянькам, порівнював із зозулями. Писав, що в кожній людині змалку закладені великі творчі здібності. Природа, вільні нахили, а не штучна виправка є основою виховання. Пропагує ідею сродної праці. Аналогічні думку жайворонку. Головним і початковим пунктом премудрості є знання про Бога, але длядосягнення цього вищого щабля пізнання людина повинна пізнати саму себе,пізнати свій шлях, бо "не можна ніяк пізнати Господа, не пізнавши самого себе". Істинне щастялюдини — у ній самій, тому треба намагатися досконало пізнати себе ізаволодіти цим щастям. Людина, яка не пізнала себе і не вгамувала своїхпристрастей, мало чим відрізняється від тварин. Пізнаючи себе і навколишній 'світ, людина самоутверджується, розвиває свої природні нахили іздібності, обирає свій шлях і усвідомленою "спорідненою" працею виконує своє земне призначення.

Козацькі літописи.

місце в історії української літератури відводиться козацьким літописам. У них ми бачимо героїчну епоху визвольної боротьби XVII—XVIII ст., видатні успіхи козацьких походів, перемогу над ворогами. Тільки освічена частина суспільства — козацька старшина — заводить щоденники, в які записуються всі події. Так з'являються «козацькі літописи». Майже в усіх зображено видатного діяча Богдана Хмельницького так само, як і в думах та історичних піснях.
Одним із ранніх літописів є «Літопис Самовидця». Автор детально розповідає про період з 1648 по 1702 р. Написаний твір українською літературною мовою того часу. Самовидець показав визвольну війну як боротьбу заможного козацтва за свої привілеї, за владу. Він не зрозумів ролі Б. Хмельницького, який очолив боротьбу народу проти гнобителів, що переросла у визвольну війну. Та все ж автор у багатьох випадках описав правдиві історичні події. Козацький літопис Григорія Граб'янки має назву «Дъйствия презглъной брани». У ньому показано діяльність Б. Хмельницького до кінця його життя, висвітлюються причини розв'язання війни між Україною і Польщею: безчинства польської шляхти на Україні. Бачимо детальні описи війни, а після смерті Хмельницького — боротьбу між Сомком і Брюховецьким за гетьманську булаву. Самійло Величко створив історичний твір про героїчну боротьбу українського народу в 1648—1654 рр. під проводом Б. Хмельницького. Літопис складався з 4 томів: «Сказаніє о войнъ козацкой з поляками...», «Повъствованія лътописная о малоросійских і оных отчасти поведеніях, собранная и здесъ описанная». Автор детально подає складні події з історії України, коментує їх.
Саме твори Самовидця, Граб'янки і Величка передали нам традиції середньовічного літописання, використавши фольклорні принципи осмислення історії нашого народу. Ці літописи є окрасою української літератури барокового періоду.

Новаторство Ф Прокоповича.

– один із найвидатніших державних і культурних діячів першої третини 18ст. – вважається представником і рос., і укр. культур та літератур. Народився 1681р.в сім’ї дрібного торговця в Києві. його світське ім’я - Єлеазар. Він виховувався у свого дядька, який був намісником Київського братського монастиря і ректором Києво-Могилянської академії.Але невдовзі постригся в ченці і поїхав до Рима. Повернувшись до Києва, він перейшов у православ’я і постригся в чернецтво під ім’ям Феофана. Він був глибоко освіченою людиною свого часу, в його бібліотеці нараховувались до 30 тис. книг різними мовами. Поетична спадщина відігравала визначну роль в історії укр. і рос. літ-ри. Він виступив новатором у поезії. Особливо велике значення мав його глибоко патріотичний віршований твір-панегірик «Епиникіон..» написаний 1709р. як талановитий лірико-епічний відгук на перемогу російського війська над шведськими загарбниками і зрадником укр..народу гетьманом Мазепою під Полтавою. Драма «Володимир» написана в 1705 р. В стінах Києво-Могилянської академії силами студентів було поставлено її, якій судилося стати видатним явищем в історії давньої укр. драматургії. Тема твору - запровадження християнства на Русі, показ боротьби проти християнства представників язичництва. Драма написана укр. літературною мовою із домішками церковнослов’янізмів. Хоч п’єса має 5 актів, вона відтворює тільки один епізод із життя Володимира – прийняття ним християнства. Драматург наділяє Володимира якостями князя-реформатора. У душі князя боряться дві сили - звичка до усталеного життя і прагнення нового. Драмою живо цікавляться історики літератури та театру. Про неї писали І.Франко,М.Возняк та ін. Феофан Прокопович — визначний український діяч епохи Відродження, Реформації, Просвітництва. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.