Чим відрізняється особистість від індивідуальності

Індивідуальність - це поняття розкриває людину як самобутнього індивіда в його неповторній здат­ності бути самим собою. Індивідуальність людини полягає не в тому, що кожний інди­від є неповторний, хоча і в цьому також полягає момент його індивідуалізації, а в тому, що кожна людина - індивід - це окремий, самобутній світ, який, будучи включеним у навколишній світ, у ту чи іншу соціальну структуру, зберігає при цьому відносну самостійність. Звичайно самостійність індивіду впливає на його неповторність, але й одночасно і на загальну властивість, що пов'язує його з родом. Кожна індивідуальність набуває своєї самостійності, насамперед, як елемент роду, завдяки тій ролі, яку він віді­грає в її бутті.

Особистість - фіксує стійку систему соціально значимих рис, що характеризують індивід як продукт суспільного розвитку та включення індивідів у систему соціальних відносин за допомогою активної предметної діяльності та спілкування.

Особистість - це кінцевий результат розвитку соціального і біологічного начал людини, це завжди духовно розвинута людина. їй притаманні такі якості, як: • Розум, мудрість, • Емоції, воля, • Навички, вміння, • Переконання, самооцінка, • Рішучість, ризикованість, • Любов, ненависть, • Пристрасть, імпульсивність, • Тощо.

Ці якості мають як природні, так і соціально значущі риси. При розгляді людської особистості визначальну роль відіграє духовний світ лю­дини. Це складне утворення, якому притаманні різні структурні елементи: воля, раціональна сфера, емоційно-чуттєва сфера.

3. а)походження людини

б)Гегеля

 

 

Білет № 4

1. Праця Юркевича «Серце та його значення в духовному житті людини».

Памфіл Юркевич (1827—1874) — український філософ і педагог. Народився на Полтавщині (Зо­лотоніський повіт, тепер Черкаська область) в ро­дині священика. Після Полтавської семінарії всту­пив до Київської духовної академії. Тут пройшов шлях викладача, магістра, професора. У 1861 р. запрошений до Московського університету на по­саду завідувача кафедри. Потім — декан істори-ко-філологічного факультету. Його учнями були, зокрема, відомий російський філософ В. Соловйов та історик В. Ключевський.

У праці "Серце..." (1860) (повна назва: "Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого") П. Юркевич розвиває християнське вчення про серце як основу людської істоти і духовно-моральне джерело душевної діяльності. Не в розумі, мисленні, а в житті сер­ця — переживаннях, почуттях і реакціях — вира­жається індивідуальність особистості.

Вихідною думкою П. Юркевича є його поси­лання на священні книги: "...серце людське роз­глядається як осереддя всього тілесного й духов­ного життя людини, як найістотніший орган і щонайближче містилище всіх сил, функцій, рухів, бажань, почувань і думок людини з усіма їхніми напрямами й відтінками".

Далі П. Юркевич конкретизує це твердження, посилаючись при цьому на аргументи, взяті зі "Свя­щенного Писання". Він виділяє такі основні, на його думку, функції серця:

- серце є хранителем і носієм усіх тілесних сил людини;

- серце є осереддям душевного і духовного життя людини;

- серце є містилищем всіх пізнавальних дій

душі;

оскільки слово є вираженням думки, то й воно виходить із серця;

серце є осереддям багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей;

серце є осереддям морального життя людини.

Ці положення П. Юркевич підтверджує числен­ними посиланнями на священні книги, а потім висловлює свої доведення.

Якщо серце людини поєднує в собі всі тілесні сили, є їх "скарбником і носієм", то воно має бути визнаним і найближчим органом душевного життя. За П. Юркевичем, "...діяльність людсько­го духу має своїм безпосереднім органом у тілі не саму лише голову або головний мозок з нерва­ми, що до нього йдуть, але простирається значно далі й глибше всередину тілесного організму". І далі: "Тілесним органом душі може бути ні що інше, як людське тіло. Тому, позаяк серце поєднує в собі всі сили цього тіла, воно і є щонайглибшим органом життя душевного".

Серце є джерелом рішучості людини в певних випадках, різноманітних намірів і бажань, воно — місце волі та бажань людини.

Серце є також центром морального життя, в ньому "поєднуються всі моральні стани людини". Воно є "вихідним пунктом усього доброго й злого в словах, думках і вчинках людини".

Серце є також центром релігійних переживань людини.

П. Юркевич розглядає проблему пізнання. Знання, за П. Юркевичем, народжується внаслі­док діяльності душі, пов'язане з духовно-мораль­ним устремлінням. Знання може бути засвоєне лише проникаючи в серце. Серце є центром в усіх пізнавальних діях душі. Розум, "голова", керує, планує, диригує процесом пізнання, а серце — по­роджує.

Будь-яке поняття входить у нашу душу як внутрішній стан її, а не тільки як образ речі. "Де­рево пізнання не є деревом життя", — говорить П. Юркевич. Не мислення формує сутність люди­ни, а життя її серця, безпосередні та глибокі пере­живання, які походять від серця. Якщо розум — це світло, то духовне життя виникає навіть рані­ше від цього світла, у пітьмі людської душі. Ро­зум — вершина, а не корінь душевного життя. Істинні знання лише тоді стануть корисними, коли знайдуть своє місце в серці.

П. Юркевич прагне віднайти "гармонійне відно­шення між знанням і вірою", вважаючи, що саме вчення про серце відображає основи релігійної свідомості людства. Він ставить завдання пов'я­зати біблійне вчення про серце, згідно з яким сер­це є прихованим, але основним життям духу, з християнським началом моральності й таким чином виявити значення її для потреб практич­ної філософії

Форма руху матерії

У підручниках, навчальних посібниках зазвичай цю класифікацію проводять на основі положень Ф. Енгельса, який вважав, що існують такі форми руху матерії: меха­нічна; фізична; хімічна; біологічна; соціальна.

З ряду позицій класифікація Ф. Енгельса значною мірою застаріла, адже відкрит­тя мікросвіту, освоєння макрокосмоса та інші наукові досягнення дали змогу дати більш точну редакцію цієї частини вчення Ф. Енгельса про рух. Тому три основні групи форм руху необхідно характеризувати в неорганічній, органічній та соціальній природі.

Матерія і рух нерозривно пов'язані одне з одним. Рух внутрішньо притаманний матерії і невідривний від неї. Рух - це не одномірний складний і суперечливий процес. Рух є єдністю змінності і стійкості, динаміки і статики. У безкінечному потоці змін, станів, форм, положень, речей, їх властивостей і відносин присутні моменти дискретної стійкості, що дозволяють при всіх змінах зберігати стійкість речі, її якісну визначеність. Рух — суперечливе явище. Щось рухається лише тоді, коли воно знаходиться в даному місці і одночасно в ньому не знаходиться. По суті, рух — це сама існуюча суперечність (Гегель). Рух не лише переміщення, котре можна спостерігати візуально, а й внутрішня, невидима зміна.

У філософії розрізняють п'ять основних форм руху матерії:

механічна форма руху (дія — протидія; притягання — відштовхування тощо);

фізична форма руху (наприклад, позитивна — негативна електрика, симетрія — антисиметрія);

хімічна форма руху (розкладання — з'єднання; асоціація — дисоціація);

біологічна форма руху (асиміляція — дисиміляція; спадковість — мінливість);

соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо.

Рух матерії відбувається у певному просторі і часі. Що собою являють поняття «простір» і «час»?

Простір — форма існування (буття) матерії, яка характеризується принаймні, двома суттєвими моментами, а саме: протяжністю матеріальних об'єктів та їх взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв'язку, коли є матеріальні об'єкти. Без них це поняття є безпредметним. Особливістю простору як філософської категорії є його трьохмірність, бо такі виміри мають матеріальні об'єкти (ширина, висота, довжина).

Час — теж форма існування матерії. Категорія «час» відображає тривалість існування матеріальних об'єктів і послідовність їх зміни. Так само, як і простір, час, без матеріальних об'єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо.

Отже, змістом простору і часу як загальних форм існування матерії є матеріальні об'єкти. Простір і час — форми буття матерії, змістом же є сама матерія, її конкретні види.

Спільними моментами для простору і часу, як філософських категорій, є те, що вони:

· об'єктивні (існують незалежно від людини, її свідомості);

· пізнаванні (є об'єктами вивчення).

Простір і час за своїм змістом суперечливі поняття. Ця суперечливість полягає в тому, що нескінченність простору і нескінченність часу у Всесвіті складається з кінечних протяжностей і кінечних тривалостей. Оскільки, з одного боку, конкретні об'єкти є кінечними як речі Землі, а з іншого, нескінченними, як об'єкти Всесвіту.

3. а)незалежно

б)на механічній

 

Білет № 5