Об’єктивна та суб’єктивна істина



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Об’єктивна та суб’єктивна істина



Істина — адекватне відображення у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності. Істина буває: об'єктивною, абсолютною і відносною.

Об'єктивна істина — це такий зміст знань, котрий не залежить від людини, її свідомості, мислення. Об'єктивна істина складається з абсолютної і відносної істин.

Істина досягається у взаємодії суб'єкта і об'єкта: без об'єкту знання втрачає свою змістовність, а без суб'єкта немає самого знання. Тому в трактуванні істини можна виділити об'єктивізм і суб'єктивізм. Суб'єктивізм - найбільш поширена точка зору. Її прибічники відзначають, що істина не існує поза людиною. З цього вони роблять висновок, що об'єктивної істини не існує. Істина існує в поняттях і думках, отже, не може бути знання не залежного від людини і людства. Суб'єктивісти розуміють, що заперечення об'єктивної істини ставить під сумнів існування будь-якої істини. Якщо істина суб'єктивна, то виходить: скільки людей, стільки і істин.

Об'єктивісти абсолютизують об'єктивну істину. Для них істина існує поза людиною і людством. Істина і є сама дійсність, не залежна від суб'єкта.

Але істина і дійсність, - різні поняття. Дійсність існує незалежно від суб'єкта, що пізнає. У самій реальності істин немає, а є лише предмети зі своїми властивостями. Вона з'являється в результаті пізнання людьми цієї реальності.

Об'єкт існує, не залежно від людини, і будь-яка теорія відображає саме це властивість. Під об'єктивною істиною розуміють знання, продиктоване об'єктом. Істина не існує без людини і людства. Тому істина є людське знання, але не сама реальність.

Істина ніколи не дається відразу і цілком. Існують поняття абсолютної і відносної істини. Абсолютна істина - це знання, співпадаюче з об'єктом, що відображує. Досягнення абсолютної істини - це ідеал, а не реальний результат. Відносна істина - це знання, що характеризується відносною відповідністю своєму об'єкту. Відносна істина є більш менш дійсним знанням. Відносна істина може уточнюватися і доповнюватися в процесі пізнання, тому вона виступає як знання, підмет зміні. Абсолютна істина — знання незмінне. У ній нічого міняти, оскільки її елементи відповідають самому об'єкту.

3. а)зміцнює...пристосовуєтьчся

б)модусами

 

Білет № 28

Екзистенціоналізм.

Екзистенціалізм або філософія існування — ірраціоналістичний напрямок сучасної західної філософії. Попередником сучасного екзистенціа­лізму вважається датський філософ С. К'єркегор (1813—1855). Як напрямок екзистенціалізм вини­кає на початку 20-х років у Німеччині та Франції. Його найбільш відомими представниками є М. Хай-деггер (1889—1976), К. Ясперс(1883—1969), Ж.-П.Сартр (1905—1980), Г. Марсель (1889— 1973), А. Камю (1913—1960), X. Ортега-і-Гассет (1883—1955) та ін.

Основний зміст екзистенціалізму надзвичайно складно визначити. Він характеризується знач­ною кількістю відтінків, напрямків, відсутністю одностайної думки.

Цей філософський напрямок, що активно роз­робляє концепцію світу та людини, є відображен­ням глибоких потрясінь, які спіткали людство у XX ст. Екзистенціалізм звернувся до проблем кри­тичних, кризових ситуацій, прагнучи зрозуміти поведінку людини в жорстоких, граничних ситуа­ціях.

Головна увага приділяється духовній актив­ності та духовній витримці людини, яка виявила­ся закинутою в ірраціональний (нерозумний) потік подій і глибоко розчарувалася в історії. Єдиною справжньою дійсністю слід визнавати лише бут­тя людської особистості. Це буття — головний предмет пізнання, насамперед філософського. При­чому, існування передує сутності. Тобто людина спочатку існує — думає, відчуває, живе, а потім визначає себе в світі. Людина така, якою вона сама себе хоче бачити. Вона сама себе визначає, прагне до своєї індивідуальної мети, творить себе, вибирає своє життя.

Людині здається, що оточуючий її світ є раціо­нальним, що є якісь загальні закони світу, історії, культури. Але в дійсності світ абсурдний, чужий, безглуздий, як і все людське життя. Буття люди­ни — це драма. Людина одинока у своїх почуттях, вона знаходиться в пустоті. У спілкуванні ж з іншою вона або підкоряє її волю собі або сама підкоряється її волі.

Характеризуючи людину, екзистенціалізм ігно­рує соціальне середовище, в якому людина живе. На думку екзистенціалістів, у світі існують лише окремі, конкретні особистості з автономною свідо­містю, яка не залежить від зовнішнього світу. Колектив, суспільство протистоять особистості, прирікають її на повсякчасне безособове існуван­ня, що викликає страх, відчуття невпевненості, при­реченості, безсилля.

Центральною проблемою для екзистенціалізму є конфлікт особистості і суспільства. Відчужен­ня між ними виникає з визнання незмінної при­роди людини. Тому протиріччя між свободою і особистістю, з одного боку, і безособовою повсяк­денністю життя — з іншого, розглядається як таке, що не може бути вирішеним.

Екзистенціалізм претендує на положення єдиної в світі антропологічної концепції, виходить з того, що в сучасному суспільстві спостерігається деперсо­налізація індивіда, яка проявляться в тому, що нау­ково-технічний прогрес, монотонність праці, усклад­нення соціальних структур, об'єднання великих мас людей на виробництві, бюрократизація та стандар­тизація життя поглинають особистість, нівелюють людей, призводять до дегуманізації суспільства.

Філософія екзистенціалізму причину всіх су­перечностей і складнощів життя сучасного суспіль­ства вбачає в антагонізмі між людиною і маши­ною. Підкреслюючи наявність відчуження люди­ни від суспільства, прибічники екзистенціалізму обмежуються описом власне духовних форм люд­ського буття. Тому і шлях до подолання відчужен­ня вони вбачають не в перебудові суспільних відно­син, а у втечі в світ екзистенції, в світ так званого істинного існування особистості. Звідси — глибо­кий песимізм екзистенціальних поглядів. Т

Правда, подібний песимізм поділяють дале­ко не всі прибічники екзистенціалізму. Так, Ж.-П. Сартр сенс людського буття вбачає не в смерті, а в свободі. Хоча, протиставляючи природу (в-собі-буття) людству (для-себе-буття), він вбачає в матеріальному світі загрозу людству. Прагнучи врятувати людину від розпорошення в світі речей, він стверджує цим самим її свободу. В цьому, з погляду філософа, і полягає гуманістичність його позиції.

За Ж.-П. Сартром, людина в своїх природно-біо­логічних, соціальних, класових, політичних тощо характеристиках повторна, подібна іншим людям. Але разом із тим їй властива неповторність, яка проявляється в її цілях, задумах, що спрямовують людину в майбутнє. Майбутнє представлене розмаїт­тям можливостей і тому завжди багатозначне. Це постійно ставить людину в ситуацію вибору, а зна­чить — свободи, яка, за Ж.-П. Сартром, є універ­сальною характеристикою людського існування. Адже свобода, в розумінні Ж.-П. Сартра, — це іде­альне бажання свободи, а не практичний процес розширення пізнання і контролю людини над ото­чуючим її природним та соціальним середовищем.

Крім загальної характеристики екзистенціа­лізму можна більш детально зупинитися на де­яких персоналіях цього філософського напрямку. Найбільш яскравими представниками екзистен­ціалізму були німецькі філософи Карл Ясперс та Мартін Хайдеггер.

К. Ясперс свою працю мислителя називав не філософією, а філософствуванням, роблячи наго­лос на незавершеності, відкритості розумового про­цесу, в якому питання переважають над відпові­дями. Головна мета філософії — допомогти лю­дині зрозуміти, усвідомити своє місце в світі, зро зуміти важливість любові, навчитися бути самим собою, досягти свободи. Філософія має поставити перед людиною життєві орієнтири. Причому, істин­не буття не пізнається наукою, а усвідомлюється душею за допомогою філософії. Центральне місце філософії, стверджує Ясперс, займає фантазія і віра. Слід відрізняти релігійну віру від філософської. Остання ґрунтується на роздумах, а релігійна на одкровенні.

Життя людини суперечливе. З одного боку, людина відчуває свою силу, здатність змінити світ, з іншого — безпорадність, уразливість, самотність у світі. Для подолання цього відчуття необхідно чітко з'ясувати, яким є світ сьогодні і яке місце людина займає у цьому світі. Виявляється, що нині людство відчуває страх перед плином часу, переживає кризу раціональності. Людина покинула світ природи заради техніки і прагне жити в на­товпі, жити "як всі". Тобто людина стала одним з елементів маси, а маса — це страшна ірраціональ­на сила. Для маси характерні такі риси, як пого­ня за насолодою, нетерпимість, заздрість, прагнен­ня до наживи, ілюзія рівності. У такій масі люди­на не може знайти опору.

Яким же чином можна пізнати себе, знайти себе? Є два шляхи. Поза філософією людина може пізнати себе в кризових ситуаціях. Це — небез­печні для життя моменти ризику і війна, хвороби і смерть. Але можна пізнати і за допомогою філо­софії. Дійсна філософія виявляє буття людини, будить її, підштовхує до свободи і до життя.

Стати вільним — це означає подолати кризи, прийти до пізнання себе, побачити дійсні зв'язки буття і свою долю.

Філософська віра робить нас солідарними з іншими людьми в їх боротьбі за свою волю, права, за свій духовний розвиток. А це означає, що ми повинні прагнути до "комунікації", тобто розуміти, чути інших людей і бути почутими ними. Причо­му, слід йти не за натовпом, а за геніями людства. М. Хайдеггер вважав, що сучасна йому філосо­фія втратила головне своє питання — питання про сутність буття взагалі. Щоб розв'язати його, слід з'ясувати сутність людського буття. В чому ж полягає сутність людини? Вона полягає в особли­вому способі існування, а саме — існування в стра­хові. Відчуваючи страх, людина стає одинокою, її перестає цікавити світ, вона звертається до себе і починає розуміти себе. Страх основне пережи­вання і спосіб буття, що дає змогу точно і все­бічно зрозуміти людину. Об'єктом страху не є щось конкретне. Страх належить до невизначеної не­безпеки, до світу як такого, невідомої долі в житті. Поряд із феноменом страху існує і феномен жит­тєдіяльності, який несе щастя світу і людям. Але він слабший від страху.

М. Хайдеггер підкреслює, що основну увагу в пізнанні необхідно приділяти не природі і су­спільству, а вивченню існування ізольованої са­мотньої людини, її сутності. Обґрунтовуючи цю думку, М. Хайдеггер стверджує, що весь світ про­низаний "світовим страхом", або "первісним стра­хом". Людина розуміє кінечність свого буття, ро­зуміє, що її існування — це, по суті, "буття-для-смерті". Смерть є останньою, вирішальною і справ­жньою можливістю буття. Людина прагне позбу­тися страху, тобто втекти від самої себе і нама­гається забутися в суспільному житті, в суєті, вона "розчиняється" в суспільстві, хоча повного "роз­чинення" не відбувається. Людина завжди охоп­лена тривогою, відчуттям одинокості, коли почи­нає розуміти, що суспільні зв'язки і відносини поз­бавлені смислу. Вона не може віднайти сенсу сво­го існування у сфері політики, економіки тощо. М. Хайдеггер робить висновок, що сутність смисл людського буття знаходиться у сфері волі, у сфері вільного ризику і власної відповідальності за свої дії.

2.

3. а)об”єктивний ідеалізм

б)Гегель

 

Білет № 29



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.009 с.)