Фіскальна політика і державний бюджет.

Фіскальна політика (бюджетно-податкова) – сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів і видатків з метою впливу на соціально-економічний розвиток.

Стимулююча фіскальна політика (фіскальна експансія) спрямована на розширення зайнятості й збільшення обсягів виробництва. Стримуюча фіскальна політика (фіскальна рестрикція) має за мету стримування економіки у фазі циклічного підйому.

Основні цілі фіскальної політики: 1.погодження коливань економічного циклу і забезпечення стійкого економічного зростання; 2.досягнення високого рівня зайнятості; 3.сбалансування державного бюджету. Основні інструменти: 1.податки; 2.державні видатки.

Державний бюджет – головний фінансовий план держави. Він є балансом доходів і видатків держави, який приймається на фінансовий рік. Основу доходів державного бюджету складають податки. Держава отримує доходи від сплати державного мита, митних зборів, плати за ліцензії, рентних платежів, від підприємств державної власності, надходжень від розміщення тимчасово вільних державних коштів. Виділяють такі основні напрямки видатків державного бюджету: видатки на оборону; на утримання державного апарату; фінансування бюджетного сектору економіки; соціальні видатки; фінансування розвитку економіки; обслуговування державного боргу. Державний бюджет відображає сукупність фінансових відносин, які виникають з приводу перерозподілу національного доходу з метою утворення та використання централізованого фонду грошових засобів призначеного для фінансування економічного розвитку, соціально-культурних заходів, потреб державної оборони і управління.

 

Попит на грошовому ринку.

Попит на гроші – це потреба у певній кількості грошового активу на даний момент часу. Попит на гроші визначається їх функціями. Попит на гроші формується у двох різновидностях: 1.попит на гроші як засіб обігу (транзакційний попит); 2.попит на гроші як засіб заощадження(попит на гроші як актив).

Транзакційний попит на гроші – це потреба у певній кількості грошей для обслуговування угод купівлі-продажу. Величина цього попиту визначається вартістю усіх угод (P ∙ Y) та швидкістю обігу грошей (V). Транзакційний попит на гроші M^dt=P*Y/V

Попит на гроші для транзакцій визначається цінами товарів та їх кількістю й не залежить від ціни грошей (процентної ставки). Тому графічно транзакційний попит можна зобразити вертикальною прямою.

Попит на гроші як актив – це потреба у грошах як різновидності майна у яке можна вкладати і нагромаджувати свої доходи. Формуючи попит на гроші як актив, економічні суб’єкти керуються двома мотивами: страховим і спекулятивним.

Попит на гроші як актив залежить від процентної ставки. Чим вища процентна ставка, тим вища альтернативна вартість зберігання грошей, тим більше можливого доходу втрачають суб’єкти здійснюючи нагромадження у грошовій формі.

Сукупний попит на гроші – це загальна кількість грошей, якою економічні суб’єкти хочуть володіти для здійснення транзакцій та нагромадження активів M^d =M^dt+M^da

Чинники попиту на гроші: 1.процентна ставка (збільшення процентної ставки зменшує попит на гроші і навпаки).

2.номінальний національний дохід. (збільшення номінального національного доходу збільшує попит на гроші і навпаки).

 

Пропозиція на грошовому ринку.

Пропозиція грошей – це кількість грошей, яка знаходиться у обігу в національній економіці на певний момент часу.У кожен момент часу кількість грошей в економіці задана, тому пропозицію грошей M_S можна зобразити у вигляді вертикальної кривої.Для характеристики грошової пропозиції застосовуються грошові агрегати: 1.агрегат М-1 – це показник, призначений для виміру обсягу фактичних засобів обігу; 2.агрегати М-2 і М-3 включають, крім М-1, грошові засоби на сберігальних та строкових рахунках, а також депозитні сертифікати; 3.найбільш повні агрегати грошової пропозиції – L і D. L і М-3 включає інші ліквідні активи, такі як короткострокові державні цінні папери. Агрегат D включає всі ліквідні засоби, облігації та інші аналогічні кредитні інструменти.Агрегати М-3, L і D більш чітко відображають тенденції в розвитку економіки, ніж М-1: різкі зміни в цих агрегатах часто сигналізують про аналогічні зміни в ВНП. Однак більшість економістів використовують агрегат М-1, так як він включає активи, які безпосередньо використовуються в якості засобу обігу.

Гроші емітуються (випускаються в обіг) трьома типами установ: комерційними банками, державним казначейством і емісійним банком.

Обіг грошей у сучасній економіці здійснюється переважно через банківську систему. Лише незначна частка грошей у вигляді готівки обертається поза банківською системою. Тому пропозиція грошей формується переважно банківською системою. Кількість грошей у обігу визначає центральний банк, однак банківська система здатна збільшити пропозицію грошей понад кількість, випущену центральним банком. Пропозиція грошей у національній економіці залежить від трьох змінних – грошової бази, коефіцієнта депонування та норми резервування. Впливаючи на ці змінні центральний банк може добитися зміни пропозиції грошей.