Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.



Свідомість людини має складну структуру, яка відображає, з одного боку, те, з чого складається цей феномен, а з другого — спосіб, характер його функціонування.

Розглядаючи свідомість з точки зору бачення її існування як певних станів, вияву людської сутності стосовно відображення дійсності, ми говоримо про свідомість як єдність емоцій, мислення, пам'яті та волі. Емоції характеризують психічний стан людини, певною мірою компенсуючи брак інформації, яку має людина, і суттєво впливають на мислення та його продуктивність, що досить добре відоме вам з власного досвіду. Оскільки людина живе більшою мірою емоційним життям, ніж раціональним (в чому непередбачуваність її поведінки), можна зробити висновок про роль і значення емоцій, почуттів у її життєдіяльності.

Мислення людини має абстрактний характер, у чому докорінна відмінність людського мислення від конкретно-образного мислення вищих тварин (тут ми знаходимо відповідь на постійно дискутовані питання: "Чи мислять люди? Чи мислять тварини? Чи мислять машини?"). Формами ж абстрактного мислення є поняття, судження та умовиводи, про що йтиметься далі.

Пам'ять, вмістилищем якої є не лише головний мозок, а й спинний, яким передаються "накази" іншим органам і який є немов би головним кабелем (якщо порівнювати зі світом техніки) зв'язку з руками, ногами, легенями. Різновиди пам'яті, її роль і значення у життєдіяльності людини вивчає наука психологія.

Воля є свідомим і свободним прагненням людини до здійснення певної мети, яка є для неї цінністю. Воля протилежна імпульсивним потягам і прагненням людини, інколи за певних умов навіть життєвим потребам людини. Вольові зусилля потрібні людині не тоді, коли вона бажає, хоче щось зробити чи чогось досягти, а тоді, коли цього вимагає обов'язок (пригадаймо українську приказку: "Хіба хочеш — мусиш").

Якщо розглядати свідомість з точки зору бачення суб'єкта, тобто носія цього явища, то вона постає перед нами як органічна єдність індивідуальної, колективної, соціально-групової, етносоціальної (національної), суспільної та іншої свідомості. Ще один підхід до структури свідомості — прояв її духовно-практичного характеру. В цьому аспекті свідомість постає перед нами як явище міфологічної, релігійної, філософської, наукової, політичної, правової, моральної, естетичної, літературної чи Іншої свідомості. Насамкінець, при розгляді свідомості з точки зору глибини і суттєвості відображення світу ми виділяємо буденну та теоретичну свідомість.

Свідомість є таким чинником людського життя, який найбільш чітко виявляє і силу, і слабкість людини у її ставленні до світу.

Питання про співвідношення свідомого та несвідомого завжди хвилювало людину і людство, тому що від відповіді на нього залежить саме розуміння того, що людина може зробити цілеспрямовано, перетворюючи світ у своїх Інтересах, відповідно до своїх потреб, і те, чого людина не може зробити або робить це не по-людському, як і будь-яка Інша жива істота. Іншими словами, питання про свідоме І несвідоме завжди ставить людину перед вибором того, що може бути пізнаним, і того, чого вона не може відбити в образах чи поняттях.

Якщо свідомість вважати здатністю спрямовувати свою увагу на зовнішній світ і водночас зосереджуватися на тих станах внутрішнього духовного досвіду, які супроводжують цю увагу, якщо вона є особливим станом людини, в якому їй дається водночас і світ, і вона сама, то свідомість забезпечує людині прояснення всіх сенсожиттєвих проблем для чого вона живе, чи гідне її життя, чи є в неї мета.

Несвідоме — це поняття, яке має дуже широкий спектр тлумачення: від автоматичних дій людини, які не відбилися в її свідомості до розуміння його як особливої сфери психічної реальності, яка здебільшого визначає життя і вчинки людей. "Всі душевні процеси, по суті, несвідомі", — наголошував З.Фрейд. Поняття "несвідоме" застосовується також для характеристики групової поведінки, мета й наслідки якої не усвідомлюються членами тієї чи іншої групи і навіть їх лідерами.

Отже, свідоме може розглядатися як таке, що, потрапивши до сфери відносин "людина — світ", набуває статусу чуттєвого, образного, цілеспрямованого, практично визначеного. Свідоме — це притаманне тільки людині, це така дія, через посередництво якої вона перетворює світ і себе відповідно до власних потреб та інтересів.

Все ж те, що перебуває поза сферою свідомості, належить до несвідомого. Ми відчуваємо все, що впливає на нас, але далеко не всі відчуття стають фактами нашої свідомості. Можна говорити про два види неусвідомлених дій: наші дії, які ніколи не усвідомлювалися, і раніше усвідомлені дії. Згадаймо такі прояви несвідомого, як психічні травми: нав'язливі ідеї, марення, немотивований страх...

Сама людина є яскравим прикладом єдності свідомого і несвідомого, бо у кожному структурному елементі свідомості, чи на її чуттєвому, чи на раціональному рівні, реалізується несвідоме. Поняття свідомого й несвідомого відображають те, що у людині є людське і що в людині і в світі цьому людському протистоїть, чи у позитивному, чи у негативному сенсі.

Особливу роль у житті й діяльності людини відіграє самосвідомість. Якщо свідомість значною мірою є "знанням про іншого", то самосвідомість є "знанням людини про саму себе". Пробудження самосвідомості виводить людину із сліпого і безглуздого існування на шлях усвідомленого життя. Самосвідомість (її часто називають рефлексією) виділяє нас з навколишнього середовища. Виникнення самосвідомості означає появу суб'єктивного часу — адже лише для людини існує минуле, сучасне та майбутнє як особливі, внутрішні стани, різні часові виміри. Лише людина здатна поринати у спогади або ж витає у рожевих мріях, відриваючись від швидкоплинного життя. Лише завдяки суб'єктивному часу, який виводить нас за межі сучасного моменту, ми усвідомлюємо історію нашого життя, зберігаємо єдність, цілісність нашої власної особистості, як би вона не змінювалась від дитинства до старості. Самосвідомість дає людині розуміння своєї індивідуальності, унікальності, неповторності. Існують каміння й дерева, рослини, тварини, які мають психіку, інколи досить розвинуту. Але перші не знають про своє існування Останні ж не можуть бути рівними людям, тому що не мають самосвідомості: вони знають світ, але не знають себе, нездатні сформулювати чітко внутрішнє ядро, подібне до нашого "Я".

Практика - критерій істини

Критерій істини тривалий час вбачали або в свідомості (одні — в чуттях, інші — в розумі), або в об'єкті, що пізнається. Оскільки істина передбачає певне пізнавальне відношення суб'єкта до об'єкта, то в цьому розумінні істина відноситься не тільки до суб'єкта, а й до об'єкта. Звідси випливає, що критерій істини повинен становити собою певне відношення, що і відрізняється від процесу пізнання, і водночас перебуває з ним у тісному взаємозв'язку. Тому зрештою було встановлено, що таким відношенням є суспільна практика, яку й потрібно розглядати як критерій істини.

Та чи інша теорія є істиною, якщо на основі її рекомендацій люди здатні здійснити поставлені ними цілі. Таке розуміння критерію істини лише зовнішньо нагадує прагматичне твердження, згідно з яким істинним є корисне. Корисність знань не причина, а лише наслідок їх істинності.

Існує кілька способів практичної перевірки істинності теоретичних положень: через активне спостереження; з допомогою експерименту, який відтворює досліджуване явище у відносно чистому вигляді; шляхом перевірки життям наукових припущень тощо. Та під практикою у філософському її розумінні потрібно мати на увазі не спостереження і навіть не окремі експерименти, спроби реалізувати теоретичні плани, а тривалий, фактично нескінченний історичний процес життєдіяльності людини, в якому лише й може відбутися відсів усього помилкового, хибного від справді істинного. Ігнорування такого розуміння практики давало можливість оголошувати абсолютними істинами, нібито вже доведеними практикою, утопічні, ато й маячні ідеї деяких політичних діячів.

Не можна ототожнювати спосіб обгрунтування істини з її перевіркою, оскільки спосіб доведення значною мірою входить у процес формування істини, а перевірка істин,у кінцевому підсумку, завжди має практичний характер. У процесі формування істини можна досягти несуперечності, послідовності знань, проте їх відповідність дійсності залежить не лише від логічної досконалості доведення, а й від істинності вихідних положень, засновків, які можуть виявитися хибними. Іншими словами, формально-логічні засоби перевірки істини відіграють підпорядковану роль, а справді надійним критерієм істини є суспільна практика.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.005 с.)