Світильники для люмінесцентних ламп

Перша літера позначає тип лампи: Н – лампа розжарювання; Р – ртутна лампа; Ж – натрієва лампа високого тиску; Л – пряма (лінійна) люмінесцентна лампа.

Друга літера позначає спосіб установки світильників: П – стельовий; С – підвісний;
В – вбудований; К – консольний.

Третя літера позначає основне призначення світильників: О – для висвітлення суспільних будинків;
У – для зовнішнього висвітлення; П – для промислових приміщень, цехів.

Група цифр – указує на число й потужність (Вт) джерела світла.

 

ЛВО 4×20 (загальна потужність 80 Вт)	ЛПО 1×20 (загальна потужність 20 Вт)
ЛПО 2×20 (загальна потужність 40 Вт)	ЛПО 4х20 (загальна потужність 80 Вт)
ЛПО 1×40 (загальна потужність 40 Вт)	ЛПО 2×40 (загальна потужність 80 Вт)
ЛПО 4×40 (загальна потужність 160 Вт)	ЛПО 2×40 (для спортивних залів) (загальна потужність 80 Вт)

 

Потужність лампи, Вт	Світловий потік, лм	Довжина лампи, мм	Діаметр лампи, мм

 

 

Контрольні питання:

1. Значення світла для людини. Особливості будови й функціонування зорового аналізатора.

2. Освітленість, одиниці освітленості, нормування освітленості в закритих приміщеннях.

3. Гігієнічне значення яскравості світла, одиниці яскравості.

4. Спектральний склад видимого світла, його гігієнічне значення.

5. Основні гігієнічні показники природного освітлення.

6. Інсоляція. Типи інсоляційного режиму приміщень.

7. Основні гігієнічні показники штучного освітлення лампами розжарювання й люмінесцентними лампами. Класифікація світильників.

8. Параметри освітленості в житлових і громадських будинках.

 

 

Основна література:

1. Гігієна та екологія людини: підручник /
за ред. В. Г. Бардова. – К., 2005. – С. 53 – 72.

2. Коммунальная гигиена / под общ. ред.
Е. И. Гончарука. – К.: Здоров’я, 2006. – С. 623 – 630.

 

Додаткова література:

1. Даценко І. І. Гігієна і екологія людини: навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2000. – 248 с.

2. Загальна гігієна: посіб. до практ. занять /
за ред. І. І. Даценко. – Львів: Світ, 2001. – 471 с.

3. Загальна гігієна: словник-довідник / за ред.
І. І. Даценко. – Львів: Афіша, 2001. – 244 с.

4. Измеров Н. Ф. Общая и коммунальная
гигиена / Н. Ф. Измеров, В. Ф. Кириллов, Н. Н. Трахтман. – М.: Медицина, 1985. – 384 с.

5. Пивоваров Ю. П. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене / Ю. П. Пивоваров,
О. Э. Гоева, А. А. Величко. – М.: Медицина, 1983. – 256 с.

6. Трушкина Л. Ю. Гигиена и экология
человека: учебное пособие / Л. Ю. Трушкина,
А. Г. Трушкин, Л. М. Демьянова. – Ростов н/Д: Феникс, 2003. – 448 с.

 

 

Лабораторна робота № 5 (2 год.)
Тема: Санітарно-гігієнічне значення комунального й виробничого шуму. Методи визначення рівнів шуму

 

Мета заняття: розглянути основні фізичні та фізіологічні характеристики шуму, ознайомитися із впливом шуму на організм людини, оволодіти методикою визначення рівнів звукового тиску.

 

Обладнання: вимірювач шуму й вібрації
«ВШВ-003-М2».

 

Хід роботи:

1. Для оцінки рівнів шуму використовують різну вимірювальну апаратуру – прилад «ИШВ-1», шумомір і аналізатор шуму «АШ-2М», «RFT», вимірювач шуму й вібрації «ВШВ-003-М2» (рис. 11).

Вимірювач шуму й вібрації «ВШВ-003-М2» призначений для вимірювання рівнів звуку із частотними характеристиками А, В, С; рівня звукового тиску в діапазоні частот від 2 Гц до 18 кГц і октавних полосах у діапазоні частот від 2 Гц до 8 кГц у вільному й дифузійному полі.

Порядок роботи:

- встановити прилад у робоче положення (горизонтальне або вертикальне) і механічним коректором нуля встановити стрілку вимірника на позначку «0» шкали 0 – 1;

- підключити джерело живлення до розподільної мережі та заземлити прилад;

- перед початком роботи необхідно здійснити калібрування: еквівалент капсуля з’єднати із передпідсилювачем «ВПМ-101». Передпідсилювач
«ВПМ-101» з’єднати із гніздом вимірювача. Гніздо
«50 mv» вимірювача з’єднати кабелем 5Ф6.644.368 з еквівалентом капсуля. Перемикач вимірювача
«РОД РОБОТИ» встановити в положення «►», при цьому буде світитися індикатор 90 db. Резистором «►» встановити стрілку вимірника на оцінку шкали ∞ +10 db відповідно до табл. 14;

 

Рис. 11. Вимірювач шуму й вібрації «ВШВ-003-М2» (зовнішній вигляд): «ВШВ-003-М2» складається з вимірювального приладу (1), шкали вимірювального приладу (2), передпідсилювача мікрофонного «ВПМ-101» (3), капсуля із захисним екраном (4), джерела живлення, з’єднувального кабелю (5).

 

Таблиця 14

Значення рівня чутливості капсуля, дБ	Позначка по шкалі вимірювача, db
Св. мінус 25,75 до мінус 26,25	4,0

 

- після закінчення калібрування від’єднати від передпідсилювача «ВПМ-101» еквівалент капсуля та приєднати капсуль;

- для вимірювання рівнів звукового тиску в діапазоні частот від 2 Гц до 18 кГц необхідно встановити перемикачі вимірювача в положення:

«РОД РОБОТИ» – F;

«ДЛТ 1, db» – 80;

«ДЛТ 2, db» – 50;

«ФЛТ, Hz» – ЛИН;

усі кнопки віджаті (при цьому світиться індикатор 130 db).

- зробити вимірювання звукового тиску, при цьому передпідсилювач «ВПМ-101» з капсулем слід тримати на витягнутій руці в напрямку випромінювача звуку;

- при оцінці рівня шуму в навчальній аудиторії вимірювання здійснюють у трьох точках, при цьому передпідсилювач із капсулем розташовують на висоті
1,5 метрів від підлоги, на відстані 1 метра від стін та
0,5 метра від людини, яка проводить вимірювання;

- якщо при вимірюванню стрілка вимірювача перебуває на початку шкали, слід вивести її в сектор
6 – 10 шкали децибел спочатку перемикачем «ДЛТ 1, db» (якщо періодично загоряється індикатор «ПРГ», слід перемкнути «ДЛТ 1, db» на більш високий рівень, уліво), потім «ДЛТ 2, db»;

- для визначення результату вимірювання слід скласти показання, відповідне до світного індикатору, і показання по шкалі децибелів;

- вимірювання рівнів звуку в октавних полосах частот проводяться при положенні перемикача «ФЛТ, Hz, ОКТ»;

- необхідний октавний фільтр включається перемикачем «ФЛТ, Hz, ОКТ» і кнопкою kHz (віджата), Hz (натиснута);

 

2. Отримані дані порівняно з припустимими рівнями представляємо у вигляді таблиці (табл. 15), на підставі табличного матеріалу будуємо спектрограму шуму (рис. 12).

 

Таблиця 15

Припустимі значення октавних рівнів звукового тиску на робочім місці в навчальних приміщеннях
(ДСанПіН 5.5.6.009-98)

Октавні полоси	Рівні звукового тиску (дБ) в октавних полосах частот зі середньо-геометричними частотами (Гц)	Фактичний рівень шуму в аудиторії
навчальні аудиторії, без роботи ПК	навчальні аудиторії при роботі ПК
16	–
31,5	–
63
125
250
500
1000
2000
4000
8000
Рівні звуку (дБА)

 

3. На підставі отриманих даних робимо висновок про відповідність рівня шуму (загальні рівні звукового тиску та рівні звукового тиску в октавних полосах частот)
в навчальній аудиторії припустимому санітарно-гігієнічними нормами і правилами рівню шуму (табл. 13).

 

Рис. 12. Приклад побудови спектрограми шуму (штрихуванням показана зона перевищення ППР): ЗРШ – загальний рівень шуму

 

Контрольні питання:

1. Поняття про шум. Анатомо-фізіологічні особливості слухового аналізатора.

2. Фізичні характеристики шуму (рівні шуму, спектральний состав шуму).

3. Фізіологічні характеристики шуму. Уплив шуму на організм людини.

4. Джерела шуму в населених пунктах і житлових будинках.

5. Гігієнічне нормування комунального шуму.

6. Профілактика негативного впливу та боротьба із шумом.

7. Методика вимірювання рівнів звукового тиску.

 

 

Основна література:

1. Гігієна та екологія людини: підручник /
за ред. В. Г. Бардова. – К., 2005. – С. 376 – 391.

2. Коммунальная гигиена / под общ. ред.
Е. И. Гончарука. – К.: Здоров’я, 2006. – С. 538 – 568.

 

Додаткова література:

1. Даценко І. І. Гігієна і екологія людини: навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2000. – 248 с.

2. Загальна гігієна: посіб. до практ. занять /
за ред. І. І. Даценко. – Львів: Світ, 2001. – 471 с.

3. Загальна гігієна: словник-довідник / за ред.
І. І. Даценко. – Львів: Афіша, 2001. – 244 с.

4. Измеров Н. Ф. Общая и коммунальная
гигиена / Н. Ф. Измеров, В. Ф. Кириллов, Н. Н. Трахтман. – М.: Медицина, 1985. – 384 с.

5. Пивоваров Ю. П. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене / Ю. П. Пивоваров,
О. Э. Гоева, А. А. Величко. – М.: Медицина, 1983. – 256 с.

Лабораторна робота № 6 (4 год.)
Тема: Основи раціонального харчування осіб різних
вікових груп. Оцінка адекватності харчування.
Складання добового раціону

 

Мета заняття: розглянути біологічне значення основних груп поживних речовин, засвоїти принципи раціонального харчування, оволодіти методами визначення добових енергетичних витрат та методикою складання добового харчового раціону, ознайомитись
з ДСанПіН 272/99 «Норми фізіологічних потреб населення України в основних харчових речовинах та енергії».

 

Обладнання: ваги, ростомір, таблиці та номограми для визначення основного обміну, таблиці для розрахунку калорійності блюд.

 

Хід роботи:

1. Оцінка адекватності харчування.

Адекватність харчування (наявність надлишкового або недостатнього харчування) оцінюють шляхом порівняння маси тіла людини, із відповідними стандартами або ідеальною масою тіла, що розрахована за формулами:

- індекс Брока-Бругша:

при рості 155 – 165 см ідеальна маса тіла = ;

при рості 166 – 175 см ідеальна маса тіла = ;

при рості 175 і вище ідеальна маса тіла = .

- формула Бернгарда:

.

- формула Лоренца:

- Ф ормула Амосова:

♂ ;

♀ .

- Індекс маси тіла (BMI – body mass index):

,

Інтерпретація:

k ≤ 16 – виражений дефіцит маси тіла; k = 16,5 – 18,49 – недостатня вага; k = 18,5 – 24,99 – норма; k = 25 – 29,99 – надлишкова вага; k = 30 – 34,99 – ожиріння І ступеня; k = 35 – 39,99 – ожиріння ІІ ступеня; k ≥ 40 – ожиріння ІІІ ступеня.

 

2. Визначення добових енергетичних витрат.

Добові енергетичні витрати організму складаються із таких частин:

a. Основний обмін – витрати енергії на підтримку основних життєвих функцій організму у стані спокою.

b. Специфічно-динамічна дія їжі – посилення основного обміну у відповідь на приймання їжі – залежно від кількості приймань становить 10 – 15 % від основного обміну.

c. Витрати енергії на виконання робіт, рухову активність.

d. У дітей додаткові витрати енергії на ріст та розвиток – 4,5 – 5,4 ккал на 1 гр. прибавки у вазі або
15 % від загальної витрати енергії.

 

Для обчислення основного обміну використовують такі методи:

- табличний метод; для цього застосовують таблиці Гаріса-Бенедікта (табл. 16). Основний обмін становить суму двох чисел А + Б, де А – число, яке знаходять виходячи із ваги обстежуваної особи, Б – число, яке знаходять виходячи із зросту, статі та віку обстежуваної особи;

- обчислення основного обміну за площею поверхні тіла – розмір основного обміну знаходять виходячи із площі поверхні тіла (рис. 13) та стандартів основного обміну на 1 м² поверхні тіла за годину
(табл. 17);

- обчислення основного обміну за формулами:

♂: h = 66,473 + 13,752w + 5,003s – 6,755a;

♀: h = 65,096 + 9,563w + 1,850s – 4,676a, де

h – розмір основного обміну; w – вага тіла, кг; s – зріст, см; a – вік, роки;

- при необхідності більш точного визначення основного обміну використовують методи прямої та непрямої калориметрії.

 

Специфічно-динамічна дія їжі становить
10 – 15 % від основного обміну.

 

Для приблизного визначення добових енерговитрат використовують метод хронометражу – розрахунок енергетичних витрат розраховують за формулою:

час роботи ´ вага тіла ´ індекс роботи, що виконується

Витрати енергії на виконання різних видів робіт (індекси робіт, що виконується) наведені в таблиці 18.

 

Таблиця 16

Таблиці Гаріса-Бенедікта для обчислення
основного обміну

Число А при різній вазі тіла

Вага тіла, кг	Стать	Вага тіла, кг	Стать	Вага тіла, кг	Стать
♂	♀	♂	♀	♂	♀

 

 

Число Б при різних величинах зросту і віку

Чоловіки

Зріст, см

Вік, роки

 

Таблиця 16 (продовження)

Число Б при різних величинах росту і віку

Жінки

Зріст, см

Вік, роки

 

 

Рис. 13. Номограма Dubois для визначення площі поверхні тіла

 

 

Таблиця 17

Стандарти основного обміну на 1 м² поверхні тіла
за годину (за Dubois, 1927)

Вік, роки	Основний обмін, ккал	Вік, роки	Основний обмін, ккал
♂	♀	♂	♀
3 – 9	54,0	54,0	20 – 29	39,5	37,0
10 – 11	51,5	50,0	30 – 39	39,5	36,0
12 – 13	50,0	46,5	40 – 49	38,5	36,0
14 – 15	46,0	43,0	50 – 59	37,5	35,0
16 – 17	43,0	40,0	60 – 69	36,5	34,0
18 – 19	41,0	38,0	70 – 80	35,5	33,0

 

 

Таблиця 18