Індекси патогенності за основними метеорологічними чинниками

Температура повітря	Вологість	Швидкість вітру
t, °C	Індекс, it	h, %	Індекс, ih	v, м/с	Індекс, iv
–9
–8
–7
–6
–5		0 – 64		0 – 1
–4		65 – 73
–3		74 – 77
–2		78 – 80
–1		81 – 84
0 – 1
3 – 4
5 – 6
7 – 9
10 – 12
13 – 19

 

Таблиця 3 (продовження)

 

Хмарність*	Мінливість атмосферного тиску	Мінливість температури повітря
n, бали	Індекс, in	ΔP, гПа/сут	Індекс, iΔP	Δt, °C	Індекс, iΔt
0 – 2		0 – 2		0 – 1
3 – 4		3 – 4
5 – 6		5 – 6

Примітки: * – градації хмарності: ясно – 0 балів, незначні хмари –
1 – 3 бала, поодинокі хмари – 4 – 5 балів, значні хмари – 6 – 9 балів, суцільна хмарність – 10 балів; гПа – гектопаскаль (10² паскаль), стандартна атмосфера дорівнює 101325 Па (1013,25 гПа) або
760 мм рт. ст.

 

 

 

Рис. 5. Діаграма для оцінки температурно-вологісного режиму при середньомісячній температурі вище 0° С (за О. Б. Дьоминим, 2003): I – сприятливі умови, II – оптимальні умови, III – несприятливі умови; 1 – зона оптимальних значень температурно-вологісного режиму, 2 – верхнє критичне значення відносної вологості повітря, 3 – нижнє критичне значення відносної вологості повітря

 

Рис. 6. Діаграма для оцінки комплексного впливу швидкості вітру (м/с) і температури повітря (° С) на людину (за В. Л. Ліцкевичем, 1984)

 

 

Рис. 7. Карта хроноантропологічних областей СНД (за В. О. Матюхіним, 1976): перша цифра – номер часового поясу, друга цифра – номер фотоперіодичного поясу

 

 

Для випадків, коли переліт здійснюється навесні або восені в південному або західному напрямку, розрахунок x та y здійснюється за формулами:

x = Σ(n – 2)

y = Σ(n – 2)

Значення Σ(n), Σ(n – 1), Σ(n – 2) указані в табл. 5.

За наведеними формулами тривалість хронофізіологічної адаптації визначається із урахуванням переміщення літаком. Якщо переміщення здійснюється поїздом із знайденої кількості днів необхідно викреслити час знаходження в дорозі.

 

Приклад розрахунку часу, необхідного для хронофізіологічної адаптації:

При перельоті Київ (1 ч. п. / 2 ф. п.) – Санкт-Петербург (2 ч. п. / 4 ф. п.) тривалість хронофізіологічної адаптації буде:

взимку та влітку: Т = √(1² + 3²) ≈ 4 дня;

навесні та восені: Т = √(0² + 1²) ≈ 1 день.

При зворотному перельоті:

взимку та влітку: Т = √(0² + 1²) ≈ 1 день;

навесні та восені: Т = √(0² + 0²) ≈ 0 днів.

 

Таблиця 4

Кордони фотоперіодичних поясів у межах СНД
(за В. О. Матюхіним, 1976)

Фотоперіодичний пояс	Кордони фотоперіодичного поясу
	південніше 45° північної широти
	південніше 52,5° північної широти
	південніше 60° північної широти
	південніше 67,5° північної широти
	південніше 75° північної широти
	південніше 82,5° північної широти

 

 

Таблиця 5

Значення Σ(n), Σ(n – 1), Σ(n – 2) для розрахунку тривалості хронофізіологічної адаптації, сутки

n (ч, ф)	Пояси
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Σ(n)
Σ(n – 1)
Σ(n – 2)

 

 

Контрольні питання:

1. Санітарно-гігієнічна характеристика погодних умов. Класифікація погод.

2. Санітарно-гігієнічне значення клімату. Кліматоутворюючі фактори. Медична класифікація кліматичних умов.

3. Методика оцінки рекреаційних характеристик клімату.

4. Акліматизація та реакліматизація. Фази акліматизації. Фактори, що впливають на процес акліматизації.

5. Розрахунок тривалості хронофізіологічної адаптації.

6. Методика вимірювання та оцінки швидкості руху повітря.

7. Методика побудови рози вітрів.

 

 

Основна література:

1. Гігієна та екологія людини: підручник /
за ред. В. Г. Бардова. – К., 2005. – С. 87 – 95, 110 – 128,
689 – 717.

2. Коммунальная гигиена / под общ. ред.
Е. И. Гончарука. – К.: Здоров’я, 2006. – С. 731 – 736.

 

Додаткова література:

1. Бокша В. Г. Справочник по климатотерапии / В. Г. Бокша. – К.: Здоровья, 1989. – 208 с.

2. Габович Р. Д., Гигиена / Р. Д. Габович,
С. С. Познанский, Г. Х. Шахбазян. – К.: Вища шк., 1984. – 320 с.

3. Даценко І. І. Гігієна і екологія людини: навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2000. – 248 с.

4. Загальна гігієна: посіб. до практ. занять /
за ред. І. І. Даценко. – Львів: Світ, 2001. – 471 с.

5. Загальна гігієна: словник-довідник / за ред.
І. І. Даценко. – Львів: Афіша, 2001. – 244 с.

6. Пивоваров Ю. П. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене / Ю. П. Пивоваров,
О. Э. Гоева, А. А. Величко. – М.: Медицина, 1983. – 256 с.

 

 

Лабораторна робота № 3 (2 год.)
Тема: Опалення і вентиляція житлових і громадських будівель. Гігієнічні вимоги і методи оцінки природної й штучної вентиляції

 

Мета заняття: розглянути особливості опалення та вентиляції житлових і громадських будівель, оволодіти методами оцінки ефективності природної та штучної вентиляції, ознайомитись із СНіП 2.04.05-91 «Отопление, вентиляция и кондиционирование».

 

Обладнання: анемометри, сантиметрові стрічки, калькулятор.

 

Хід роботи:

1. Визначення належного об’єму вентиляції (вентиляційного об’єму) у навчальній аудиторії.

У житлових і громадських приміщеннях, де зміна якості повітря (фізичні властивості, хімічний склад, іонізація повітря та інші показники) відбувається залежно від присутності людей і побутових процесів, пов’язаних з ними, розрахунки необхідного повітрообміну звичайно здійснюють за об’ємом вуглекислого газу. Для цього використовують формулу:

,

де L_Н – належний об’єм повітря в кубічних метрах на одну людину протягом години; k – кількість літрів вуглекислого газу, що виділяє доросла людина за годину (табл. 6);
p – допустимий вміст вуглекислого газу в повітрі житлових приміщень (1,0 л/м³); q – вміст вуглекислого газу в зовнішньому повітрі (0,4 л/м³).

 

Таблиця 6

Кількість літрів вуглекислого газу, що виділяє
доросла людина за годину

При важкій фізичній роботі	45 л/год
При легкій фізичній роботі	30 л/год
У стані спокою	23 л/год

 

На наступному етапі визначення належного об’єму вентиляції здійснюють розрахунок фактичного об’єму повітря на одну людину в навчальній аудиторії:

,

де L_Ф – фактичний об’єм повітря на одну людину в навчальній аудиторії; V – об’єм повітря в аудиторії в кубічних метрах; N – кількість людей в аудиторії.

2. Визначення належної кратності повітрообміну здійснюють за формулою:

,

де К_Н – належна кратність повітрообміну; L_Д – належний об’єм повітря в кубічних метрах на одну людину протягом години; N – кількість людей в аудиторії; V – об’єм приміщення в кубічних метрах.

 

3. Визначення фактичної кратності повітрообміну здійснюють за формулою:

,

де К_Ф – фактична кратність повітрообміну; a – площа вентиляційного отвору, м²; b – швидкість руху повітря, м/с (див. роботу 2); c – час провітрювання, сек.; V – об’єм приміщення, м³.

4. Визначення необхідного розміру перетину повітроводу здійснюють за діаграмою (рис. 8),
з урахуванням швидкості руху повітря в межах
від 3 до 5 м/с.

5. Коефіцієнт аерації показує можливості компенсації об’єму повітря й правильність обладнання вентиляції (кватирок, фрамуг, вентиляційних отворів).
У нормі коефіцієнт аерації повинен бути не меншим за
¹/₅₀ (0,02).

Обчислення коефіцієнта аерації здійснюють за формулою:

,

де КА – коефіцієнт аерації; S_К – площа кватирок; S_П – площа підлоги; n – кількість кватирок.

 

6. Розрахунок необхідної потужності охолодження і споживній потужності кондиціонера.

Приблизний розрахунок потужності охолодження кондиціонера проводять відповідно до розміру надлишкового тепла в приміщенні за формулами:

Q = Q₁ + Q₂ + Q₃,

де Q – сумарне надлишкове тепло; Q₁ – надлишкове тепло приміщення; Q₂ – надлишкове тепло від побутової техніки, оргтехніки (становить 30 % від споживаної потужності обладнання, що знаходиться в приміщенні; наприклад, для комп’ютера Q₂ буде в середньому рівний 300 Вт); Q₃ – надлишкове тепло від людей (становить 100 Вт на одну людину, що займається розумовою працею, 100 – 300 Вт на одну людину, що займається фізичною працею);

Q₁ = V × q,

де Q₁ – надлишкове тепло приміщення; V – об’єм приміщення, м³; q – надлишкове тепло від сонячного випромінювання, яке становить: при півн. и півн.-сх. орієнтації вікон – 30 Вт, при сх. и півн.-зах. – 35 Вт, при зах. и півд.-сх. – 38,5 Вт, при півд. и півд.-зах. – 43 Вт.

Потужність охолодження кондиціонера, як правило, більше споживної потужності. Відношення потужності охолодження до споживної потужності називається енергоефективністю кондиціонера (EER – Energy Efficiency Ratio) або COP (Coefficient of
Performance – коефіцієнт корисної дії). Для побутових кондиціонерів EER становить 2,5 – 4,0; так, наприклад, кондиціонер з потужністю охолодження 2,0 кВт має споживну потужність ≈ 700 Вт.

Більшість виробників випускає кондиціонери зі споживною потужністю близької до стандартного ряду: 2,0; 2,5; 3,5; 5,0; 7,0 кВт.

 

7. На підставі проведеного дослідження зробити висновок про стан систем вентиляції в навчальній аудиторії.

 

 

Контрольні питання:

1. Гігієна планування населених місць. Урбанізація. Позитивні та негативні ознаки урбанізації.

2. Гігієнічні питання внутрішнього планування житлових будинків квартирного та готельного типу.

3. Опалення. Види опалення – централізоване й місцеве опалення; водяне, променеве (радіаційне) та повітряне опалення.

4. Гігієнічна характеристика водяного опалення, переваги і недоліки.

5. Хімічний склад атмосферного повітря та повітря, що видихає людина.

6. Джерела забруднення повітря житлових і громадських будівель.

7. Гігієнічне значення вентиляції. Показники, що характеризують процес вентиляції (вентиляційний об’єм, кратність повітрообміну).

8. Особливості природної та штучної вентиляції.

9. Методи оцінки ефективності вентиляції.

10. Санітарно-гігієнічні вимоги та особливості кондиціювання повітря.

11. Параметри вентиляції та кондиціювання в будинках готельного типу.

 

 

Основна література:

1. Гігієна та екологія людини: підручник /
за ред. В. Г. Бардова. – К., 2005. – С. 73 – 86, 129 – 147.

2. Коммунальная гигиена / под общ. ред.
Е. И. Гончарука. – К.: Здоров’я, 2006. – С. 618 – 623, 630 – 651.

 

Додаткова література:

1. Даценко І. І. Гігієна і екологія людини: навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2000. – 248 с.

2. Загальна гігієна: посіб. до практ. занять /
за ред. І. І. Даценко. – Львів: Світ, 2001. – 471 с.

3. Загальна гігієна: словник-довідник / за ред.
І. І. Даценко. – Львів: Афіша, 2001. – 244 с.

4. Измеров Н. Ф. Общая и коммунальная
гигиена / Н. Ф. Измеров, В. Ф. Кириллов, Н. Н. Трахтман. – М.: Медицина, 1985. – 384 с.

5. Пивоваров Ю. П. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене / Ю. П. Пивоваров,
О. Э. Гоева, А. А. Величко. – М.: Медицина, 1983. – 256 с.

 

 

Рис. 8. Діаграма для визначення необхідного розміру перетину повітроводу

 

Лабораторна робота № 4 (2 год.)
Тема: Раціональне освітлення, методи оцінки
природного й штучного освітлення

 

Мета заняття: засвоїти гігієнічні вимоги й методи оцінки природного і штучного освітлення, ознайомитися з СНіП ІІ-4-79 «Естественное и искусственное освещение» («Природне і штучне освітлення»).

 

Обладнання: люксметр, сантиметрові стрічки, калькулятор.

 

Хід роботи:

1. Світловий коефіцієнт – відношення площі заскленої поверхні вікон до площі підлоги; для його обчислення площу вікон (за винятком 15 % на фрамугу й перемички) ділять на площу підлоги.

Санітарно-гігієнічні норми світлового коефіцієнта представлено в табл. 7.

 

Таблиця 7

Норми світлового коефіцієнта
(А. І. Гурова с соавт., 1991)

Ступінь освітлюваності	Світловий коефіцієнт
Підвищена	^1/3 до ^1/5
Середня	^1/5 до ^1/8
Знижена	^1/8 до ^1/12

 

2. Кут падіння відображає, під яким кутом промені світла падають на горизонтальну поверхню (рис. 9),
його розмір повинен бути не менш, ніж 27°. Вимір проводять у такий спосіб: вимірюють відстань від рівня досліджуваної поверхні до верхнього краю вікна (а)
і відстань від вікна до досліджуваної точки (б), обчислюють tga = а/б, за табл. 8 знаходять значення кута АВС (кут падіння).

3. Кут отвору визначається, якщо частина вікна закрита сусіднім будинком, у нормі він повинен бути не меншим, ніж 5°. Вимір проводять у такий спосіб: обчислюють кут падіння, вимірюють відстань від рівня досліджуваної поверхні до перетинання уявлюваної лінії, що йде від досліджуваної точки до верхнього краю протилежного будинку (в), обчислюють tgb = в / б,
за табл. 2 знаходять величину кута β, кут отвору дорівнює різниці кута падіння і кута β.

 

Рис. 9. Кути падіння і отвору: АВС – кут падіння, АВК – кут отвору

 

Таблиця 8