Сутність трудового потенціалу

Термін "потенціал" був введений у науковий обіг 10-15 років тому. Трактування даного терміну означає наявність у когось (окремо взятої людини, первинного трудового колективу, суспільства в цілому) прихованих, ще не виявивших себе можливостей або здібностей у відповідних сферах життєдіяльності. Визначаючи дану економічну категорію, слід мати на увазі, що потенціал (економічний, виробничий, трудовий) становить узагальнену, збірну характеристику ресурсів, прив’язану до місця і часу.

Таким чином, компоненти трудового потенціалу повинні характеризувати:

· Психофізіологічні можливості участі в суспільно корисній діяльності.

· Можливості нормальних соціальних контактів.

· Здібності до генерації нових ідей, методів, образів, уявлень.

· Раціональність поведінки.

· Наявність знань і навиків, які необхідні певних зобов’язань і видів робіт.

· Пропозиція на ринку праці.

Зазначеним аспектам відповідають наступні компоненти трудового потенціалу:

· здоров’я;

· моральність;

· вміння працювати в колективі;

· активність;

· організованість;

· асертивність;

· освіта;

· професіоналізм;

· ресурси робочого часу.

Показники, що характеризують ці компоненти, можуть відноситися як до окремої людини, так і до різноманітних колективів, в тому числі до персоналу підприємства і населення країни в цілому.

 

22.Міграція: сутність та види

Міграція у перекладі з латинської (migratio, migro) означає переміщення, переселення. Переважно під міграцією розуміють такі територіальні переміщення населення, які супроводжуються зміною місця прожи­вання та місця праці (назавжди або на досить тривалий строк) як у межах однієї країни, так і поза її межами. У демографічних та де­моекономічних дослідженнях термін «міграція» вживається щодо таких актів переміщень у просторі, які пов’язані, по-перше, з пере­тином адміністративних меж населених пунктів, по-друге, із зміною індивідом місця проживання назавжди чи на певний строк1.

Соціально-економічна суть міграції населення полягає у забезпеченні кількісної та якісної відповідності між потребою у робочій силі та наявністю її у різних регіонах держави, а також у реалізації прагнень працівників задовольнити особисті потреби соціального, професійно-кваліфікаційного та духовного характеру.

У науковій літературі існує різноманітна класифікація чинників (часто взаємозалежних), під впливом яких формуються напрямки та масштаби міграційних процесів. Переміщення у просторі відбувається внаслідок дії економічних, соціальних, демог­рафічних, політичних, етнічних, освітніх, морально-психологіч­них, військових, екологічних та інших факторів, але ці чинники діють одночасно, вони певною мірою взаємозалежні, тож виявити окремі компоненти міграційного процесу, сформовані під впли­вом одного чи двох факторів, як правило, складно.

Будь-який міграційний акт відбувається під дією комплексу мотивів. Вони залежать від суб’єктивних та об’єктивних причин: з одного боку, міграції відбуваються за особистим бажанням — кожен громадянин має право і можливість вибирати для себе місце проживання та праці, тобто задовольнити свої різноманітні потреби матеріального, професійно-кваліфікаційного і духовного характеру.

Відрізняють два основних види міграцій:

1. Зовнішні;

2. Внутрішні.

Зовнішні міграції населення виникли у глибокій давнині. Головними вогнищами еміграції населення була Європа, а імміграції – Північна і Південна Америка, Австралія і Нова Зеландія. Після Другої світової війни географія зовнішніх міграція дуже змінилася. Головними регіонами притягання робочої сили стала Західна Європа, де працюють мільйони робітників з країн Середземномор'я. Багато зарубіжних робітників працює у США, у нафтовидобувних країнах Близького і Середнього сходу.

З 50-х років з'явилася нова форма зовнішніх міграцій – «відплив умів». Вона означає переманювання кадрів інтелігенції – вчених, інженерів, лікарів і інших спеціалістів вищої кваліфікації. Найбільш активно таке переманювання здійснюють США. «Відплив умів» наносить великі збитки країнам, що розвиваються.

Існує два типи внутрішньої міграції:

1 тип: переміщення населення з сільської місцевості у міста;
2 тип: колонізація нових земель.

Перший тип характерний для переважної більшості країн світу, другий для великих за територією країн (Росія, Китай, Бразилія, Австралія).

 

 

23/Показники відтворення населення та трудових ресурсів.

Природний рух населення — це результат процесів народжуваності та смертності людей.

У природному русі населення розрізняють такі типи його відтворення:

— традиційний (екстенсивний), якому притаманна висока нерегульована народжуваність і висока смертність (з причин нерозвиненості медицини, низького рівня життя, війн, епідемій);

— сучасний (інтенсивний), обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, емансипацією, залученням до економічної діяльності жінок тощо.

Механічний рух характеризує просторове переміщення населення (міграцію).

Однією з основних ознак міграції населення є перетин адміністративного кордону території (держави, області, населеного пункту та ін.). Згідно з нею вирізняють:

— зовнішню міграцію (еміграцію та імміграцію) — пов'язану з перетинанням державного кордону; її поділяють на між-та внутрішньоконтинентальну;

— внутрішню міграцію — це переміщення з одного поселення до іншого; розрізняють такі міграційні потоки: "село — місто", "місто — місто", "місто — село", "село — село".

Головні причини міграції населення — соціально-економічні, політичні, воєнні, екологічні.

Соціальний рух виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Кожне наступне покоління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості, статево-віковим складом і багатьма іншими характеристиками.

Економічний рух пов'язаний зі зміною трудової активності населення (збільшенням або зменшенням ресурсів для праці).

Природний, міграційний і економічний рух населення характеризують кількісні характеристики населення, а соціальний — якісні.

Розрізняють три режими відтворення населення:

— розширене;

— просте;

— звужене.

Розширене відтворення характеризується перевищенням кількості народжених над кількістю померлих; просте відтворення полягає у відсутності приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює кількості померлих; звужене відтворення — абсолютне зменшення населення, або депопуляція.

Трудові ресурси — частина населення країни, здатна за своїми психофізіологічними особливостями до участі в трудовій діяльності.

Отже, до трудових ресурсів належать як реальні працівники, що вже зайняті в економіці країни, так і потенційні, котрі не зайняті, але можуть працювати. Тобто це поняття, що спеціально створене, ідеально підходить для радянської ідеології поголовної примусової зайнятості, проте й сьогодні має право на існування, оскільки засвідчує максимально можливу кількість трудоактивного населення.

Кількісно трудові ресурси охоплюють населення в працездатному віці (в Україні працездатним віком вважається для жінок 16—54 роки, для чоловіків — 16—59 років включно), крім непрацюючих інвалідів (непрацездатних осіб, які мають статус інвалідів першої або другої групи, що дає їм право на отримання пенсії незалежно від віку), пільгових пенсіонерів (осіб, для яких пенсійний вік настає раніше на 5—10 років як наслідок роботи у несприятливих умовах або такої, яка вимагає від працівника якостей, що з віком помітно втрачаються: наприклад, спорт, балет) і працюючих осіб, молодших та старших працездатного віку.

Кількісно оцінка тенденцій стану і використання трудових ресурсів дозволяє врахувати і визначити напрями підвищення їх ефективності.

Інформаційним забезпеченням визначення показників, що належать до трудових ресурсів, є:

— дані демографічної статистики;

— матеріали статистики праці Ф2ПВ (річна), Ф4ПВ, Ф7ПВ, Ф8ПВ, Ф14 (праця), Ф2ПН;

— статистичні дані Міністерства освіти і науки України щодо чисельності учнів працездатного віку за видами навчання та Міністерства праці та соціальної політики України щодо чисельності інвалідів і пенсіонерів.

З-поміж показників, що визначають перспективи соціально-економічного розвитку держави, надзвичайно важливе місце посідають ті, що обґрунтовують чисельність трудових ресурсів та їх прогнозні величини.

 

 

24.Людський капітал як соціально-економічна категорія

Базовим методологічним положенням теорії людського капіталу є використання економічного підходу до аналізу найрізноманітніших явищ у таких галузях людської діяльності, які раніше цілком належали до сфери соціальних, демографічних, психологічних та інших досліджень. Економічний підхід, заснований на принципах раціональної оптимізуючої (максимізуючої) поведінки індивідів, був використаний при аналізі таких проблем, як теорія економічного зростання, розподіл доходів, інвестиції в людину, економіка освіти, планування сім'ї і ведення домашнього господарства, економічні аспекти злочинності і кримінальної діяльності, теорія міграції, дискримінація на ринках праці та ін.

Важливе значення концепція людського капіталу має для вивчення комплексу питань із забезпечення раціональної зайнятості та оптимального функціонування ринку праці. Для аналізу пропозиції праці використовуються моделі вибору між роботою та дозвіллям і моделі інвестування в людський капітал.

В теоретичному аспекті слід розрізняти поняття "людський капітал" за трьома рівнями:

· на особистісному рівні людським капіталом називаються знання та навички, які людина здобула шляхом освіти, професійної підготовки, практичного досвіду (використовуючи при цьому природні здібності) і завдяки яким вона може надавати цінні виробничі послуги іншим людям. На цьому рівні людський капітал можна порівняти з іншими видами особистої власності (майно, гроші, цінні папери), яка приносить доходи, і ми називаємо його особистим, або приватним, людським капіталом;

· на мікроекономічному рівні людський капітал являє собою сукупну кваліфікацію та професійні здібності всіх працівників підприємства, а також здобутки підприємства у справі ефективної організації праці та розвитку персоналу. На цьому рівні людський капітал асоціюється з виробничим та комерційним капіталом підприємства, бо прибуток отримується від ефективного використання всіх видів капіталу;

· на макроекономічному рівні людський капітал включає накопичені вкладення в такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка, служба профорієнтації та працевлаштування, оздоровлення тощо, є суттєвою частиною національного багатства країни, і ми називаємо його національним людським капіталом. Цей рівень включає в себе всю суму людського капіталу всіх підприємств та всіх громадян держави (за виключенням повторного рахунку), так само, як і національне багатство включає в себе багатство всіх громадян і всіх юридичних осіб.

Підсумовуючи різні підходи до дослідження і визначення категорії "людський капітал" (§ 4.1), ми даємо таке його визначення:

Людський капітал — це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продуктивних якостей, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника.

Слід звернути увагу на кілька принципових моментів, що випливають з цього визначення:

· по-перше, людський капітал — це не просто сукупність зазначених характеристик, а саме сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопичений певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій;

· по-друге, це такий запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, які доцільно використовується для одержання корисного результату і сприяє зростанню продуктивності праці;

· по-третє, використання людського капіталу закономірно приводить до зростання заробітків (доходів) його власника;

· по-четверте, таке зростання доходів стимулює подальші інвестиції в людський капітал, що приводить до подальшого зростання заробітків.

Оцінка інвестицій у людський капітал і доходів від його використання звичайно проводиться в грошовій формі. Але слід підкреслити, що далеко не всі інвестиції і не всі доходи можна виразити в грошовій формі. Крім грошових витрат навчання, зміцнення здоров'я та інші дії, спрямовані на нарощення людського капіталу, вимагають, щонайменше, ще і нелегкої праці самої людини. Аналогічно, крім грошових доходів (вищих заробітків) людина, що володіє більшим людським капіталом, одержує моральне задоволення, економію часу, вищий соціальний престиж та багато інших вигід. Слід також пам'ятати, що в результаті нарощування людського капіталу отримується інтегральний соціальний ефект, від якого виграє не лише конкретна людина, а і підприємство, на якому вона працює, та суспільство в цілому.