Загальна характеристика , об’єкт та предмет курсу « економіка праці та соціально трудові відносини».

Загальна характеристика, об’єкт та предмет курсу «економіка праці та соціально трудові відносини».

Економіка праці й соціально-трудові відносини – це галузь економічної науки. Вона синтезує висновки наук, що вивчають окремі аспекти праці, та використовують їх для розробки конкретних методів господарчої політики для здійснення ефективної трудової діяльності.

Об’єктом дисципліни „Економіка праці й соціально-трудові відносини” є праці, тобто свідома доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних благ і духовних цінностей.

Предметом навчальної дисципліни „Економіка праці й соціально-трудові відносини” – закономірності організації соціально-економічних явищ та особливості розвитку відносин в сфері суспільної праці.

Розкриття питань предмета дисципліни доцільно розглядати крізь призму наступних напрямків:

- розкриття змісту соціально-трудових відносин, ринку праці і зайнятості, їх регулювання, яке спрямоване на створення умов ефективного використання трудових ресурсів та трудового потенціалу суспільства;

- визначення економічних передумов підвищення ефективності трудової діяльності (факторів, умов, резервів, показників) при формуванні ринкових принципів управління економікою;

-дослідження мотивації і стимулів, які забезпечують ефективну трудову діяльність в умовах ринкових відносин, їх державного та колективно договірного регулювання;

- визначення напрямків, які пов’язані з кількісними та якісними аспектами, а також принципами управління працею, а саме: продуктивність, організацію і нормування, оплату праці, формування трудових доходів робітників, їх соціальний захист та соціальне страхування і обслуговування.

 

 

2. Мета та завдання даного курсу та логіка викладення. Взаємозвязок з іншими навчальними курсами.

Метою навчальної дисципліни "Економіка, праці та соціально-трудові відносини" є формування у студентів — майбутніх економістів та управлінців — системи теоретичних і практичних знань про категорії, поняття, механізми забезпечення ефективної зайнятості населення та прогресивного розвитку соціально-трудових відносин в Україні на всіх рівнях.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та розв'язання у цьому підручнику комплексу завдань:

· дати студентам загальні ґрунтовні навички наукового аналізу соціально-трудових процесів на всіх рівнях,

· сформувати у студентів науково обґрунтовані, адекватні реальності, раціональні знання про процеси, явища й тенденції у соціально-трудовій сфері в нашій країні: трудовий потенціал, людський капітал,

· навчити студентів використовувати здобуті знання в конкретних процесах управління соціально-трудовими відносинами,

· сформувати на цій основі доцільне ставлення студентів до власного трудового потенціалу, вміння нарощувати й ефективно використовувати свій людський капітал

Структура курсу "Економіка праці та соціально-трудові відносини" і цього підручника обумовлена загальною логікою дослідження теоретичних і практичних проблем формування людського потенціалу, ефективного використання його у сфері пращ як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях з метою забезпечення високої якості життя населення та високої ефективності економічної діяльності.

Праця є найважливішою сферою життєдіяльності людини та провідним чинником матеріального і духовного виробництва, основою економіки загалом. Тому цілком логічно, що питання сутності категорії "праця", ролі праці у розвитку людини і суспільства, змісту, характеру і видів праці, які є теоретико-методологічною основою економіки праці, тісно взаємопов'язані з відповідними темами економічної теорії. Соціально-економічні характеристики праці вивчаються також у таких дисциплінах, як "Соціологія і психологія праці", "Соціальна політика". У підручнику цим питанням присвячена друга глава.

Праця є процесом реалізації трудового потенціалу, а формування його є першою складовою предмета соціально-трудових відносин на всіх рівнях. Тому другий розділ підручника присвячений вивченню економічних і соціальних компонентів трудового потенціалу.

Соціально-економічна сутність праці та її функції.

Праця – фундаментальна форма діяльності людини, спрямована на створення матеріальних і культурних цінностей та надання різноманітних послуг. За традиційним підходом до розгляду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обов'язкові елементи: доцільну діяльність людини предмети праці та засоби праці.

Нині економічна наука розглядає працю комплексніше, зокрема, пропонується вивчати щонайменше п’ять елементів процесу праці: предмети праці – речі, дані природою, або предмети, вироблені попередньою працею, тобто те, на що спрямована праця людини з метою створення життєвих благ; засоби праці – провідник продуктивної дії людини на предмети та природні запаси, тобто знаряддя або комплекс речей, за допомогою яких людина в процесі трудової діяльності впливає на предмети праці для перетворення їх у споживчі вартості; технологія діяльності – визначений порядок виробничих процесів, сукупність методів впливу на предмет праці для зміни чи надання йому нових властивостей, форми; організація праці – система виробничих взаємозв’язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок організації для здійснення процесу праці; сама праця (жива праця) – процес усвідомленого впливу працівника, який має відповідні знання, вміння та навички на предмети праці задля досягнення конкретного результат.

Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях. Найголовніші з них:

- Створення матеріально-культурних благ, забезпечення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини.

- Забезпечення матеріального добробуту працівника і членів його сім’ї, адже сама людина не може забезпечити себе всіма необхідними предметами та послугами.

- Соціально-диференційна функція праці. Соціально-економічна неоднорідність праці, відмінність у змісті й характері праці визначають відмінність соціальних рис професійно-кваліфікаційних груп працівників

- Статусна функція праці зумовлена неоднаковим значенням у суспільстві різних видів праці.

- Формування особистості. Розвиток виробництва не повинен бути самоціллю, він передусім має забезпечувати вільний розвиток сутнісних сил особистості, який залежить від багатьох чинників – матеріально-технічної бази системи освіти, професійного навчання тощо

- Ціннісна функція праці пов’язана з формуванням у працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, життєвих цілей та планів на майбутнє.

- У праці і завдяки праці люди пізнають як закони свого розвитку, так і закони природи.

Виконуючи трудові функції, люди взаємодіють між собою, вступають у трудові відносини один з одним, саме тому праця є первинною категорією, в якій закладена вся різноманітність суспільних явищ і відносин.

 

Види праці.

Праця завжди є одночасно розумовою і фізичною діяльністю. Тут не можна провести чіткої межі, тому, що будь-яка професійна діяльність більшою чи меншою мірою пов’язана з інтелектуальною та фізичною напругою. Поділ на духовну і фізичну працю може відбуватися з урахуванням того, наскільки людина докладає свої переважно духовні чи фізичні зусилля для розвитку своєї особистості та для одержання прибутку за виконану роботу.

Не заперечуючи ролі суспільної форми праці, залежно від якої розрізняють працю найману та приватну, індивідуальну та колективну, слід визнати, що характер праці формується значною мірою під впливом особливостей змісту праці за такими ознаками, як частка фізичної та розумової праці, рівень кваліфікації, умови праці та ін. Різноманітність характеру і змісту праці знаходить відображення в різноманітності видів праці.

При цьому відокремлюються чотири групи ознак, що відрізняють той або інший вид трудової діяльності: характер та зміст праці; предмет та продукт праці; засоби та способи праці; умови праці.

Класифікація видів праці за її характером та змістом розглядається у двох аспектах — соціальному та структурному.

Соціальний характер праці зумовлений формою власності на засоби виробництва. Згідно з цією ознакою розрізняють приватну працю (праця власника або орендаря) і найману працю. У певному сенсі соціальний характер праці знаходить відображення у виділенні двох її організаційних форм, а саме — праці індивідуальної та колективної. Крім того, соціальний характер праці виявляється у формуванні способів мотивації праці (бажання, усвідомлена необхідність, примус).

Структурний характер праці формується під впливом особливостей змісту праці з точки зору двох головних параметрів — ступеня інтелектуалізації та кваліфікаційної складності трудових функцій. Ступінь інтелектуалізації трудової функції розрізняється залежно від частки елементів розумової та фізичної праці, а також від частки творчої та репродуктивної (нетворчої) праці. Ступінь кваліфікаційної складності трудової функції визначається її межами та структурою: складом і кількістю її складових елементів, їхньою різноманітністю, новизною, а також умовами виконання. Оцінка цієї ознаки стосовно того або іншого робітника встановлюється відповідно до його розряду з прийнятої тарифної системи. Таким чином, характер і зміст праці як класифікаційні ознаки органічно взаємопов'язані.

За змістом розрізняють такі види праці: проста й складна, творча та репродуктивна, фізична та розумова тощо.

Проста праця – виконання простих трудових операцій, для яких достатньо виробничого досвіду і немає потреби у спеціальному навчанні, тобто це праця некваліфікованого працівника.

Складна праця – кваліфікована праця, пов’язана із додатковими витратами на навчання робітника. Кваліфікація – це ступінь і вид фахової підготовки працівника, наявність у нього знань, вмінь та навичок, необхідних для виконання ним визначеної роботи.

6. Еволюція поглядів на категорію праця.

З моменту виникнення людини та об’єднання у спільноту з метою виживання праця стала не лише основою її життєдіяльності, але й основною сферою її формування та розвитку.

Сьогодні неможливо заперечити важливість праці у господарському поступі. Погляди на роль цього поняття змінювались ще здавна, впродовж тисячоліть, разом з еволюцією економічного світогляду.

людський чинник був присутній майже в усіх трактатах і повчаннях Стародавнього Сходу, його належно описано у літературі Месопотамії, Індії, Китаю та інших країн. Лейтмотивом багатьох світоглядних концепцій різних народів на початку цивілізації виступала праця як основний засіб існування. Такі погляди висвітлювали мислителі античності, зокрема як Ксенофонт, Платон, Аристотель.

Ксенофонт, вважаючи рабство нормальним станом, вихваляв сільськогосподарські роботи, які тренують силу селян, роблять їх прекрасними воїнами, спрямовують їх на шлях взаємодопомоги, забезпечують їх усім необхідним. Аристотель розробив “науку рабства”, згідно з якою рабів сприймали як знаряддя, що вміє говорити. Відстоюючи рабство, мислитель водночас виправдовував позаекономічні методи стимулювання праці. Крім того, як засіб стимуляції він радив використовувати контроль, традиції, звичаї, закони. До того ж Аристотель відстоював поділ праці, розуміючи його ефективність.

В епоху середньовіччя Фома Аквінський (1225 – 1279) оцінював працю з позиції християнської традиції, праця виступала необхідною умовою життя, зміцнення моралі і т.д.

Детально досліджував проблеми праці англійський вчений Г. Спенсер. Він докладно проаналізував різні види праці: складну працю, вільну працю, становлення і розвиток капіталу, діяльність робітничих союзів, організацію та оплату праці при капіталістичній кооперації, працю рабів, селян, робітників. За мізерну винагороду люди працювали по 12 – 15 годин на добу, а наукою, мистецтвом могли займатись лише аристократи, діти багатих людей і т.д. Невипадково в багатьох мовах слово “праця”, “робота”, “раб” мають однакові корені. А за дослідженням Аристотеля, “раб” – живе знаряддя, а знаряддя – “неживий раб”.

Досліджуючи роль праці, відомі мислителі, вчені, філософи, економісти дійшли висновку, що праця – це сутність людини, головна і необхідна умова існування людського суспільства. Вона не залежить від тих чи інших суспільних форм, є вічною природною необхідністю і без неї не був би можливим обмін речовин між людиною і природою, тобто не було б можливе саме людське життя. Впливаючи на навколишнє середовище та змінюючи його, люди змінюють власну людську природу: розвивають здібності до праці; збагачують свої знання та розширюють можливості їх використання; удосконалюють сам процес праці.

 

7. Соціально-економічна роль праці в історичному розвитку суспільства.

За традиційним (зокрема марксистським) підходом до розгляду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обов'язкові елементи: доцільну діяльність людини (власне працю), предмети праці та засоби праці. Нині економічна наука розглядає працю ширше і комплексніше. Зокрема пропонується розглядати щонайменше п'ять елементів процесу праці: предмет праці — річ, дана природою, або предмет, вироблений попередньою працею, чи об'єкт надання послуг, на котрі спрямована трудова діяльність працівника з метою надання їм нових корисних людині властивостей

Праця — це процес взаємодії людини і природи, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює, контролює обмін речовин між собою і природою. Найбільш активна функція у процесі виробництва належить людині як носієві живої праці, і лише діяльність людини перетворює предмети природи на предмети і засоби праці, створює технологію й організаці.

У процесі історичного, соціально-економічного, науково-технічного розвитку роль особистісного чинника виробництва постійно зростає. Науково-технічний і соціальний прогрес, озброюючи людину могутніми засобами виробництва, не лише не знижує, а й підвищує роль людини, висуваючи нові, значно вищі вимоги до якості робочої сили.

Роль та важливість праці в розвитку людини та суспільства проявляється в тому, що в процесі праці створюються не лише матеріальні та духовні цінності, призначені задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, набуваючи нових навичок, розкриваючи власні здібності, доповнюючи та збагачуючи знання. Творча праця сприяє продукуванню нових ідей, вдосконаленню засобів праці, появі прогресивних технологій, нової продукції, матеріалів, енергії, котрі, в свою чергу, створюють нові потреби.

Отже, сутність праці полягає в тому, що праця — це процес усвідомленої трудової діяльності людини, який здійснюється заради одержання корисного результату і є, з одного боку, процесом взаємодії людини з засобами, предметами праці у межах певної технології та організації, а, з іншого боку, — процесом суспільної взаємодії між людьми.

 

Мотиви та стимули до праці.

Заохочування працівників підприємства до реалізації поставлених перед ними цілей і завдань є об'єктивною необхідністю й усвідомлюється всіма керівниками. Однак протягом тривалого періоду наука управління персоналом перебільшувала значення матеріальних стимулів. У результаті проведених досліджень встановлено, що задоволеність працівників матеріальними умовами праці (заробітною платою, матеріальною допомогою та ін.) далеко не у всіх випадках приводить до підвищення продуктивності праці. Як свідчить практика, найбільш ефективними стимулюючими факторами є відповідність виконуваної роботи потребам людини у визнанні її як особистості і можливість самовираженняПодібні настрої працівників змушують керівників підприємств надавати більшого значення не адміністративним методам управління і матеріального стимулювання, а мотивації праці.

Мотивація праці — це одна з найважливіших функцій менеджменту, що являє собою заохочення працівника чи групи працівників до діяльності по досягненню цілей підприємства через задоволення їхніх власних потреб.

Головні важелі мотивації - стимули і мотиви. Під стимулом

звичайно розуміють матеріальну винагороду визначеної форми, наприклад, заробітну плату. На відміну від стимулу мотив є внутрішньою спонукальною силою: бажання, потяг, орієнтація, внутрішні установки та ін.

Головними важелями мотивації до праці є стимули. Тому мотивація праці розглядається як процес стимулювання окремого працівника або групи працівників до дій, що спрямовані на досягнення індивідуальних або спільних цілей. Крім того, мотивація праці - це одна з найважливіших функцій менеджменту, спрямована на досягнення цілей підприємства через задоволення потреб його працівників.

Стимул - це зовнішнє спонукання до дії, тобто причина поводження людини. На практиці використовуються різні види стимулів.

1. Примушення. Підприємства розробляють адміністративні методи примушування, до яких відносяться: догана, звільнення з роботи й т.п.

2. Матеріальне заохочення - це стимул у матеріально-гро-шовій формі: заробітна плата, тарифна ставка, винагорода за ре-зультати, премія з прибутку, компенсаційна виплата, видача санатор-них, туристичних та інших видів путівок тощо.

3. Моральне заохочення - це стимули, спрямовані на задово-лення духовних і моральних потреб людини. Воно пов'язане з внут-рішніми мотивами людської поведінки, до яких відноситься любов до своєї справи, прагнення до самовдосконалення, творчості та са-мовираження.

 

 

Функції ринку праці.

Праця - цілеспрямована, доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на видозміну природи її пристосуванням до особистих потреб для створення матеріальних і духовних благ, для задоволення особистих та суспільних потреб.

Розрізняють наступні функції праці: соціально-відтворювальна (полягає у забезпеченні працівників та членів їх родини необхідними життєвими благами для відновлення витраченої в процесі виробництва робочої сили та для відтворення поколінь), виробнича (це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції), суспільного прогресу, соціально-емоційна, прогностична (Виявляє себе у виробленні коротко- та довгострокових прогнозів щодо тенденцій функціонування соціально-трудових відносин, соціальних процесів у сфері праці).

Процес праці передбачає поєднання людиною у своїй діяльності засобів в-ва (засобів і предметів праці). Праця проявляється у трьох формах:

Біологічна – характеризується витратами фізичної та розумової енергії, які повинні компенсуватися оплатою за виконану роботу.

Організаційно-технічна – проявляється у взаємозв»язку людини з засобами праці, які пов»язані з використанням новітньої техніки і технології.

Організаційно-соціальна – проявляється у взаємодії працівників між собою, в результаті чого створюється певне соц. стоновище.

 

 

Політика зайнятості

Політика зайнятості — сукупність заходів прямого і непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Вона має декілька рівнів: державний, регіональний і локальний.

Державне регулювання здійснюється мережею спеціальних державних установ для підтримання прийнятного рівня зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць.

Державне регулювання зайнятості населення ґрунтується на:

– забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці;

– сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць; добровільному виборі сфери діяльності й робочих місць;

– дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

– підтримці працездатних громадян в працездатному віці, які потребують соціального захисту;

– забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

– повній гарантії збереження робочих місць і професій, одержання доходів тощо.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається два основних варіанти заходів проведення політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, які проводить держава з ціллю зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи з профілактики звільнення, навчання і підвищення кваліфікації, активний пошук і підбір робочих місць, фінансування створення нових робочих місць.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомоги безробітним і надання простих послуг щодо підбору робочих місць через державну службу зайнятості. Така політика може себе виправдати лише при високій гнучкості ринку праці в цілому.

 

Концепції зайнятості

Концептуально виділяють повну, ефективну і раціональну види зайнятості. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Поняття повної зайнятості працездатного населення розглядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою; не повинні пустувати пахотні землі, простоювати обладнання й машини і т. п.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Дана зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці, розподіл трудових ресурсів у територіальному та галузевому розрізах, за сферами прикладання праці та видами діяльності, який дає змогу в кожний момент одержувати найбільший приріст матеріальних і духовних благ і передбачає ефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

Дані концепції, основані на повній зайнятості, тривалий час використовувалась багатьма країнами. Зокрема, в капіталістичному світі концепція повної зайнятості панувала до середини 70-х років і базувалась на стимулюванні державою попиту на робочу силу. Суттєва структурна перебудова виробництва, безперервне оновлення матеріальної бази, зниження темпів зростання виробництва за умов панування концепції повної зайнятості зробили незворот-ним процес витіснення живої праці й загострили проблему безробіття. Це зумовило перехід до нового підходу до розв'язання проблем зайнятості, що відповідно до визначення МОП, дістало назву концепції глобальної зайнятості, яка враховує всі види економічної та суспільно корисної діяльності й формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку до розширеної сфери економічно і суспільно корисної трудової діяльності.

Концепція глобальної зайнятості передбачає:

урахування всіх видів економічно корисної для суспільства трудової діяльності людини. До зайнятих можна відносити не лише осіб, які одержують за свою працю грошову винагороду, а й осіб, які беруть участь у нетрадиційних ринках праці (підпільна економіка, робота домогосподарок, робота пенсіонерів у себе вдома і т. п.); розподіл сукупного обсягу робіт між усім дорослим населенням країни. Передбачається нормування сукупного обсягу робіт і перерозподіл його між усіма бажаючими працевлаштуватись, насамперед через зменшення індивідуального трудового навантаження, яке припадає на кожного працюючого

 

 

Сутність та елементи системи соціально-трудових відносин (Поняття, види та форми СТВ. Суб'єкти та сторони соціально-трудових відносин. Рівні СТВ. Принципи та типи СТВ Предмети СТВ)

Соціально-трудові відносини – це сукупність економічних, соціально-психологічних, адміністративних та правових методів і норм, спрямованих на включення робочої сили в процес праці та її відтворення на основі ринкових механізмів – попиту, пропозиції, ринкової ціни.

Види СТВ:

1) За змістом: - виробничо-функціональні (зміст та характер праці); - соціально-психологічні; - суспільно-організаційні.

2) За суб’єктами, що вступають у відносини: -міжорганізаційні (взаємозв’язок колективів); -внутрішньоорганізаційні (колектив-особистість)

3) За наявністю чи відсутністю стосунків підпорядкованості: -горизонтальні; -вертикальні (між працівником і керівником).

4) За ступенем регламентованості: - формальні; -неформальні.

5) За способом підтримання стосунків: -безособистісні; - між особові.

6) За характером впливу на результат економ. діяльності та якість життя людей: - конструктивні; - деструктивні.

Форми СТВ:

– фактична (функціонування на об’єктивному та суб’єктивному рівні);

– правова (відображає проекцію СТВ на інституційному, законодавчому та нормотворчому рівнях).

Сторони СТВ:

1. Наймані працівники

2. Роботодавці

3. Держава

Субєкти СТВ поділяються на 4 групи:

1) Первинні носії прав та інтересів (сторони СТВ).

2) Представники організацій та їхні органи, які є носіями держ. Повноважень (спілки роботодавців, профспілки).

3) Органи, через які реалізується соціальний діалог

4) Органи, покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів та попередити загострення СТВ.

Рівні СТВ:

1. За соціально-економічним простором:

- індивідуальний (взаємовідносини між прац. і роботодавцем);

- груповий (колектив-роботодавець (взаємозв’язок));

- змішаний.

2. За територіальною ознакою:

- макроекономічному рівні, СТВ на національному:

А) держ. Регулювання;

Б) договірне регулювання.

- галузевий:

А) держ. Регулювання;

Б) договірне регулювання.

- територіальне або регіональне:

А) державно-комунальне регулювання;

Б) договірне регулювання.

- виробничий мікрорівень:

А) адміністративне регулювання;

Б) договірне регулювання.

Принципи СТВ:

1. Партнерство – передбачений захист субєктів СТВ та їх самореалізація політиці узгодження взаємних пріоритетів.

2. Адресність – є актуальною при реалізації соціальних програм.

3. Інтегрованість – передбачає комплексність та взаємодію усіх форм, елементів та методів соц. Захисту у єдину систему на всіх равнях сусп. Життя

4. Патерналізм – основа регулювання СТВ належить державі

5. Субсидарність – прагнення людини до самовідповідальності та самореалізації у досягненні своїх цілей.

6. Солідарність – передбачена спільна відповідальність людей, яка базується на особистій відповідальності, узгодженні спільних інтересів.

7. Дискримінація – свавілля, незаконне обмеження прав суб’єктів СТВ

8. Конфлікт – зіткнення суб’єктів взаємодії, викликане протилежністю направленості цілей, інтересів, поглядів.

Типи СТВ:

1) Тип соціального партнерства – відсутність конфлікту, узгодження інтересів

2) Патерналізм – характеризується значною регламентацією СТВ з боку держави або керівництва підприємства, що проявляється у турботі держави про потреби населення або адміністрації підприємства про працівників.

3) Конкуренція – це взаємодія між працівниками та колективом, що може сприяти досягненню синергетичного ефекту

4) Солідарність

5) Субсидарність

6) Дискримінація

7) Конфлікт

Діяльність держави має велике значення для певного регіону країни:

- умови праці;

- норми праці.

Для кожного рівня і типу СТВ виділяють спеціальні предмети та взаємозвязок між ними.

Предмети за територіальною ознакою:

- макроекономічні (нормативне забезпечення СТВ)

- регіональному рівні або територіальному (вирішення спільних проблем адміністративних одиниць);

- галузевому рівні (вирішення специфічних питань конкретної галузі);

- індивідуальний (предметом: умови праці, нормування. Організація праці).

 

Суспільне регулювання СТВ

Суспільне регулювання СТВ здійснюється на державному та локальному рівнях.

Інструментами регулювання виступають соціальні програми, програмно-нормативна регламентація.

Методи реалізації програм:

– адміністративні;

– організаційні;

– фінансові;

– економічні.

Державні методи регулювання СТВ:

1. Нормативно-правові методи є результатом нормотворчої діяльності

Держави. Ця форма регулювання соціально-трудових відносин передбачає застосування норм, що містяться в законах, постановах уряду, указах Президента, інших нормативних актах, які затверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування.

2. Програмно-цільові передбачають розроблення й застосування програм у соціально-трудовій сфері, які залежно від рівня реалізації поділяються на національні, регіональні, галузеві та програми виробничого рівня.

3. Адміністративно-розпорядчі та організаційно-впорядкувальні методи застосовуються переважно на рівні підприємств й організацій та покликані регламентувати взаємовідносини в системі: роботодавець —

адміністрація; адміністрація — наймані працівники; керівник – підлеглі

працівники, а також взаємовідносини між працівниками, які пов’язані

різними формами поділу та кооперації праці.

4. Суть договірних методів, що використовуються в соціально-трудовій

сфері, пов’язана з проведенням консультацій, переговорів між соціальними партнерами та укладенням системи угод і договорів на різних рівнях соціально-трудових відносин.

5. Застосування погоджувально-арбітражних, посередницьких, примирних методів має на меті запобігати трудовим конфліктам та залагоджувати їх без соціальних потрясінь і руйнівних процесів.

6. Використання партисипативних методів передбачає запровадження

сучасних форм і методів участі найманих працівників в управлінні виробництвом, у прийнятті та реалізації організаційно-управлінських

нововведень.

Діяльність МОП

МОП (мiжнародна органiзацiя працi) була створена у 1919 р. як автономна iнституцiя при Лiзi Нацiй, а з 1946 р. — як перша спецiалiзована установа ООН (органiзацiй об’єднаних нацiй). Штаб-квартира МОП-МБП (мiжнародне бюро працi у Женевi, Швейцарiя. Головною метою МОП, згiдно з її Статутом, є сприяння встановленню миру на основi соцiальної справедливостi, полiпшення умов працi i життя працiвникiв усiх країн. До основних напрямiв дiяльностi МОП належать: участь у мiжнародно-правовому регулюваннi працi шляхом розроблення та ухвалення нормативних актiв (конвенцiй i рекомендацiй) з питань умов працi i життя працiвникiв; Розроблення та здiйснення мiжнародних цiльових програм, спрямованих на вирiшення важливих соцiально-трудових проблем (зайнятiсть, умови працi та iн.), Надання допомоги державам-членам МОП в удосконаленнi нацiонального трудового законодовства, професiйно-технiчної пiдготовки працiвникiв, полiпшення умов працi тощо шляхом здiйснення мiжнародних програм технiчного спiвробiтництва, проведення дослiдницьких робiт та видавничої дiяльностi. Органiзацiя намагається найбiльшою мiрою сприяти вирiшенню таких завдань: 1. повна зайнятiсть i пiдвищення життєвого рiвня; 2. розширення системи соцiального забезпечення з тим, щоб надати його всiм, хто потребує такого захисту, i повне медичне обслуговування; 3. необхiдний захист життя i здоров’я трудящих всiх професiй; 4. захист добробуту матерi i дитини; 5. забезпечення необхiдного харчування, житла, можливостей у галузi загальної i професiйної освiти/

Загальна характеристика, об’єкт та предмет курсу «економіка праці та соціально трудові відносини».

Економіка праці й соціально-трудові відносини – це галузь економічної науки. Вона синтезує висновки наук, що вивчають окремі аспекти праці, та використовують їх для розробки конкретних методів господарчої політики для здійснення ефективної трудової діяльності.

Об’єктом дисципліни „Економіка праці й соціально-трудові відносини” є праці, тобто свідома доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних благ і духовних цінностей.

Предметом навчальної дисципліни „Економіка праці й соціально-трудові відносини” – закономірності організації соціально-економічних явищ та особливості розвитку відносин в сфері суспільної праці.

Розкриття питань предмета дисципліни доцільно розглядати крізь призму наступних напрямків:

- розкриття змісту соціально-трудових відносин, ринку праці і зайнятості, їх регулювання, яке спрямоване на створення умов ефективного використання трудових ресурсів та трудового потенціалу суспільства;

- визначення економічних передумов підвищення ефективності трудової діяльності (факторів, умов, резервів, показників) при формуванні ринкових принципів управління економікою;

-дослідження мотивації і стимулів, які забезпечують ефективну трудову діяльність в умовах ринкових відносин, їх державного та колективно договірного регулювання;

- визначення напрямків, які пов’язані з кількісними та якісними аспектами, а також принципами управління працею, а саме: продуктивність, організацію і нормування, оплату праці, формування трудових доходів робітників, їх соціальний захист та соціальне страхування і обслуговування.

 

 

2. Мета та завдання даного курсу та логіка викладення. Взаємозвязок з іншими навчальними курсами.

Метою навчальної дисципліни "Економіка, праці та соціально-трудові відносини" є формування у студентів — майбутніх економістів та управлінців — системи теоретичних і практичних знань про категорії, поняття, механізми забезпечення ефективної зайнятості населення та прогресивного розвитку соціально-трудових відносин в Україні на всіх рівнях.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та розв'язання у цьому підручнику комплексу завдань:

· дати студентам загальні ґрунтовні навички наукового аналізу соціально-трудових процесів на всіх рівнях,

· сформувати у студентів науково обґрунтовані, адекватні реальності, раціональні знання про процеси, явища й тенденції у соціально-трудовій сфері в нашій країні: трудовий потенціал, людський капітал,

· навчити студентів використовувати здобуті знання в конкретних процесах управління соціально-трудовими відносинами,

· сформувати на цій основі доцільне ставлення студентів до власного трудового потенціалу, вміння нарощувати й ефективно використовувати свій людський капітал

Структура курсу "Економіка праці та соціально-трудові відносини" і цього підручника обумовлена загальною логікою дослідження теоретичних і практичних проблем формування людського потенціалу, ефективного використання його у сфері пращ як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях з метою забезпечення високої якості життя населення та високої ефективності економічної діяльності.

Праця є найважливішою сферою життєдіяльності людини та провідним чинником матеріального і духовного виробництва, основою економіки загалом. Тому цілком логічно, що питання сутності категорії "праця", ролі праці у розвитку людини і суспільства, змісту, характеру і видів праці, які є теоретико-методологічною основою економіки праці, тісно взаємопов'язані з відповідними темами економічної теорії. Соціально-економічні характеристики праці вивчаються також у таких дисциплінах, як "Соціологія і психологія праці", "Соціальна політика". У підручнику цим питанням присвячена друга глава.

Праця є процесом реалізації трудового потенціалу, а формування його є першою складовою предмета соціально-трудових