Нормативно-правові акти вищої юридичної сили: кодекси.

• Господарський кодекс України, в главі 34 дається визначення інноваційної діяльності (ст. 325) [38], визначаються її види (ст. 327), форми інвестування в інновації (ст. 326), шляхи та форми державного регулювання (ст. 328) та система державних гарантій інноваційної діяльності (ст. 329), основні засади державної експертизи інноваційних проектів (ст. 330), поняття та зміст договору та створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331), який використовується для виконання інноваційних розробок на замовлення суб'єкта інноваційної діяльності з метою їх наступної реалізації;

• Цивільний кодекс України - глава 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт» (регулює договірні відносини, що складаються в процесі виконання таких робіт, в тому числі розробки інноваційних проектів) [39, ст.892-900];

закони України:

• від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», в ст. 3 якого закріплено поняття інноваційної діяльності як однієї з форм інвестиційної діяльності [2];

• від 13.12.1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність», згідно з яким інноваційна діяльність належить до науково-технічної (ст. 1) [3];

• від 02.10.1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу», що визначає основні засади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інноваційних програм і проектів [4];

• від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», що регулює особливість здійснення інноваційної діяльності зазначених у ньому суб'єктів інноваційної діяльності [5];

• від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», що забезпечує правове регулювання комерційної інноваційної діяльності, в тому числі: дає визначення основним поняттям (інновацій, інноваційної діяльності, інноваційного продукту, інноваційної продукції, інноваційного проекту, інноваційної інфраструктури, суб'єктів інноваційної діяльності, інноваційного підприємства, об'єктів інноваційної діяльності - статті 1, 4, 5, 14-16), закріплює принципи державної політики у сфері комерційної інноваційної діяльності (ст. 3), основні засади державного регулювання в цій сфері (статті 6-12), визначає правовий режим інноваційних проектів (статті 12-13) та заходи щодо стимулювання інноваційної діяльності (статті 17-22) [6];

від 08.09.2011 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», що закріплює визначення понять пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, їх видів (стратегічні та середньострокові), основних засад їх формування, експертизи, затвердження, механізму їх реалізації та моніторингу [7];

від 14.09.2006 р. «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», що визначає правові, економічні, організаційні та фінансові засади державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій і спрямований на забезпечення ефективного використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу України, технологічності виробництва продукції, охорони майнових прав на вітчизняні технології на території держав, де планується або здійснюється їх використання, розширення міжнародного науково-технічного співробітництва у цій сфері; визначає умови укладення договору про трансфер технологій, в тому числі його істотні умови (ст. 19) та обмеження щодо їх укладення (ст. 21) [8];

• від 22.12.2006 р. «Про науковий парк «Київська політехніка», що регулює правові, економічні, організаційні відносини, пов'язані зі створенням і функціонуванням наукового парку «Київська політехніка», і спрямований на інтенсифікацію процесів розроблення, виробництва, впровадження високотехнологічної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках, підвищення надходжень до державного та місцевих бюджетів шляхом поєднання освіти, науки і виробництва з метою прискорення інноваційного розвитку економіки України [9].

Крім законів, Верховна Рада України прийняла низку постанов, які регулюють інноваційні відносини. Однією з них (від 13 липня 1999 р.) є затверджена Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, в якій визнається виключна значущість інноваційного шляху розвитку економіки України, визначаються його головні цілі, пріоритетні напрями, комплекс стимулюючих та організаційно-управлінських заходів [16].

Підзаконні нормативно-правові акти з питань інноваційної діяльності регулюють, як правило, процедурні та/або організаційні аспекти питання інноваційних відносин, серед них:

акти Президента:

• в тому числі Положення про Державне агентство України з інвестицій та управління національними проектами України, затверджене Указом Президента України від 12 травня 2011 року № 583/2011 [17];

постанови Уряду України:

від 02 лютого 2011 р. № 389 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні», в якій важливим напрямом державної інвестиційної політики визнається сприяння створенню індустріальних парків для розвитку високотехнологічних виробництв, а також передбачається низка заходів, спрямованих на його реалізацію [18];

від 05.08.2002 р. № 1106 «Про заходи щодо підтримки інноваційно-інвестиційних проектів» [19];

від 17 липня 2003 р. № 1094 «Про затвердження Порядку формування, експертизи та обговорення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності» [20];

від 6 серпня 2003 р. № 1219 «Про затвердження Положення про Комісію з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів» [21];

від 17 вересня 2003 р. № 1474 «Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів» [22];

від 20.09.2006 р. № 1335 «Про віднесення Української державної інноваційної компанії до сфери управління Державного агентства з інвестицій та інновацій» [23];

• від 02.02.2011 р. № 118 «Про затвердження Порядку зарахування сум податку та прибуток підприємств на спеціальні рахунки технологічного парку, його учасників та спільних підприємств, використання зазначених коштів і здійснення контролю за їх витрачанням» [24];

• від 29.11.2006 р. № 1657 «Деякі питання організації діяльності технологічних парків» [25];

• Порядок проведення моніторингу та здійснення контролю за реалізацією проектів технологічних парків, затверджений постановою KM України від 21.03.2007 р.№ 517та ін. [28];

• від 07.05.2008 р. № 439 «Про затвердження Державної цільової програми розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки» [29];

РозпорядженняКабінету Міністрів України:

• Концепція створення індустріальних (промислових) парків, схвалена розпорядженням KM України від 01.08.2006 р. № 447-р [30];

• та ін.;

відомчі нормативно-правові акти:

• Порядок ведення державного реєстру технопарків та інноваційних структур інших типів, затверджений Міністерством у справах науки і технологій 30.10.1998 № 281 [31];

• Наказ Міністерства промислової політики України від 11.09.2006 № 329 «Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції у сфері промисловості, у тому числі вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» [32];

• Питання конкурсного відбору інноваційних та інвестиційних проектів для їх фінансування за рахунок коштів Державної інноваційної фінансово-кредитної установи від 23.11.2010 № 122 [33];

• та ін.

Міжнародно-правові акти:

Угода про науково-технічне співробітництво в межах СНД (13.03.1992 р.) [34];

Угода від 24 вересня 1993 р. про підтримку і розвиток малого підприємництва в державах - учасницях СНД (Угоду ратифіковано із застереженнями Законом № 582-XIV від 08.04.99) [35];

Угода від 16 червня 1994 р. між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво (Угоду ратифіковано Законом № 368-ІV від 25.12.2002) [36; 37];

Угода між Урядом України, Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів Республіки Білорусь про співробітництво і кооперацію в галузі створення і виробництва хімічних волокон і технологічного обладнання для їх випуску (Москва, 17 жовтня 1994 p.) [38].

 

1.2. Е тимологічне походження та теоретичні засади категорії «інноваційна діяльність»

У контексті сучасних ринкових трансформацій одним із найголовніших по­казників економічного зростання країни є темпи розвитку інноваційної діяльно­сті. Тому стає цілком очевидним той факт, що коли країна продовжує розвивати­ся лише в сфері сировинних галузей промисловості, де переважає низько наукоємне матеріальне виробництво, то вона буде залишатися в рядах країн з низьким рівнем конкурентоспроможності на зовнішньому ринку. Відомо, що рі­вень розвитку країни залежить від рівня розвитку інноваційної діяльності, тому впровадження інновацій є головним чинником успіху підприємства, який впли­ває й на рівень розвитку країни загалом [78, с. 56].

В науковій літературі послідовність дій зі створення інновацій визначається як інноваційний процес або інноваційна діяльність.

У наукових працях [59, с. 28; 66, с. 101; 64, с. 15; 111, с. 28; 109, с. 3; 83, с. 5] не існує чіткого трактування даних понять. Усі сучасні позиції можна розділити на два принципові підходи, при цьому один з них не має внутрішньої цілісності.

Представники першого підходу, серед яких Ковальчук В.М., Черваньов Д.М. [64, с. 15; 111, с. 28], розглядають інноваційну діяльність як процес, а другого, прихильниками якого є В.Г. Федоренко, Н.П. Денисенко, І.М. Грищенко, А.П. Гречан, І.В. Федулова [59, с. 28; 109, с. 3] - розрізняють їх. В рамках другого підходу не визначеними є питання взаємозв'язку зазначених понять. Так, В.Г. Федоренко, Н.П. Денисенко, І.М. Грищенко, А.П. Гречан, Колесніченко В.Ф. [59, с. 28; 66, с. 101] вважають інноваційний процес більш широким поняттям, ніж інноваційна діяльність, протилежну позицію займає І. М. Міщенко [83, с. 5].

Така ситуація виникає через відсутність єдиного підходу щодо розуміння інноваційної діяльності, її складових. Як наслідок, існуючі системи оцінки інноваційної діяльності підприємства не можуть бути об'єктивними та адекватними. Для розробки ефективної системи оцінки слід, в першу чергу, чітко визначати об'єкт цієї оцінки.

Тому виникає необхідність дослідити сутність поняття «інноваційна діяльність».

О. Лапко під поняттям інноваційна діяльність розуміє діяльність з доведення науково-технічних винаходів, розробок до результату, придатного до практичного використання [73, с. 38].

Н. Краснокутська визначає інноваційну діяльність як діяльність колективу, спрямовану на доведення науково-технічних ідей, винаходів до результату, придатного до практичного застосу­вання та реалізації на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах [69, с. 23].

С. Ілляшенко під інноваційною діяльністю розуміє процес створення, впровадження і поширення інновацій [58, с. 18].

П. Друкер зазначав що «інновації (або новаторство) - це особливий засіб підприємців, за допомогою якого вони досліджують зміни в економіці та суспільстві з метою використання їх у бізнесі чи різних сферах обслуговування» [53, с.97]. Він також стверджував, що незалежно від виду діяльності підприємства є два види інновацій - інновації в товарах та послугах; інновації в різних професійних навиках і діяльності, які необхідні для виробництва цих же товарів чи послуг. Необхідність інновацій може бути зумовлена потребами ринку і клієнтів, коли вимоги часу змушують придумати щось нове, або тим, що ці потреби виникають у процесі роботи, наукових досліджень в лабораторіях тощо [53, с.114].

Під інноваційною діяльністю розуміється вид діяль­ності громадян, юридичних осіб і держави, який безпосередньо пов'язаний з одержанням, виробництвом і реалізацією в матеріальній сфері суспільства нових наукових і науково-технічних знань [71, с.114; 68, с.115; 80, с.15]. Інноваційна діяльність пов'язана з доведенням наукових, технічних ідей та розробок до конкретної продукції й технології, що користуються попитом на ринку. Особливості інноваційної діяльності полягають в здійсненні інвестицій специфічного характеру (великий ризик, порівняно довгострокові вкладення капіталу й ін.), дослідженні ринку, бізнес-плануванні [107, с. 48]. Інноваційна діяльність здійснюється, для того щоб додати ресурсам нових можливостей створити суспільне багатство, забезпечити економічне зростання суб'єктів господарювання й підвищення якості життя.

Інноваційна діяльність - діяльність, спрямована на використання результатів наукових досліджень і розробок для розширення й відновлення номенклатури й поліпшення якості продукції (товарів, послуг) щодо удосконалювання технології їхнього виготовлення з наступним впровадженням й ефективною реалізацією на внутрішньому й закордонному ринках [43, с.156]. Інноваційна діяльність, пов'язана з капітальними вкладеннями в інновації, називається інноваційно-інвестиційною діяльністю.

Інноваційна діяльність пов'язана також із трансформацією результатів науково-технічної діяльності в новий або вдосконалений продукт й припускає цілий комплекс наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, і саме у своїй сукупності вони приводять до інновацій.

Інноваційна діяльність носить творчий характер, вона погано сполучається із твердою регламентацією робіт і централізацією прийняття рішень, важко вписується у формалізовані організаційні структури менеджменту. Для останніх характерні тенденції підтримки стабільних відносин і процедур менеджменту, протидії інноваціям, активний опір будь-яким новим формам і методам менеджменту.

Інноваційну діяльність необхідно розглядати не як одиничний акт впровадження якого-небудь нововведення, а як постійно здійснюваний процес виявлення незадоволеної суспільної потреби, одержання нових знань, розробки й впровадження їх у виробництво, комерціалізації, дифузії й використання в науково-виробничо-споживчому циклі різноманітних інноваційних продуктів і товарів, у якому задіяні в тому або іншому ступені всі члени суспільства.

Об'єктом інноваційної діяльності є вся розмаїтість продуктивних сил і соціально-економічних відносин, що не задовольняють поточні й перспективні потреби суспільства на конкретному етапі його розвитку.

На думку Ю.В. Яковца [60, с.15], в інноваційну діяльність включа­ються лише дві фази - первісного освоєння й поширення нової техніки (техно­логії).

Проблемний зміст сфери інноваційної діяльності змінюється в часі, відбиваючи пріоритетні напрямки розвитку соціо-еколого-економічної системи. Наразі до них відноситься здоров'я людини, охорона навколишнього середовища, розвиток енергетики, ресурсозбереження, інформаційні технології тощо, які визначають розвиток суспільства найближчим часом і в перспективі.

Інноваційну діяльність умовно можна поділити на дві частини (дві складових): „нематеріальну” та „матеріальну”. Використання зазначених термінів для опису складових елементів інноваційної діяльності є умовним і пояснюється переважно особливостями кожної складової. Перша, „нематеріальна” складова пов'язана із отриманням нових знань в усіх галузях суспільної діяльності. Друга, „матеріальна” - це впровадження отриманих знань в реальні види діяльності з метою досягнення певного ефекту (соціального, економічного).

В економічній сфері інноваційна діяльність змінює відношення її працівників до виробничих факторів і між взаємодіючими економічними суб'єктами мікро-, мезо- і макрорівнів. Вона є також джерелом саморозвитку суб'єкта. Ефективне її здійснення багато в чому залежить від пануючих форм власності, характеру й стану соціально-економічних відносин у суспільстві. Основне ж економічне протиріччя інноваційної діяльності полягає в посиленні її суспільного характеру, що забезпечує в масштабах національної економіки інтеграцію окремих стадій і етапів процесу „наука-виробництво-споживання”, при економічному відокремленні учасників цього процесу.

Як відмічає Є.Б.Лісна, «інноваційна діяльність складається з набору різних видів діяльності. Віднесення того чи іншого виду діяльності до інноваційної визначається інноваційністю його цільової настанови» [75, с.41]. Це означає, що інноваційна діяльність підприємства не існує сама по собі, вона представляє собою сукупність різноманітних видів діяльності підприємства (організаційної, науково-дослідницької, технологічної, фінансової, комерційної). Вони можуть бути інноваційними самі по собі або допоміжними для створення, впровадження та розповсюдження інновацій. Отже, інноваційна діяльність підприємства в своїй основі має інноваційні процеси та забезпечує їх реалізацію.

Підкреслимо, що кінцевим етапом здійснення інноваційної діяльності може виступати не лише інновація, а й удосконалений продукт. Тому інноваційну діяльність слід розглядати як діяльність зі створення й впровадження не лише інновацій, а також і вдосконалених продуктів.

 

1.3. Загальна характеристика видів суб’єктів інноваційної діяльності

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні й юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

За характером діяльності та змістом інноваційної діяльності усі суб'єкти поділяють на три групи.

Державні органи управління інноваційною діяльністю. Активну участь в інноваційному процесі беруть державні органи управління. Вони визначають правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, а також встановлюють форми стимулювання інноваційних процесів, спрямованих на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Зокрема:

Верховна Рада України визначає єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності, а саме: створює законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності; затверджує пріоритетні напрями інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або у складі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля; в межах Державного бюджету України визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради відповідно до їх компетенції: затверджують регіональні інноваційні програми, що кредитуються з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів; визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансової підтримки регіональних інноваційних програм і доручають Раді міністрів Автономної Республіки Крим, делегують повноваження обласним і районним державним адміністраціям фінансування регіональних інноваційних програм через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) у межах виділених з цих бюджетів коштів; контролюють фінансування регіональних інноваційних програм за кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів.

Кабінет Міністрів України: здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності; готує та подає Верховної Ради України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або в рамках Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності; створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затверджує їх статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності; затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів.

Центральні органи виконавчої влади: здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економіки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів із пріоритетних галузевих напрямів інноваційної діяльності і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, який здійснює заходи щодо проведення єдиної науково-технічної та інноваційної політики. Таким органом с Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій України).

Відповідно до покладених на нього завдань, Держінвестицій України: готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування; координує роботу у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади; здійснює державну реєстрацію інноваційних проектів і веде Державний реєстр інноваційних проектів; готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробляє статути чи положення про ці установи; затверджує порядок формування та використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і контролює їх діяльність; доручає державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік; організовує підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради відповідно до їх компетенції: затверджують місцеві інноваційні програми; у межах коштів бюджету розвитку визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм; створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів, затверджують їх статути чи положення про них, підпорядковують їх своїм виконавчим органам.

Виконавчі органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції: розробляють проекти місцевих інноваційних програм і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам; вживають заходів щодо виконання місцевих інноваційних програм; залучають підприємства, установи і організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв'язання проблем інноваційного розвитку населених пунктів; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх регіональним відділенням) або комунальним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору інноваційних проектів місцевих інноваційних програм і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених у відповідному місцевому бюджеті [112, с.95-104].

Основним суб'єктом інноваційної діяльності є інноваційне підприємство - це підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше 70 % обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період становлять інноваційні продукти та (або) інноваційна продукція. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді технополісу, технопарку, інноваційного центру, бізнес-інкубатора тощо.

Інноваційні підприємства розрізняються переважно цілями проектів і місцевою специфікою їх реалізації. Метою їх створення є інтенсифікація процесу розробки і впровадження у виробництво новітніх техніки та технологій, підготовка висококваліфікованих кадрів.

З метою створення та широкого застосування конкурентоспроможних на світовому ринку нових технологій та наукової продукції, посилення впливу інноваційних чинників на структурну переорієнтацію економіки Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про затвердження Положення про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів» [26].

Цим документом визначено, що інноваційною структурою є юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, створена відповідно до законодавства, або група юридичних і фізичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність, з визначеними галуззю діяльності та типом функціонування, орієнтованим на створення та впровадження та наукоємкої конкурентоспроможної продукції.

Серед основних інноваційних підприємств можемо виділити:

технологічний парк - це організація, керована фахівцями, головною метою яких є збільшення добробуту місцевого співтовариства за допомогою просування інноваційної культури, а також змагальності інноваційного бізнесу й наукових організацій. Для досягнення цих цілей технопарк стимулює й управляє потоками знань і технологій між університетами, науково-дослідними інститутами, компаніями й ринками. Він спрощує створення й ріст інноваційним компаніям за допомогою інкубаційних процесів і процесів виведення нових компаній з існуючих (spіn-off processes). Технопарк крім високоякісних площ забезпечує інші послуги.;

Таке широке визначення технопарку мало своєю метою осягнути всі існуючі у світі моделі. У такий спосіб дане визначення задає мінімальний набір стандартів і вимог для здобувача на звання «технологічний парк». Міжнародна асоціація технопарків особливо відзначає еквівалентність таких понять як «технологічний парк», «технопол», «технологічний ареал», «дослідницький парк» і «науковий парк». У Великобританії звичайно використовують термін «науковий парк», у США – «дослідницький парк», у Росії – «технопарк».

Організації, покликані стимулювати створення технологічних парків на своїй території визначають їх більш конкретно. Так, Інноваційна рада Квінсленда пропонує наступне формулювання:

«Технологічний парк - це юридична особа, створена для більше адекватного використання наукових і технологічних ресурсів для поліпшення економічної бази регіону. Місією технопарку є стимулювання регіонального розвитку, деіндустріалізації, а також спрощення реалізації комерційних і промислових інновацій. Діяльність технопарку збагачує наукову й/або технічну культуру регіону, створює робочі місця й додану вартість».

Відповідно до Закону України «Про спеціальний режим ін­новаційної діяльності технопарків» технологічний парк (технопарк) - юридична особа або група юридичних осіб, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції [14];

Наукові парки є своєрідними каталізаторами, які повинні сприяти утворенню наукомісткого сектора промисловості та формувати науково-технічне ядро всього господарства країни. Для країн з економікою перехідного типу розвиток наукових парків стає основою інноваційного механізму, що поєднує в єдиний потік генерування наукових ідей у прикладні розробки з метою їх реалізації у виробництво.

науковий парк - це договірне об'єднання суб'єктів господарювання, створене за принципом поєднання можливостей освіти, науки, виробництва і бізнесу шляхом координації виконання інноваційних проектів наукового парку його учасниками [10].

Місією наукового парку є дати можливість створювати високоінтелектуальну продукцію, здійснювати науковий і кадровий супровід її промислового випуску та виведення на ринки [79, с.77-78]. При цьому на практиці мають бути поєднані інтереси основних учасників інноваційного процесу від науки, освіти, виробництва та бізнесу.

Мета наукового парку - розвиток науково-технічної та інноваційної діяльності у ВНЗ, чи іншій науковій установі, ефективне та раціональне використання наявного наукового потенціалу.

Виходячи із закріпленого в Законі визначення, наукові парки є самостійним суб’єктом права – юридичною особою, яка характеризується такими ознаками, як: створення і реєстрація у встановленому законом порядку; можливість мати цивільну право- і дієздатність; право бути позивачем і відповідачем в суді; наявність організаційної єдності; можливість нести самостійно майнову відповідальність; здатність виступати від свого імені в цивільному обороті [56];

бізнес-інкубатор - організація, яка надає на певних умовах і на певний час спеціально обладнані приміщення та інше майно суб’єктам малого та середнього підприємництва, що розпочинають свою діяльність, з метою сприяння у набутті ними фінансової самостійності [94, с.56]. Окремим видом бізнес-інкубаторів є інноваційні бізнес-інкубатори;

технополіс – це територіальне утворення міського або селищного типу, яке зорієнтоване на забезпечення найкращих умов для взаємодії науки, промисловості, комерційного застосування результатів фундаментальних і прикладних досліджень та підтримки малих науково-дослідних, дослідницько-виробничих підприємств в галузі високих технологій [106].

Технополіси є науково-виробничі комплекси, які здійснюють весь технологічний ланцюжок від фундаментальних досліджень до продажу нової продукції. Перевага подібного з’єднання науки і виробництва в швидкому впровадженні в життя нових наукових досягнень;

Кластери. Встановлення кластерних зв'язків виступає пріоритетним завданням багатьох інноваційних стратегій, тому поширення ідеї кластерингу часто вживається для побудови ділових зв'язків, підтримки проектів, що забезпечують налагодження співпраці між секторами промисловості та наукою.

До наукового вжитку термін «кластер» введено професором Гарвардсь­кої економічної школи М. Портером. За теорією М. Портера, «кластер - це група географічно сусідніх взаємопов'язаних компаній і пов'язаних з ними організацій, що діють в окремій сфері і характеризуються спільністю діяль­ності і взаємодоповнюючих один одного» [90, с.207].

Переваги кластерів щодо інших корпоративних структур пояснюється тим, що вони: 1) полегшують процес входження до корпоративних структур для малих підприємств; 2) забезпечують ефект масштабу та синергії (коопе­ративної взаємодії) від об'єднання навіть малих фірм; 3) базуються на спів­робітництві, а тому дозволяють уникати жорсткої, руйнівної конкуренції; 4) забезпечують внутрішньокорпоративний доступ до спеціалізованих послуг та інновацій за порівняно низькими цінами; 5) дають змогу ефективно вести ді­алог із владними структурами; 6) дозволяють повною мірою реалізувати ре­гіональні конкурентні переваги [55, с.54].

Фінансово-кредитні інноваційні установи:

венчурні фірми - це здебільшого малі підприємства у новітніх галузях виробництва (електроніка, біохімія, біоінженерія, виробництво споживчих товарів), які швидко прогресують і в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій, пов'язаних з базисними інноваціями [69].

Венчурна фірма - комерційна науково-технічна організація (фірма), що спеціалізується на створенні та впровадженні у виробництво нових видів продукції, нової техніки і технології, використовуючи венчурний капітал [70];

інноваційні банки - являють собою специфічний тип фінансово-кредитних установ, виділених за критерієм функціональної спеціалізації, що визначає характер їхньої діяльності (обслуговування й участь в емісійно-засновницькій діяльності підприємств- інноваторів, а також фінансування окремих інноваційних проектів) і відособлене місце на фінансовому ринку;

 

інноваційний фонд - фонд фінансових ресурсів, створений з метою фінансування науково-технічних розробок і ризикових проектів. Джерелом фінансових ресурсів є спонсорські внески фірм і банків. Зазвичай засоби фонду розподіляються між претендентами на інвестиції на конкурсній основі.

РОЗДІЛ 2