Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Ст. Оріховський «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу»↑ Стр 1 из 7Следующая ⇒ Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Станіслав Оріховський розглядав проблему «держава — церква» здебільшого в контексті актуальних завдань державного й церковного життя. У ранній період творчості він надавав пріоритет державі, гостро критикував католицьку церкву; пізніше урівнював їх (кожна повинна займатися своєю справою), а наприкінці життя більший авторитет визнавав за церквою. Свого часу мислитель критикував церкву («Послання до Папи», «Напучення...») за її намагання стати над державою, за привілеї кліру, вплив духовенства на сенаторів, його аморальне життя: «Так само нинішніх наших милих прелатів швидше мавпа якась або звідниця використає із залицяльниками своїми, аніж яка вбога дружина з убогим чоловіком і з малими дітками своїми... Багато зла через тих наших прелатів у Польщі сталося й знає Бог, чи буде те зло з Польщі колись викорінене». Вихід із цього становища вбачав у реформуванні Польщі з метою вдосконалення державного ладу, політико-правових інститутів, «осудження духовної юрисдикції». Орієнтиром для нього була ренесансно-гуманістична інтерпретація арістотелівського вчення у сфері політики. Важливим здобутком епохи Відродження і філософії Нового часу є розвиток теорії природного права, яка відображала спроби застосування тогочасних природничих уявлень до осмислення проблем суспільно-політичного життя. Цю ідею ще в середині XVI ст. розробляв Станіслав Оріховський у трактаті «Про природне право», який, на жаль, не зберігся. Про його погляди на природне право можна судити з окремих висловлювань, котрі трапляються в інших його працях — у двох промовах «Про турецьку загрозу», «Напученні польському королеві Сигізмунду Августу», «Компасі», у листах тощо. Серед принципів природного права Станіслав Оріховський виокремлював: право власності, рівних можливостей, дотримання договорів; право на життя, мир, злагоду в суспільстві; право на справедливість, шлюб. Концепція природного права використовувала невідомі докапіталістичним епохам ідеї про вроджені для кожного індивіда особисті свободи. Цих позицій дотримувались Станіслав Оріховський, Павло Русин та інші мислителі, які вважали, що людина в неварварській державі повинна мати право на повноцінне життя, на свободу совісті, слова, керуватись власним розумом. Вирішення будь-яких справ має відбуватись на основі справедливості. Відсутність або порушення якогось із цих прав є свідченням дикості, варварства, деспотизму і суперечить природному праву. Державою, що гарантує природні права, Станіслав Оріховський вважав Польщу, її антиподами — Московію і Туреччину. Природне право (закон), на його думку, є вищим за людські закони, які за потреби можна змінювати. Погляди Станіслава Оріховського на служіння спільному благу особливо яскраво виявились в «Напученні», де він, подібно до Еразма Роттердамського і Т. Гоббса, заявляє, що король повинен турбуватися насамперед про благо народу, бо він призначений для держави, а не держава для нього. Діяльність людини, на його думку, повинна підпорядковуватися державі й суспільству. У цьому ідеї Станіслава Оріховського не збігалися з ідеями західноєвропейських учених, у яких досягнення спільного блага менше обмежувало особисту свободу громадян. За його переконаннями, громадянин має більше обов´язків перед державою, ніж держава перед ним. у великому трактаті-зверненні " Напучення польському королеві Сигізмунду Августу" письменник, апелюючи до розуму і порядності молодого польського короля, закликає його здобути прихильність у підданих справедливістю, доброзичливістю, піклуванням про державні інтереси, захистом народу. Вже у вступній частині твору Оріховський наголошує на тому, що король повинен бути передусім мудрим правителем, а для цього необхідно "по змозі вчитися". Цю думку письменник обґрунтовує в наступних частинах свого звернення. Він вважає, що людина, особливо та, яка стоїть при владі, тобто король, повинна прагнути до науки, розвивати свої природні здібності, бо "якщо людина знехтує наукою, нічого не зробить гідного похвали". Письменник переконаний, що "ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися". Творчість І.Вишенського Найвідоміші твори: "Послання до єпископів..." (усього написав 16 творів, із яких - 13 послань). Твори Вишенського визначаються в українській полемічній літературі 16-17 ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божого на землі. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські. Вишенський користувався формами церковних послань, діалогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанри.В своїх творах Іван Вишенський малював барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Зворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавало творам Вишенського яскравості й ефектності. Стиль Івана Вишенського, що походить від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (із острозького гуртка) і польських (П. Скарги, М. Рея) — «наближається до кращих взірців барокового стилю» Він є автором багатьох послань та діалогів: «Виявлення дия-вола-світодержця»; «Благочестивому князю Василю» (Послання до князя Василя Острозького); «Порада»; «Послання до всіх взагалі, хто в Лядській землі мешкає»; але найвідомішим? «Послання до єпископів» («Вельможним їх милостям панам арцибіс-купу Михайлу і біскупам Потію, Кирилу, Монтію, Деонисію, і Григорку...», де полеміст виступив проти Брестської унії, заявивши, що її організатори керувалися лише власними інтересами й бажанням рівності у визискуванні православного селянства нарівні з панами-католиками. Основні твори:
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 677; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.10.68 (0.011 с.) |