Постать Мартина Пушкаря в історії України. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Постать Мартина Пушкаря в історії України.



Марти́н Пушка́р або Мартин Пушкаре́нко — козацький отаман, учасник Хмельниччини, полковник полтавський(1648 — 1658). Лідер антиурядового заколоту 1657-58, спрямованого проти влади гетьмана Івана Виговського.

До 1648 року Пушкар перебував на Запорожжі. На початку Хмельниччини приєднався до козацького війська, брав участь у ряді битв. У реєстрі 1649 року під іменем «Мартина Пушкаренка» записаний Полтавським полковником. У березні 1651 року, на чолі козацьких полків прийшов на допомогу Івану Богуну, який обороняв Вінницю. Учасник Охматівської битви 1655 року. Належав до частини козацької старшини, яка виступала за воєнно-політичний союз з Московською державою.

Після смерті Богдана Хмельницького і виборі гетьманом Івана Виговського, Пушкар виступив в опозиції до останнього. Разом із запорозьким кошовим Яковом Барабашем, він засуджував орієнтацію гетьмана на союз із Річчю Посполитою. Пушкар підбурював проти Виговського козацьку голоту і селянство, які були невдоволені консервативною політикою Виговського, і діяв у тісному зв'язку з московським урядом, який намагався ще поглибити суспільні суперечності серед населення України та використати міжусобиці козацької старшини для посилення своїх впливів в Україні.

 

Згідно з попередніми домовленостями, усі трофеї та полонені мали дістатися татарам. Усупереч узвичаєним правилам хан під страхом смерті наказав своїм воїнам знищити захоплений у бою ясир: за різними даними, татари тоді стратили від 5 до 15 тис. московитів.

На підступах до Москви зчинилася паніка, поміщики кидали свої маєтності й разом із селянами тікали під захист міських мурів.

Страх і невпевненість московитів у своїх силах віщували найгірше; пішла чутка, що государ з родиною збирається втікати за Волгу.

Проте хвилювання царя виявилися передчасними. Через складну політичну ситуацію в Країні козаків Виговський не зміг повторити походу гетьмана Петра Сагайдачного 1618 року на Москву. Татарські орди змушені були повернутися до Криму, оскільки на їхні поселення вчинили напад загони запорозького отамана Івана Сірка.

Наслідки: а) перемога під Конотопом не поклала край розбратові в Україні; б) одразу після битви вибухнуло нове антиурядове повстання, на чолі якого поставили Ю. Хмельницького. Повстанці боялися, що запровадження Гадяцького договору поверне національно-релігійні утиски і панщину; не бажали послаблення Москви як можливого союзника в боротьбі проти Польщі; в) на козацькій раді І. Виговський зрікся булави, гетьманом обрано Ю. Хмельницького.

 

Вже в кінці 1657 року на південному Лівобережжі вибухнуло повстання селян-дейнеків, яке очолив Пушкар. Виговський спершу хотів порозумітися із ним, але коли це не вдалося, мусив придушити повстання силою. 11 червня 1658 року під Полтавою козацьке військо Виговського розгромило сили дейнеків Пушкаря. Сам бунтівний полковник загинув у бою.

Заколот полковника Пушкаря активно використовувала Московія, намагаючись внести розкол у єдиний козацький табір.

 

— втрата гетьманом права самостійно призначати, звільняти чи засуджувати до страти старшину й полковників;

— розміщення московського війська, окрім Києва, у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані;

— підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху (цю статтю пізніше було скасовано);

— заборона українському уряду підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами й організовувати військові походи без дозволу Москви.

Переяславські статті викликали глибоке обурення у більшості козаків. Він ставив козацьку Україну під жорсткий контроль Росії, політично послабляючи гетьманську владу. Спираючись на ці статті, царський уряд повів подальший наступ на автономію України, закладену Березневими статтями Б. Хмельницького.

 

 

Українська армія мала складатися з 30 тис. козаків і 10 тис. найманого гетьманом війська. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану.

Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право застати православному митрополитові київському і п'ятьом православним єпископам.

Угода передбачала закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу і зрівняння його у правах з Краківським університетом. На території князівства передбачалося заснування ще однієї православної академії та середніх навчальних закладів — колегіумів, а також фундування в необхідній кількості початкових шкіл та друкарень.

Наслідки: 1) народні маси негативно сприйняли договір; 2) московський царський уряд відкрито почав підтримувати противників І. Виговського; 3) громадянська війна в Ураїні переросла в московсько-українську війну.

 

Сам Б. Хмельницький розгорнув активну діяльність по створенню коаліції з ряду європейських країн, що мала вирішити «польське питання». До неї входили Швеція, Бранденбург, Трансільванія, Молдавія, Валахія і Литва. Згідно з планами учасників коаліції Польща мала бути розділена між її членами, причому Україна повинна була отримати всі землі, заселені українцями, а також, разом із Швецією, протекторат над Литвою, що повинна була перетворитись на Литовське королівство. Сам Б. Хмельницький мав отримати титул «дідичного князя». Проте смерть гетьмана не дозволила реалізуватися цим планам.

Після укладення Гадяцького договору 1658 року, та встановлення союзницьких відносин між Україною і Польщею, ці держави продовжували війну проти Московського царства.

 

Національно-визвольні змагання українського козацтва Ю. Немирич спершу сприйняв вороже, в чині генерал-полковникакоролівської армії воював проти повсталих. У 1655 р., невдоволений гоніннями влади на протестантів, перейшов на службу до шведського короля Карла Х; призначений генерал-майором Шведського королівства. У 1657 р. Ю. Немирич повернувся в козацьку Україну, де прийняв православ’я, перейшов під протекцію Війська Запорозького та отримав від гетьмана звання козацького полковника.

Ю. Немирич брав участь у розробці положень українсько-шведського договору 1657 р. і взагалі істотно вплинув на перебігукраїнсько-польських переговорів. Вірогідно, саме він був автором концепції Великого князівства Руського як складової частини Речі Посполитої у 1657—1658 рр. Республікансько-демократичні та федералістські ідеї, закладені Юрієм Немиричем у концепцію Великого князівства Руського, значно вплинули на формування й розвиток політичної думки в Україні та Польщі другої пол. ХУІІ ст. Брав участь у Конотопській битві 1659 р. У серпні того ж року очолив гетьманські війська на Чернігівщині. Загинув у бою з військами московського воєводи В. Шереметьєва поблизу Ніжина.

 

 

який під Монастирищем сам зазнав поранення, змушені були відступити. Цього ж 1653 року Богун разом із Тимошем Хмельницьким водив козацькі полки в похід на Молдавію, де було розгромлено армію Георгіци та його союзників.

Руїна.В політичному спектрі Української козацької держави Іван Богун займав місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору (28 жовтня 1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 році Богун був у числі противників курсу Хмельницького на союз із Москвою. Він, разом з Іваном Сірком,Петром Дорошенком та інш., виступав проти підписання Переяславської угоди, й, не склавши присяги російському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію. Після смерті Б. Хмельницького (27 липня 1657 року) Іван Богун підтримував курс Івана Виговського та Юрія Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але й крен в інший бік вказаних гетьманів — на зближення із Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальницького полковника. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений Виговським Гадяцький договір(6 вересня 1658 року). А в 1660 році Богун виступив проти Слободищинського трактату, підписаного Юрієм Хмельницьким.

 

хотіли вести війну як у ворожій країні, бажали добувати приступом міста і брати добичу; гетьман не дозволив нищити західніх земель, старався переговорами і ласкою єднати собі населення. Під Городком 15 вересня 1655 р. українські і московські війська погромили Миколу Потоцького так сильно, що він мусів уступити на захід. Ціла Галичина знайшлася знову у руках козаків і Хмельницький вислав окремі загони на Перемишль, Ярослав, Замостя, навіть Люблин, де була невелика українська громада. «Що Бог дав нам зайняти руської країни, на цьому стоятимемо» — приговорював гетьман, а Виговський додавав: «Доки дійшла козацька шабля, доти мусить бути козацька влада». Але столичнього Львова козаки знову не добували, — Хмельницький боявся, щоби московський воєвода не примусив львовян присягати на віру цареві і згодився взяти окуп.

Тимчасом прийшли вісти, що хан, як союзник польського короля, напав на Придніпрянщину і знову її пустошить. Хмельницький розпочав відворот. Під Озірною 18 листопада 1655 р. на козацький табор напали татари; у боях дуже потерпіли москалі, а Хмельницький переговорами заспокоїв хана.

 

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 108; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.85.80.239 (0.01 с.)