Порівняльна характеристика статуту гімназій і народних училищ 1828 року і шкільного статуту 1804 року

Інша ідея реформи 1828 р. полягала в тому, що школа повин-на не лише навчати, але і виховувати. Для досягнення цієї мети міністр прагнув заснувати при гімназіях, а також і при деяких повітових училищах закриті виховні заклади – пансіони. Також для заохочення гімназистів закінчувати повний курс навчання передбачалось надання кращим учням право на чин ХІV класу.

Але такий сміливий план виконати було важче, ніж запропо-нувати, хоча деякі пропозиції були закладені у нормативно-пра-вові акти, як “Статут гімназій і училищ повітових і приходських” (8 грудня 1828 р.), “Загальний Статут Російських імператорських університетів” (26 липня 1835 р.).

Незмінним в системі нижчих і середніх шкіл залишалось за Статутом гімназій і училищ повітових і приходських лише приходське училище, яке продовжувало слугувати підготовчою школою для наступних. Курс повітових училищ тепер склав самос-тійне ціле: за винятком мов, тут викладались майже всі гімназійні предмети, щоправда в меншому обсязі. Також замість двох років навчання учні вивчали курс протягом трьох років, а кількість учителів збільшувалась з двох до п’яти. Начальником повітових і приходських училищ залишався директор губернської гімназії, але наприкінці 1836 р. для управління вищезгаданими училищами була створена дирекція училищ. Ще одним важливим досягнен-ням статуту 1828 р. було те, що утримання повітових училищ по-винно здійснюватись за рахунок казни. Порівняно із “Загальним Статутом Російських імператорських” університетів 1804 р., за яким лише гімназії утримувались за рахунок держави, це був знач ний крок вперед.

На перетворення гімназії новим статутом зверталась особлива увага, оскільки основний принцип реформи 1828 р. полягав у на-данні дворянським дітям повного курсу навчання і підготовки їх до практичного життя. Навчання повинно було тривати вже сім років. Той факт, що нова гімназія повинна була готувати молодь до вступу в університети, безсумнівний.

Зокрема, коли створювався прект статуту, на вивчення ла-тинської мови передбачалось виділити 70 годин на тиждень в усіх класах, в той час як на грецьку мову – 50 годин, історію – 24, російську мову – 26, географію – 14 тощо. Така посилена увага до латинської мови зумовлювалась тим, що в університетах викла-дання біль шості предметів здійснювалось саме на цій мові. Але така пропозиція дістала супротив з боку деяких членів комітету облашту вання навчальних закладів, бо не всі випускники гімназій, на їх думку, бажають продовжувати навчання в університетах. На нашу думку, введення такої кількості годин до навчального плану гімназій було неможливим у зв’язку з відсутністю достатньої кількості вчителів для викладання вищезазначеного курсу, тому в кінцевій редакції Статуту на латинську мову було виділено 39 го-дин. Але не можна не помітити суперечності: забезпечити гімназію вчителями було можливим лише тоді, коли гімназії забезпечать університети достатнім контингентом студентів.

За статутом 1828 р. підготовка до вчительського звання по-глиблювалась і диференціювалась завдяки існуванню двох типів

Гімназій: з вивченням грецької мови і без нього. С. С. Уваров робив раніше спробу ввести грецьку мову в гімназійний курс, але гост-ро постало питання з учительськими кадрами. Тому він рішуче запропонував обмежитися введенням курсу лише в гімназіях університетських міст. В цілому, після 1828 р. у гімназіях знову насаджується класицизм. Зокрема, з першого класу викладається латинська мова, розширюється викладання грецької мови. Для вступу в гімназію вимагалось вміння читати, писати і знання пер-ших правил арифметики. Три нижчі класи мали в усіх гімназіях однакові навчальні предмети, до переліку яких входили: Закон Божий, російська словесність і логіка, латинська, німецька мова, математика, географія й статистика, чистописання, креслення й малювання. З третього класу починалось викладання історії. У гімназіях з грецькою мовою вона запроваджувалась з четверто-го класу. З шостого класу в обох типах гімназій читалась фізика. Різниця полягала в тому, що у гімназіях без викладання грецької мови, більше часу відводилося на вивчення нових мов (німецької і французької) – 45 год. на тиждень у 4-7 класах. У гімназіях з грець-кою мовою в 7 класі математика вже не вивчалась [1, с. 120]. Отже, йшов розподіл гімназій за гуманітарним і математичним спряму-ванням, що надалі забезпечило їх диференціацію як класичних і реальних. Водночас, освіта, яка здобувалась в гімназіях обох типів, створювала основу для підготовки вчителя повітового училища і парафіяльної школи.

Однак, у цілому, мережа гімназій розширялась доволі повільно, що не могло забезпечити підготовки необхідної кількості вчителів для початкової школи.

Звернемо тепер увагу на університетський статут 1835 р., адже він в історіографії має досить різку критику. Загалом, універси-тетські статути – це закони, своєрідні конституції цих навчальних закладів, в яких закріплювалися способи організації та якими регулювалися стосунки членів науково-педагогічної корпорації, де були встановлені їх права та обов’язки, механізм захисту цих прав та контролю за виконанням обов’язків.

Аналізуючи статути різних років, неважко помітити, що у по-чатковому вигляді вони існували недовго. Під впливом політичних подій ці документи видозмінювалися, доповнювалися додатко-вими розпорядженнями, що тією чи іншою мірою негативно по-значалося на розвитку університетської і середньої та початкової освіти. Починаючи з 1803 р. керівництво навчанням в кожному

Окрузі повинні були здійснювати університети. Тому норми, які закріплювались у Статутах, певним чином зачіпали й інтереси гімназій, приходських та повітових училищ.

На нормах другого загального університетського статуту чітко простежується складна і суперечлива динаміка російської моделі освіти. І вона характеризується вектором, направленим не до іден-тифікації з західнимими університетами, а від розповсюдженої на Заході практики. Три головні такі новації яскраво виражені вже у преамбулі, а потім конкретизовані у відповідних розділах статуту. Це високий державний і суспільний статус університету; система управління і підпорядкування; регламентація навчально-виховного процесу.

Підкреслимо, що новий статут закріпив і посилив загальну тенденцію до відходу від розповсюдженої на Заході практики університетського будівництва.

Аналізуючи статті першої глави статуту, неважко переконатись, що, незважаючи на помітно лаконічнішу мову статуту за рахунок звільнення від надмірної риторики, наявне істотне прирощення нормативно-правової бази, пов’язане з конкретизацією запозиче-них принципів університетської організації, їх розвитком в процесі реалізації на російському грунті. Це помітно і за статтями 1, 2 і 3, які уточнюють організаційну структуру і склад університету, і за статтею 10, яка говорить про особливі статути для університетів Дерптського та Київського св. Володимира [5, с. 4]. Це також скла-дає особливість університетської системи переважно православної Росії, яка створювала для Дерптського і Київського університетів особливі статути з урахуванням особливостей католицької віри.

Статтею 8 вводилось істотне уточнення в управлінську схему уні-верситету, згідно з яким адміністративна влада над університетом передавалася попечителям учбових округів. На перший пог ляд но-вий статут повторює подібну норму першого статуту (1804 р.). Але, якщо в першому статуті говорилось просто про одного із членів Головного правління училищ, на якого покладалось особливе по-печительство про університет, то тепер мова йшла про “особливе начальство попечителя”. Про це ж свідчить цілий розділ статуту “Про попечителя і його помічника”, присвячений попечителю.

Значні повноваження надавалися інспектору, який не оби-рався, як раніше радою університету, а призначався попечи-телем з військових та чиновників. Статутом 1835 р. вводився поліцейсь кий нагляд. Професорам було вказано, що їх посада

Передбачає повне та правильне викладання свого предмета. Були відкриті загальноуніверситетські кафедри: Закону Божого, цер-ковної історії, а також кафедри російської історії, слов’янської літератури. Юридичному факультету був наданий новий напря-мок – підготовка чиновників до державної служби, а не вчених-правознавців. Ректору університету був наданий чин V класу згідно “ Табелі про ранги”. Він хоча й обирався радою університету, але міг вступити у свої права тільки після затвердження царем.

Університет був відкритий для вільних слухачів, яким надава-лось право відвідувати університетські лекції і отримувати вчені ступені за загальними правилами. Всі студенти, які успішно за-кінчували курс, однаково отримували при вступі до цивільної служби чин 12 класу, а у військовій службі право стати офіцером через шість місяців.

Одним із завдань університетів також визначалась підготовка вчителя для середньої школи. Розділ VIII “Про особливі установи при університеті” містив інформацію щодо необхідності відкриття університетського педагогічного інституту. При цьому, метою виз-началась професійна підготовка вчителів для гімназій і повітових училищ. У порівняні з попереднім Статутом тут не передбача-лась конкретна кількість казеннокоштних студентів, визначалось лише, що їх повинно бути не менше двадцяти. Абітурієнтами в основному ставали казенні вихованці гімназій, що проходили певні випробування на конкурсній основі. Вакансії дозволялось заповнювати своєкоштними студентами. Зарахування до інсти-туту передбачалось проводити один раз на рік з дозволу Ради університету і попечителя. Термін стажування після закінчення студентом інституту становив не менше шести років, як і в попе-редньому Статуті. Університетським Статутом 1835 р. уперше було передбачено спеціальні іспити кандидатів на учительські посади. Це стосувалось тих, хто прагнув здобути вищу педагогічну освіту екстерном, не маючи можливості навчатися в університеті.

Отож, особливістю розвитку системи вищої педагогічної освіти стало державне регулювання і проведення у навчальних закладах політики держави. Зміни в урядовій політиці відносно вищої пе-дагогічної освіти багато в чому залежали від особистих якостей монархів, змін в їхніх прагненнях, підбору кандидатур на посаду міністра народної освіти, внутрішніх і зовнішніх проблем держави. Це призводило до реформ і контрреформ, які позначалися на змісті і розвитку вищої педагогічної освіти.

Крім того, правове становище дореволюційних навчальних закладів, які готували вчителів для шкіл, визначалось комплексом урядових документів, що включало в себе Статути навчальних закладів і нормативні циркуляри. Ці юридичні акти форму-вали державно-правовий механізм, який регулював діяльність університетів, гімназій, створювали правові передумови і умови управлінської праці, відображаючи конкретні соціальні ситуації в суспільстві.

Шкільний статут 1804 р. мав прогресивні риси. В силу об’єктивних причин царський уряд змушений був його прийняти, але незабаром він почав вживати всіх заходів, щоб усунути все передове.

«Статут університетів», прийнятий у 1804 р., поклав початок створенню університетів в Україні. У 1805 р. у Харкові відкрився перший в Україні університет, який відіграв велику роль у розвитку культури, науки, освіти, і школи. Він здійснював керівництво навчальними закладами Харківського учбового округу. Харківський університет мав чотири факультети: медичний, юридичний, історико-філологічний, фізико-математичний. Окрім підготовки студентської молоді університет проводив просвітницьку діяльність (сприяв проведенню вчительських з’їздів) та наукову (в стінах університету створювалися наукові товариства). Вихованцями університету були: М.І.Костомаров, І.І.Мечников, О.О.Потебня, П.П.Гулак-Артемовський, М.В.Лисенко, М.П. Старицький та інші.