Реформи Карла Мартелла у Франкській державі

Важливий вплив на характер формування феодальних відносин мала реформа Карла Мартелла.

Коли К. Мартелл прийшов до влади і став майордомом Франкського королівства (715 - 741 рр.), яке знаходилось на межі розпаду, воно втратило владу в зарейнських землях, йо-му загрожувало кінне військо арабів, які у 711 р. ввірвались із Африки в Іспанію і захопили більшу частину Піренейського півострова.

Війни з арабами довели перевагу кінноти над пішим ополченням, яке складало основну масу франкського війська. Залізне спорядження вершника коштувало дуже дорого – 45 солідів, і воїн мав сам його купувати.

З метою створення кінноти, а також зміцнення своєї соціальної бази К. Мартелл передав багато церковних і монастирських земель представникам франкської знаті, які, у свою чергу, роздавали ці землі у вигляді бенефіції особам, які повинні були відбувати військову кінну службу. Завдяки цим заходам у 732 р. у битві при Пуатьє араби були розбиті, а їх рух на схід було зупинено. Бенефіціальная реформа дозволила Карлу створити потужну армію. Кіннота, для служби в якій необхідні були значні кошти, тепер стала ядром франкського війська. Можливо, саме це стало вирішальним фактором у протистоянні арабської експансії.

Селяни, що жили на землях бенефіціарія (власника землі) були зобов’язані нести повинність на користь свого господаря: платити оброк, виконувати барщину. Такі ж реформи провели на своїх землях знатні графи.

На відміну від аллода бенефіцій був умовним дарунком. Відмова від королівської служби призводила до вилучення його.

Через століття земля була закріплена за бенефіціаріями на правах повної власності. Їхній обов`язок служити в королівському війську став формальним, що певною мірою при-скорило процес феодальної роздробленості.

У перші роки свого правління Карл Мартелла змушений був вести боротьбу з повсталими феодалами), трохи пізніше - з герцогами Провансу і Аквітанії. Повстання було придушено, а землі бунтівних феодалів конфісковані. Цей земельний резерв надав Карлу можливість проведення бенефіціальной реформи. Ділянки земель надавалися тепер феодалам як бенефициев - у довічну власність і тільки за умови військової служби феодала в королівських військах. Тобто, землю одержував той, хто міг служити королю і приводити із собою військо. При невиконанні служби землі вилучалися. Спадкоємці могли отримати бенефіцій тільки на тих же умовах. Цей підхід надовго змінив практику дарування землі. Коли земельні фонди в черговий раз виснажилися, Карл Мартелл провів часткову секуляризацію церковних земель і продовжив роздачу бенефициев вже за рахунок Церкви. Церковні ієрархи, яких таке становище не влаштовувало, були його владою замінені.

Виникнення Салічної правди та її загальна характеристика

З усіх «варварських правд» особливу цінність для науки становить Салічна Правда, оскільки її зміст відображає соціально-економічні й політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави і права. Салічна Правда кін V-поч VІ. одна з найдавніших. «Варварських правд» - судебники були керівництвом для суддів. Найбільше у ній присвячено охороні права власності на різні рухомі речі. Розглядалися випадки кражі худоби, свиней. Салічну Правду називають «Свинячим кодексом». Закріплює права на землю. Більшість статей - про злочин та покарання. Також вказано про судовий процес. А саме виклик до суду, види доказів.

Джерелом права у франків були звичаї, постанови франкських королів законодавчого характеру (капітулярії). Завойоване населення Галлії жило за римським правом.

Збірником звичаєвого права є Салічна правда, яка, очевидно, виникла у кінці V ст.

Салічна правда – це не звід законів і не кодекс, а фіксований перелік правових звичаїв. Здебільшого її статті присвячені злочинам проти особи і майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбача-ла суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні ушкодження.

Покарання диференціювались залежно від становища правопорушника.

Салічна правда свідчить про існування у франків пережитків кривавої помсти. Якщо злочинець не може сплатити ви-куп за вчинене вбивство, то “він має заплатити своїм життям”. Проте кривава помста забороняється, якщо вбивство вчинене ненавмисно.

Основним покаранням був штраф, який визначався в солідах і динаріях (1 солід = 40 ден.). Вергельд (ціна людини) господареві вбитого раба становив 35 солідів. За вбивство напіввільного (лита) призначалась плата 100 солідів, вільного франка – 200, графа, королівського чиновника – 300 солідів. За вбивство графа при виконанні ним службових обов’язків вергельд потроювався.

Передбачалось покарання тих, хто ганьбив гідність франка (гл. ХХХ).

Статті Салічної правди охороняли і захищали життя та гідність жінки. За викрадання чужої дружини належало платити штраф 200 солідів. Той, хто хапав вільну жінку за руку, кисть або палець платив 15 солідів, а, хто називав вільну жінку розпусницею – 45 солідів (гл. 20, 30 пар. 3).

Зобов’язання

За виключенням землі, всі інші речі могли бути предметом купівлі-продажу, обміну, дарування. Факт укладання таких угод досить часто фіксувався в документах.

Серед різних угод особливе місце належить позикам. Боргового рабства Салічна правда вже не знає. Але майнова відповідальність боржника стає дуже суворою. Після прострочки платежу кредитор тричі з`являвся до боржника (зі свідками), і з кожним разом сума боргу збільшувалась на три соліди. Конфіскація майна боржника здійснювалась графом.

Спадкове право

Рухоме майно син і дочка успадковували порівну. Але земля переходила тільки до сина. Тобто земля залишалась в одному і тому ж роді.

Едикт короля Хільперика (561 – 584 рр.) встановив, що за відсутності у померлого синів майно успадковують доньки, а коли і їх немає, то брат чи сестра померлого, але не “сусіди”, як це було раніше.

З розвитком приватної власності у праві франків з’являється інститут аффатомії, через який можна було внести зміни у законний порядок успадкування. Аффатомія полягала у тому, що укладалась угода, за якої майно спадкодавця ще при його житті передавалось будь-якій особі.

Шлюбно-сімейне право

Стародавні звичаї германців дозволяли укладання шлюбу через купівлю дружини, але ще більш стародавні не виключали її крадіжки. Через купівлю чоловік набував владу над жін-кою. Після його смерті ця влада переходила до свекра, тому що викуп (плата) давався ним.

У час Салічної правди ці звичаї вже відмирали. Місце викупної плати зайняли речі або гроші, які чоловік приносив дружині у вигляді ранкового подарунку (у нагороду за невинність). Вони залишались у сім’ї. Дружина мала принести в дім чоловіка посаг. Розлучення спочатку дозволялись, але з укріпленням християнства капітулярієм від 744 р. були заборонені.

Влада батька не була широкою. Його опіка закінчувалася при досягненні синами 12-річного або 14-річного віку.

Для розуміння економічної думки раннього феодалізму мають велике значення старовинні записи судових звичаїв франків „Салічеська Правда” (VI ст.). Наводячи перелік штрафів за всеможливі злочини, вона характеризує економічні погляди франків щодо общинного селянства з однієї сторони і служилих людей або дружинників – з другої.
- Не приділяє уваги містам і промисловості. Сільське господарство – основне заняття франків. Сама „Салічеська Правда” – це аграрний кодекс:
- Ігнорує питання торгівлі.
- доводить принцип соціальної рівності – рівний штраф за вбивство любого франка.
- Перевага общинної власності, лише король мав право землеволодіння общини.
- Родова община, вже тоді заміняється земельною або сусідською.
- Роль держави в особі короля.
„Салічеська Правда” показала розпад родового ладу, процес феодалізації, диференціації франкського суспільства і інтереси служилої аристократії, яка згуртовувалася навколо короля.