Основні джерела для вивчення історії Стародавньої Індії.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні джерела для вивчення історії Стародавньої Індії.



Закони Ману.

Були складені в І ст. до н.е. авторами законів були брахмани. Норми викладалися у поетичній формі мовою санскрит, нараховували 2685 статей. Зміст виходить за рамки права - це і політика, і релігія, і мораль. Збірник ділиться на 12 розділів.

Право власності.

Закони встановлюють 7 можливих способів виникнення права власності:

  • наслідування
  • дарування
  • купівля
  • завоювання
  • лихварство
  • одержання милостині
  • виконання певної роботи

Закони визначили 10 засобів існування:

  • знання
  • ремісництво
  • робота за певну плату
  • слугування (опанування)
  • скотарство
  • торгівля
  • землекористування
  • надання послуг
  • мисливство
  • лихварство

Серед основних видів власності закони називають землю. Земельний фонд країни складають такі землі:

  • царські
  • общинні
  • приватні

За незаконне привласнення чужої майна накладався штраф. Закони Ману встановлювали, що якщо не власник засіяв чуже поле своїм насінням, він не має право одержати врожай. Всі речі поділялися на 2 категорії:

  • нерухоме - земля
  • рухоме - раби, худоба, інвентар

Серед договорів закони Ману розрізняють:

  • договір займу
  • використання найманої праці
  • договір оренди землі
  • договір купівлі-продажу
  • договір дарування

Сімейно-шлюбні відносини.

Характерною для давньоіндійського суспільства патріархальна сім'я. Майно належить сім'ї, але розпоряджатися ним може лише чоловік. Жінка не має такого права, том що закони визначають її підвладною чоловікові:в дитинстві - під владою батька, в молодості - чоловіка, після смерті чоловіка - синів.

 

Закони Ману проголошують взаємну вірність, але чоловік може мати кілька дружин. За зраду закони карають тільки жінку - це смертна кара. Розлучення для жінки не можливе навіть коли чоловік продав її іншому. Розлучення для чоловіка можливе тоді, коли жінка не народжує або народжує тільки мертвих дітей, або ж народжує тільки дівчаток, а негайно коли жінка була сварливою.

 

Кримінальне право.

Кримінальне право давньоіндійського суспільства характеризується досить значним рівнем розвитку. Закони Ману розрізняють злочини навмисні і необережні, рецидив у скоєнні злочинів а також співучасть. Проте хоче Таліон не був характерним для індійського права, окремі елементи його були присутніми. Зберігаються ордалії. Зберігається об'єктивне втілення відповідальності за злочин всією общиною (на зразок кругової поруки).

 

Серед майнових злочинів перш за все розрізняють крадіжку. Злодія треба вбити на місці злочину, а якщо ні, то хазяїна. Крадіжка відрізняється від грабунку. Покарання також накладаються на тих хто бачив, але не попередив. Найтяжчий злочин - це злочин проти держави:

  • зрада
  • заколот
  • ламання міських воріт та стін

Види покарань:

  • одруження замість смерті
  • смертна кара
  • садовіння на кіл
  • топлення
  • відрубування голови
  • спалення на вогнищі або на розпеченому ліжку
  • цькування собаками
  • топтання слонами
  • тілесні ушкодження відрізанням руки, ноги, пальців
  • штраф
  • заслання
  • вигнання.

Кровна помста не застосовувалась.

Судовий процес.

Відокремлення суду від адміністрації не було. Верховним судом правив цар і брахмани. Особливості процесу: не існувало різниці між кримінальним і цивільним процесом; жінка не могла бути свідком.

Висновки.

Отже, перші держави виникають ще в IV тис. до н.е.; кожна із них має власну історію виникнення, розвитку, падіння, характерні особливості права. Але можна виділити спільні риси, притаманні усім державам Стародавнього Сходу, а саме:

  • збереження значних пережитків первіснообщинного ладу, зокрема, сусідської (територіальної) общини; значною була питома вага праці самих общинників у виробництві;
  • відсутність на перших етапах розвитку приватної власності на землю;
  • наявність колективного рабоволодіння (храмів, общин);
  • домашній характер рабства, при якому раби мають майно, сім'ю тощо;
  • створення деспотичної форми правління, тобто державного ладу, який характеризується необмеженою владою монарха. Це пояснюється необхідністю тримати в покорі рабів, захищати землі від нападів чужинців та самим нападати на них, особливим способом виробництва, необхідністю створення міцних оборонних споруд;
  • наявність трьох відомств, які здійснювали управління державою: відомства внутрішніх справ (фінансового), публічних робіт та військового. Відомство внутрішніх справ займалося управлінням країною, стягненням податків, здійсненням правосуддя, охороною внутрішнього правопорядку. Військове відомство організовувало оборону країни від нападів агресорів. Відомство публічних робіт організовувало будівництво іригаційних каналів, водосховищ, вирубування лісів, будівництво пірамід тощо.

Усю систему органів управління очолював фараон, цар.

- Поділ всіх раніше рівноправних в Індії на групи ( варни) у другій половині ІІ тис. до н.е

У Стародавній Індії задовго до приходу аріїв склалася високорозвинена цивілізація. Ранньокласове суспільство існувало в Індії ще в ІІІ тис. до н.е. і було ровесником цивілізації Стародавніх Єгипту і Шумеру.
Новий період в історії Стародавньої Індії пов’язаний із вторгненням на її територію стародавньоіранських племен і аріїв – племен білої раси. За зовнішнім виглядом, мовою, етикою поведінки вони різко відрізнялись від корінних жителів. Арії займалися скотарством. Рівень їх військової та жрецької організації був вищим, ніж у дравидів. Місцеві правителі зазнали від аріїв ряд поразок. Процес розселення аріїв територією Індії зайняв не одне століття.
З часом арії сприйняли культуру корінних жителів, стали землеробами. Родова община переросла в сусідську. Становище людини в суспільстві визначалося її майновим станом. Як пережиток зберігалася кровна помста, яка вважалися релігійним і моральним обов’язком усіх родичів потерпілого.
Основу соціальної структури Стародавньої Індії становила община.
Община була самокерованою одиницею. До неї входили касти, що об’єднували представників однієї професії, і кули – сімейні общини родичів. Були сангхи, що об’єднували ремісників і крамарів з різних каст. На чолі цих груп стояв виборний староста.

Специфіка суспільного ладу Стародавньої Індії полягала в розподілі людей за варнами – замкненими групами. Поділ людей на певні замкнені групи мав місце в Стародавніх Єгипті та Ірані, але в Індії станова замкненість жителів набула найзавершенішою форми.
Рух народів, етнічна строкатість, часта зміна держав-гегемонів змушували панівний прошарок підтримувати станову солідарність. Посилення соціальної нерівності призвело до того, що знатні роди одних племен стали вважати знатні роди інших племен ближчими собі, ніж своїх незнатних одноплемінників. Процес розселення аріїв по території Індії зайняв не одне століття.
Про походження варн існує багато версій. Більшість учених пов’язує їх виникнення з брахманською релігією. Верхівка аріїв з часом привласнила собі виняткове право на релігійну, політичну та військову діяльність.
Професія, посада, величина одержаної спадщини, процент за договором про позичку і навіть міра покарання індуса визначалася належністю до варни (ст. 87 – 91; 142; 267 – 268; 270; 279). Від цього залежало навіть ім’я, яке йому давали з народженням, одяг, який він мав носити, порядок вживання їжі. Перехід з однієї варни до іншої в принципі був неможливим.
До вищих варнів належали “двічі народжені”– брахмани, кшатрії, вайшьї. Вони могли вивчати тексти релігійних тво-рів, знати їх розпорядження і ритуали. Пізніше з’явилась пригнічена варна – шудри, “раз народжені”. Існування варн пізніше було закріплено у пам’ятці права Стародавньої Індії – Законах Ману.
Перша варна – найпривілейованіша – брахмани. Вони ніби виникли з вуст – “найчистішої” частини тіла Брахми. У давніх джерелах брахман постає мало не божеством у людській подобі. Лише він міг визнавати волю богів, вивчати священні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд корона-ції правителя. Брахмани звільнялися від повинностей, навіть цар не міг розпоряджатися їхньою власністю. ”Якщо раджа не слухатиме порад брахмана, – записано в законах Ману, – то може загинути, як корова в трясовині”. Вбивство брахмана вважалося найтяжчим злочином. Належність до варни брахманів вважалася спадковим привілеєм, хоча були поодинокі випадки переходу їх в інші варни. Друга варна– кшатрії (раджанья), “створені з рук бога”. Вони становили основну частину верхівки чиновників: правителів, воєначальників, раджів. В їх руках була реальна влада – військова і матеріальна могутність. Майже всі царі були вихідцями із кшатріїв. Релігія зобов’язувала до співробітництва брахманів і кшатріїв (гл. ІX cт. 323).
Царі – прибічники брахманів – переслідували кшатріїв. Доходило до кривавих міжусобиць. Правителі-кшатрії відпо-відали тим же. Посилення впливу буддистів послабило позиції кшатріїв. Багато з них покинули військову службу, перетворились на ремісників і крамарів.
Третя варна – вайшьї, “створені із стегон бога”, – займалися землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею, але користувалися покровительством правителів. З представників цієї варни формувалось ополчення, вони сплачували основну масу податків. Тільки окремі вайшьї були багаті, посідали високе становище в суспільстві.
Четверта варна – шудри, “створені із ступнів бога”. Вони не проходили обряду посвячення. Їхнім головним обов’язком було служіння “двічі народженим”. Шудра повинен був харчуватися зі столу господаря, носити його недоношений одяг.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.96.184 (0.014 с.)