Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна: механізм формування і функції.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна: механізм формування і функції.



Екзаменаційний білет №1

Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна: механізм формування і функції.

Попит – платоспроможна потреба людей, забезпечена грошима. Величина попиту – кількість товару за певний період часу: чим менша ціна, тим більше величина.

Пропозиція – товари ,які виробляються і продаються на ринку. Величина пропозиції – кількість товару, яка буде запропонована для продажу за даної ціни за певний період часу.

Закон пропозиції передбачає, що в міру збільшення цін виробники пропонують до продажу більшу кількість товару.

На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту та пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів. Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції відбивається у ринковій рівновазі.

Ціна встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Останнє важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу.

Значення ціни в усіх точках незбалансованого співвідношення попиту і пропозиції на ринку є рухливими величинами. Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. Так, для всіх значень співвідношення попиту і пропозиції, що лежать нижче точки рівноваги, напрям руху ціни визначається перевищенням платоспроможного попиту над пропозицією. У цьому випадку обмежена пропозиція товару на ринку і незадоволена дійсна потреба в ньому створюють конкуренцію. Найдійовішим аргументом у конкуренції покупців є більш висока ціна, пропонована за товар. За цих обставин ціна має підвищуватися, стимулюючи розширення пропозиції товару на ринку. Чим більше було абсолютне значення дефіциту товару на ринку, тим швидше зростатиме ціна.

Протилежна тенденція руху є характерною для ринкової кон’юнктури, що визначається надлишковою пропозицією товарів. Пануючим фактором зміни ціни товару є перенасичення ринку товарами певного виду, які не знаходять збуту. Цінова конкуренція продавців товару веде до зниження ціни і розширення за рахунок цього платоспроможного попиту.

Отже, ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією законів попиту та пропозиції, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни – ринкову ціну товару. Важливим є також фактор розвитку інфляції, яка спричиняє зростання цін на всі товари.

2. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Класифікація підприємств.

Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу науково – дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Класифікація:

за формою власності підприємства класифікують як: приватні ( засновуються на власності майна окремих громадян, з правом використання робочої сили); колективні (засновані на власності на майно трудових колективів); державні (майно належить державі); змішані (спільні) (створені на основі об’єднання майна різних власників); індивідуальні – сімейні; комунальні – власність адміністративно – територіальних одиниць.

По чисельності робітників: малі(15-200 осіб); середні(200-1000); великі( понад 1000)

За видами діяльності: виробниче, фінансове, страхове, посередницьке.

За формами організації: одноосібне, партнерство, корпорація.

Одноосібне – все майно належить одному власнику, який самостійно управляє фірмою і несе повну відповідальність.

Партнерства = Товариства – підприємства, засновані на об’єднані майна двох або більше власників : повні (всі учасники несуть відповідальність); з обмеженою відповідальністю ( має уставний фонд, учасники несуть відповідальність в розмірі своїх вкладів); командитні (поряд з членами повну відповідальність мають і засновники, поєднуються обмежена і необмежена); Корпорація - це договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Екзаменаційний білет № 2

Сутність та економічне значення витрат виробництва. Теорії витрат виробництва.

Витрати – витрати у грошовій формі, витрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності. Вартість товару = прибуток + витрати.

Карл Маркс:

1. Суспільні витрати – величина визначається витратами суспільно-необхідної праці. W = c+v+m

C - витрати на засоби виробництва(постійний капітал)

v – витрати на робочу силу(мінний капітал)

m – додаткова вартість

v+m – заново створена вартість

2.Витрати виробничих одиниць визначаються як витрати капіталу необхідні для підприємства. R = C+V

Теорія 3-х факторів виробництва формує ціну: праця – заробітна плата, капітал-прибуток, земля – рента.

Неокласичні ідеї – ціна встановлюється на основі дій ринкових сил вільної конкуренції, залежно від яких формується модель ринків.

Альтернативні витрати – Кількість продуктів, від якої слід відмовитись, щоб одержати певну кількість іншого продукту.

Змінні витрати -Витрати, величина яких змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. VC

Постійні витрати - Витрати, величина яких не залежать від обсягів виробництва. FC

Валові (сукупні) витрати - Сума постійних та змінних витрат за кожного конкретного рівня виробництва. ТС

Чисті витрати обігу - Витрати, зумовлені виключно самим процесом купівлі-продажу.

Неявні витрати - Витрати, пов’язані з використанням фірмою своїх власних (внутрішніх) ресурсів.

Явні (бухгалтерські) витрати - Грошові виплати постачальникам ресурсів, які не є власниками даного підприємства (фірми).

Економічні витрати - Сума явних та неявних витрат виробництва.

Середні витрати - Витрати на одиницю продукції

ATC=TC/a, AVC=VC/a, AFC=FC/a

Граничні витрати - витрати, пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукції.

MC=(TC2-TC1)/(Q2-Q1)

Короткостроковий період - Період часу надто короткий, щоб підприємство змогло змінити свої виробничі потужності, але достатньо тривалий для зміни ступеню інтенсивності їх використання.

Довгостроковий період - Період часу, достатньо тривалий, щоб змінити кількість усіх зайнятих ресурсів, в тому числі і виробничих потужностей.

2. Економічна система сучасного капіталізму.

Третя стадія розвитку – сучасна – змішана економіка вільного підприємництва. Економічний контроль забезпечується як з боку суспільства так і з боку приватних інститутів.

Причини виникнення змішаної економіки:

1. Необхідність посилення ролі держави як суб’єкта економічних відносин

2. Розвиток колективних форм власності, які звужують сферу існування індивідуальної власності на засоби виробництва.

3. Необхідність розширення масштабів перерозподілу доходів з метою кращого задоволення соц. Потреб і кращого захисту населення.

4. Зростання монополізації виробництва, капіталу, розподільних відносин і ринку, що порушує принципи економічної свободи, веде до загострення суперечностей.

5. Сучасна змішана економіка – регульована соціально-орієнтована ринкова економіка, де на перше місце виходить задоволення зростаючих соціально-економічних потреб кожної людини і суспільства.

Екзаменаційний білет №3

Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи.

Циклічність – рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

Екзаменаційний білет №4

Екзаменаційний білет № 5

 

Екзаменаційний білет № 6

Екзаменаційний білет № 7

Екзаменаційний білет № 8

Екзаменаційний білет № 9

 

Екзаменаційний білет № 10

Державне регулювання суспільного відтворення та його форми. Планування і програмування.

У реальній дійсності в змішаній економіці одночасно діють як ринковий, так державний механізми регулювання. Значення ринкового механізму саморегулювання полягає в тому, що він дає можливість вирішувати такі завдання:

ü ефективний розподіл ресурсів для виробництва необхідних суспільству товарів;

ü забезпечення успішного функціонування за наявності навіть обмеженої інформації (досить мати дані про ціну на продукт і про витрати на його виробництво);

ü забезпечення гнучкості і високого ступеню пристосування до умов, що змінюються;

ü оптимальне використання результатів НТП. (Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, вводять новітні технології, розробляють нові товари).

ü забезпечення свободи вибору і дій споживачам і підприємцям (незалежність в прийнятті рішень, укладанні угод тощо);

ü задоволення різноманітних потреб, розширення асортименту продукції, підвищення її якості, зниження витрат, а отже забезпечення її конкурентоспроможності тощо.

Державне регулювання економіки являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюють правомочні державні установи і суспільні організації з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

Сутність державного регулювання економіки полягає в активному впливі держави на економічні процеси з метою забезпечення економічної стабільності та сталого розвитку.

Державне регулювання економіки має на меті:

ü забезпечити оптимальні темпи економічного зростання;

ü досягти повної зайнятості населення;

ü згладити циклічні економічні кризи, мінімізувати їх наслідки;

ü створити однакові умови для реалізації можливостей ринкових суб’єктів і забезпечити перерозподіл доходів для зменшення майнової нерівності між найбагатшими та найбіднішими верствами населення;

ü гарантувати соціальний захист і соціальне забезпечення населення.

Державне програмування економіки – це найбільш розвинута, комплексна форма державного регулювання економіки. Основними формами програмування є: розробка та реалізація національних програм і цільових комплексних програм. Державна національна програма, розроблена на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції і має інформаційно-орієнтуючий характер, дозволяючи конкретним підприємствам (корпораціям) нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства, зовнішньоекономічній діяльності.

Державна економічна програма– це комплекс ієрархічно підпорядкованих цілей, важливих для розвитку народного господарства, засобів їх досягнення, органів, відповідальних за їх виконання у відповідні строки, і за контроль, який забезпечений достатнім цільовим фінансуванням і правовою базою. Розробка і реалізація таких програм називається державним економічним програмуванням.

Державне економічне програмування направлене на узгодження і координацію наступних процесів:

· макропланування, представленого в прогнозах, бюджетних планах і макропрограмах, які розробляє і здійснює держава;

· територіального планування, втіленого в прогнозах, бюджетних планах і програмах регіональних і місцевих рад;

· мікропланування, яке реалізується в планах підприємств;

· мезопланування, тобто планування галузей, підгалузей, територіально-виробничих комплексів, промвузлів.

18. 1. Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система: її сутність та структурні елементи.

Соц-ек устрій суспільства – субординоване поєднання структурних форм організації господарського життя суспільства.Структурні форми:1)Форми планування та управління: централізовані та децентралізовані2)Форми власності3)Форми ринків та ціноутворення(монополія) 4)форми підприємств і підприємництваЗАО, ООО5)Форми організації грошового обігу та фінансів( банківська, грошова, податкова системи) а також економічног опроцесу.

Економічна система – особливим чином впорядкована система зв’язків між виробниками та споживачами благ та послуг, а також спосіб організації господарського життя суспільства.Під економічною системою розуміється реальна національна економіка, тобто економіка окремої країни з її внутрішньогалузевою стуктурою, фірмами, підприємствами, сімейними гсподарствами.

Характеристика економічних систем: Структурність,Цілісність,Ієрархічність,Функціональність.

Економічна система має 3 основні ланки підсистеми: продуктивні сили сусп.-ва, економічні відносини, механізм господарювання.

Билет 22

1.Закон зростання потреб – закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєвий і сталий зв'язок між прогресом технологічного способу виробництва, еволюцією всієї системи суспільних відносин і кількісним зростанням, якісним удосконаленням та збагаченням індивідуальних, колективних та суспільних потреб. Він характеризує не просто зростання потреб, а й зміну їхньої структури, їхній новий якісний рівень. У сфері економічних відносин потреби проявляються як інтереси, тобто задоволення потреб забезпечуються в процесі реалізації економічних інтересів та є рушійною силою економічного й духовного прогресу людства, що стимулює появу все нових і нових потреб. Механізм соціально-економічної ефективності є основою розвитку, переход від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

2.Міжнародна торгівля - основна форма міжнародних економічних відносин, оскільки включає торгівлю не тільки товарами в речовинному розумінні цієї категорії, але і найрізноманітнішими послугами.
Торгові суперечності є найбільш гострими в світовій економіці, а лібералізація торгових відносин - предметом обговорення в одній з найвпливовіших міжнародних організацій - Всесвітньої торгової організації. Крім того питання про приєднання України до Всесвітньої Торгової Організації і перспективи входження в Європейський Союз активно обговорюються в політичних, ділових і наукових кругах. Регіональні інтеграційні процеси також починаються з ліквідації бар'єрів у взаємній торгівлі.
На підставі цього можна зробити висновок про те, що вивчення міжнародної торгівлі у системі світового господарства є дуже важливою та актуальною темою дослідження.
Світова торгівля знаходиться в центрі уваги економічної науки з часів Адама Сміта та Давида Рікардо, які розробили перші теорії міжнародної торгівлі. Проте ще й сьогодні тривають гострі дискусії щодо ефективного управляння участю країни у світовій торгівлі.

Билет 23.

1. Потреби – це об‘єктивні умови існування людини. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні інститути.

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

В економічній літературі потреби класифікують по різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті. Особисті поділяються на фізичні, інтелектуальні, соціальні.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні потреби.

За суб’єктами потреби поділяються на а) індивідуальні, колективні та суспільні; б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як окремих суб’єктів економіки.

За об’єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі), та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби – в спілкуванні, в суспільному визнанні та статусі, освіті та ін.). б) матеріальні – потреби в матеріальних благах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні; в) першочергові – потреби, що задовольняються предметами першої необхідності та непершочергові – потреби, що задовольняються предметами розкоші.

Людина намагається задовольнити насамперед найнагальніші свої потреби: – фізіологічні, зокрема. Якщо вони задоволені, то певний час ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. В неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби.

Ринкові відносини- це зв’язки і відносини які виникають між продавцями та покупцями та їх посередниками в процесі купівлі-продажу товарів. Обєкти: товари(не тільки виготовлена продукція,.але і фактори вир-ва (земля,праця,капітал), а також послуги; гроші.

Субєкти: продавці, покупці.

Умови виникнення ринку: суспільний поділ праці; економічна відособленість вир-ків, конкуренція, достатня ємкість ринку, вільний обмін товарами та послугами, розвинена грошово-кредитна система.

Функції ринку : посередницька, інформаційна, стимулююча, ціноутворююча, регулююча, оздоровлння економіки.

 

Види ринків: за суспільним поділом праці, за організацією ринкового обміну, за видами конкуренції, за об’єктами ринкового обміну, за ступенем розвитку економічної свободи.

Билет 24 1. Термін «капітал»вживають у різних аспектах: «майно» і «володіння», «самозростаюча вартість» і «самозростаючі гроші» або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах.

Так, основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить дохід.

За К. Марксом, капітал — це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість.

Масовими і панівними економічними відносинами капітал стає за умов капіталістичного виробництва. Згідно із загальноекономічною точкою зору для даного виробництва (капіталістичної економіки) характерні такі принципові обставини:

по-перше, наявність юридичної свободи працівника, з одного боку, та відсутність у нього засобів виробництва і засобів для життя (окрім здатності до праці — робочої сили) — з іншого;

по-друге, економічне примушення людини продавати свою робочу силу (послуги праці) власникам засобів виробництва на певний час, протягом якого капіталіст організовує і контролює її використання;

по-третє, оскільки за таких умов процес праці є взаємодією факторів, які купив капіталіст, то і результат їх взаємодії — продукт виробництва (товар, послуга) — належить капіталістові. Для нього немає принципового значення, які товари (споживчі блага) виробляти, оскільки він організує їх виробництво тому, що вони є носіями вартості, і перш за все нової вартості, яка для безпосереднього процесу виробництва більша за авансову вартість на відповідну величину (приріст).

2. Міжнародний рух капіталу - однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

За джерелами походження

За цілями використання

Билет 25

1. Великий арсенал методів наукових досліджень підрозділяється на дві групи: 1) емпіричні; 2) теоретичні.

Емпіричні – полягають у зібранні фактів, врахуванні всіх змін, що відбуваються з ними, в їх групуванні, математико-статистичній обробці. Теоретичні методи є засобом проникнення в глибинну сутність досліджуваних явищ, розкриття законів їх функціонування та розвитку. В політекономії теоретичні методи полягають головним чином в абстрактних висновках, у висуненні та перевірці гіпотез, гіпотетичному моделюванні економічних процесів. Широко використвується метод абстрагування Шляхом методу абстракції формуються економічні закони та категорії. Кращим засобом перевірки висунутих гіпотез, сконструйованих моделей є експерименти, тобто відтворення відповідних процесів в лабораторних умовах. Аналіз – розложення, розчленування досліджуваного об’єкту на складові частини. Синтез – вивчення предмету в єдності та взаємодії всіх його складових частин, його системної цілісності. Індукція – конструювання узагальнених висновків, теоретичних результатів, економічних законів на основі емпіричних спостережень великої кількості досліджуваних явищ. Дедукція – протилежний рух дослідницької думки від загальних наукових висновків до окремих явищ з метою: 1)наукової оцінки; 2) поглиблення, уточнення, повишення якості спільних наукових висновків, законів.

2. Валютні обмеження являють собою систему економічних, правових та організаційних заходів, які регулюють операції з національною та іноземною валютою, золотом тощо.

Міжнародні кредити використовуються у відповідності з уніфікованими міжнародними нормами міжнародних кредитів та правилами міжнародного кредитування.

Міжнародні розрахунки передбачають наявність та регулювання міжнародної валютної ліквідності. Міжнародна валютна ліквідність – це спроможність країни або групи країн забезпечити своєчасну оплату своїх міжнародних зобов’язань.

Валютний ринок – сукупність постійних економічних організаційних відносин по операціям купівлі-продажу іноземних валют, а також платіжних документів в іноземній валюті.

Органами, що регулюють валютно-фінансові відносини є:

1) національні банки, міністерство економіки, міністерство фінансів, органи валютного контролю;

2) міжнародні валютно-фінансові організації (МВФ), регіональні валютно-фінансові організації (ЕВІ).

Ці органи розробляють режим безпечного, безкризового розвитку валютно-фінансових відносин в масштабах світового господарства.

 

Билет 26

1. Конкуренція, окрім економічного, має соціальний вимір, оскільки забезпечує творчу свободу кожного. Економічною основою конкуренції є різність між вартістю товару та витратами на його виготовлення. На ринку мають дотримуватись такі умови: має бути однорідний товар; продавець та покупець не повинні мати будь які персональні преференції; ринок повинен бути повністю прозорим. На цьому ринку досконала конкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства. Але у практиці домінує обмежена конкуренція. Інтенсивність конкуренції перебуває у зворотній залежності від числа учасників ринку: чим менше залишаєтьмя продавців, тим більший виграш у формі перерозподілу ринку збуту вони отримують внаслідок економічної загибелі своїх конкурентів. Існує нецінова конкуренція – в умовах приблизно однакових фінансово-технологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на суперника. Економічно вигіднішим є застосування нецінової конкуренції. Також можна виділити конкуренцію дрібного та середнього підприємництва з великими фірмами.

Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування та припинення діяльності підприємтсв і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

Функції конкуренції:

- регулююча;

- аллокаційна або функція розміщення (концентрування ресурсів там, де вони дають максимальну віддічу);

- інноваційна та адапційна (орієнтація на збільшення продуктивності праці);

- розподільна ( розподіл соціального продукту по критерію дефіцитності того чи іншого виробничого фактору);

- контролююча .

 

2.

Проблема перехідних періодів не є новою для економічної науки. Спочаткувона виникає у зв’язку з переходом від аграрного суспільства доіндустріального. Згодом до зазначеної проблеми звертаються іпредставники марксизму у зв’язку з переходом від капіталізму досоціалізму. Одними з перших , хто вказав на необхідність виокремленняперехідного стану суспільства, був французький економіст Сен-Сімон. Вінрозрізняв 2 типи епох – органічну (формально функціонуючу систему) ікритичну (перехідну). За сучасних умов перехідні процеси в суспільствірозглядаються у контексті трьох основних аспектів: перехідні процеси у розвинутих капіталістичних країнах; перехідні процеси у країнах, що розвиваються; перехідні процеси у постсоціалістичних країнах. У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється процесякісних змін в основах того чи іншого суспільства, спрямованих наперехід до нового соціально-економічного ладу. Таким чином, перехіднаекономіка характеризує проміжний стан суспільства, переломну епохуекономічних і соціально-політичних перетворень. Риси перехідної економіки Особливий характер неврівноваженості перехідної економіки. У перехіднійекономіці неврівноваженість має специфічний характер, оскількипереслідує іншу мету. Ця мета полягає не у поверненні економічноїсистеми до попереднього, врівноваженого стану, а навпаки, у посиленнінестійкості існуючої системи з тим, щоб вона згодом поступилась місцемновій економічній системі. Наявність у перехідній економіці особливих – перехідних економічнихФорм.Світове господарство являє собою складну систему, що характеризуєтьсявеликою кількістю складових елементів та рівнів Спеціалізація: предметна, подетальна і технологічна. Міжгалузева передбачає зосередження в країнах певних галузей привідсутності інших галузей. Внутрішньогалузева пов’язана з галузями, що засновані не стільки наприродних ресурсах, скільки на результаті наукової діяльності(притаманна розвинутим країнам). Більш тісні зв’язки між виробникамирізних країн виникають на основі подетальної спеціалізації, що являєсобою спеціалізацію заводів окремої країни на випуску комплектуючихвиробів, що не мають самостійного споживання. Билет 271. Меркантелісти (торговець,купець).Представники: Антуан де монкретьєн. Суспільне багатство- у сфері обігу-торгівліФізіократи: суспільне багатство-у сфері вир-ва. Пред-ки: Анн Робер Жак ГюргоКласична політ економія: засновник-Уіліам Петті. Багатсво-праця. Пред-ки_- адамм сміттМарксизм: пред-ки: карл маркс. Створили вчення про сусп..-економ. Формації, розкрили основи розвитку капіталізму. Вчення про двоїстий хар-р праці, теорія вартості.Маржиналізм: (австрійська школа). Пре-ки: Менгер, Візер.Використання в аналізі економічних процесів граничних величин(корисність, продуктивність)Кейнсіанство: прихильники і послідовники кейнса. Виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки.Інституціоналізм: пред-ки: Веблен, МюрдальОбєктами вивчення для них є «інститут» під яким вони розуміють державу, корпорації, профспілки.Монетаризм: засновник- Мілтон Фрідман. Прихильники- Кейган, Голдмен.Виступають проти активного втручання держави в економіку.Економічний лібералізм: пред-к: сміттНе визнають необхідності втручання держави в економіку.

2. Глобальні проблеми поділяють на три сфери дії. До першої належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи й суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, освоєння ресурсів світового океану, оволодіння космічним простором. Особливість переростання цих проблем у глобальні полягає в тому, що сьогодні споживання ресурсів, що відновлюються і що не відновлюються, досягло величезних масштабів і характеризується тенденцією до подальшого зростання.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо. На перший план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в державах, що переходять до ринкових відносин. У розв”язанні цієї проблеми зацікавлені не лише держави, які мають ракетно- ядерний потенціал, а й народи усієї планети.

Третя сфера – розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює передусім проблеми пристосування сучасної людини до умов природного й соціального середовища, що змінюються під впливом НТП, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, що є результатом взаємодії не лише природи й суспільства, а й відносин між державами.

Билет 28

1. Організація виробництва - сукупність виробничих структур суспільства, різних галузей народного господарства, а також способів, прийомів, форм їх взємодії, механізму їх виробничо-господарських зв’язків.

Товарне виробництво утворюють різні галузі промисловості, будівництва, с/г. До нього також відносяться транспорт, торгівля, комунальне господарство и побутове обслуговування.

Види вир-ва: просте і розвинене

Просте – ґрунтується на особистій праці власників засобів вир-ва.

Риси: ґрунтується на особистій праці власника, розміри підприємства незначні, як і кіл-ть товару. Має обмежений хар-р. кінцева мета-отримання доходу.

Риси розвиненого тов.. вир-ва: застосовується наймана праця, мета-одержання прибутку, значно більші розміри підприємства та обсяг товару. Товарні відносини носять загальний хар-р,оскільки товаром стає навіть робоча сила.

2. Неповна зайнятість відображає ситуацію на ринку праці, коли, кількість безробітних перевищує кількість вільних робочих місць.

За неповної зайнятості значна частина трудових ресурсів країни не знаходить застосування, безробіття стає серйозною економічною проблемою, важким тягарем лягаючи на економіку, зменшуючи реальний продукт нації, темпи його зростання, доходи і добробут громадян (2).

Щодо неповної зайнятості, то вона визначається вимушеним безробіттям, яке має такі форми:

- циклічне;плинне (поточне); приховане (аграрне);застійне (перенаселення); сезонне; технологічне;- конверсійне.

Билет 29

1. Витрати домогосподарств: Первинні (продукти харчування,товари першої необхідності(одяг, взуття) витрати на комунальні та побутові послуги); Вторинні (житло, машини, техніка, предмети розкощі тощо.

Витрати на товари довгострокового кор.-ння тобто такі, які служать більш ніж один рік: авто, ПК итд; вит-ти на товари короткострокового користування(менш ніж один рік служби); витрати на послуги(лікарня, перекарня итд); Споживання – частина доходу після оподаткування, яка витрачається. Заощадження- частина доходу, яка не споживається і не сплачується у вигляді податку.

2. Важливе місце в системі національних розрахунків займає показник ВВП, який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду, за виключенням вартості їх проміжкового споживання. Суть ВВП розкривають його загальні риси: є найбільш загальним показником кінцевого результату економічеої діяльності в цілому в національній економіці; характеризує єдність взаємопов”язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг; охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць; є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва; має кількісний, часовий вимір.

Національний дохід – знову створена в сфері матеріального виробництва вартість або відповідна їй частина сукупного суспільного або національного продукту в натуральній формі, яка отримується за вирахуванням всіх матеріальних витрат на його виробництво. Національний дохід в натурально-речовому виразі складається з засобів виробництва та предметів споживання. При цьому використовуються різні методи формування дохідної частини державного бюджету.

Билет 30

1. Політекономія - суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі їх виробничо-господарської діяльності. Економічні відносини - відносини 1) з приводу економічного поєднання робітників з засобами виробництва; 2) з приводу організації виробнмчого процесу; 3) з приводу присвоєння й використання результатів виробництва.

Претдметом політичної економії є система економічних відносин, і їх єдності і взаємодії з обмеженними продуктивними силами та політичними, ідеологічними та соціальними інститутами суспільства.

Функції політ економії – теоретична, практична, прогнозна, методологічна, ідеологічна.

2. Зайнятість — це не тільки праця. У сучасних умовах вона повинна органічно поєднуватися із задоволенням особистих потреб людини, в тому числі таких: рівень оплати праці, характер праці, умови праці, тривалість робочого дня, охорона праці, компенсація за шкідливість, інтенсивність праці тощо. Людина працює не заради праці як такої: праця повинна піднести добробут людини, її соціальний статус у суспільстві, на підприємстві, у сім’ї.

Сутність зайнятості.Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід виділяти відтворення особистого фактора — людини праці і підприємця. Людина сама є продуктивною силою. Продуктивна сила людини праці характеризується її робочою силою, тобто здатністю до праці.
У будь-якій суспільно-економічній формації робоча сила має дві характеристики:
1) кількісну (кількість носіїв здатності до праці);
2) якісну (стан фізичного розвитку і здоров’я людини, рівень освіти і кваліфікації, співвідношення цих показників для різних професійних груп населення).
До якісної характеристики робочої сили належить також:
- здатність приводити в дію засоби виробництва, виконувати норми, виробляти конкурентоспроможні матеріальні блага і послуги високої якості;
- здатність у процесі праці вдосконалювати свої професійні навики, підвищувати рівень освіти і кваліфікації;
- здатність удосконалювати знаряддя і предмети праці. Робоча сила, таким чином, є потенційним станом здатності до праці, її реалізації у самій праці

Форми зайнятості.Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою (капіталістичний і державний сектори економіки, а також (частково) на підприємствах колективного сектору); праця осіб — співвласників кооперативних, колективних та акціонерних підприємств і організацій; праця громадян, зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві; праця громадян, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю (будівельні роботи, ремонт, дрібна торгівля тощо); праця осіб, зайнятих у фермерських господарствах; зайняті підприємництвом; зайняті громадською роботою.<



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.186.43 (0.025 с.)