Визначіть форми уніфікації приватного права. Наведіть приклади міжнародно-правової уніфікації приватного права.

Результати процесу уніфікації у практиці держав можуть бути застосованими в одній (або кількох) з таких форм: Шляхом укладення міжнародного договору, в якому містяться розроблені та належним чином введені в дію уніфіковані норми, що повинні застосовуватись при встановленні, здійсненні або припиненні міжнародних зв'язків суб'єктів МПрП чи в інших відповідних випадках.

Запровадженням державами у своєму національному законодавстві типових (або примірних) законі в чи інших документів, які• розроблені на виконання міжнародних договорів спеціальними міжнародними органами або• надаються державам як рекомендації компетентними органами міжнародних організацій.

Застосуванням міжнародних звичаїв (звичаїв ділового обороту), зокрема торгових звичаїв, які в окремих сферах міжнародного спілкування, таких, як торговельне мореплавство або міжнародні розрахунки, здобули загальне визнання та широке розповсюдження.

Запровадженням рекомендованих міжнародними організаціями або національними торговими палатами, промисловими чи торгівельними асоціаціями примірних (типових, взірцевих) договорів, загальних умов, чартерів і т. ін., котрі акумулюють в собі зовнішньоторговельну практику, яка себе виправдала.

Процес уніфікації міжнародно-правових норм є досить складним, а тому він ніколи не відбувається стихійно. Головну підготовчу роботу щодо уніфікації норм МПрП нині здійснюють: Гаазька конференція з міжнародного приватного права, Міжнародний інститут з уніфікації приватного права (УНІДРУА), Комісію ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).

Під егідою цих органів було розроблено, наприклад, проекти конвенцій про уніфікований закон щодо міжнородної купівлі-продажу товарів 1964., про уніфікований закон щодо форми міжнародного заповіту, про міжнародний лізинг, про міжнародний факторинг.

Загалом уніфікація здійснюється у сферах міжнародної купівлі-продажу товарів, сімейних стосунків, спадкових відносин, міжнародного цивільного процесу.

 

Що таке застереження про публічний порядок? Хто і за яких умов його застосовує?

Визначивши норму яка повинна застосуватись для регулювання відносин з іноземним елементом, суд повинен застосувати цю норму. Проте, є випадки коли така норма не може бути застосована.

Застереження про публічний порядок полягає у тому, що норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основним правопорядком (публічним порядком) держави.

Застосування іноземного права не повинно мати місце, коли воно буде порушувати сукупність імперативних матеріальних норм відповідного правопорядку. Саме таке розуміння послужило підвалиною так званої позитивної концепції застереження про публічний порядок.

У МПрП існує й інша точка зору, що отримала назву негативної концепції ordre public. За нею неприпустимість застосування правових норм та інститутів іншої держави, що невідомі національній правовій системі, випливає із загальних принципів побудови правопорядку відповідної держави. Головним у такому разі є негативні, несприятливі властивості іноземного закону.

Загальновизнаними підставами для формулювання даного застереження у сучасному міжнародному праві є:• безпека держави;• встановлений в ній правопорядок;• життя та здоров'я громадян;• здоров'я населення та • добрі звичаї в державі.

Наслідком застосування інституту застереження про публічний порядок є анулювання дії власної колізійної норми. Переважна більшість авторів схиляються до думки, що замість цієї норми має застосовуватись lex fori.

Зу про МПрП встановлює, що Норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основним правопорядком (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України.

Відмова в застосуванні права іноземної держави не може ґрунтуватися лише на відмінності правової, політичної або економічної системи відповідної іноземної держави від правової, політичної або економічної системи України.

 

Яким чином міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах?

У міжнародному цивільному процесі специфічне положення займають міжнародні організації та їх співробітники.

Закон про МПрП визначає, що міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.

Україною надається також імунітет від юрисдикції судів України в цивільних справах міжнародним, міжурядовим організаціям, представництвам іноземних держав при цих організаціях, а також їх посадовим особам, що визначається відповідними міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Судовий імунітет (від лат. immunitas — звільнення від чогось) застосовується до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ.

Імунітет від цивільної юрисдикції судів України полягає в тому, що до іноземної держави не може бути пред'явлений позов, вона не може бути відповідачем, до неї не може бути застосоване забезпечення позову шляхом звернення стягнення на її майно, що знаходиться на території іншої держави. Отже, судовий імунітет іноземної держави означає непідсудність її суду іншої держави. Він грунтується на суверенній рівності держав, відповідно до якої рівний не має влади або юрисдикції над рівними (par in parem non habet imporium sui jurisdictionem). В теорії і практиці міжнародного цивільного процесу деяких держав застосовується правило обмеженого або функціонального імунітету, за яким останній визнається лише щодо публічних, а не приватних актів. Україна виходить з правила абсолютного імунітету, закріпленого у нормах її цивільного процесуального законодавства. Так, згідно з ч. 1 ст. 425 ЦПК пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться на території України, можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави.

 

84. Яке право за колоійним законодавством України визначає правові наслідки шлюбу у разі відсутності спільного особистого закону подружжя⁰ За якими умовами подружжя можуть обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу

Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.

Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.

Вюначіть форми уніфікації приватного права. Наведіть приклади приватноправової уніфікації.

Див пит. № 81

Види уніфікації:*універсальні, багатосторонні - (Наприклад, Варшавська конвенція про перевезення);*Регіональні, локальні – (Наприклад, Мінська конвенція про правову допомогу у цивільних, кримінальних і сімейних правовідносинах, 1993 року);*двосторонні – угоди, які укладаються між двома державами з питань урегулювання правовідносин з спірних питань. Особливості уніфікації в МПрП:*уніфіковані правові норми можуть бути створені на основі м/н договору чи м/н звичаю (INKOTERMS були створені на основі звичаю);*уніфікація — це досить високий рівень правового співробітництва між державами. Крок до єдиного права.

86. Що таке зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави⁰ Наведггь приклад

Зворотне відсилання - повторне відсилання колізійної норми права іноземної держави до правопорядку держави, колізійна норма якого відіслала до даного іноземного правопорядку.

Відсилання до права третьої держави - відсилання колізійної норми права іноземної держави, визначеної відповідно до цього Закону, до права третьої держави.

Питання прийняття чи неприйняття зворотнього відсилання (та й відсилання до закону третьої держави), а також обсягу права, до якого відсилає норма, виникла в середині XVIII ст. Європейській судовій практиці вона стала відомою, зокрема, у зв'язку винисенням французьким касаційним судом 1878 р. рішення у справі Форго, яке нині вважається класичним?.

Суть справи полягає в тому, що баварський підданий Форго, позашлюбно народжений, постійно проживав у Франції (проте під кутом зору французького закону не вважався таким, що набув доміцилію у Фрнації), після своєї смерті залишив у французьких банках грошові вклади. Заповіту складено не було. За законом на отримання спадку претендували баварські кровні родичи Форго по бічній лінії. Вони посилалися на баварське право, що допускало спадкування навіть після позашлюбних дітей. Французький прокурор наполягав на тому, що до спадкування повинен застосуватися французький закон, відповідно до якого родичі позашлюбної дитини не спадкують. Тому майно як виморочне надходить у розпорядження Французької держави. Виникло питання: який закон щодо спадкування - французький чи баварський повинен застосувати суд Франції.

За французьким колізійним правом питання про спадкування рухомого майна обговорюється за законом "доміцилію походження". Тобто спостерігається відсилання французького закону до баварського права. Останнє містило колізійне правило, за яким спадкування рухомого майна підпорядковано законові фактичного доміцилію. Отже, якщо відсилання французької колізійної норми слід розуміти як відсилання до баварського права в цілому, то необхідно керуватися і баварською колізійною нормою, яка відсилала до французького права. Французький касаційний суд прийняв зворотнє відсилання.

Під предметом регулювання в міжнародному приватному праві являються відносини цивільно-правового характеру, які виникають в міжнародному житті (або, як їх інколи називають, міжнародні цивільні відносини).