Дайже класифікацію джерел мпрп залежно від норм,які вони містять.

У юридичній науці, коли говорять про джерела права, мають на увазі форми, в яких виражена та чи інша правова норма. У галузі міжнародного приватного права дуже велике значення надається тим правовим нормам і правилам, які передбачені в різних міжнародних договорах і угодах. Основних видів джерел в міжнародне приватне право чотири: 1) міжнародні договори; 2) внутрішнє законодавство; 3) судова та арбітражна практика, 4) звичаї. Термін внутрішнє законодавство вживається у широкому розумінні, мається на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти. Для МПрП України значення мають деякі норми Конституції. Україна гарантує захист своїх громадян за кордоном. Конституції іноземних держав можуть мати інші норми для регулювання приватноправових відносин з іноземним елементом. Закони і нормативно-правові акти поділяються а:1) повністю регулюють відносини цієї галузі права або2) певна частина норм яких регулюють ці відносини.До них належать:Закон України «Про МПрП», Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, про форму зовнішньоекономічних договорів.,про правовий статус іноземців, про режим іноземного інвестування. МД - Практика регулювання правовідносин у договірній формі важлива для держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.Зазначені угоди можна класифікувати за різними критері-ями, зокрема за:? предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сі-мейні відносини, з авторського права тощо);

? видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові, змішані); · кількістю учасників (дво- та багатосторонні); Судова та арбітражна практика -- це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне значення для вирішення судами аналогічних питань у майбутньому. Судова та арбітражна практика є джерелом права у державах "сім'ї загального права". Розгорнута система судових прецедентів склалася у Великобританії. Менше застосовується це джерело права у США. Керівні судові рішення вияв-ляють чинне право, формулюють його. Переважно це рішення у справах з іноземними фірмами та іноземними особами, які стосуються питань власності, капіталу, інвестицій. У країнах, де судова та арбітражна практика є джерелом права, спостерігається тенденція до регулювання правовідносин з "іноземним елементом" через застосування саме судових прецедентів, а не законодавчими нормами. В Україні судова та арбітражна практика не визнається джерелом права, в т. ч. міжнародного приватного. Проте тлу-мачення правових норм із допомогою судової практики має місце і в зазначеній галузі права. Звичай -- це правило, яке склалося давно, систематично застосовується, хоч і не вимагає своєї фіксації у певній правовій формі. Звичаї поділяються на міжнародні й торговельні.Міжнародні звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних правил. Обумовлені суверенітетом і рівністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Тому в міжнародному приватному праві застосовується принцип: "рівний над рівним не має юрисдикції"; заборонено дискримінацію іноземних громадян тощо.Якщо міжнародний звичай не ґрунтується на засадах суверенітету й незалежності держав, але спрямований на регулювання окремих питань, наприклад, колізій між законами, то він обов'язковий для держави тільки в таких випадках: по-перше, якщо такий звичай застосовується у практиці держави; по-друге, якщо держава прямо визнала його в законі чи дипломатичному акті. Тобто, міжнародний звичай повинен бути визнаний державою у певній формі.Різновидом міжнародних звичаїв є звичаї торговельні, які широко використовуються у міжнародній торгівлі й торговельному мореплавстві. Вони є обов'язковими для застосування, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм. Якщо ж відносини між сторонами не врегульовані законодавством та умовами контракту, суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні звичаї. Зазначене закріплено, зокрема, в ч. 4 ст. 28 Закону України "Про міжнародний комер-ційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р.

 

До яких відносин застосовуються прив’язки lex locus regit actum та lex loci delicti comissi?

Колізійнийпринцип — закон місця вчинення угоди, Згідно з цим принципом, відносини сторін у питаннях форми угоди підпорядковуються праву держави її укладення.Використовуєтьсязокрема, у ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України, де вказано, що форма угоди, яка укладається за кордоном, підпорядковується законові місця її укладення. У договорах про правову допомогу також вказується таке правило(наприклад, п. 1 ст. 34 Договору з Республікою Молдова).

Проте застосування таких засобів зв'язку, як телеграф, телефон, факс не завжди сприяє встановленню місця вчинення угоди. У таких випадках в арбітражній практиці (зокрема в Україні) місцем укладення контракту визнається місцезнаходження постачальника чи підрядника. Зазначення в угоді міста, де її укладено, значно полегшує застосування цієї колізійної прив'язки.

Вважається, що цей принцип є непорушним і його обмеження відоме невеликій кількості держав.

Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti commissi) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту. За допомогою цього принципу вирішуються такі важливі питання: наявність чи відсутність шкоди, підстави відповідальності та звільнення від неї, можливість покладення відповідальності на особу, що не є заподіювачем шкоди. За нею, у разі настання відповідальності, визначають і розмір відшкодування Цей принцип передбачено здебільшого у законодавстві держав "сім'ї континентального права". Він закріплений, зокрема, у ч. 1 ст. 56Э4 Цивільного кодексу України, де вказано, що права та обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Таке саме положення містить ЗУ «Про МПрП»

Який порядок пред’явлення позову до іноземної держави за законодавством України

1. Пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. 4. У тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не

забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

 

Яким правом визначається форма і порядок укладення шлюбу в Україні між грм-м Укр. та іноземцем або особою без гром-ва? За яких умов шлюб між громадянами Укр., якщо хоча б один з них проживає за межами України, буде укладатись згідно з правом Укр. за її межами?

Право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. 1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України. 1. Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні 1. Шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без

громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні