Сучасні принципи лікування запальних захворювань геніталій

Сучасна стратегія лікування ЗЗГ повинна базуватися на сукупності наступних принципів:

1. Чітка діагностика стадій захворювання (гостра, хронічна), її вид (загострення по типу токсично-інфекційного чи захворювання по типу слідової реакції);

2. Орієнтація в оборотності змін у центри запалення й ухвалення рішення про консервативне лікування (неоперативне) при оборотності і хірургічне при необоротності структурних змін. До останнього відносяться такі процеси, як: піосальпінкс, піоварум, гідросальпінкс, при відсутності позитивної клінічної динаміки після раціональної тривалої терапії, а також присутності довго існуючої запальної пухлини придатків матки, що може виявитися доброякісною чи злоякісною пухлиною яєчника. Відсутність об'єктивної чи суб'єктивної динаміки при існуванні об'ємного утворення в малому тазі, що розцінюється як запальна пухлина, повинна бути показанням до оперативного лікування. Присутність такого утворення в жінки старше 40 років повинне бути абсолютним показанням до оперативного втручання. Продовження консервативного лікування при необоротних процесах веде до подальшого фібротизації тканин, розвитку гнійного процесу, погіршенню обмінних процесів у центрах запалення і у всьому організмі, порушенню функції печінки, посиленню ризику ускладнень при обов'язковій наступній операції.

3. Строге клінічне обґрунтування, раціональність антибактеріальної терапії. Етіологічно обґрунтованим при гострому запаленні є застосування препаратів з антибактеріальною дією. У хронічній стадії (під час ремісії і при загостренні без ознак гострого запалення) антибіотики не вживаються. Виключенням для хронічного процесу є дві клінічних ситуації, коли антибактеріальні препарати усе-таки вживаються:

а) якщо вони даної хворої не вживалися, чи якщо використовувалися нераціонально (недостатня доза, неправильний підбор антибіотика, нераціональний шлях уведення);

б) при загостренні запального процесу, що протікає по типу токсично-інфекційного запалення, якщо суб'єктивні ознаки супроводжуються об'єктивними симптомами (ексудація, болісність при дворучному дослідженні, підвищення температури тіла, збільшення ШЛЕ, кількості лейкоцитів).

4. Першочерговість усунення хронічного тазового болю, що супроводжує хронічний запальний процес. Цей біль, патогенез якого дуже складний, негативно впливає на багато сторін життєдіяльності організму, безпосередньо на центри запалення, перешкоджає дефібротизуючій дії лікарських препаратів. Ведучу роль в усуненні хронічного тазового болю грають немедикаментозні методи лікування.

5. Лікування малосимптомних форм запалення матки і придатків. Це важливо для попередження безплідності, невинесення, інших розладів специфічних функцій організму і попередження переходу місцевого процесу в полісистемне захворювання.

6. Базисна роль немедикаментозних методів у комплексному лікуванні хронічних запальних захворювань.

7. Дестабілізація патологічного гомеостазу шляхом активації хронічного процесу для підвищення клінічної ефективності лікування (бактеріальні полісахариди: продігіозан, пірогенал у з'єднанні з антибіотиками, особливо при наявності екстрагенітальних осередків запалення).

8. Необхідність оцінки вихідної гормональної функції яєчників. Цей принцип є загальним при лікуванні будь-якої патології геніталій. Статеві органи є органами-мішенями для їхньої дії. При виявленні відносної гіперестрогенемії варто відмовитися від лікувальних засобів, що підсилюють стероїдогенез (продукцію естрогенів і прогестерону). При проведенні лікування без обліку цього фактора можлива оптимізація умов для гормонозалежних захворювань – міома матки, ендометріоз, гіперпластичні процеси ендометрію, мастопатії. Відновлення функції яєчників при її зниженні, при неповноцінної лютеїнової фазі, при ановуляції, доцільно здійснювати без гормональних препаратів. Це легше вдається в жінок молодого віку, при незначній тривалості запального процесу (до 5 років), відсутності ознак чи інфантилізму вихідної ендокринної патології. При безуспішності такої спроби доцільна гормональна терапія з урахуванням форми ендокринних порушень, віку хворий, екстрагенітальної патології й інших особливостей жінки.

9. Обов'язкове об'єднання методів загального впливу на організм із метою корекції функції змінених систем з локальними лікувальними засобами на органи статевої системи.

10. Лікування всіх центрів хронічного запалення екстрагенітальної локалізації.

11. Обов'язкове дотримання етапності лікування: стаціонар (при гострому запаленні хронічного процесу курс лікування повинний бути не менше 3 тижнів) – жіноча консультація (хвора продовжує почате в стаціонарі фізіотерапевтичне лікування) – курорт (для проведення реабілітації уражених систем, через 4-6 місяців після гострої стадії захворювання).

 

ОСНОВНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ