Теорія раціональних очікувань.

____ Теорія раціональних очікувань широкої популярності набула у 70-х – 80-х рр. XX ст. Ідеї раціональних очікувань належать американському ученому Джону Муту ( нар. 1930), який у 1961 р. написав статтю „Раціональні очікування і теорія руху цін." Лідером школи раціональних очікувань став Роберт Лукас (нар. 1937). У 1972 р. він опублікував статтю „Очікування і нейтральність грошей", у якій вперше було викладено основні положення нової теорії.

___ У 1995 р. Р. Лукас став лауреатом Нобелівської премії за розробку гіпотези раціональних очікувань, яка призвела до зміни макроекономічного аналізу і поглибила розуміння економічної політики держави. Суть його гіпотези в тім, що не варто розглядати як споживачів, так і виробниківтільки в якості об'єктів макрорегулювання. «У них, - стверджує Лукас, - є свої мозки, і очікування людей настільки ж важливі для економіки, як і економічна політика уряду».

В науці використовують два підходи до оцінки

Роберт Лукас очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування».

Адаптивні очікування, зазвичай, формуються у людей за стабільної системи. Споживачі та виробники коригують свої очікування і дії, виходячи з подій минулого, помилок колишніх прогнозів. Таким чином оцінюється майбутня ситуація на ринках окремих товарів, динаміка цін, зміни кон'юнктури і т. д. Однак за умов швидкої зміни кон'юнктури, зокрема, значних змін як абсолютних, так і відносних цін, люди будуть відзначати помилковість своїх цінових очікувань і формувати свої раціональні очікування. Раціональні очікування формуються не на основі минулого досвіду, а на основі передбачення майбутнього.

Теоретики школи раціональних очікувань вважають, що фірми, наприклад, у своїх передбаченнях виходять з таких оцінок: які можливі наслідки урядових рішень; як у зв'язку з цим можуть змінитися основні показники макроекономіки (розміри і темпи росту національного продукту, зайнятість, попит, валютний курс тощо). На основі оцінок формується раціональна поведінка учасників економічної діяльності. Заздалегідь передбачені майбутні тенденції розвитку економіки фіксуються у господарських контрактах. Це істотно обмежує можливості держави, оскільки загальна реакція економічних агентів на свої очікування робить марною будь-яку стабілізаційну політику.

Тому представники теорії раціональних очікувань доводять, що проведення будь-якої форми державної економічної політики, чи то політики короткострокової стабілізації (Кейнсіанської), чи то грошової (монетаристської) – є необґрунтованим, неправильним і в цілому непотрібним.

Єдине виключення, коли теорія раціональних очікувань визнає можливі здійснення ефективної економічної політики, пов'язане з приборканням інфляції. І це не випадково, оскільки сам темп інфляції суттєво залежить від інфляційних очікувань. Оскільки раціональні інфляційні очікування залежать від здійснюваної державою бюджетної і грошової політики, то зміна цієї політики змінює й очікування. Впевненість у правильності антиінфляційної політики швидко гасить інфляцію.

За усієї логічності теорія раціональних очікувань неявно спирається на три допущення: 1)про повну інформованість осіб, котрі приймають рішення; 2)обробка і осмислення інформації не потребує витрат, ні грошей, ні часу; 3) реакція усіх учасників ринку на осмислену інформацію миттєво і одночасно.

Однак, саме ці передумови у реальній дійсності відсутні. Попит і пропозиція на ринках приводяться у відповідність із запізненням, стосовно цін та зарплати діє званий ефект храповика. Отже, гнучкість цін є проблематичною, інформація є рідким і дорогим ресурсом. Важлива інформація приховується. Окремі особи, близькі до влади, мають інформаційні переваги. Це розуміють і самі теоретики школи раціонального очікування. Так, Дж. Мут визнавав, що прогнози руху цін на фінансовому ринку будуються на моделях раціональної поведінки агентів цього ринку, зазвичай, безпідставні. Тому Р.Лукас вимушений був скоригувати тезу про не результативність державного регулювання економіки. Він допускав, що заходи, здійснювані державою, можуть вплинути на економіку, але тільки в разі їхньої раптовості, неочікуваності дляекономічних суб'єктів. Однак, такий шоковий вплив може бути ефективним впродовж дуже короткого часу, оскільки люди адаптуються до запроваджених урядом заходів, оптимізують свою поведінку.

Оцінки теорії раціональних очікувань неоднозначні. З одного боку, стверджується, що моделі прибічників даної теорії являють собою скоріше вишукані логічні конструкції ніж опис реальних ситуацій, достовірність яких має практичний ефект. З іншого боку, К. Р. Макконелл і С. Л. Брю зазначають, що нові ідеї, які спочатку здаються нереалістичними і революційними мають здатність стати з часом правдоподібними і загальноприйнятими. З впевненістю можна сказати, що теорія раціональних очікувань підвищила інтереси до проблем невизначеності, очікувань, неповноти інфляції. Формування цієї школи посилило ідейну боротьбу між кейнсіанцями і прихильниками консервативної державної політики, сприяло пошуку ефективніших методів державного регулювання економіки.

Література:

1. Автономов В.С. Человек в зеркале экономической теории. – М., 1991.

2. Агапова И.И. История экономической мысли: Курс лекций. – М., 1998.

3. Аникин А.В. Юность науки: жизнь и идеи мыслителей-экономистов до К. Маркса. – М.: Политиздат, 1985.

4. Бартенев С.А. Экономические теории и школы (история и современность): Курс лекций. – М., 1996.

5. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. – М.: Дело ЛТД, 1994.

6. Браунинг П. Современные экономические теории – буржуазные концепции: Сокр. пер. с англ. – М.: Экономика, 1987.

7. Всемирная история экономической мысли: В 6 т. – М.: Мысль, 1987-1997.

8. Жамс Э. История экономической мысли ХХ века. М., 1959.

9. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений. М.: Экономика, 1995.

10. Злупко С.М. Основи історії економічної теорії: Навч. Посіб. – Л.: ЛНУ ім. Івана Франка, 2001.

11. Історія економічної думки України: Навч. посібник. /Р.Х. Васильєва та ін. – К.: Фенікс, 1993.

12. Історія економічних учень: Підручник /Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко та ін. – К.: КНЕУ, 2001.

13. Історія економічних учень: Підручник /За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004.

14. История экономических учений (современный этап): Учебник / Под ред. А.Г. Худокормова. – М., 1998.

15. Корнійчук Л.Я. Історія економічної думки України: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2004.

16. Костюк В.Н. История экономических учений. – М.: Центр, 1997.

17. Левита Р. История экономических учений. М., 1998.

18. Лисовицкий В.Н. История экономических учений. – Харьков, 2002.

19. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. – М., Дело, 2002.

20. Маркс К. Капітал. – Т. 1-4 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори – 2-ге вид. – К.: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1963. – Т. 23-26.

21. Маршалл А. Принципы экономической науки: В 3т. – М.: Проргресс, 1985.

22. Мешко І.Н. Історія економічних учень: Основні течії західноєвропейської та американської економічної думки: Навч. посібник. – К.: Наук. думка, 1994.

23. Милль Дж.С. Основы политической экономии: В 3т.: Пер. с анг. – М.: Проргресс, 1980-1981.

24. Негиши Т. История экономической теории. М.: АО «Аспект-Пресс», 1995.

25. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения // Антология экономической классики: В 2т. – М.: МП «Эконов», 1993.

26. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. – М., 1968.

27. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов // Антология экономической классики: В 2т. – М.: МП «Эконов», 1991.

28. Сурин А.И. История экономики и экономических учений. – М., 1998.

29. Титова Н.Е. История экономических учений: Курс лекций. – М., 1997.

30. Эспинас А. История экономических учений: Пер с фр. – СПб., 1998.

31. Юхименко П.І. Історія економічних учень: Навч. посіб. – К.: Знання – Пресс, 2001.

32. Ядгаров Я.С. История экономических учений. М.: Инфра – М., 1998.