Маржинальні ідеї В.С.Джевонса, Ф.Еджуорта, Л.Вальраса

Вільям Стенлі Джевонс (1835 –1882) – англійський професор логіки, філософії та політичної економії у Манчестері і Лондоні. Його робота “Теорія політичної економії” започаткувала англійську школу маржиналізму. В.Джевонса вважають одним з основоположників теорії граничної корисності та засновником математичної школи у економічній науці. Якщо австрійці віддавали перевагу логічним міркуванням у словесній формі, то Джевонс широко використовував математичні і статистичні методи. Використовуючи диференційні обчислення у дослід-

Вільям Стенлі Джевонс женнях корисності, цінності, попиту і пропозиції, капіталу та

процента, він вважав за необхідне перетворення політичної економії у точну науку. Підкреслюючи відмінність економічної науки, що використовує чітко формалізований аналіз, він відмовляється від терміну “політекономія” і запроваджує у науковий обіг термін “economics”. Цей термін і сьогодні використовують для назви загальних економічних теорій.

Як і “австрійці”, Джевонс мету економічної науки вбачав у пошуку шляхів максимізації корисності. “Насолода і страждання суть, без сумніву, дві кінцеві основи економічного розрахунку... збільшити в максимальному ступені насолоду – така проблема політичної економії”. Він сформулював положення, ідентичне першому закону Госсена (з роботою Госсена він познайомився лише у 1878р.), і дійшов до висновку, що гранична корисність не підлягає кількісному виміру, а лише проявляється у ринкових цінах споживчих товарів, послуг і факторів виробництва.

Джевонс вважав, що “всі товари в результаті обміну розподіляються таким чином, щоб мати найбільшу вигоду”. Співвідношення між обмінюваними товарами дорівнює оберненому відношенню їхніх граничних корисностей. Він сформулював теорему, яка пізніше була названа його ім’ям: за раціонального споживання граничні корисності придбаних товарів пропорційні їхнім цінам. Праця впливає на мінові пропорції товарів опосередковано: зростання пропозиції праці збільшує кількість даного товару і тим самим зменшує його граничну корисність.

На відміну від учених австрійської школи, праці Джевонс приділяє значну увагу. Працю він розглядає під кутом зору корисності, як отримуваної людиною насолоди. Поряд з поняттям корисності учений запровадив поняття антикорисності (від’ємної корисності). На початковій стадії праця – джерело позитивних емоцій, але потім вона перетворюється в тягар, тобто стає антикорисністю. Тому процес виробництва благ буде тривати до того часу, доки його від’ємна корисність (антикорисність) буде меншою, ніж корисність продукту, створеного цією працею. Коли антикорисність праці і корисність продукту праці урівноважуються, процес виробництва припиняється.

Незважаючи на те, що В.Джевонс не створив власної економічної школи, у його працях досить чітко були сформульовані, обґрунтовані і розвинуті основи маржинальної теорії.

Проблеми виміру корисності та математичне визначення рівноваги вивчав і професор економіки Оксфордського університету Френсіс Еджуорт (1845 – 1926). З метою їхнього з’ясування учений написав роботу „Математична психіка” (1881). Він розвинув думку Джевонса про врівноваження граничної корисності продукту праці з граничним тягарем праці у стані рівноваги.

Еджуорт обґрунтував закон зростання виробництва підприємства, згідно з яким зростання обсягів виробництва вигідно продовжувати до тих пір, доки граничний виторг не вирівняється з граничними витратами:

MR = MC, де

MC – граничні витрати;

MR – граничний виторг.

Ф.Еджуорт запровадив економічну практику поняття “кривих байдужості”, які представляють комбінацію двох благ, котрі відображають однакову корисність. Ця ідея стала основою теорії порядкової (ординалістської) корисності, яка на відміну від кількісної (кардиналістської) теорії, відмовляється вимірювати корисність у будь-яких абсолютних одиницях, а оперує показниками переваги, або ранжування. Такий підхід дав можливість вивчати споживацькі запити, чому і у яких випадках віддає перевагу споживач.

Еджуорту належить і такий термін як “гранична норма заміщення (субституції) одного блага іншим (MRS). Учений доводить, що MRS одного блага іншим дорівнює відношенню граничних корисностей даних благ:

 

MRS = MUk / MUy.

Як нам уже відомо, одним із засновників маржиналізму був французький економіст, професор Лозаннського університету у Швейцарії – Леон Вальрас (1834 –1910). Він став основоположником лозаннської школи, видатним представником математичної школи. Його книгу “ Елементи чистої політичної економії” вважають біблією сучасної неокласичної теорії. Такого визнання Вальрас заслужив за те, що на відміну від моделей ринкової рівноваги Курно, Джевонса, Маршалла та інших він створив модель не часткової, а загальної економічної рівноваги.

Леон Вальрас Розпрацьовуючи свою модель, Л.Вальрас виходив з

таких положень:

- будь-яке ринкове господарство прагне до рівноваги у виді тенденції;

- існує принцип взаємозв’язку основних елементів ринкової економіки,

що забезпечує єдність системи і впливає на реалізацію прагнення до рівноваги;

- висхідним пунктом аналізу рівноваги є аналіз обміну продуктами між

виробниками та споживачами;

- обмін відбувається на основі взаємовигідності і еквівалентності.

Міркування ученого щодо встановлення загальної рівноваги у економіці можна представити за допомогою такої системи:

 

 

Фактори виробництва Фактори виробництва

 

Ринок ресурсів

доходи
Витрати

 

 

Підприємства

Домогосподарства

Споживчі

Валовий дохід витрати

Ринок товарів і послуг

Товари і послуги Товари і послуги

 

Схема 9.1.

 

 

Зазначену умову можна відобразити за допомогою формули:

пропозиція попит

Зі схеми видно, що споживачі, в якості яких в основному виступають домогосподарства, продають свої послуги і на отримані доходи купують товари різних фірм; виробники за рахунок валового доходу від продажу товарів і послуг придбають потрібні їм фактори виробництва (верстати, сировину, робочу силу, природні ресурси) і випускають товари, які потім продають тим же споживачам і іншим виробникам. Таким чином, виробництво і споживання виявляються зв’язаними за допомогою двох взаємодіючих ринків: ринку ресурсів і ринку товарів та послуг.

Загальна економічна рівновага, за Вальрасом, уможливлюється за умови, що загальна пропозиція кінцевих продуктів у грошовій формі дорівнюватиме загальному попиту на них як суми факторних доходів їхніх власників.

Основним інструментом забезпечення тотожності пропозиції і попиту в економіці є механізм цін. Саме шляхом пошуку, „намацування” виробниками і споживачами взаємосприйнятних цін досягається рівновага. Припустимо, що ціни виробниками і споживачами встановлюються вперше, попит перевищує пропозицію. В цьому випадку ціни зростають і товари пропонуються зростаючим числом продавців до тих пір, доки не встановиться рівновага попиту і пропозиції. Впродовж „нащупування” цін торгові угоди відсутні. Обмін здійснюється лише тоді, коли буде знайдена рівноважна ціна.

Рівноважна ціна встановлюється у точці рівноваги між корисністю товару і витратами на його виробництво. Ціна виступає регулятором пропорцій обміну. Вона забезпечує поєднання ступеня корисності споживчої вартості з рівнем витрат. Для покупця ціна є критерієм оцінки корисності даного товару відносно корисності інших товарів. Для продавця корисність ціни визначається співвідношенням виручки і витрат, необхідних для виробництва товару.

Вальрас вважав, що ціни на споживчі товари залежать від цін факторів (ренти, процента, заробітної плати). У свою чергу ціна факторів виробництва залежить від цін споживчих товарів (продуктів харчування, одягу, взуття тощо). Між учасниками обміну повинен дотримуватися принцип еквівалентності угод. Кількість грошей, сплачених за фактори виробництва, повинна відповідати кількості грошей, сплачених за споживчі товари. Рівновага на ринку факторів виробництва узгоджується з рівновагою на ринку споживчих товарів. На ринках встановлюється одна ціна для рівнозначних товарів. Вона відповідає витратам та їхній граничній корисності. Ця ціна вирівнює пропоновану кількість з потрібною кількістю; пропозиція узгоджується з реальним попитом, попит відповідає пропозиції.

Багато вчених вказували на те, що модель загальної економічної рівноваги Вальраса занадто ідеальна. Вчений передбачав панування вільної конкуренції, абсолютну мобільність факторів виробництва, рівність цін на однорідну продукцію. Він не враховував циклічних коливань, технічного прогресу, факторів ризику тощо. Усі ці обмеження Вальрас розумів. Він прагнув розпрацювати модель, яка б стала принциповою схемою руху економіки до загальної рівноваги. І в цьому сенсі теорія Вальраса надзвичайно високо цінується представниками неокласичної теорії.

Завершуючи вивчення даної теми зазначимо, що маржиналізм мав велике значення для подальшого розвитку економічної науки, стимулювавши інтерес до аналізу психології споживачів, запровадивши у процес дослідження побудову графіків, моделей, які відображають різні господарські ситуації, розпрацювавши та використавши при цьому ряд неповторних математичних побудов. Інструментарій маржиналізму, принцип використання граничних величин широко використовується багатьма течіями сучасної економічної науки, а найбільш повно – у неокласичній теорії.