Ринкова економіка вільної конкуренції (чистий ринок)

 

характеризується пануванням приватної власності, ринковим механізмом регулювання макроекономічної діяльності, функціонуванням великої кількості виробників і покупців товарів, особистою свободою всіх економічних суб‘єктів.

 

Механізм регулювання в цій системі здійснювався через ціни та ринок.

 

Орієнтуючись на кон'юнктуру ринку, рівень та динаміку цін, виробник самостійно вирішує проблему розподілу та використання економічних ресурсів,

 

виготовляючи економічні блага, які користуються найбільшим попитом. Чистий ринок характерний для країн періоду швидкого розвитку ринкових відносин і проіснувала приблизно до початку ХХ ст.

 

Ознаками адміністративно-командної системи є монополія державної власності, відсутність ринкових відносин і конкуренції, заборона приватного підприємництва, централізоване директивне планування виробництва і розподілу ресурсів та продуктів, зрівняльний характер оплати праці. В результаті виробництво є неефективне, а ринок дефіцитним (особливо ринок споживчих товарів). Ця система існувала у колишньому Радянському Союзі та країнах соціалістичної співдружності.

 

Змішана економіка функціонує в сучасних розвинутих країнах світу.Длянеї характерним є існування різноманітних форм власності з переважанням приватної власності, оптимальне поєднання ринкового механізму із державним регулюванням національної економіки, маркетингова система управління в межах окремих фірм, домінування недосконалої конкуренції, орієнтація на соціалізацію економічного розвитку (зростають витрати на освіту, медичне обслуговування, розвивається соціальне страхування). Змішана економіка не є однотипною у всіх країнах, існують національні моделі соціального ринкового господарства, серед яких виділяють американську, японську, шведську, німецьку.

 

У сучасних слаборозвинутих країнах існує традиційна економічна система. Ринкові відносини тут мають нерегулярний характер,оскільки домінуєнатуральне господарство, що базується на ручній праці і відсталій технології.

 

Дуже низький рівень життя, економічне становище повністю визначається

 

спадковістю і кастовістю. Виробничі відносини базуються на традиціях та звичаях, що передаються з покоління в покоління, переважають релігійні та культурні цінності.

 

Економічна система, у якій відбувається перехід від адміністративно-

 

командної до соціально орієнтованої ринкової системи називається перехідною економічною системою. Цей перехід може відбуватись еволюційним шляхом ішляхом швидких економічних змін. Політика радикальних змін, тобто політика

 

«шокової терапії» була запропонована МВФ всім пострадянським країнам, в тому числі і Україні. Ринкова трансформація України, починаючи з 1991 р., означала реформування державного сектору і становлення приватного підприємництва,

 

лібералізацію цін, відмову від директивного планування і розвиток державного регулювання, формування ринкової інфраструктури. Початковий етап переходу до ринкової економіки в Україні проходив в умовах складної економічної кризи,

 

однією із причин якої було самоусунення держави від здійснення нею регулювальних функцій.

 

Основним критерієм, який визначає тип економічної системи, є власність.

 

Ця фундаментальна категорія відображає всю сукупність суспільних відносин – економічних, соціальних, політичних, національних, морально-етичних,

 

релігійних тощо. Вона визначає правила поведінки суб‘єктів господарювання,

 

спосіб взаємодії працівника із засобами виробництва, формує стимули трудової діяльності, зумовлює спосіб розподілу економічних благ, визначає мету функціонування економічної системи і шляхи її досягнення.

 

Поняття власності знаходить свій прояв в суб‘єктах і об‘єктах. Зв‘язок між суб‘єктами і об‘єктами власності має не тільки економічний зміст. Цей зв'язок, а

 

отже, і сама власність має юридичний аспект, який реалізується через право власності. Право власності – це сукупність узаконених державою прав і норм економічних взаємовідносин фізичних та юридичних осіб, які виникають між ними з приводу привласнення і використання об‘єктів власності. Право власності ще з часів римського права визначається тріадою прав – володіння, користування,

 

розпорядження.

 

Економісти виділяють два основних типи власності – приватну і суспільну,

 

кожна з яких має свої форми. Приватна власність – це тип власності, коли право на володіння, користування та розпорядження належить окремій людині часи групі людей. Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. В сучасних умовах розвивається також змішана власність, яка поєднує різні форми власності, в тому числі і власність іноземних суб‘єктів.

 

Закон України «Про власність» (1991 р.) визначає рівноправність співіснування в українській економіці приватної, колективної та державної власності. Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав. Згідно закону суб‘єктами права державної власності є держава в особі Верховної Ради України (загальнодержавна власність) та Ради народних депутатів адміністративно-територіальних одиниць (муніципальна власність). Об‘єктами загальнодержавної власності є майно органів влади, Збройних сил, енергетична система, система транспорту, зв‘язку та інформації, що мають загальнодержавне значення, НБУ, кошти держбюджету, майно державних підприємств тощо.

 

Об‘єктами комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність місцевих рад, кошти місцевих бюджетів, об‘єкти житлово-комунального господарства,

 

освіти, культури, охорони здоров‘я, торгівлі, побутового обслуговування, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв‘язку та інформації.

 

В перехідній економіці еволюція власності здійснюється шляхом роздержавлення і приватизації. Ці процеси спрямовані на усунення монополії державної власності, скорочення державного сектора і утворення багатоукладної економіки. та влади; її метою є створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки і забезпечення рівноправності усіх форм власності.

 

Роздержавлення і приватизація відповідно до чинного законодавства може здійснюватися в різних формах. В Україні процес приватизації регулювався законами України «Про власність», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизаційні папери».