Капітал інтелектуальний: сутність, теорії, види, значущість.

 

КІ – 1. людський та штучний інтелект і продукти його роботи, що здатні створювати той чи той зиск-мат або соц.; 2. немат активи (Е. Брукінг); особливе поєднання людського та структурного К; здатність трансформувати знання і немат активи і чинники, що створюють багатство за рахунок особливого ефекту від людського К помноженого на структурний (Л. Едвінссон); 4. Знання всіх працівників компанії, що забезпечують її конкурентоспроможність; упаковані корисні знання (Т. Стюарт); 5.знання співробітників, накопичені ними в процесі розробки продуктів, організаційна структура та інтелектуальна власність (К. Тейлор) Розрізняють КІ суспільства, окремої компанії, окремого індивіда.

Структура – 1. Індивідуальна компетентність, внутрішня структура і зовнішня структура (К. Свейбі); 2. Людський К і структурний (Л. Едвінссон); 3. Людський К, організаційний і споживчий (А. Гапоненко); 4. Людський К, структурний і клієнтський (І. Родор та Ф. Лел`єрт); 5. Власне ІК – дані, інфа, знання та емоційний К – зразки, цінності, емоції (К. Томпсон). Людський, структурний (клієнтський, організаційний).

Ф-ції: регулювальна, стимулювальна, відтворювальна, накопичувальна та ін. Сприяє розвитку.

 

29. Капітал економічний: сутність, теорії, види, значущість.

 

КЕ – речові чинники вир, які приносять мат і соц. Прибуток. Це – машини, верстати, устаткування, сировина, устаткування. Складається з фіз. К, функціонального - величина власних обігових коштів підприємства, яка характеризує ту частину його власного К, що є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, котрі мають період обороту менший за один рік) (грошовий (призначений для придбання фіз К), вир або продуктивний (основний – переносять свою вартість на продукт частково, оборотний - повністю), товарний), штучно-інтелектуальний.

 

 

30. Капітал людський: сутність, теорії, види, значущість.

 

ЛК – ресурси людини у вигляді кістково-мязових та інтелектуально-знаннєвих здатностей, які вони використовують у процесі вир. Структура: фіз. (зовнішність, сприяє збільшенню дохода); фізіологічний (найголовніший); функціональний (типи: створювальний (розум); відтворювальний (досвід)); природно-інтелектуальний; соц. (довіра); символічний (диплом).

Величина ЛК оцінюється потенційним доходом, який він може приносити власнику. Інвестування- освіта.

В.Петті - багатство суспільства залежить від характер у знань людей і їх здібностей до праці. А. Сміт та У. Фішер відмічали важливість людських ресурсів у формі знань, навичок, умінь для поліпшення ек ситуації та добробуту нації в цілому. Поняття з’явилося на початку 60-х років XX.

 

31. Капітал соціальний: сутність, теорії, види, значущість.

 

СК – К, втілений у якості соц зв’язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов’язань що спонукають суб’єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. Існує лише у відносинах між людьми. Довіра - відношення до ек суб’єктів і інститутів, що виражає міру впевненості у відповідності їх поведінки уявленням про образ цієї поведінки без актуалізації основ відшкодування витрат та еквівалентності.

П. Бурдьє - ресурси, засновані на родинних відносинах і відносинах в групі членства і підкреслює значення вигоди,яка акумулюється, завдяки членству в групі, є базисом можливих солідарностей.

Коулмен СК є суспільним благом, але створюється вільним і раціональним індивідом для досягнення власних вигод. Розглядає СК як потенціал взаємної довіри і взаємодопомоги, що виникає у відносинах між людьми.

Ф. Фукуяма робить акцент на довірі- слідування членів суспільства якимось загальним фундаментальним нормам і очікування від них чесного, передбачуваного поведінки відповідно до цих норм. СК - певний потенціал суспільства або його частини, що виникає як результат наявності довіри між його членами.

 

32. Капітал: сутність, теорії, особливості класифікації. Конвертація типів і видів капіталу.

К - вартість, що самозростає, вартість що приносить додаткову вартість (К.Маркс). Чинник виробництва що за певних умов створю матеріальний або нематеріальних зиск. К: культурний (освіта, П`єр Бурдьє), ек/мат, немат (права на майно, привілеї, патенти), людський, інтелектуальний, соц.

Меркантелісти – гроші. Фізіократи – засоби с/г земля. Сміт та Рікардо - ототожнювали капітал з накопиченою працею, запасом (інструменти). Ж.Б.Сей – уречевлені мат блага, засоби вир. Маркс – заснований на монопольному привласненні неоплаченої праці нп. Маршал – сукупність речей, що формують передумови вир.

 

 

33. Капітал у системі підприємницької діяльності. Основний капітал: напрями оновлення. Фіз і морл його зношення. Амортизація.

Природно-інтел К, штучно-інтел К. К: основний (частково), оборотний. Фіз зношення – це мат зношення засобів праці за час їхнього функціонування в процесі вир або невикористання. Морал – це передчасна втрата К його вартості або зменшення її: 1 форма – зростання продуктивності праці у сфері вир засобів праці; 2 форма – з’являються нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики й експлуатаційні якості. Амортизація – перенесення вартості основних фондів, що поступово зношуються, на вартість вироблених продуктів. А: рівномірна, прискорена.

 

 

34. Конкуренції закон: сутність особливості дії. Конкуренція: сутність, види. Методи ведення конкуренції. Культура конкуренції.

ЗК – прчинно-наслідкові взаємозв’язки між ек суб’єктами у боротьбі за найвигідніші умови вир і реалізації товарів з метою одержання найбільшого прибутку. Ф-ції: ціноутворення (встановлює ціну на рівні, за якого досягається ринкова рівновага), регулювання (збалансування між вир і потребами, відправляєм капітал туди де він потрібний), стимулююча, контрольна (ціна), диференціація товаровиробників.

К - економічне суперництво між відокремленими виробниками продукту щодо задоволення інтересів пов'язаних зі створенням та реалізацією продукту. Ек основою конкуренції є різність між вартістю товару та витратами на його виготовлення.

Досконала (чиста) – тип ринкової структури, який характеризується великою кількістю дрібних конкурентів –виробників, пордавців. Недосконала (чиста М(один виробник), монополія, олігополія).

ОлігополістичнаК – тип ринкової структури, що характеризується наявністю небагатьох великих виробників-продавців. МонополістичнаК - це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на диференціації продукції. Методи: цінова, нецінова, чесна (рівні умови для К, які досягаються вирівнюванням витрат на вир між зарубіжними та внутрішніми виробниками і нейтралізацією будь-яких переваг, які може мати іноземець над внутрішнім виробником), нечесна (К між ек суб'єктами, яка використовує нецивілізовані форми боротьби за ринки збуту)

 

35. Корпорація: зміст, типи, види та особливості.

К - юр особа, утворена внаслідок об'єднання на палях засобів своїх членів і несе обмежену відповідальні за результати своєї діяльності. К: акціонерні, тов з обмеженою відповідальністю, відкриті, закриті, тов з додатковою відповідальністю, повні тов, командитні тов.

Повне товариство — об'єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними.

 

41. Підприємницька діяльність. Культура П-цтва. П-ць та його риси. Система стимулів та мотивів, що спонувають людтинку займатися п-цтвом.

 

Підприємництво - вид діяльності суб'єктів, хо характеризується таки и ознаками як самостійність креативність, інноваційність, ризиковість, відповідальність. Ціль та результат П. – створення продукту з довгим життєвим циклом. Прибуток – наслідок. Ф-ції: інновація(впровадження у вир нового), ресурсна(Ефективне використання), організаційна(поєднання ресурсів в оптимальних пропорція, контроль над їх використанням), мотиваційна. Передумови: ек, політ(створення сприятливого політ капіталу), правові, псих.

Підприємець – суб’єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні, організаторські здібності для пошуку та розвитку нових видів та методів вир, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. Риси: об’єднувати людей для досягнення спільної мети; робити точні розрахунки з приводу створення нових якостей, знати, що потрібно для поліпшення ефективності; бути наполегливим і гнучким; іти на постійний господ ризик і відповідальність. Суб’єкти: громадяни укр. Та інших держ; юр. особи.

 

 

45. Попит: сутність, чинники, графік. Закон попиту. Еластичність попиту.

П – платоспроможна потреба, тобто, потреба, яку суб’єкт спроможний оплатити. Залежить від ціни. На п. впливають: ек.чинники(ціна), психографічні ч.(належність до певної соц. групи), соц.(традиції, звичаї, субкультура), спосіб життя, тип особистості, демографічні, грошові доходи споживачів, ціни на взаємопов’язані тов., розмір ринку.

Закон П — причинно-наслідковий зв'язок між ціною та кількістю товарів,які можуть придбати покупці за даною ціною в даний момент часу.Це – обернено пропорційний зв'язок між ціною і П.

Еластичність -міра реакції однієї величини на зміну іншої.показує на скільки % змінилась одна зміна величина при зміні іншої на 1%. Чинники еласт.: ціна,дохід.

 

48. Пропозиція: сутність, чинники, графік. Закон П. Еластичність П.

 

Пропозиція — це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу. Чинники: ціна, ціна на ресурси(ргоб.сила, сировина), технологічні зміни(краща техн. дешевше вир), ціни на взаємопов’язані тов., очікування щодо цінна майбутнє, число продавців, податок і субсидії.

Закон П. - наслідковий зв'язок між ціною та кількістю товарів,які можуть вивести на ринок виробники за даною ціною в даний момент часу.

 

 

6. вартість товару

Згідно з класичною теорією найважливішими характерис­тиками товару є його споживча вартість і вартість.

Споживча вартість — це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини.

Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не просто споживчу вартість, а суспільну спожив­чу вартість, тобто є споживчою вартістю для інших.

Вартість товару — це уречевлена в товарі суспільна пра­ця виробника.Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття — мінової вартості.Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням (пропорцією), в якому товар одного роду обмінюється на товар іншого виду.

Наведена вище концепція товару і його властивостей в еко­номічній науці відома як теорія трудової вартості. Ця теорія була започаткована ще класиками політичної економії — Ад мом Смітом і Давідом Рікардо. Згодом була завершена Карлом Марксом і його прихильниками.

Вартість належить до фундаментальних, вихідних категорій економічної науки, від неї, як на генеалогічному дереві, виро­стають інші категорії, в тому числі ціна, прибуток, попит, про­позиція та інші. Вона пронизує весь комплекс економічних зв’язків, що виникають в процесі суспільного відтворення ма­теріальних і духовних благ, їх виробництва, обміну, розподілу та споживання. Охоплюючи всі клітини економіки, вартість визначає мотиви і цілі діяльності економічних суб’єктів, сприяє ефективному розподілу і використанню ресурсів і доходів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості.

Водночас вартість виконує важливу обліково-інформативну функцію. Вся статистика, комерційна і виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в економіці, подається че­рез вартісні показники у їх грошовому вираженні. Нарешті, су­часна інтернаціоналізація економічних відносин зумовлює і відповідну інтернаціоналізацію категорії вартості.

Закон вартості, його сутність та функції

Закон вартості є законом функціонування і розвитку товар­ного виробництва. Цей закон регулює зв’язки між товаровироб­никами, а також розподіляє і стимулює суспільну працю в умо­вах товарного виробництва.

Закон вартості — це закон, який передбачає, що вироб­ництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.

Закон вартості відповідає як теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності. Якщо вартість товару повинна де­термінувати два фактори — витрати праці та ступінь цінності його для споживача, то еквівалентність обміну, відповідно до закону вартості, припускає еквівалентність обох факторів. Закон вар­тості діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є ме­ханізмом дії закону вартості.

У ринковій економіці закон вартості виконує такі функ­ції

— стихійно регулює суспільне виробництво;

— стимулює розвиток продуктивних сил суспільства;

— обумовлює економічну і соціальну диференціацію товаро­виробників.

Регулювальна роль закону вартості виявляється в тому, що через механізм коливання цін навколо вартості відбувається роз­поділ робочої сили і капіталу між різними галузями виробництва, внаслідок чого стихійно досягається певна пропорційність, зба­лансованість між сферами суспільного виробництва. Відхилен­ня цін від вартості економічно сигналізує товаровиробнику про зміну кон’юнктури ринку, а відповідно орієнтує виробництво, яких товарів недостатньо, а яких — надмірно. Якщо того або іншо­го товару виробляється недостатньо, то попит на нього пере­більшує пропозицію. Ціна на такий товар зростає. Це приваблює в галузь ресурси й робочу силу з інших галузей, де прибутки нижчі, отже, виробництво цього товару зростає.Навпаки, коли виробництво товару перевищує попит на нього, то ціна, а разом з нею і прибутки, знижуються. Внаслідок цього виробничі ресурси переливаються в ті галузі, де прибутки вищі.
Таким чином, закон вартості через ринковий механізм цін забезпечує визначення кордонів, які відділяють економічно до­цільне виробництво від недоцільного, і саме тим регулює про­порції суспільного виробництва.Закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил. Кожний товаровиробник в умовах конкуренції і загрози розо­рення прагне здобути найбільший прибуток. Цього можна до­сягти, якщо індивідуальна вартість його товару буде нижчою, ніж суспільна, ринкова вартість, а це можливо за умови змен­шення індивідуальних затрат праці на виробництво товару на основі впровадження нової, продуктивнішої техніки, поліп­шення організації виробництва тощо. Але оскільки до цього постійно прагнуть усі товаровиробники, це зумовлює загаль­ний технічний прогрес, зростання продуктивних сил суспіль­ства. Таким чином, закон вартості виступає рушійною силою розвитку продуктивних сил.Закон вартості спричиняє диференціацію, розшарування товаровиробників. В умовах конкуренції відповідно до закону вартості економічні переваги стимулюють дії товаровиробників, які домоглися зниження індивідуальної вартості своїх товарів порівняно із суспільною, і навпаки, потерпають ті товаровироб­ники, у яких індивідуальна вартість товару вища за суспільну. Перші отримують додаткові прибутки, збагачуються, процвіта­ють, зміцнюють своє економічне становище, другі — не можуть покрити своїх витрат, зазнають збитків і згодом банкрутують. Таким чином, завдяки дії закону вартості суспільство звіль­няється від економічно неефективних господарств.У класичному вигляді цей закон діяв лише в умовах капіта­лістичної ринкової економіки вільної конкуренції. Однак ос­новні його риси притаманні й сучасній ринковій економіці, у якій суттєво зросла роль держави стосовно регулювання ринко­вих процесів. Саме у доповненні та взаємодії ринок і держава створюють оптимальний господарський механізм регулювання сучасної змішаної ринкової економіки.

 

26. Інтелектуально зорієнтована економіка, як результат трансформації країнової економіки

Найкращий шлях для розвитку країни сьогоні – розвиток, що базується на принципах інтелектуальності.
Так створиться майбутне суспільство – постіндустріальне, неекономічне, головним фактором такого суспільства будуть інтелект,
компетенція та майстерність людини. В такому суспільстві людина є ціллю виробництва.
Інтелектономіка – одна із складових майбутнього суспільства. Вона формуеться на отсанньму етапі
розвитку економіки, що співпадає з завершальним етапом розвитку цивілізації.Інтелектуально зорієнтована
економіка створить умови для досягення найвищих позицій на міжкраїновому рівні
Важливо зазначити, що інтелектономіка це не лише чергова форма країнової економіки.Це остання форма, що
Визначається суттєвими змінами, як і в верхніх шарах економіки, так і в самому ядрі. А знаменує перехід від
економіки (кранове виробництво)до інтелектономіки (планетарне виробництво).
Інтелектономіка базується не на фізичній праці, а на інтелектуальній. Актором діяльності є інтелектуал
(актор який поєднує в собі розум та моральність)..В інтелектуально орієнтованому суспільстві основою є кооперування
акторів, а не їх конкурування.
Так як зараз спостерігаються тенденції до суттєвих змін в суспільстві, то нам варто більше покладатися на
власний інтелект, як на здатність пробувати щось нове, а не працювати за схемою. Тому На сьогодні інтелектуали є
дуже цінними в суспільстві, адже нова форма економіки має базуватися на творчості та креативності. Так постійно
будуть створюватися нові продукти. В інтелектуально орієнтованому суспільстві основою є кооперування акторів,
а не їх конкурування

18 Економічний цикл – розвиток країнової економіки в реальності не по висхідній, а через постійні відхилення
від тренду через спади і піднесення. Тренд – це потенційнй ввп, який створюеться завдяки залученню всіх наявних
ресурсів в країні.
Тобто, розвиток економіки можна тлумачити як циклічний рух.Циклічний рух –рух від рівноваг що скалалася до
рівноваги складнішого порядку. Цикл – повернення економічної системи до одного і того самого положення.
Економічний (діловий) цикл – стан економіки країни, що повоторюється через певні проміжки часу, характеризуеться
тими самими макрорівневими коливаннями, і є не завжди передбачуваними.Також економічий цикл визначається,
як період від однієї кризи до наступної, або від одного піку до наступного.
Класичний підхід: (4 фази)
-КРИЗА (рецесія) -пожвавлення (експансія)
-деперсія (стагнація) - піднесення (зростання)
2-й підхід у великих хвилях(вікових)
-висхідна(експансія)
-низхідна(рецесія)
Види економічних циклів:
-малі(3-4 роки)(цикли Кітгена)
- середні(нормальні, промислові)(часовий період 8-12 років, нині 6-8)
-великі (часовий період:48-55 років,нині до 50)
Також є вікові цикли лідерства,(100 років, 90-94 роки)
Принцип циклічних коливань:
-технічне оновлення, що впливає на інвестиції та витрати
- політичні та випадкові події
-зміни в кредит-грош політиці
-зміна цін на нафту, газ інші види сировини
Цикли Кондратьєва (48-55років)
1-й підхід:Довгі хвилі зумовлені зовн чинниками та зв’язані з періодичнми змінами.ДЖевонс поязував довгі хвилі
з плямами на Сонці.(сонячні плями,тінь від яких падає на землю, викликають депресивний стан, який пригнічує
інвестиційну діяльність підприємця.
2-й підхід:Довгі хвилі зумовлені внут чинниками.Основні принципи довгих хвиль кондратьев виклав у роботі
«Великі цикли кон*юк тури». Припинення розвитку продукт сил – засобів праці – знарядь праці
Й.Шумпетр викалв у «Теорії еономічного розвитку «те, що головну роль у механічних довгих хвилях відіграють
хвилі технічного нововведень та відповідають змінам інноваційності відкритого підприємця.

 

 

50. Ринок робочої сили -це форма узгодження попиту на робосу силу з іі пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі держ. Політики. Ринок сили виступає посередником між роботодавцями та найманими працівниками. На ринку одержує оцінку вартість робочої сили, визначаються умови її найму, У тому числі величина заробітної плати, умови праці, можливість отримання освіти, професійного зростання, гарантії зайнятості. (нагадую, що визначати ринок робочої сили як ринок праці- НЕКОРЕКТНО, тому що праця це процес створення товарів і послуг, p.s: з семінару)

Складовими ринку робочої сили є працездатне, зайняте Ц незайняте населення - це всі ті, хто за віком і станом здоров'я здатний* працювати у різних сферах суспільного виробництва

В умовах ринкової економіки робоча сила дістає адекватну ринкову ціну, яка формується в процесі взаємодії попиту і пропозиції.
Попит на ринку роб. сили, як і на ринках інших ресурсів, є похідним від попиту на товари та послуги, що їх виробляють робітники. Крім того, попит на ринку робочої сили залежить від продуктивності праці, а також фази економічного циклу. На фазі кризи і депресії не тільки відсутній попит на додаткову робочу силу, але й має місце витіснення її із сфери виробництва. На фазі пожвавлення і піднесення попит на додаткову робочу силу зростає.
Пропозиція робочої сили - це пропонування або готовність до пропонування робочої сили будь-якою людиною працездатного віку. На пропозицію робочої сили роблять вплив такі фактори: 1) демографічна ситуація, тобто рівень народжуваності, темпи збільшення кількості працездатного населення, його статева та вікова структура; 2) ступінь економічної активності працездатного населення; 3) імміграція населення.

трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб’єктами і органа­ми, що їх представляють) за участі держави (органів законодав­чої і виконавчої влади), які пов’язані з наймом працівників, викорис­танням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спря­мовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.

Ознаки трудових відносин:

• соціальний характер трудових відносин (вони передбачають не просто працю індивідів, а організовану працю в інтересах суспільства, котра зосереджується, насамперед, на підприємствах, в установах, організаціях);
• трудові відносини вертикально структуруються відповідно до ієрархічної системи (у працівника є керівник, котрий також має керівника і т. д.);
• трудові відносини чітко регулюються нормами права, якими встановлюються права і обов’язки працівників, характер взаємовідносин суб’єктів і засоби впливу у випадках, коли норми права порушуються;
• трудові відносини є переважно регламентованими у часі (встановлюється робочий день, його початок і кінець, перерва для відпочинку і харчування, вихідні, святкові і неробочі дні тощо).

Соціа́льне партне́рство — це система взаємозв'язків між представниками найманих працівників (переважно професійними спілками) — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями — з другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, що виражається у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їхніми суб'єктами та органами має здійснюватися у формах:

· спільних консультацій;

· колективних переговорів та укладення договорів і угод;

· погодження на вищому (національному) рівні політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії та показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту національного ринку праці в умовах глобалізації економіки;

· спільного розв'язання колективних трудових суперечок (конфліктів), запобігання їм, організації примирних та арбітражних процедур;

· участі найманих працівників в управлінні виробництвом;

· участі представників сторін у роботі органів соціального партнерства;

· спільного управління представниками сторін фондами соціального страхування;

· участі найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором;

· розгляду претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і залагодження конфліктів шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій;

· обміну необхідною інформацією;

· контролю за виконанням спільних домовленостей.