Довіра як один із видів соціального капіталу

У процесі етимологічного та лінгвістичного аналізування виявляємо, що слово «довіра» складається з префіксу «до-» і кореневого слова «віра». Віру визначають по-різному: як упевненість у чомусь і/або в комусь загалом чи певній (-их) чесноті (-ах) когось; як упевненість у правильності чи розумності поведінки декого з учасників дії/діяльності; як переконання щодо когось чи чогось; як знання про дещо і/або декого, істинність якого на даний момент часу ще нічим не підтверджена і можливо ніколи не буде підтверджена тощо. Префікс «до-» надає особливого відтінку слову «віра». Словоутворювальна одиниця «до-» виокремлюється в іменниках зі значенням загального передування та/або передування в часі та спрямовування і/або відношення-стосування..

«Словник російських синонімів і схожих за смислом виразів» Н. Абрамова пропонує використовувати слова «віра», «кредит», «упевненість» як синоніми слова «довіра

Довіру досліджували такі економісти-теоретики: А.Сміт (довіра постає природний почуттям людини), А.Маршалл(головний принцип торгівлі - принцип довіри), О.Уіальямсон(довіри впливає на розв. Економ. Відносин) Довіра – поняття, яке має культурне укорінення; довіра - це один з важливих інституційних чинників удосконалення виробничих відносин.

Довіра постає ключовим елементом соціального ресурсу і так само соціального капіталу. Соціальний капітал є формою такого соціального ресурсу як відносини та зв'язки між Акторами, що виникають та розвиваються в процесі створення матеріальних та нематеріальних продуктів. Очікування, що інші Актори економічної діяльності виконуватимуть свої обов'язки добросовісно і в такий спосіб створюватимуть іншому (-им) Актору (-ам) умови для дії складають зміст узагальнюючого поняття «довіра».

 

 

Товарне вир-во

Товарне виробництво — це така форма організації суспільного господарства, за якої відокремленні виробники створюють продукти не для свого власного споживання, які придбають ці продукти через обмін на ринку. (передумови виникнення: суспільний поділ праці; економічне відокремлення виробників).Просте товарне виробництво — це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Воно було притаманне докапіталістичним суспільствам.

Розвинута форма товарного виробництва — це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії. Притаманна капіталістичному суспільству.

Можливість виникнення товарного виробництва є відокремлення товару від виробництва.Існує 2 економ.відоремлення товарного вир-ва: абсолютне(приватне підприємство) та відносна (державне підприємство).

Етапи розвитку товарного вир-ва:

1.Просте товарне вир-во

2.Капітал тов. вир-во

3.Сучасне кредитне товарне вир-во

У простому товарному виробництві немає робочої сили, як товару.

При капіт тов. виробництві високий рівень розвитку продуктивних сил, а при простому-примітивний.

Товар і його властивості. Товар —продукт, який створюється для задоволення потреб інших людей відносно потреб інших людей відносно його виробників.Згідно з класичною теорією найважливішими характеристиками товару є його споживча вартість і вартість. Споживча вартість — це здатність товару задовольняти конкретну потребу людини. Вартість товару —це витрати праці, що необхідні для створення конкретного продукту. Мінова вартість –це здатність товарів обмінюватися між собою в певній кількісній пропорції. Основою створення товару є праця.Праця має 2 хар-ки:1.якісна (конкретна праця) 2.кількісна (абстрактна праця)На основі суспільної вартості створюється обмін товарів.

Товар має свої певні властивості:

1.теорія трудової вартості

2.теорія граничної корисності

3.теорія чин. виробництва

4.теорія Маршала

Корисність у неокласиків, на відміну від споживчої вартості, поняття чисто суб'єктивне, індивідуальне для кожної конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення або приємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги.Цінність – ступінь корисності для індивідуального споживання, залежно від міри насичення. Ціна - форма грошового вираження вартості й цінності товару.Рідкісність – відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб. Більшу цінність для споживача мають рідкісніші блага.

Закон вартості - об'єктивний і найважливіший економічний закон товарного виробництва. Суть його полягає в тому, що виробництво й обмін товарів здійснюються відповідно до їхньої суспільної вартості, суспільно необхідних витрат праці на їх виготовлення. Основою виникнення закону вартості є товарне виробництво. Він діє в будь-якій економічній системі, де відбуваються товарно-грошові відносини.

Функції закону вартості: контролююча, регулююча, стимулююча.

Кредит

Кредит-система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.
Кредитом називають рух позичкового капіт.(грош.капітал,що надається його власником як позика з метою отримання доходу у формі позич. %)

Джерела кредитних ресурсів:
грошовий капітал;рух бюджетних засобів,цільових фондів та резервів;грошові доходи і заощадження приватних осіб.
Принципи функціонування кредиту:
-поверненість
-платність(позичковий процент)
-строковість
Форми кредиту:
1.комерційний кредит(надіється підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу).Інструмент комерційного кредиту є вексель,об’єкт-товарний капітал.Мета:прискорення реалізації товарів та втіленого в них прибутку.
2.банківський кредит-форма кредиту,за якою банк надає клієнтові на обмежений строк частину власного або залученого капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банк. %.
Об*єкт-грошовий капітал.Мета:отримання прибутку

Існує також споживчий кредит-надається банком приватним особам для придбання предметів особистого споживання довгострокового користування.
Іпотечний-довгострокова позика під заставу нерухомого майна.

Державний кредит-це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.
Основна класична форма кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів.
Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам.
Обсяг таких операцій значно менший, ніж за попередньої форми.
У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит).
Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів
Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.
Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулювальну і контрольну. Кредитна Система:
-Центральний Банк
-Комерційні Банки
-Спеціалізовані Банківські Установи(іпотечні,зовнішньоторгівельні,ощадні)
-Небанківські установи(страхові компанії,пенсійні фонди,інвестиційні компанії)

 

23. Знання – система символів і знаків, що розкривають смисл об’єкта пізнання;
- форма ісування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини.
- сукупність понять, теоретичних побудов і уявлень
- дані, інформація. при чому база даних – не є інформацією. база даних – це дані
інформація являє собою частину знань
знання – протилежність віри, незнання. знання не передаються генетично. знання необхідно постійно оновлювати
віра – незнання. наука і віра – несумісні.
знання поділяються на:
- на побутовому р-ні(констатація фактів)
- художні(емоційні) – на рівні шоку, потрясіння
- наукові – система знань, що розкривають закономірності і вибудувані за певною методикою)
знання:
- емпіричні(досвідні) – є необхідними і не потребують обгрунтування
- раціональні (розумні) – теоретичні. пояснюють знання, факти, процеси
На зміну індустріальній економіці приходить економіка, заснована на знаннях, або інтелектономіка, в якій знання генерують безперервний потік нововведень. таким чином вирішальну роль відіграють інтелектуальні активи, в структуру яких разом з інвестиціями, торговими марками, ліцензіями, патентами, ноу-хау та іншими входять так само інвестиції в людські ресурси і розвиток персоналу, кваліфікація менеджменту, інноваційна культура, що узагальнено можна віднести до різних форм знань. знання як основа інтелектуального капіталу підвищують конкурентоспроможність виробничих структур, компаній і ринків. в розвитку підприємства знання також відіграють важливу роль.за допомогою знань вводяться інновації в підприємство, створюються нові засоби в-ва.

 

20. Економічна культура та її значущість у розвитку виробництва.

ЕК – культура виробництва( КВ), яка характерна для аграрної та індустріальної епохи. КВ – сукупність знань, навичок, технологій, цінностей, які потрібні виробництву і працюють з певною специфікою у всій системі виробництва. К і людина стимулюють одна одну до розвитку. К – це сфера, яка сама нічого не створює, але сприяє інтелектуальному збагаченню людини. К виробництва створюється людиною і природою. Природа – це основа виробничої К, матеріал для виробничого впливу.

Типи КВ:

- За цивілізаційністю: до індустріальна, індустріальна, постіндустріальну і ноосферну;

- За типом виробництва: пре-економічна, економічна та пост економічна (інтелектогомічну);

- За адаптивністю потенціалу та сприянням поступальному розвитку: дефіцитна, достатня і надлишкова.

ЕК можна поділити на 3 рівні:

- масова ЕК: цінності, знання і навички маси споживачів і маси працівників. Ці особи приймають рішення тільки за себе та свою сім'ю.

- ЕК осіб, які приймають інвестиційні та розпорядницькі рішення в різних організаціях: ЕК менеджерів та керівників організацій. Управлінські рішення поширюються на підлеглих.

- Теоретична ЕК: К професійних економістів – викладачів і вчених. Вони узагальнюють і видають готові схеми.

ЕК стабілізує, упорядковує процес виробництва та стимулює його до розвитку. КВ має постійно розвиватися та удосконалюватися для того, щоб сприяти соціальному процвітанню людини, народу країни і людства.

 

 

42 Підприємство - організаційно-економічна ланка суспільного виробництва(п: завод, фабрика, супермаркет, університет, ферма тощо)(Кондрашова)

Головні ознаки підпр.;

Ø Рахунок у банк. Установах

Ø Товарний знак

Ø Відокремленне майно

Ø Самостійний баланс

Ø Печатка з власн. Найменуванням

Ø Іден. Код

Підприємства класифікують:

За власністю

1.приватні підпр.,

2.одноосібні(підпр, майно якого належить одному актору, котрий самостійно веде справу, одержує дохід, несе повну відповідальність),

3.партнерства(вид організації підпр,що базується на обєднанні)

4.державні(організаційно-господарська діяльність, порядок створення державою власних підприємств, планування й управління різними формами державних підприємств)

5.муніципальні,

6.командитні(підпр, що об’єднує учасників що несуть обмежену відповідальність і менеджерів, що несуть повну відповідальність)

7.корпорації(взято з лекції 27.10)

За інтернетом:

«Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами.»

Інтелектуальне підприємство

Інтелектуальне підприємство як явище описано, зокрема, Свейбі і Рислінгом в їх однойменній книзі. Вона привернула велика увага, оскільки автори висловили те, про що всі вже знали, але не могли чітко сформулювати. Наведемо деякі їхні ідеї. Характеристики інтелектуального підприємства Фірму, повністю залежну від розумових здібностей персоналу, зазвичай називають інтелектуальним підприємством. Це поняття використовується для відділення таких компаній від виробничих підприємств, які традиційно більше залежать від свого технічного обладнання, ніж від конкретних людей. Виробничі підприємства частіше створюються для зниження впливу людського фактора, після того як прийнято рішення, що вони збираються випускати. Інтелектуальна організація характеризується нестандартної продукцією. Товар (послуга) моментально розробляється, виробляється і продається. Тому їх операції сильно орієнтовані на особистість і висувають високі вимоги до творчості та соціальної прийнятності. Інтелектуальна організація також повністю залежить від споживачів, а це зобов'язує. Якщо споживачеві не подобається те, що він отримує, він може негайно піти до конкурента і отримати те, що йому потрібно. Зрозуміло, є винятки з цього правила, наприклад ревізори.

Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона пов'язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Цей показник дає загальну оцінку фінансової стабільності. У світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблено систему показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства. Ці показники поділяють на два класи.
До першого класу відносять показники зі встановленими нормативними значеннями (усі перелічені показники ліквідності та платоспроможності); до другого класу - показники, без установлених нормативних значень (показники рентабельності, ефективності управління, ділової активності).
Механізм запобігання банкрутства.

Найбільш дієвим засобом запобігання банкрутству підприємств є своєчасне виявлення ознак фінансової кризи й аналіз можливостей відновлення його платоспроможності [1, С.19]. Це дає можливість знайти шляхи оздоровлення фінансового стану за допомогою здійснення окремих заходів або проведення фінансової санації.

Механізм запобігання банкрутства суб'єктів господарювання являє собою набір таких цілеспрямованих дій, реалізація яких базується на постійному моніторингу їх фінансового стану з урахуванням зовнішнього середовища, яке змінюється, і призводить до підвищення стійкості на ринку, тим самим забезпечуючи дотримання інтересів суб'єктів господарювання, їх працівників, кредиторів, держави і суспільства.

Виділимо основні напрями дій, які сприяють підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання і запобіганню банкрутства підприємства, а саме:

1. Технологічні нововведення. Сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг).

2. Рівень ефективності використання устаткування. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передусім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання.

3. Конкурентоспроможність продукції. Якість продукції і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

4. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники.

 

54. роль людини у розбудові інтелектуально зорієнтованої економіки.
в розбудові інтелектуально зорієнтованої економіки людина займає важливу роль. для того щоб така економіка розвивалась необхідно щою людина постала не засобом в-ва, а його метою. тоді людина має дбати про саморозвиток, вдосконалення власних знань, умінь, підвищення кваліфікації. якщо людина постане метою в-ва, то вона матиме більше вільного часу для того, щоб регентувати нове, креатувати, вводити інновації, винаходити щось нове. в результаті такої діяльності, людина може вдосконалювати засоби праці(знаряддя та умови праці). інтелектуальний працівник – той працівник, який через інтелектуальні здатності, потенціал, дієві ресурси і спроможності здатний регентувати нові ідеї.

 

 

Менеджмент

1. Менеджмент - це спосіб та манера спілкування з людьми
(працівниками).

2. Менеджмент - це влада та мистецтво керівництва.

3. Менеджмент - це вміння й адміністративні навички
організовувати ефективну роботу апарату (служб працівників).

4. Менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці,
служби і підрозділи.

Нерідко менеджмент трактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями, установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

Пітер Ф.Друкер, видатний теоретик у галузі менеджменту, пропонує таке визначення: "Менеджмент - це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу".

З функціонального погляду менеджмент - це процес планування, організування, мотивування та контролювання, покликаний забезпечити формування та досягнення цілей організацій. Такий підхід є досить поширеним і детальніше ми його проаналізуємо згодом, а зараз зупинимось на особливостях взаємодії менеджерів та їх певних професійних характеристиках.

Будь-яка сучасна організація є складною соціально-технічною системою і для повноцінного функціонування потребує різноманітних фахівців, в тому числі і менеджерів. З метою забезпечення певної впорядкованості та оптимальної взаємодії між різними менеджерами в організації вдаються до поділу управлінської праці. З огляду на його спрямування виокремлюють горизонтальний (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи) види поділу.

Наслідком вертикального поділу є створення рівнів менеджменту. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902— 1979) називає три основних рівні менеджменту:

- технічний;

- управлінський;

- інституційний.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):

1. керівники низової ланки (операційні управлінці);

2. керівники середньої ланки;

3. керівники вищої ланки.

Форма піраміди (рис.2.32) демонструє взаємозалежність рівнів
менеджменту та чисельності управлінців.

-

- Рис. 2.32. Рівні менеджменту

У табл. 2.7 наведено характеристику керівників вищеназваних трьох рівнів та визначено їхні пріоритетні функції.

Таблиця 2.7 Загальна характеристика рівнів менеджменту

- Головна мета поділу праці менеджерів за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління. Цей процес забезпечує чітку ієрархію,

- спеціалізацію управлінської праці, функціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту організації. Збільшення чи зменшення кількості рівнів менеджменту може спричинити зниження ефективності управлінської діяльності в організації.

- Успішність, ефективність діяльності менеджера, незалежно від його спеціалізації чи рівня менеджменту, визначається певними критеріями, характеристиками:

- Концептуальна майстерність - здатність менеджера розуміти узагальнену перспективу організації, уявляти повну картину умов, в яких функціонує організація.

- Майстерність ухвалення рішень - вміння обирати найкращий з двох чи більше альтернативних варіантів.

- Навички аналітика — талант правильного розподілу робіт та завдань, вибору оптимальної техніки та засобів, діагностика проблем і передбачення розвитку ситуації.

- Адміністративні навички — спроможність виконувати встановлені організаційні обов'язки, ефективно діяти в рамках обмеженого бюджету, координувати діяльність підлеглих.

- Комунікаційне мистецтво - вміння логічно і доступно передавати свої ідеї та погляди іншим як усно, так і письмово. Вплив на поведінку інших за допомогою мовних засобів.

- Психологічна майстерність - здатність безконфліктно взаємодіяти з людьми, створювати сприятливий психологічний клімат у процесі діяльності колективу.

- Технічна майстерність — наявність певних специфічних знань (маркетинг, фінанси, технологія тощо) для виконання поставлених завдань.

Функції: маркетингова, планування

Рівні менеджменту	Представники рівнів менеджменту	Функції представників рівнів менеджменту
Інституційний рівень	Директор, заступники директора; президент, віце-президенти; ректор, проректори та ін.	Забезпечують інтереси і потреби власників, здійснюють стратегічне і загальне керівництво, виробляють політику організації
Управлінський рівень	Завідувач відділом, декан, начальник цеху, начальник відділу тощо	Забезпечують реалізацію політики функціонування організації, розробленої вищим керівництвом, відповідають задоведення деталізованих завдань до підрозділів та їх виконання
Технічний рівень	Майстер, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедри, старший продавець тощо	Відповідають за донесення поставлених завдань добезпосередніх виконавців та ефективність їх виконання