Альтернативні теорії вартості

Теорія факторів (витрат) виробництва визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво. Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну А. Маршал ттв+тгк

Теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво (Петті, Сміт, Рікардо; Маркс). Конкретна праця створює в товарі споживчу вартість, а абстрактна — вартість. Лише витрати живої абстрактної праці найманого працівника створюють в товарі вартість і додану вартість. Недоліки: єдине джерело вартості – праця; ототожнення споживчої вартості і корисності; створення вартості лише у сфері матеріального виробництва.

Теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача (Менгер, Вальрас, Візер, Бем-Баверк, Гессен, Парето). Відповідно до маржиналістських поглядів суб'єктивна цінність благ залежить від двох факторів: рідкісності, тобто наявного запасу та ступеня насиченості потреби в них. Людина потребує не в цілому блага, а його певної кількості.Отже, цінність блага певного виду визначається корисністю граничного (останнього) екземпляру, що задовольняє найменшу потребу суб'єкта. Цей стійкий взаємозв'язок між вказаними економічними явищами отримав у маржиналістів назву закону спадної граничної корисності.

 

Банк і банківська система

Банк – це фінансово-кредитна установа, яка здійснює фінансове посередництво, залучаючи вільні кошти і надаючи позику бажаючим суб’єктам господарювання. Форма власності - держ., приватні, акціонерні, кооперативні, муніципальні, змішані, міждержавні. За функціями — емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та ін. За обсягом операцій – спеціалізовані,універсальні. За терміном надання кредитів – банки коротко-, середньо- та довгострокового кредитування. За нац.. належністю – нац. та іноземні.

Банківська система — сукупність різних видів банків, банківських об'єднань та спеціалізованих фінансово-кредитних установ у їх взаємодії та взаємозв'язку. Основні елементи - центральний банк, комерційні банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути. Одно- і 2рівнева: 1 нац. б., 2 комер.
Центральні банки — це держ. установа, яка є головною ланкою банківської системи. здійснює керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни. Функції - випуск в обіг банкнот; зберігання офіційних золотовалютних резервів; здійснення кредитування комерційних банків, уряду; акумулювання і зберігання касових резервів інших кредитних установ; виконання для уряду розрахункових операцій; проведення єдиної грошової, кредитної політики; здійснення макроекономічного регулювання економіки та ін.
Комерційні банки — основа банківської системи, найпоширеніша акціонерна організаційна правова форма. Функції – ведення поточних рахунків; акумуляція строкових депозитів вкладників; видача грошових засобів з рахунків; перерахування з одного рахунку на інший; розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів, купівлі-продажу цінних паперів; продукування кредитних грошей.
Спеціалізовані фінансово-кредитні установи:

Інвестиційний банк – спец. банк, що здійснює інвестиційну політику шляхом купівлі акцій. Інноваційний банк – спец. банк, який здійснює інвестиційну політику, операції з кредитування венчурного капіталу, надає кредити підприємствам на оновлення основних фондів (обладнання), реалізацію науково-технічних програм. Іпотечний банк - банк, який спеціалізується на операціях з надання довгострокових кредитів під заставу нерухомості, в основному на будівництво житлових і виробничих споруд, під порівняно високі процентні ставки. Ощадні банки – банківські установи, основною функцією яких є залучення заощаджень і тимчасово вільних коштів населення. Депозитні банки – банки, які здійснюють кредитно-розрахункові та довірчі операції за рахунок залучених депозитів.