Понятття та елементи правового режиму природних ресурсів в Україні

Понятття та елементи правового режиму природних ресурсів в Україні

Природні ресурси — це сукупність об'єктів та систем живої та неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини та суспільства.

Використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" природні ресурси поділяються на ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог:

а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;

г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення;

д) збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;

е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб;

є) здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.

Поняття, ознаки та види обєктів ЕП

Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

КОНСПЕКТ

Гуманістична школа ЕП КНУ

8. Поняття та юр. ознаки лісу як обєкта ЕП

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЛК України під лісом потрібно розуміти тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії:

1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції);

2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);

3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);

4)експлуатаційні ліси.

Ліс як природний об’єкт нерозривно пов’язаний з землею, на якій він проростає. Саме тому, що такий зв’язок має не тільки біологічний, а й правовий характер. Науковець А.М. Мірошниченко вважає, що ліс не охоплюється поняттям “земля”, “земельна ділянка”, обґрунтовуючи це тим, що проголошення власника земельної ділянки “автоматично” власником цього природного ресурсу фактично є декларацією, не наповненою реальним змістом: власник земельної ділянки (за деякими незначними винятками, що підтверджують правило) не має змоги на свій розсуд володіти, користуватись та розпоряджатися лісами, розташованими в межах земельної ділянки.

має велике санітарно-гігієнічне, оздоровче, естетичне, рекреаційне значення; одного із основних елементів навколишнього природного середовища; окремої екологічною системою та природним ресурсом; джерела деревини та деяких інших видів природної сировини; природного чи насадженого людиною замкненого рослинного комплексу, в якому переважають дерев’янисті рослини і своєрідна фауна

НПС як обєкт ЕП

Вітчизняне законодавство, базуючись на нормах міжнародно- го права, захищає навколишнє природне середовище. На виконан- ня цієї функції держави спрямовані Закон України від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ «Про охорону навколишнього природного серед- овища» [5], Закон України від 24 лютого 1994 р. № 4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен- ня» [6] та інші правові акти, які є основою охорони навколишньо- го природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини як невід’ємної умови сталого економічного та соціального розвитку України.

Наша держава певною мірою здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існу- вання живої та неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого його забрудненням.

Природне середовище є сферою існування людини, не тільки її життя, а й життєдіяльності в цілому, яка передбачає здійснення ви- робничих, комунікативних, рекреаційних та інших функцій. Саме тому навколишнє природне середовище може розглядатися як об’єкт життєдіяльності, управління, контрольної діяльності держави, влас- ності, охорони в комплексному її значенні, правової охорони й пра- воохоронного впливу на рівні підзаконної діяльності

є необхідність встановлення правового режиму ви- користання навколишнього природного середовища. Він має перед- бачати правила щодо використання усіх об’єктів природи в такий спосіб, аби їм не завдавалося значної шкоди, а природні ресурси ви- користовувалися для задоволення потреб людини з мінімальними втратами для навколишнього природного середовища.

Правовий захист тварин

ст. 37 Закону "Про тваринний світ" містить перелік правових, організаційних, матеріально-технічних та інших заходів, спрямованих на відтворення, раціональне використання і збереження тваринного світу у всьому його біологічному різноманітті.

Відповідно заходи щодо його охорони можна умовно поділити на дві групи: спрямовані на охорону самих тварин та ті, які забезпечують охорону середовища їх перебування, умов відтворення та шляхів міграції тварин.

До першої групи передусім слід віднести встановлення науково обґрунтованих правил та норм охорони, використання тваринного світу, а також заборони та обмежень у користуванні деякими його об'єктами. Здійснення окремих видів використання тваринного світу і вилучення із природного середовища тварин може бути обмежено або повністю заборонено на певній території чи на певні строки.

Певні заборони та обмеження передбачені законодавством практично по кожному виду користування тваринним світом. Добування диких тварин можливе лише на підставах, умовах і в порядку, передбачених законодавством. Для забезпечення сталого існування і використання дикої фауни забороняється користування загальнонебезпечними і винищувальними засобами добування, встановлюються нормативи, ліміти, квоти вилучення тварин.

Винятковим у своїй важливості засобом охорони рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин, є їх занесення до Червоної книги України, положення про яку затверджено Законом України від 7 лютого 2002 року.

Інші заходи охорони тваринного світу спрямовані на охорону середовища перебування, умов відтворення та шляхів міграції тварин. Найбільш ефективними серед них є створення заповідників, заказників та інших територій, правовий режим яких визначає Закон України "Про природно-заповідний фонд". Тваринний світ на таких територіях може охоронятись як у комплексі з іншими природними ресурсами (наприклад, у заповідниках, національних природних парках), так і в спеціально створених з метою охорони тваринного світу об'єктах (загально-зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні заказники, зоологічні пам'ятки природи, зоологічні парки, сади тощо).

48. Еколого-правова відповідальність: проблеми теорії та практики

49. Правові питання охорони космічного простору

Космос - це простір, що лежить поза межами Землі та її атмосфери. У ньому рухаються різні космічні об'єкти - галактики, зірки, астероїди, планети, туманності та ін.

Режим космічного простору визначається міжнародними актами, серед яких Декларація правових принципів діяльності держав з дослідження та використання космічного простору від 13 грудня 1963 року; Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла від 27 січня 1967 року; Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами, від 29 березня 1972 року; Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах від 18 грудня 1979 року.

Перспективним напрямком міжнародно- пра вового забезпечення розв’язання проблеми охорони космічного простору від техногенного сміття пропонується розроблення та прийняття міжнародного багатостороннього Договору про запобігання утворенню космічного сміття і управ- ління космічним рухом

В Україні розроблений галузевий стандарт УРКТ-11.03 — «Обмеження забруднення навко- лоземного космічного простору при експлуата- ції космічної техніки». Однак чинні у межах пра- вового поля України галузеві стандарти також не мають належної правозабезпечувальної юридич- ної сили.

 

Понятття та елементи правового режиму природних ресурсів в Україні

Природні ресурси — це сукупність об'єктів та систем живої та неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини та суспільства.

Використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" природні ресурси поділяються на ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог:

а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;

г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення;

д) збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;

е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб;

є) здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.