Лекція1.1. (1 год.) Містобудування в умовах зростаючого антропогенного впливу. Характер містобудівного оточення. Антропогенний генезис міського ландшафту.

-історія урбанізації

-основні екологічні фактори та антропогенні впливи

-оптімальне співвідношення між природним довкіллям та міськими ландшафтами

Місто (лат) urbs. Урбоекологія – нова ланка в екологічній науці. Об’єктом її вивчення є міські біогеоценози, зокрема їх екотопи (ґрунти, клімати), тобто абіотичні компоненти екосистеми, та біоценози (угруповання рослин, тварин, мікроорганізмів) – біотичні компоненти, пов’язані між собою потоком речовин та енергії.

Окремо в урбоекології розглядається популяція людей, яка хоч і є явищем соціальним, з точки зору популяційної екології являє собою поліценотичну популяцію, тобто таку, що протягом свого життя переміщується з одного біогеоценозу в інший, з однієї екологічної ніші в іншу (житло, місце праці, транспорт, рекреація, транзитні переходи тощо).

Урбоекологія розглядає урбанізацію як об’єктивний історичний процес підвищення ролі міст у розвитку цивілізації, з одночасною трансформацією природного довкілля, а точніше, довкілля існування людини – творця такого феномена як місто. Тому значна увага надається дослідженням генезису міського ландшафту і його біогеоценотичного покриву.

Урбоекологія – це наука про взаємозв’язки і взаємодію в часі і просторі двох систем – міської (в складі підсистем – соціальної, технічної, енергетичної, інформаційної, керівної, адміністративної та ін.) і природної, а також про ноосферне управління урбоекосистемою.

Урбоекологія – наука, яка вивчає міські екосистеми (урбоекосистеми) та міста в цілому як угруповання, штучно створені людиною як місця її постійного проживання.

Урбоекологію як нову наукову дисципліну слід вважати відгалуженням соціальної екології. Виходячи із вчення Вернадського, ґрунтуються на п’яти основоположних принципах:

1. Функціональної єдності суспільства і навколишньої природи та постійної їх взаємодії в еволюційно-сформованій двокомпонентній глобальній соціоекоситемі. Вивчаючи різні аспекти цієї взаємодії, керуються законами екологічного, соціального й економічного розвитку її блоків.

2. Єдиного соціально-економічного і екологічного підходу до вивчення взаємодії суспільства з природним середовищем як матеріальної та духовної основи людського буття.

3. Цільової спрямованості наукової думки і технічних досягнень на оптимізацію взаємодії між природою і суспільством.

4. Реального усунення потенційних заперечень між науково-технічним прогресом і необхідністю збереження екологічної рівноваги

5. Багатоцільового використання природних екосистем і екологічного забезпечення стабільності природокористування як економічної основи для процвітання суспільства.

Суспільна і природнича наука пояснюють найскладніші стосунки, які склалися в екосистемах міста, зокрема вплив суспільної діяльності на елементи природи, окреслюють місце природних комплексів у життєдіяльності живих організмів і насамперед людини.

Для урбоекосистем характерні такі особливості:

- домінування людей за чисельністю та біомасою;

- відсутність ланцюгів живлення, які завершувались би людиною та хатніми тваринами як консументом вищого порядку;

- однобічна залежність від агроценозів, де знаходяться продуценти та з яких до урбосистем поступають продукти живлення людини та її хатніх тварин;

- штучні насадження (парки, сквери, газони тощо), які слугують основою окремих антропогенізованих екосистем зі своїми консументами (комахи, птахи та ін.) та збагачують атмосферу киснем;

- потенційна або реальна більш-менш неконтрольована наявність збудників захворювань людини, їхніх переносників, резервуарних хазяїв, синантропних та культурофільних видів та ін.;

- значні концентрації шкідливих для здоров’я людини речовин в повітрі, воді та ґрунтах;

- створення штучного мікроклімату в приміщеннях, який найбільш наближений до оптимальних для людини показників температури, вологості повітря тощо;

- штучна регуляція щільності населення, відмежування транспортних комунікацій та промислових підприємств від житлових («спальних») масивів;

- промислова утилізація побутових та промислових відходів;

- використання як джерел енергії залишків прадавніх рослин (вугілля), нафти, природного газу, а також енергії потоків води (гідроелектростанції), вітру та атомної енергетики.

З розвитком цивілізації зростає кількість енергії, необхідної для забезпечення життєвих потреб людини; так, в кам’яному віці вона складала 2-4 тис. ккал на добу, в до індустріальні часи (приблизно до середини 18-го сторіччя) – 12 тис. ккал, в індустріальну епоху – 70 тис. ккал, в сучасних розвинених (постіндустріальних) країнах – до 250 тис. ккал. (в цю цифру входять енерговитрати на побут, виробництво, культурні міроприємства та ін.).

Енергоємність основних енергоносіїв складає (ккал/кг): торф – 3591, буре вугілля – 5122, кам’яне вугілля – 7426, кокс – 6503, мазут – 10405, бензин – 10300.

Неважко підрахувати, що для життєзабезпечення сучасної людини необхідно витрачати кожну добу близько 70 кг торфу, або 50 кг бурого вугілля, або 35 кг кам’яного вугілля, або 40 кг коксу, або 25 кг мазуту чи бензину. Враховуючи, що всі ці ресурси за винятком торфу вичерпні, тобто вони в наш час не відтворюються, можна прогнозувати на найближчі десятиріччя світову енергетичну кризу. Використання відтворюваних енергоресурсів (енергія течії води, вітру, припливно-відпливна, підземних гарячих вод, вулканів, розщеплення атому, термоядерного синтезу) обмежене або великою собівартістю цих видів енергії, або небезпечністю для здоров’я людини (радіація та загроза ядерних вибухів при добуванні атомної енергії тощо).

З урахуванням того, що зараз населення Землі досягає 6,5 млрд. людей, і приблизно половина його мешкає в містах, роль урбоекології як науки дедалі більше зростатиме.