Вступ. Антропогенні проблеми .Змістовний апарат дисципліни «Урбаекологія»

Вступ. Антропогенні проблеми.Змістовний апарат дисципліни «Урбаекологія»

Тема №1.Урбоекологія,як прикладна наука, предмет і об’єкт її дослідження. Основні екологічні поняття. Основні принципи екологічного дизайну.

Лекція1.1. (1 год.) Містобудування в умовах зростаючого антропогенного впливу. Характер містобудівного оточення. Антропогенний генезис міського ландшафту.

-історія урбанізації

-основні екологічні фактори та антропогенні впливи

-оптімальне співвідношення між природним довкіллям та міськими ландшафтами

Лекція 1.2. (1год.) Енергетичні об’єкти міст. (ТЕС),(АЄС). Основні стратегії по енергозбереженню. Види забруднень навколишнього середовища.

-рівень забруднень від (ТЕС) (АЄС)

-види забруднень навколищного середовища

-енергозберегаючи архітектурно планувальні заходи

Лекція 1.3. (1 год.). Об’єкти екологічного дизайну. Конструктивно - будівельна екологія, як прикладна наука. Практично –проектне завдання (1 год.)

-дизайнерські рішення,як один з запобіжних факторів по зменшенню антропогенного навантаження на довкілля

-сучасні приклади проектування біопозитивних споруд

Тема №2 Історичний генезис та динаміка міського ландшафту (ландшафти середньовіччя, ренесансу, бароко, класицизму).

Лекція 2.1(1год.) Класифікація міських біогеоценозів. Структурні одиниці міської екосистеми.

-структурні одиниці екосистем

-історичний генезіс ландшафтів

Лекція 2.2.(1 год.) Засоби озеленення урбонізованих ландшафтів

. Влаштування озеленення на штучних поверхнях

-інженерні схеми влаштування озеленення на будівлях

-архітектурно-ландшафтне середовище міста

- варіанти планувальних схем міста з урахуванням збереження ландшафтної основи

Лекція 2.3. (1 год.) Охорона та консервація пам’яток садово- паркового мистецтва.Природоохоронні та історіко культурні ландшафти

-пам’ятки садово- паркового мистетцтва.

-історіко-культурні ландшафти в структурі міста

Тема №3.. Архітектурно- будівельна біоніка.

Лекція3.1 (1год.) Проблема екосліду.Розвиток містобудівних теорій

Лекція3.2(1год.) біотичні та абіотичні компоненти міського середовища.

Природні та будівельно-екологічні принципи планування міського середовища

Лекція 3.3. (1год.) Аркологія. Визначення належності об’єкта до біопозитивних, нейтральних чи хворих споруд. Архітектурно- планувальні заходи по поліпшенню стану міського середовища.Аналіз циклу життя споруди

-конструктивні схеми будівль на складному рельєфі

-типи підземних будівль

-влаштування напівзаглублених житлових будинків

-будівництво на шельфах

-вибір екологічно обгрунтованих матеріалів

Лекція3.4.(1 год) Енергозберегаючи будівельні матеріали

-чинники,що впливають на вибір екологічного матеріалу

-види оздоблювальних матеріалів

-соняшні батареї,схеми активних та пасивних систем соняшного обігрву

-еко реконструкція промислових споруд

Завдання для самостійної роботи:

1. Написати реферат на запропоновані теми.

2. Накреслити схеми озеленення влаштованого на штучних поверхнях.

3. Розробити проект біопозитивного житлового будинку.

1. Кучерявий В.П. Урбоекологія. – Львів: Світ, 1999. – 346 с.

2. Стольберг Ф.В. Экология города. – Киев: Либра, 2000. – 464 с.

3. Клауснитцер Б. Экология городской фауны. – М.: Мир, 1990. – 246 с.

 

 

Тема №1.Урбоекологія,як прикладна наука, предмет і об’єкт її дослідження. Основні екологічні поняття. Основні принципи екологічного дизайну.

E) Вплив світового господарства, розвиток міжнародної торгівлі

На місто накладаються різнорідні фактори – абіотичні (рельєф, клімат, водний режим), біотичні (рослинний покрив, фауна, мікроорганізми), техногенні (забудова, інфраструктура, транспортна мережа і т. п.), соціальні (суспільна організація, спосіб життя, традиції тощо).

Урбанізація як об’єктивний процес має свої позитивні риси, проте поряд з багатьма соціально-економічними проблемами вона створила комплекс екологічних, які загрожують у деяких випадках здоров’ю та існуванню міського населення. Ці проблеми можна згрупувати за елементами природного середовища: чисте повітря – забруднене повітря, чиста вода – забруднена вода, акустичний оптимум – шуми, сприятливий клімат – кліматичний дискомфорт, озеленені території – не озеленена забудова, доглянутий ландшафт – зруйнований ландшафт. Якщо на карту міста нанесені позитивні характеристики, тобто екологічні оптимуми, ми маємо справу із здоровим оточуючим середовищем, якщо навпаки – місту загрожує екологічна криза. Ці проблеми вирішують як на місцях, крім того, вони включені у програму ООН “Людина і природа”.

У всьому світі ведеться пошук шляхів оптимізації оточуючого середовища. Старі і нові міста мають бути зручними для праці і відпочинку громадян. Тому сьогодні надзвичайно гостро поставлене завдання оптимізації оточуючого природного середовища міста. Його вирішення вимагає принципово нових екологічних підходів.

Соціальний аспект перетворення села у місто полягає головним чином у формуванні соціального ядра і початку соціального розподілу праці. Щодо тенденцій зміни природи, то у містах виявляється тенденція до зміни, знищення або заміни звичайних умов місцевості штучними.

Виділяють три основних типи історичних міст:

Перша стадія урбанізації. Місто практично не відрізняється від села, яке теж було відгороджене від полів земляним валом або частоколом, мало постійну забудову, загальні місця поховання і звалищ. У селі були ритуальні будівлі.

Раннє село і місто використовувало в основному органічні джерела енергії – рослинної, тваринної, місцеві джерела води. Землю обробляли тривалий час, в якості добрив використовували людські і тваринні екскременти. Концентрація неорганічних відходів низька, відсутнє забруднення повітря. Розмір міста і кількість його населення на першій стадії урбанізації залежали від площі і продуктивності сільськогосподарських земель.

2.Друга стадія урбанізації пов’язана з подальшим економічним розвитком, який характеризується інтенсивним використанням сільських природних і трудових ресурсів. Переробка сільськогосподарської сировини, а також гірничі розробки і виплавка металів вимагали залучення такої кількості населення, яку б могла прогодувати земля, що належала місту. Розвиток економічних зв’язків між містами зумовив будівництво доріг, розвиток морського і річкового транспорту. Відрізняється стадія лише деякою перевагою міста над с/г оточенням.3/Третя стадія урбанізації збіглася з періодами технічної і науково-технічної революції, відрізняється стійкою перевагою урбанізованого середовища над природними ландшафтами і трансформацією невеликих урбанізованих територій у великі. Природне середовище міста якісно змінюється, зумовлюючи негативні екологічні і соціальні наслідки. На території міста утворюються значні площі штучної підстилаючої поверхні, змінюється ґрунтовий покрив. Нові джерела енергії, промислове виробництво, зокрема сталеварне, коксове, хімічне, автомобільний транспорт викидають у повітря і воду відходи, які не можуть перербити природні саморегулюючі екосистеми. Установлено, що урбанізовані території можуть розглядатися, як еколого-містобудівні системи, що формуються в процесах саморегуляції, а їх поведінка визначається принципом внутрішньої динамічної рівноваги. Головною умовою та критерієм сталого розвитку ЕМС стає досягнення мети – стану екологічної рівноваги та головного обмеження розвитку системи – параметрів демографічної ємності. Головною ознакою такого розвитку є коливання чисельності населення у припустимому діапазоні сталості на рівні цієї ємності. З'ясовано, що відносно цього діапазону, який відповідає параметрам урівноваженого розвитку системи, визначаються умови сталого розвитку та характеристики якості середовища: сприятливі, – коли параметри рівноваги ще не досягнуті; екологічно оптимальні – у випадку, коли ці параметри досягнуті; несприятливі, – коли вони порушені. На цих засадах сформульовано принципи еколого-містобудівної оцінки умов та напрямків сталого розвитку, а саме критеріальності, відносності та доповнюваності характеристик; розроблено відповідну оціночну модель. Визначено, що на етапах розвитку еколого-містобудівної системи характеристики якості середовища циклічно змінюються, що зумовлює періоди привабливості – непривабливості урбанізованих територій для населення й виявляється у чергуванні процесів концентрації – деконцентрації функцій їх розвитку. 3. В основі розвитку урбанізованої території лежить динаміка еколого-містобудівної системи, рушійною силою якої є механізм саморегуляції чисельності та щільності населення. Дія механізму виявляється в умовах наявності резерву демографічної ємності регіону у стимулюванні зростання міст та чисельності населення; в умовах її дефіциту – у перенаселеності території, що призводить до деградації середовища та депопуляції. Це виявляється збільшенням та зміною просторової форми зони депопуляції України, що визначає необхідність розширення територіальних меж регіону, в границях якого можливо забезпечити умови сталого розвитку.

4. На підставі містобудівної інтерпретації концепцій екологічної ніші та регіональної стабільності отримано нову методику визначення демографічної ємності у показниках щільності та просторового обмеження інтенсивного освоєння території. Методика має високу збіжність отриманих результатів із обрахунками І.К.Бистрякова та ряд переваг: доступність даних і нескладність розрахунків; можливість виходу на містобудівні пропозиції, щодо регулювання параметрів регіонального планування. Виявлено, що в стані рівноваги взаємодія між функціональними компонентами ЕМС описується симетричними співвідношеннями (чисельність дорівнює ємності), між територіальними – пропорцією 1:3 між інтенсивно освоєною (міста, рілля) та рештою території. Ця пропорція визначає межу екологічно безпечного „стиснення” середовища, що не викликає зворотного „стиску” населення. Згладженою формою такого стиску є урбанізація, жорсткою – депопуляція. У цьому сенсі урбанізація може визначатися як згладжена форма прояву дії механізму екосистемної саморегуляції, а містобудівна діяльність, – як конструктивна екологія простору існування населення.

5. Визначено систему показників і доповнюючих умов сталого розвитку; викладено еколого-містобудівні принципи та встановлено параметри екологічної рівноваги; сформовано балансово-нормативну модель сталого розвитку, що визначила систему екологічних нормативів регіонального планування. З'ясовано, що в Україні загалом додержуються функціональні умови рівноваги, а територіальні умови порушено. Це визначає необхідність коригування концепції перспективного розселення. У якості теоретичної основи коригування запропоновано концепцію врівноважуючої урбанізації на основі методу екологічного балансу.

6. Метод екологічного балансу, як сукупність правил і норм обґрунтування параметрів та напрямків регіонального розвитку, відрізняється від комплексної оцінки території тим, що базується на містобудівній інтерпретації принципу екологічної рівноваги, критерії та еколого-містобудівних нормативах сталого розвитку. Метод дозволяє визначити сучасний етап розвитку регіону, якісний стан його середовища, параметри та напрямки сталого розвитку, відповідну стратегію та задачі системного реформування. Визначено новий тип об'єкту регіонального планування – міжрегіональні зони, у межах яких можливе забезпечення умов екологічної рівноваги та сталий розвиток. На основі концепції врівноважуючої урбанізації, яка є альтернативою директивному плануванню та управлінню містобудівним розвитком територій, запропоновано модель модернізації опорного каркасу розселення країни, що передбачає зсув сучасних осей переважного містобудівного розвитку із зон з підвищеною щільністю населення та вичерпанням ємності середовища на території депресивних у наш час регіонів – потенціальних полюсів демографічного зростання, які мають її певний запас.

Біотехноло́гія (Βιοτεχνολογία, від грец. bios — життя, techne — мистецтво, майстерність і logos — слово, навчання) — використання живих організмів і біологічних процесів у виробництві. Біотехнологія — міждисциплінарна галузь, що виникла на стику біологічних, хімічних і технічних наук. З розвитком біотехнології пов'язують вирішення глобальних проблем людства — ліквідацію недостачі продовольства, енергії, мінеральних ре Ландша́фтна еколо́гія — розділ екології та географії, який вивчає просторову різноманітність і елементи ландшафту (наприклад поля, живоплоти, групи дерев, річки або міста) і те, як їх розташування впливає на розподіл і потік енергії та індивідуумів в навколишньому середовищі (який, у свою чергу, може безпосередньо вплинути на розподіл елементів). Ландшафтна екологія зазвичай має справу з прикладними і цілісними проблемами. Термін ландшафтна екологія був запропонований Карлом Троллом, німецьким географом в 1939. Він розробляв цю термінологію і безліч ранніх понять ландшафтної екології як частину його ранній роботі, що вивчає взаємодії між навколишнім середовищем і рослинністю.

Центральна теорія ландшафтної екології походить від «Теорії острівної біогеографії» Макартура і Вілсона. Ця робота розглядала сукупність флори і фауни на островах як результат колонізації від континентальної опори і стохастичного вимирання. Поняття острівної біогеографії були узагальнені від фізичних островів до абстрактних ділянок природного місця існування моделі мета популяції Льовіна. Це узагальнення прискорило розвиток ландшафтної екології, забезпечивши збереження біорізноманітності — нового інструменту оцінки впливу фрагментації природного місця існування на життєдіяльність популяцій. Недавнє зростання ландшафтної екології пов'язане з розвитком технології географічних інформаційних систем (ГІС) і наявності широкомасштабних даних про природне середовище (наприклад. супутникові фотографії або фотографії з повітря).

Ландшафтна екологія — розділ екології, присвячений причинам і наслідкам просторової різнорідності (Форман 1995). Різнорідність — критерій того, як частини ландшафту відрізняються один від одного. Ландшафтна екологія стежить, як просторова структура впливає на достаток організмів ландшафтного рівня, а також за поведінкою і функціонування ландшафту в цілому. Це включає вивчення зразка, або внутрішнього порядку ландшафту, в процесі, або безперервній дії функціонування організмів (Тернер 1989). Ландшафтна екологія також включає геоморфологію, як додаток до моделі і архітектури ландшафтів (Еллабі 1998).

Геоморфологія — вивчає те, як геологічні утворення впливають на структуру ландшафту.

сурсів, поліпшення стану охорони здоров'я і якості навколишнього середовища.

екологічні принципи планування міського середовища

Інтенсивний розвиток промисловості у другій половині ХХ ст. зумовив ріст великих і крупних міст, створення міських агломерацій. Ці процеси спричинили не лише забруднення повітряного і водного басейнів, грунтового покриву, а й збіднення рослинного і тваринного світу урбоекосистеми, зменшення площі природно-просторових ресурсів, що зумовило погіршення стану міського середовища, і, як наслідок, підвищення рівня захворюваності та смертності населення у зв’язку із серцево-судинними, нервовими хворобами, хворобами органів дихання і онкозахворюваннями тощо.

Дослідження стану міського середовища, яке безпосередньо оточує людину і включає в себе не лише зовнішню сферу - природне середовище, але й матеріальну структуру міста та характеризується багатогранністю антропогенних факторів, які виникли внаслідок господарської діяльності людини, є актуальною проблемою сьогодення, яка має теоретичне та народногосподарське значення. Адже на сучасному етапі розвитку в великих містах України, з кількістю жителів від 100 до 500 тис. чол., проживає близько третини міського населення країни. Враховуючи сказане, особливої уваги заслуговують такі питання, як:

- аналіз стану природної і техногенної підсистем урбоекосистеми;

- удосконалення методики оцінки екологічного стану її території з використанням методів математичної статистики;

- створення еколого-географічної моделі, яка б відображала цілісність досліджуваної системи і її територіальний поділ за умовами навколишнього середовища, сприятливого для життя людини;

- розробка заходів поліпшення екологічного стану, насамперед, шляхом оптимізації природної підсистеми.

Місто повинне функціонувати в оточенні території, яка характеризується еко-логічною рівновагою, що забезпечує стійкий і гармонічний розвиток. Відтворення ос-новних компонентів природного середовища, збереження різноманіття геосистем мо-же бути досягнуте при гармонічному включенні міста в регіональну природно-еко-логічну систему, з урахуванням її природних і соціально-економічних особливостей. У свою чергу, оточення міста створює «середовищний фон», що визначає більшою мірою масштаби та специфіку його розвитку. На формування концепції даного до-слідження мали вплив досягнення таких представників сучасної філософської науки як М. Вебер, А. Тойнбі; теорія економічного росту Р. Солоу. Важливу роль відіграли фундаментальні положення теорії планетарного розвитку, розроблені В.Вернадским і розвинені в працях його сучасних послідовників (Н. Моїсеєв, членів римського клубу (Б. Гаврилишина, П. Мерлен, Дж. Форрестер).

Всі роботи й наукові дослідження в даному напрямку умовно можна розділити на три групи, які формують загальнонаукову методологію й сучасні концепції страте-гічного планування; дослідження, які розкривають теоретико-методологічні підходи просторової організації містобудівних систем, роботи; які стосуються регіональної проблематики екологічної реабілітації міського середовища,

Лекція 3.3. (1год.) Аркологія. Визначення належності об’єкта до біопозитивних, нейтральних чи хворих споруд.. Аркологія, архітектурна концепція, розроблена П. Солера, представляє синтез архітектури та екології. П. Солер запропонував вирішувати урбаністичні проблеми 20 ст. будівництвом вертикальних мегаструктура, здатних вміщати до трьох мільйонів жителів

Аркологія (слово-гібрид з двох слів: архітектура і екологія) - архітектурна концепція, що враховує екологічні фактори при проектуванні середовищ існування людини. Основні принципи аркологіі розвинені італо-американським архітектором Паоло Солер. У більш вузькому сенсі під аркологіей розуміють ідею про те, що шляхом спорудження великих, самодостатніх, добре спланованих, багаторівневих конструкцій, званих гіперструктурамі і вміщають в собі населення цілого міста, можна зменшити негативний вплив поселень на навколишнє середовище. У ще більш вузькому сенсі під аркологіей розуміється сама гіперструктура.
Розвиток ідеї аркологіі
Згідно авторові ідеї, в процесі урбанізації міські поселення спочатку займають невиправдано велику територію, завдаючи тим самим шкоду навколишньому середовищу, а потім вільне місце витрачається нераціонально в процесі ущільнення населення. Незважаючи на те, що центральним елементом ідеї є зменшення займаної площі шляхом переносу поселення в тривимірну гіперструктуру, Солера не обмежується лише екологічними міркуваннями і розвиває ідею і в соціальному напрямку, припускаючи, що заново відбудовується гіперструктури сприятимуть кращому плануванню, максимальної самодостатності і найбільшого використання громадського транспорту, що в сумі дозволить підвищити щільність населення, уникаючи при цьому класичних проблем великих міст. Ідеї Солер викладені в його книзі Аркологія: Град за образом і подобою людського (Arcology: The City in the Image of Man).
Необхідно відзначити, що Солера не є оригінальним автором ідеї. Перша згадка аркологіі датується 1899-им роком і належить до науково-фантастичного роману Коли Сплячий прокинеться, написаному Гербертом Уеллсом.
Спроби реалізації
На даний момент єдиною практичною реалізацією аркологіі є проект Arcosanti - спроектований самим Солер експериментальне місто в штаті Арізона, США, зведений з 1970-ого року в основному силами студентів-добровольців. Незважаючи на проектну місткість від 3000 до 5000 чоловік, населення міста на даний момент коливається між 70 і 120 душами, в залежності від кількості працюючих добровольців. На практиці проект служить освітнім і туристичним цілям (в середньому близько 50000 туристів в рік).
Існує маса реалізованих проектів, які можна класифікувати як протоаркологіі - тобто структури, що включають в себе елементи аркологіі на зародковому рівні. Типово це великі житлові комплекси з вбудованими в них пунктами обслуговування населення. В якості прикладів можна навести найбільший у світі житловий кооператив Co-op City в районі Бронкс міста Нью-Йорк, США, система критих надземних тротуарів +15 в місті Калгарі, Канада, а також різні полярні станції, вимушені підтримувати автономність протягом тривалих проміжків часу.
Ще більша кількість проектів (напр. токійський X-Seed 4000) так і залишається на папері. Аркологіі також є популярним об'єктом у науково-фантастичній літературі, кінематографі і комп'ютерних іграх.

 

ТЕМА № 3. ПРОГРАМА СТАЛОГО РОЗВИТКУ МІСТА

З розробкою та прийняттям таких програм пов'язані надії на досягнення тривалого стійкого розвитку міст. Абсолютно необхідною для планованого сталого розвитку є програма сталого розвитку міста, - як правило, комплексний план, не обмежує в часі. Її відмінність від будь-яких відомих програм в тому, що вона побудована на центральній ідеї забезпечення стійкості, якій підпорядковані всі інші питання. Це дозволяє бачити в комплексі проблему забезпечення сталого розвитку та своєчасно обмежувати розвиток окремих міських галузей, що може вести до нестійкості.

Рекомендований склад програми сталого розвитку:
-Декларація про необхідність сталого розвитку міста;
-Поради керівництву і жителям міста про політику, спосіб життя і діях, що забезпечують стійкий розвиток;
-15-25 Розділів програми, розділених по конкретних напрямках життя і діяльності людини в місті;
-Короткий опис індикаторів, що показують досягнення сталого розвитку міста;
-Підтвердження прийняття програми всіма органами влади та схвалення її жителями.
а. ДЕКЛАРАЦІЯ про необхідність сталого розвитку міста (області)
Звичайні програми для міст розглядають соціальні, економічні, виробничі, енергетичні, сільськогосподарські, податкові, транспортні та інші проблеми окремо і у відриві від екологічних факторів. У той же час у світовій практиці в наші дні одержала широкий розвиток розробка стратегій та програм сталого розвитку, схвалена ООН і рекомендована конференцією ООН "Ріо-92" для урядів і народів усіх країн. У Російській Федерації в 1995 р. також схвалено концепцію переходу України до сталого розвитку. Стратегії та програми сталого розвитку - найбільш досконалі програми, в яких вперше об'єднана в єдине ціле вся політика в соціальній, економічній, екологічній та інших сферах на всіх рівнях.
Ряд великих міст і регіонів світу вже включилися у виконання Програм сталого розвитку, представили свої "Плани сталого розвитку", в яких вирішуються практично всі без винятку проблеми - від підтримки екологічно обгрунтованого співвідношення між освоєними і природними територіями (у тому числі збереження навіть на території міст ділянок "дикої природи") і до створення системи скорочення та утилізації всіх відходів. Це - програми дій, вони спрямовані на вирішення актуальних сьогодні і перспективних проблем. Але головне - вони дозволяють бачити проблему забезпечення сталого розвитку в комплексі, у всіх видах людської діяльності і для всіх компонентів що забруднюються ландшафтів (місце проживання, промисловість, транспорт, відходи, вода, повітря, та ін.) Програми включають заходи у галузі екологічної освіти та виховання.

Конференція ООН "Ріо-92" настійно рекомендувала урядам всіх країн світу розробити стратегії сталого розвитку, що мають на меті соціально спрямований економічний розвиток разом з охороною ресурсної бази та навколишнього середовища на благо нинішнього і майбутніх поколінь. Уряди повинні сприяти розробці законодавства з питань сталого розвитку, заснованого на розумних економічних, соціальних і природоохоронних принципах. У регіоні з погіршення навколишнім середовищем неможливі здорове суспільство та економіка. Для підтримки стійкого розвитку міст у Європі створено «Рух європейських стійких міст».
Сталий розвиток - комплексне поняття, яке включає забезпечення потреб людей, що живуть, не позбавляючи майбутні покоління можливості задоволення своїх потреб, погодження способу життя з екологічними можливостями регіону, певні обмеження в експлуатації природних ресурсів, пов'язані зі здатністю біосфери справлятися з наслідками людської діяльності, узгодження зростання чисельності населення з продуктивною потенціалом екосистеми.
Враховуючи сказане, життєво необхідне складання і виконання довгострокової «Програми сталого розвитку міста», з підвищення якості життя в місті (області) і відновлення природи.

б. «ПОРЯДОК ДЕННИЙ XXI СТОЛІТТЯ» - основа Програми сталого розвитку.
Концепція програми сталого розвитку міста базується на "Порядку денному-XXI», одному з найбільш важливих документів, прийнятих на глобальному екологічному нараді Ріо-92, і є головним планом дій для сталого розвитку світу в XXI столітті, в якому враховані пропозиції 179 національних урядів. «Порядок денний-XXI» називає головні напрямки дій на XXI століття:
-Мінімізація споживання ресурсів;
-Мінімізація виробництва відходів;
-Рециклінг і повторне використання відходів;
-Виключення або мінімізація забруднень;
-Виключення колишніх забруднень і раніше нанесеної шкоди;
-Попередження нанесення шкоди природі;
-Управління енергією, зниження споживання енергії і потреб;
-Заохочення не забруднюючої транспорту і зниження потреб у транспорті;
-Підтримка лісів, нових лісопосадок і біологічного різноманіття;
-Викорінення дискримінації та бідності;
-Забезпечення постачання товарами та продуктами;
забезпечення основних прав людини;

-Забезпечення рівних можливостей в отриманні базової освіти для всіх;

-Моніторинг стану природи для включення впливів на природу в оцінку політики і проектів.

Декларація "Порядку денного-21" містить наступні основні положення:

люди мають право на здорове і плідне життя в гармонії з природою;

сьогоднішній розвиток не повинно здійснюватися на шкоду інтересам майбутнього розвитку і навколишнього середовища на благо нинішніх і майбутніх поколінь;

держави мають суверенне право розробляти свої ресурси без шкоди природі всередині держав і за межами їх межами;

держави співпрацюють з метою збереження, захисту та відновлення цілісності екосистеми Землі, діляться знаннями та технологіями для досягнення сталого розвитку;

для сталого розвитку захист природи повинна бути невід'ємною частиною процесу розвитку;

держави повинні вжити заходів для охорони природи, розробити міжнародне законодавство щодо компенсації за шкоду природі, ліквідувати не відповідають інтересам сталого розвитку моделі виробництва та споживання, заохочувати відповідну демографічну політику;

той, хто забруднює природу, повинен нести фінансову відповідальність за це забруднення;
світ, сталий розвиток і охорона природи нероздільні.

в. ЗМІСТ МАЙБУТНЬОЇ ПРОГРАМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Першочергове завдання - прийняття «Концепції переходу до сталого розвитку міста».

1. ПОРАДИ КЕРІВНИЦТВУ МІСТА (ОБЛАСТІ)

1.1. Для міста застосовна тільки та стратегія його сталого розвитку, яка дозволяє зберігати природу, відновлювати порушену середовище і використовувати найбільш цінні відновлювані ресурси. Необхідність витрат на охорону і відновлення природи повинна усвідомлюватися як виробниками, так і споживачами, а ціни повинні відображати відносну недостачу і загальну вартість ресурсів.

1.2. Будь-який регіон не повинен завдавати екологічного або соціального збитку іншому регіонові, в той же час усередині регіону має підтримуватися збереження природно-ресурсного потенціалу.

1.3. Необхідно регулювання меж використання ресурсів міста з урахуванням їх кінцівки і знання екологічних обмежень, а також екологічно допустимого обміну природно - ресурсним потенціалом між сусідніми регіонами. Уряду потрібно припинити субсидування, що не відповідає цілям сталого розвитку.

1.4. У межах (міста, області) найбільш істотним показником благополуччя природи є екологічна рівновага, то - є підтримка певного взаємини між екологічними компонентами або рівновага між територіями, використовуваними інтенсивно (урбанізація, агрокомплекси тощо) і екстенсивно (ліси, луки, заповідники та ін.). Рекомендоване граничне співвідношення 40% / 60%.

1.5. Необхідно демографічне планування на основі підвищення добробуту, культури та рівня освіти людей, із збереженням рас, етносів і народностей.

1.6. Потрібно визнати неможливість розширення природно - ресурсного потенціалу території (міста, області) і необхідність вироблення заборон на максимальне вилучення ресурсів до їх вичерпання або руйнування. Необхідно визнати рівні права на ресурси всіх майбутніх поколінь.

1.7. У стійко розвивається місті прийнятні тільки природозберігаючі, біосферосовместімие, ресурсозберігаючі та маловідходні технології та об'єкти техніки, замкнуті цикли, мініатюризація виробів, повне Рециклювання, відсутність звалищ. Всі будівлі та інженерні споруди міста повинні бути екологічні, біопозітівни, красиві. Екологічний місто має бути красивий і любимо усіма його жителями.

1.8. Будь-які дії з втручання в природне середовище в місті повинні жорстко обмежуватися з урахуванням збереження природно - ресурсного потенціалу і піддаватися комплексної попередній експертизі, з урахуванням того, що: чим вищий ієрархічний рівень порушуваною природної системи, тим небезпечніше ці дії для природи, і в той же час навіть малі впливу можуть при додаванні мати кумулятивний ефект. Шкідливе для одних організмів шкідливо і для інших, і, в кінцевому рахунку - для людини. Порушення в будь-якій екосистемі ведуть до порушень у всіх суміжних екосистемах.

1.9. Повинен бути заборонений екологічно неписьменний технократизм, гігантизм і волюнтаризм в природокористуванні. Всі нехарактерні для стратегії сталого розвитку міста заводи повинні бути піддані конверсії з урахуванням інтересів людей і природи.

1.10. Всі екологічні проблеми міста повинні вирішуватися на основі визнання необхідності екологічної справедливості та екологічного права, розробки процедур для прийняття швидких своєчасних рішень з метою виключення конфліктних екологічних ситуацій. Для своєчасної оцінки екологічної небезпеки необхідна система екомоніторингу.

1.11. Основою успішного сталого розвитку міста повинна стати система екологічної освіти, виховання, інформації. Люди повинні знати правду про стан свого селища, міста, всього регіону.

.
:

Створення комфортних умов, що сприяють всебічному виявленню здібностей і підвищенню творчої активності людей, є нагальною потребою соціально-економічного розвитку України. В останні роки формування життєвого середовища людини отримало новий напрям, орієнтований на підвищення її якісного рівня. Така спрямованість поставлених завдань зумовлена тим, що урбанізація і концентрація населення, промисловості, транспорту, наростаюча інтенсифікація антропогенного впливу на середовище і, навпаки, середовища на людину, обумовила ряд серйозних психологічних, соціально-екологічних та інш. явищ, що зумовлюють несприятливі впливи на процеси життєдіяльності людини.

Все актуальнішою стає проблема гуманізації архітектурного середовища. Гігантські розриви між просторами будівлями і спорудами подовжують пішохідні та транспортні зв'язки, ускладнюють обслуговування населення. Не тільки фізична, але і візуальна відірваність середовища мешкання від "землі людей" посилюють відчуття відчуженості, механічності, психофізіологічного і емоційного дискомфорту. Забудова нових районів втрачає людський масштаб; розміри сучасного міста, його організація стають ворожі людині. Вона з великою потугою сприймає фізичні параметри і форму міського середовища, а однотипна метро-ритмічна організація простору викликає негативну емоційно - естетичну реакцію людини.

Одноманітність середовища, спроектованого для "усередненого" споживача, входить у різку суперечність з різноманіттям запитів людини. Архітектурна практика повна прикладів, що свідчать про невисокий рівень професійної майстерності архітекторів. Багато помилок виникає від недостатньої уваги до передпроектного аналізу початкової ситуації, від недостатнього знання закономірностей "складання" архітектурного цілого. Сьогодні навіть той невеликий обсяг інформації щодо взаємодії людини з предметно-просторовим оточенням, що стосується, в основному, антропометричних характеристик і параметрів, а також інших вельми поверхневих даних про її психофізіологічні можливості, далеко не повністю враховується проектувальниками. Існуючі нормативно-довідкові документи далеко не завжди виявляють у проектному процесі зв'язки людини з елементами предметно-просторового оточення. Руйнування предметно-просторової цілісності середовища життєдіяльності людини є негативним наслідком відсутності єдиної методологічної забезпеченості процесу архітектурного проектування.

В арсеналі засобів проектної діяльності архітектор має достатню кількість нормативних даних про основні габаритні розміри приміщень: ширину, довжину, висоту, об'єм. На підставі антропометричних параметрів передбачене розв'язання проблеми відповідності просторових габаритів середовища руху людини, наведені схеми функціональних взаємозв'язків між приміщеннями, визначена номенклатура меблів, її розміри і т.п. Однак цього недостатньо. Подані в цей час у нормах традиційні антропометричні параметри не завжди забезпечують оптимальні рішення в об'єктах, що проектуються, де людина повинна виконувати складні функціонально-технологічні операції. Введені в жорсткі рамки абсолютних метричних величин, незалежних від часу, місцевих кліматичних умов, національних традицій, демографічних особливостей і т.п., нормативно-довідкові матеріали далеко не повністю враховують "людський фактор" як особливий вимірник при проектуванні архітектурних об'єктів (АО).

Причини появи вищезгаданої невідповідності треба шукати в особливостях роботи сфери сучасного середовищного утворення. Основним суб'єктом, що визначає як предметний стан, так і просторову організацію штучного середовища, стала на сьогодні її складна організаційна структура. У своїй діяльності вона (що включає сфери проектування і будівництва, виробництва предметів споживання, дизайнерської діяльності і т.д.) виходить насамперед зі своїх "внутрішніх" критеріїв, тобто з різних економічних, технологічних, організаційних та інш. міркувань. Вплив же людини (жителя, споживача) на її кінцевий результат останнім часом помітно зменшився. І якщо в своїй історії людина в більшій або меншій мірі була учасником формування свого житлового оточення, то сьогодні від неї мало що залежить. Логічний результат такої ситуації - середовище життєдіяльності людини все більше наб