Тема №2 Історичний генезис та динаміка міського ландшафту (ландшафти середньовіччя, ренесансу, бароко, класицизму) .

Міста розростаються в бік передмість і витісняють природні ланд­шафти. Упродовж тривалого історичного періоду довкола щільного міського центру формуються концентричні урбанізовані смуги, які мають різну густоту забудови (рис, 1.3). Якщо площа середньовічного міста становила сотні гектарів, а інколи і менше (Львів за мурами займав усього 50 га), то сучасне місто охоплює величезні території, які досягають сотень квадрат­них кілометрів.

Розростаючись по горизонталі, сучасне місто одночасно росте і вгору. Фізична маса його споруд на одиницю площі не менша, а значно більша густозабудованих кварталів середньовічного міста. Нагромадження будинків сучасної висотної забудови немов притискує його мешканців до землі. Сильні вітри, які утворюються в ущелинах кварталів, роблять міжбудинковий простір ще незатишнішим.

Росте концентрація міського населення, його густота в окремих містах досягає небувалих величин. Наприклад, у Парижі вона становить 250 тис, чол. на 1 км², що в 35 разів більше середньої густоти міського населення і в 650 разів більше середньої густоти сільського населення Франції. На кожного парижанина припадає всього 40 м² землі і тільки З м² зеленого простору. В сучасному містобудуванні ведеться пошук но­вих просторових рішень, в основу яких покладено принцип "вільної" забудови, умілого розміщення будинків різної поверховості, використан­ня характерних рис місцевого рельєфу.

Найперше, на що звертають увагу, — це забезпечення домінування оточуючої природи. Може, це й ілюзорне вдчуття, створене архітектур­ним генієм, але воно так необхідне мешканцю міста, якому "бракує" природи. Саме так сприймаються нові житлові райони Вільнюса — Жир-мунай і Лаздинай, відзначені в свій час Ленінською премією СРСР.

Місто й оточуюче середовище, як система урбанізованих і неур-банізованих територій, розглядаються сучасним містобудуванням не тіль­ки за окремими його компонентами (житлова, промислова або інша за­будова і природний ландшафт), але і в цілому, як співвідношення міста і його приміської природної й окультуреної природних зон. Урбанізовані території не повинні зливатися між собою, щоби між ними не було "неурбанізованого фону". В недалекому майбутньому радіус природних зелених зон великих міст збільшиться до 100 км і більше. Наявність швидкісного автомобільного і залізничного транспорту забезпечить переміщення (перевезення) міського населення в найвіддаленіші мальовничі куточки приміської зони.

З висоти пташиного польоту можна спостерігати прямування урба-нізованого потоку "міськрї цивілізації". Цей потік можна або зупинити, або спрямувати в потрібне русло. Все полягає в тому, щоб зберегти "неурбанізований фон" від невиправданої забудови або його руйнування будівельними кар'єрами та розробками корисних копалин. За кордоном і в нашій країні для моніторингу за розвитком міст широко використову­ють аеро- і супутникові фотознімки.

Місто в різні часи розвивалося за рахунок розширення своєї території, досягаючи досить великих розмірів. Однак його вплив на прилеглі до міських меж території раніше був незначним. Сьогодні, наприклад, місто з мільйонним населенням і поперечником 15 км має 30-кілометрову приміську урбапізовану зону. Приміська зона, пов'язана з містом соціально-економічними зв'язками (трудові ресурси, забезпечення сільськогос­подарськими продуктами, розміщення будівельних, транспортних і ко­мунальних підприємств, рекреаційних угідь), розглядається сучасним містобудуванням як єдине ціле з містом.

Посилена урбанізація прилеглих до міста у минулому великих сільськогосподарських і лісових поясів відбувається значного мірою внаслідок переродження сільських населених територій у міські та їх постійного розростання. Тенденцію до збільшення за рахунок поглинан­ня неурбанізованих територій мають міста-супутники, поява яких, якшо згадати початок цього століття, пов'язувалася з дезурбанізацією і поліпшенням екологічної обстановки у великих капіталістичних містах.

Таким чином, сьогодні місто, яке формувалося віками, переросло в міську агломерацію, тобто стало головним осередком системи розселен­ня. 11с урбанізовані структури, об'єднані функціональними і просторо­вими зв'язками на базі природного середовища. Агломерація в межах країни, мікрорегіону та регіону характеризується функціональними зв'язками, які формувались внаслідок виробничої діяльності і невироб­ничих стосунків.

Окремі міські агломерації — міста розселення великої кількості насе­лення. В 1870 р. 95% американців жили в населених пунктах з кількістю жителів не більше 2,5 тис. Тільки два міста — Філадельфія і Нью-Йорк — налічували до 35 тис. Сьогодні в США з'явився великий урбанізований район, який займає 150 тис. км², в якому проживає 40 млн. Утворився він за рахунок злиття агломерацій Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Балтімора і Вашинітона. На тихоокеанському побережжі Японії — в минулому країни невеликих міст — внаслідок зрошення агломерацій То­кіо, Іокогами, Кіото, Нагої, Осаки і Кобе утворюється найкрупніша в світі конурбація, або мегаполіс, де проживає 60 млн людей.

У Німеччині формується мегаполіс Рейно-Рурського району (Кельн, Дюссельдорф, Рурський басейн), у Великобританії — "Мідленде" (Лівер­пуль, Манчестер, Лідс-Белфорд, Бірмінгем). Обидва мають приблизно 10~ 15 млн жителів.

У колишньому СРСР налічувалося понад 500 міських агломерацій, в яких у 1970 р. проживало 110 млн населення, тобто понад 80% усього міського населення країни. Крім міст-мільйонерів, великі міські агло­мерації утворюються навколо таких індустріальних центрів, як Донецьк, Дніпропетровськ, Волгоград, Челябінськ, Новокузнецьк. Найкрупнішою в країні була Московська агломерація, яка налічувала 10 млн людей. Пе­редбачалося, що до 2000 р. міське населення СРСР буде становити 70-75% загальної кількості населення країни. Процес урбанізації торкнувся і країн, які розвиваються. В Азії великі агломерації виросли навколо Каль­кутти, Бомбея, Сінгапура, Стамбула, у Південній Америці — навколо Бу­енос-Айреса, Сан-Пауло, Ріо-де-Жанейро.

Б. Уорд і Р. Дюбо в доповіді на Стокгольмській конференції ООН (1972 р.), торкнувшись феномена людської цивілізації — урбанізації, відзначали: "...до того часу, поки в XIX ст. розвиток промисловості не зму­сив людину покинути поля, на яких вона працювала, і піти працювати на фабрики, доти, доки не утворився надлишковий ріст населення, ніхто не міг передбачити, як швидко розширюються площі, зайняті під будівлі".

Р. Л. Сміт (1982) у полемічних нарисах про екологію людини стверд­жує, що у 1850 р. жодне суспільство не могло бути названо урбанізованим, оскільки світ тоді ще був аграрним. У 1900 р. урбанізованою могла нази­ватися лише одна країна — Великобританія.

До 1965 р. всі індустріальні країни були урбанізоваш і більша частина їх населення жила в містах. Подібно росту населення урбанізація швидко по­силилась в останній час. Десятирічний період урбанізації у 1950—1960 рр. відповідає 50-річному періоду з 1900 по 1950 рр. До 1990 р., вважав Р.Л. Сміт, близько половини населення земної кулі мало б жити в містах. За даними ООН, міське населення світу за 1920—1960 рр. виросло май­же втричі, а до 2000 р. буде становити понад 3 млрд і перевищить за чисельністю сільське.

В умовах науково-технічної революції місто зберігає своє значення, оскільки інтенсифікація всього суспільного виробництва значною мірою продовжує спиратися на міську концентрацію і на виробничу функцію міського середовища. В цих умовах ще швидше розширюється урбанізоване середовище, інтенсифікується його дія на природу. Це зумовлено, по-перше, приростом населення, головним чином міського, розвитком тех­нологій, які вим.агають розширення простору, а отже, ареалу населення, виробництва засобів інформації та комунікацій. По-друге, це поясню­ється розповсюдженням міського способу життя, і в першу чергу небаченим ростом, просторового руху населення. А простір людині необхідний не лише для розвинутого виробництва, але й для забезпечення фізичної і духовної гармонії.

Проблема сучасних великих міст посилюється через нестачу природ­но-просторових ресурсів. Якщо раніше вони розглядались як фізичний простір, який необхідно подолати, то сьогодні набувають великої цінності у відтворенні трудового і культурного потенціалу особистості.

Колись концентричне стиснуте місто розросталось за рахунок перед­мість. Концентрація міської забудови, як відомо, була зумовлена швидки­ми темпами індустріалізації XIX ст, В усіх високорозвинених країнах світу основний потік населення йшов не до центру сучасних міст, а в бік просторих передмість. Цьому процесу сприяв розвиток залізниць, а зго­дом автомобільного транспорту. Наприклад, з 1940 по 1960 рр. населен­ня центральних районів Стокгольма зменшилося з 54 до 27%, Торонто з 71 до 37%, Мадрида з 77 до 41%. Як стверджують Б. Уорд і Р. Дюбо, кульмінаційна точка у рості густоти міського населення була досягнута в 1970 р., а потім намітився спад. Причини цього процесу різні. Перш за все необхідно брати до уваги наплив у місто сільського населення, яке розселяється, головним чином, у передмістях. Багато міських мешканців, переважно забезпечених, намагаючись наблизити своє житло до природи, будують у передмістях другий будинок. Вважають, що тенденція "втечі" населення із центрів у передмістя набуває стійкого характеру.

Ідея міст-садів у багатьох капіталістичних та міст-супутників у соціалістичних країнах привела до того, що в околицях великих міст виросли нові міста, витіснивши природні ландшафти, до яких так тяглися їхні мешканці. Зокрема, так сталося із підмосковними Пущином, Ауб-ном і Зеленоградом, у Новосибірську — із Академмістечком.

Розвиток урбанізації, ускладнення просторових форм господарської і соціальної діяльності вимагають більшої уваги до районного планування, збереження цінних природних ресурсів, пам'яток культури, питань підтримання оточуючого людину середовища в належному екологічному стані.Сучасні форми просторової організації та концентрації виробництва, а також інтенсивний розвиток транспорту дають можливість ізолювати найагресивніші стосовно оточуючого середовища і людини господарські об'єкти, а цінні природні комплекси зробити більш доступними для насе­лення. Такий підхід, закладений у методиці районного планування, визначає території перспективного розвитку населених міст і їх груп (сис­тем, агломерацій), зон обмеженого розвитку урбанізації і можливого розміщення підприємств, забруднюючих оточуюче середовище. Передбачається створення екологічних коридорів, зон охорони водних джерел І водосховищ, а також територій, які охороняються — цінних природних ландшафтів, заповідників, заказників, архітектурно-історичних комплексів і, нарешті, розвиток сільськогосподарських поясів. Подібна структура, яка закладена в районному плануванні, дає змогу управляти екологічною ситуацією в містах і приміських зонах. Антропогенні зміни рельєфу. Рекультивація промислових територій. Лісова рекультивація територій, порушених промисловими розробками корисних копалин, як правило, переважає в районах лісової зони, там, де в результаті видобутку корисних копалин значно знищений лісовий покрив. Дослідженнями доведено, що в деяких випадках за наявності поблизу джерел занесення насіння деревних рослин заростання відвалів відбувається не тільки за рахунок трав'янистих, але й деревних видів рослин. Тому, розробляючи питання лісової рекультивації, необхідно враховувати не тільки властивості самих відвалів, але й характер природного рослинного покриву на них, що дозволяє вирішувати питання про доцільність штучного лісовирощування або поліпшення умов для природного рослинного покриву.

Основна тенденція у виборі асортименту деревних рослин для лісової рекультивації повинна бути спрямована на використання видів місцевої флори, екологічно пристосованих до умов існування у певній грунтово-кліматичній зоні.