Економічний розвиток країн Європи напередодні буржуазної революції.

Незважаючи на успіхи у розвитку промисловості та торгівлі, Англія до середини XVII ст. залишалася переважно аграрною країною. Наприкінці XVII ст. із 5,5 млн. населення країни 4,1 млн. проживали в селах. Найважливішим великим промислово-торговельним містом був Лондон, де напередодні революції мешкали близько 200 тис. осіб (для порівняння: у Брістолі — 29 тис., у Йорку — 10 тис. осіб).

Проте особливість соціально-економічного розвитку Англії наприкінці XVII ст. полягала в тому, що зародження буржуазних відносин у сільському господарстві значною мірою випереджало їх розвиток у промисловості та торгівлі.

У цей період відбулися суттєві зміни в самому укладі життя англійського села. Про це красномовно свідчили меліоративні роботи, впровадження травопільної системи, удобрювання грунтів мергелем та морським мулом, посіви коренеплодів, застосування удосконалених сільськогосподарських знарядь праці — плугів, сівалок тощо. Поширюється й агрономічна література. Тільки у першій половині XVII ст. в Англії було видано близько 40 агрономічних тракттів, у яких пропагувалися нові, раціональні методи землеробства.

Високі прибутки від сільського господарства приваблювали до села заможних людей, які намагалися стати володарями маєтків та ферм.

Лендлордам (великим землевласникам) було економічно вигідніше мати справу з короткочасним орендарем (лізгольдером), який не мав прав на землю, ніж із селянином (копігольдером), який мав у користуванні земельні наділи та сплачував з них порівняно низьку рентну плату. Цю плату за старовинною традицією не можна було підвищити до передавання отриманого земельного наділу спадкоємцю.

Рента, яку сплачували лізгольдери, навпаки, була гнучкішою і залежала переважно від потреб ринку. У багатьох маєтках ця рента становила основну частину доходів. Так, середньовічна форма селянського землеволодіння — копігольд — замінялася на прогресивніші капіталістичні методи ведення господарства.

Між лендлордами та копігольдерами йшла непримиренна боротьба за землю. Одним із багатьох методів, які використовували лендлорди проти селян, було підвищення рентної плати. Якщо за акр землі, що здавався в оренду, в кінці XVI ст. треба було платити менше 1 шилінга, то в першій половині XVII ст. — вже 5 — 6 шилінгів.

Права копігольдерів були слабо захищені законом. Лише у незначної частини цієї категорії селян були спадкоємні права на землі. Більшість із них мала у розпорядженні земельні ділянки лише 21 рік. І тільки від лорда залежало, чи отримає син землю, яку «тримав» батько. При оформленні землі в подальше користування її наступний власник мав сплачувати спеціальний податок — файн. Якщо лорд хотів вижити когось із своєї землі, то призначав такий розмір файну, який селянин сплатити не міг. Таким чином копігольдери переходили до стану лізгольдерів.

Окрім файну лорди встановлювали інші грошові платежі: геріот — посмертний податок, податок за користування вітряками, лісами, пасовищами, за право торгувати на базарах тощо. У деяких графствах існували ще й натуральні повинності та оброки. Про безправність селянина свідчить такий факт: щоб зрубати дерево на своїй садибі, потрібно було одержати дозвіл лорда і сплатити за нього окрему плату.

На той час чітко окреслилася диференціація і в стані дворян. Значну його частину було зорієнтовано на капіталістичний розвиток країни. Джентльмени перетворювалися на спритних комерсантів. «Благородний» титул не заважав їм торгувати вовною чи сиром, варити пиво чи плавити метал, видобувати селітру чи кам'яне вугілля. Жодна справа в цих колах не вважалася другорядною, якщо приносила прибуток. Недарма починаючи з XVII ст. джентльменами називалися переважно представники нового дворянства — джентрі. Заможніші називалися сквайрами, частина з них отримувала від короля титул рицаря.

На початку XVII ст. прибутки англійських джентрі значно перевищували прибутки перів, єпископів, заможних лордів, разом узятих. Саме джентрі найактивніше виступали покупцями на ринку королівських земель та володінь збіднілої знаті. Для порівняння: з 1561 по 1640 p. королівські землеволодіння зменшилися на 75%, а джентрі збільшили свої володіння на 20%..