Особливості абсолютизму у Англії і Франції.

Особливості абсолютизму у Англії. Абсолютна монархія встановилася в Англії, як і в інших країнах, в період занепаду феодалізму і виникнення капіталістичних виробничих відносин. Разом з тим англійський абсолютизм мав свої особливості, завдяки чому отримав в літературі назву "незавершеного". Незавершеність цієї політичної форми в умовах Англії означала збереження Політичних інститутів, властивих попередньої епохи, а також відсутність деяких нових елементів, типових для абсолютизму класичного, французького зразка. Основна особливість англійської абсолютної монархії полягала в тому, що поряд з сильною королівською владою в Англії продовжував існувати парламент. До інших особливостей англійської абсолютизму відносяться збереження місцевого самоврядування, відсутність в Англії такий централізації і бюрократизації державного апарату, як на континенті. В Англії була відсутня і велика постійна армія. Центральними органами влади та управління в період абсолютної монархії в Англії були король, Таємний рада і парламент. Реальна влада зосередилася в цей період повністю в руках короля. Парламент продовжував зберігати за собою прерогативу затвердження розмірів зборів та податків. Протидія парламенту встановлення нових податків примушу вало англійських королів вдаватися до позик, запровадження мита на ввезення та вивезення товарів, до видачі за великі грошові виплати привілеїв компаніям на виключне право торгівлі (так званих монополій). Ці дії іноді викликали опір парламенту, але його можливості впливати на політику королівської влади в цей період послабшали. У зв'язку з бурхливою колонізації неанглійскіх територій Британських островів англійська система управління поступово поширювалася на всю Британію. У 1536-1542 рр.. до складу англійської держави був остаточно інтегрований Уельс. У 1603 році під владу англійської корони перейшла північно-східна провінція Ірландії - Ольстера. З 1603 року в результаті дінастіческого престолонаследія в особистій унії з Англією (під владою одного короля) стала знаходитися Шотландія. Фактично це об'єднання було номінальним, і Шотландія зберігала статус самостійного державного утворення. У період абсолютизму остаточно стверджується верховенство королівської влади над англійської церквою. З метою установи в країні церкви, підпорядкованої королівської влади, в Англії була проведена Реформація, що супроводжується вилученням церковних земель і перетворенням їх у державну власність (секуляризації). Парламент Англії при Генріха VIII з 1529 по 1536 р. прийняв ряд законів, оголошує короля главою церкви і наділяє його правом намічають кандидатів на вищі церковні посади. У кінці XVI в. законодавчим шляхом було встановлено зміст віровчення нової церкви, а також порядок богослужіння. Таким чином, так звана Англіканська церква перестала залежати від римського папи і перетворилася в частину державного апарату. З встановленням абсолютизму система місцевих органів управління стала більш стрункою, зросла їх залежність від центральних органів влади. Основні зміни в місцевому управлінні у цей період висловилися в установі посади лорда-лейтенанта і адміністративному оформленні місцевої одиниці - церковного приходу. Лорд-лейтенант, призначуваний в графство безпосередньо королем, очолював місцеве ополчення, керував діяльністю світових суддів і Констебль. При абсолютизм остаточно оформилася структура і юрисдикція центральних Вестмінстерський судів, у тому числі Суду справедливості та Вищого суду адміралтейства. Однак крім них створюються надзвичайні суди, такі як Зоряна палата та судові поради в "ворохобности" графствах. Зоряна палата в якості спеціального відділення таємного ради була знаряддям боротьби з супротивниками королівської влади (спочатку - з непокірними феодалами). Судочинство в ній носило в основному інквізіціонний характер, а рішення виносилися на розсуд суддів. Згодом Зоряна палата стала виконувати також функції цензора та органу нагляду за правильністю винесення вердиктів присяжними. Судові поради, підлеглі Тайное раді, були створені у тих районах Англії, де часто порушувалося "громадське спокій" (Уельс, Шотландія). У період абсолютизму розширилася судова компетенція світових суддів. Всі кримінальні справи наказувалося розглядати роз'їзні і світовим суддям після затвердження з ним обвинувального акта великим журі. Присяжні засідателі включалися до складу суду. Майновий ценз для присяжних за законом Єлизавети I був підвищений з 40 шилінгів до 4 фунтів стерлінгів.

Особливості абсолютизму у Франції. Початок встановлення режиму абсолютизму у Франції поклала ще династія Валуа в кінці XV ст. (Людовік XII, Генріх II). Велике значення мало остаточне завершення політичного об'єднання країни за Людовіка XI (1461-1483), а його наступники намагалися скористатися наданими можливостями для встановлення повного контролю над усіма провінціями та для ліквідації автономії міст. До середини XVI ст. майже уся територія країни перебувала під владою короля. Нова династія Бурбонів (з другої пол. XVI ст.) мала уже необмежену владу. Утвердження абсолютизму супроводжувалося війнами між католиками і гугенотами, монархія зуміла використати і цю обставину-для свого зміцнення. Остаточно сформувався абсолютизм за кардинала Ришельє, який служив у слабовольного Людовіка XIII. Ришельє суворо придушував виступи народних низів, розправлявся з релігійними дисидентами-гугенотами, рішуче карав непокірних магнатів. «Інтереси держави,- стверджував Ришельє,- є найвище благо... Моя перша ціль - велич короля, друга - могутність королівства». Для вирішення поставленого завдання слід було, по-перше, поставити на місце надто незалежну феодальну верхівку (перів), по-друге, забезпечити казну максимальними податковими надходженнями, платниками яких у цю епоху виступала уже переважно буржуазія. Дворянам заборонялося битися на дуелях - формально, щоб не допустити смертей офіцерства поза королівською службою, фактично ж ще й для обмеження дворянського гонору, приборкання потенційних бунтарів. Декларація 1626 р. вимагала знесення замків і укріплень герцогів та графів. Так була підірвана ще одна база тієї могутності магнатів, яка в будь-яку критичну хвилину переростала у відкриту опозицію королю. Бюрократичний апарат залишався громіздким. Чиновники не мали належної освіти, не відзначалися високими моральними якостями. Як наслідок - збір податків часто нагадував військову операцію з використанням не тільки поліції, а й армії. Не було проведено уніфікацію податкової системи. В різних провінціях зберігалися власні одиниці об'єму, ваги та довжини, що дозволяло збирачам податків здійснювати різноманітні зловживання. Вершиною французького абсолютизму вважають королювання Людовіка XIV - «короля-сонця», який зійшов на престол у 1643 р. в п'ятирічному віці. Регенткою було призначено Анну Австрійську, матір короля, а фактичним правителем став її фаворит, талановитий наступник Рішельє кардинал Мазаріні. Дворянство спробувало скористатися неповноліттям короля для повернення колишніх привілеїв, однак змова поважних на чолі з герцогом Бофором, спрямована на усунення Мазаріні, була легко придушена останнім. У 1648-1653 рр. опозиційні престолу сили об'єднувалися у т. зв. фронду (тобто «пращу», носіння котрої, згідно з королівським указом, каралося в'язницею. Бунтівні пери, привішуючи до поясів своїх камзолів цю нехитру зброю, демонстрували тим самим повну зневагу до королівської поліції). За Людовіка XIV увійшли до вжитку безіменні бланки, підписані королем,- санкції на арешт і подальше ув'язнення у Бастилії незручної особи. Розпоряджалися такими бланками вищі сановники. В столиці члени королівської сім'ї та інтенданти в провінціях мали право перебирати у власне провадження будь-які карні чи цивільні справи з судів усіх інстанцій. Тим самим режим необмеженої законодавчої та виконавчої влади абсолютизму поширювався і на третю гілку влади -судову. Спирався режим на міцну центральну владу і армію. На місцях усі військові сили території перебували під командуванням губернатора та його підлеглих - сенешаля або королівського лейтенанта (намісника).Губернатори не ставали, як це було раніше, носіями начал децентралізації, це були звичайні, хоч і високопоставлені, королівські чиновники. В армії на поч. XVIII ст. налічувалося 46 піхотних і 28 кавалерійських полків. Приблизно третину особового складу становили найманці. У Франції уперше в світі з'явився генеральний штаб. Однак офіцерські посади усе ще продавалися. Командири полків компенсували кошти, витрачені на купівлю офіцерських патентів, за рахунок полкових сум. Разом з тим саме регулярна армія була найнадійнішою опорою абсолютної монархії. Режим абсолютної монархії, який був закономірною ланкою у розвитку держави і права, слід розцінювати як явище прогресивне. Він прискорив розвиток економіки, покінчив з рештками феодальної роздробленості, сприяв формуванню французької нації тощо. Окрім збройних сил, централізації, а отже, і організаційному зміцненню були піддані й інші ланки державного апарату - органи суду, репресій, адміністрації і т. дДоба абсолютизму ознаменувалася змінами в карно-процесуальному законодавстві. Ордонанс повністю скасовували змагальний процес. Його місце зайняв розшуковий процес двох типів - ординарний та екстраординарний. Збір доказів, ведення суду проходили таємно. Основним доказом вважалося визнання звинуваченого. Також дозволялися тортури. З метою виявлення спільників тортури могли застосовуватися і після винесення вироку. Уже в кінці XVII ст. можна було побачити, що абсолютна монархія у Франції йде до катастрофи і ледве долає зростаючий опір. У 1713 р. країна завершила боротьбу за «іспанську спадщину», що стало тимчасовим порятунком для французького абсолютизму. На той час дефіцит державного бюджету досягав 2,5 млрд ліврів, перевищуючи у 32 рази розмір річного прибутку держави. Похорони померлого у 1715 р. Людовіка XIV проходили поспіхом і скромно. Абсолютизм у Франції протримався ще понад півстоліття, головним чином спираючись на армію та розгалужену репресивно-тоталітарну систему. Принципи абсолютизму у цій країні були доведені до крайньої межі. Так, у 1771 р. переважна більшість членів паризького парламенту була заарештована і вигнана, паризький і руанський парламенти замінені простими судовими камерами, члени яких призначалися королем. Інші провінційні парламенти були цілком реорганізовані.