Франція в період Якобінської диктатури.

Державне будівництво в період Північноамериканської буржуазної революції.

Перемога у війні за незалежність була досягнута. Але результати її не вирішували соціально-економічні питання. Плантатори і крупна буржуазія старалися використати наслідки війни в своїх інтересах. Найреакційніші круги на чолі з Гамільтоном і Медісоном мріяли про створення конституційної монархії, але Вашингтон і інші впливові діячі побоювалися, що проголошення монархії викличе повстання в народі і армії. Вони вважали, що влада плантаторів і буржуазії може зміцнена при республіці. Для стримання народних мас, буржуазія вважала за необхідне посилення центральної влади. Сильний центральний уряд був потрібен буржуазії і плантаторам для охорони майна крупних власників, для забезпечення стягнення боргів і податків, і, зокрема, для вигідного врегулювання питань про землі на Заході країни. Крупні землевласники і плантатори намагались присікти вільне освоєння скватерами цих земель. Західні землі ще в 1785 році були оголошені власністю держави і підлягали розпродажу на умовах, вигідних для земельних спекулянтів. В 1787 році розміри ділянок для продажу були встановлені не нижче 642,47 акрів. Без сильної влади не можна було подавити незадоволеність народних мас, викликаних цими заходами уряду.

Потреба в більш тісному політичному об'єднанні 13 штатів була викликана й іншими причинами. Кожний з 13 штатів мав свої торгові закони і правила. В країні не було єдиної грошової системи і оберталося багато різних грошових знаків. Буржуазія прагнула усунення цих перешкод для розвитку національного ринку. Конвент схвалив конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька днів її схвалив і конгрес конфедерації. 4 березня 1789 року вона набрала чинності. У статтях конституції були закріплені лише політичний устрій союзу, структура державних органів, їх взаємовідносини. Розділ про права і свободи громадян був відсутній, рабство ставало однією з основ нової конституції. Конституція спиралася на принцип розподілу влади, і кожна з них — законодавча, виконавча і судова — отримала досить велику незалежність.

Конституція 1787 року створювала союзну або федеральну державу, хоча штати зберігали широке самоврядування і свої окремі конституції. Законодавча влада по конституції передавалася Конгресу, який складається з двох палат: палати представників і сенату. Згідно конституції, виконавчу владу в федерації здійснює президент. Президент і віце-президент США обираються непрямим шляхом – вибірниками строком на 4 роки. Конституція ухвалювала Верховний суд США з незмінних і довічно призначаємих суддів, а також нижчі суди, які будуть утворюватися Конгресом. Прийняттям Конституції США 1787 року і поправок до неї, закінчилася буржуазна революція.

 

Франція в період Якобінської диктатури.

31 травня - 2 червня 1793 р. у різних районах Парижа розпочалися виступи народних мас. Вночі загони Національної гвардії оточили Конвент. На нього націлили жерла гармат, налаштованих до виверження смертоносного вогню. Жирондисти змушені були залишити Конвент. Влада перейшла до рук якобінців, які встановили в країні свою необмежену владу, тобто диктатуру. Захопивши владу силою, якобінці намагалися змінити її під гаслом порятунку революції. У червні 1793 p. Конвент прийняв нову конституцію, яка проголошувала принцип верховенства народу, гарантувала рівність людей у правах. У ній засуджувалися загарбницькі війни, що було особливо актуальним на той час. Проголошувалися цілісність і недоторканність республіки.. Брати участь у виборах могли чоловіки, яким виповнилося 21 рік, без будь - якого майнового цензу. Якобінці не зупинилися на досягнутому. Вони вдалися до організації твердої влади в усій країні. Власне, відбувалося те, проти чого застерігали жирондисти.Комітет громадського порятунку, що його очолив Робесп'єр, зміцнив свій вплив на місцях. У департаменти та в армію відправляли надзвичайних уповноважених - комісарів Конвенту. Це були найрішучіші якобінці, які не зупинялися перед масовим терором. Опорою комітету були місцеві якобінські клуби й революційні комітети. Вони залучалися до боротьби з противниками диктатури та для організації відсічі Інтервентам. Особливу роль у розправі із заколотниками відігравав Комітет загальної безпеки. Широкі повноваження дістав Революційний трибунал. За спекуляцію вводилася смертна кара. У липні 1793 р. Конвент прийняв декрет про повне та безоплатне знищення феодальних прав. Селяни ставали власниками землі. Одначе замки, парки й ліси залишались у володінні поміщиків. Зрівняльний поділ землі владою рішуче заперечувався. Земельні володіння емігрантів підлягали розпродажу.Восени з новою силою спалахнула боротьба проти перекупників. Замість економічних запроваджувалися примусові методи вилучення хліба й зерна, вводилося насильне обмеження цін на товари першої необхідності. Паризька біднота вітала ці заходи, але це не розв'язувало проблеми, а заганяло її вглиб. 17 вересня Конвент прийняв закон про підозрілих, за яким дозволялося тих, кого вважали підозрілими, арештовувати і тримати у в'язниці. слідок цього сотні людей опинились у в'язницях. Розпочалися масові страти. Першими загинули керівники повсталих у Ліоні та Вандеї. Було страчено королеву Марію - Антуанетту.Масові чистки розпочалися в армії. Жирондисти були проти терору, тому їх вигнали з Конвенту; вони змушені були рятуватися втечею, частину з них стратили. Ідеологом та організатором революційної диктатури виступав Робесп'єр. Очолюваний ним Комітет громадського порятунку засуджував усіх тих, кого Робесп'єр уважав ворогами. До останніх лідер якобінців відносив усіх, хто не підтримував революцію. Терор і гоніння в країні набули крайніх форм. До суду могли притягатися навіть члени Конвенту. Отже, революційна диктатура втратила будь-які межі, а її натхненник заплутався у власних починаннях і декретах, прагнув жорстокої одноосібної влади, основною ознакою якої стало право карати й милувати. Криваві розправи відштовхнули від якобінців більшість населення. Кожен боявся, що його стратять за якимсь звинуваченням. Крах якобінців став очевидним після ліквідації зовнішньої загрози революції. У червні 1794 р- перша антифранцузька коаліція зазнала останньої поразки. Але й диктатура у Франції дійшла до краю в своїй жорстокості, а тому повалення її стало неминучим.

Змова проти Робесп'єра виникла в Конвенті. 9 термідора II року республіки, тобто 27 липня 1794 p., стався переворот. Робесп'єр і його прихильники були звинувачені у спробі встановити тиранію та оголошені поза законом, що означало страту без суду. Вже наступного дня 22 якобінці, а серед них - Робесп'єр і "скажений пес" Сен-Жюст зійшли на гільйотину. Така ж доля чекала багатьох членів Комуни Парижа.

Падіння якобінської диктатури не означало завершення революції. У країні ще не відбулося останнього переділу власності та утвердження при владі нової еліти.