Формування юридично-правових засад функціонування суспільства. «Руська правда», «Правда Ярославичів»

У давньоруській державі були поширені звичаєве право, до­говори Русі з Візантією, князівське законодавство, канонічне (церковне) законодавство, збірники законів («Руська Правда»). Суспільно-політичне і економічне життя Київської Русі регулювалося цілою низкою законів, які виникали і вдосконалювалися протягом кількох століть. Основною метою законодавчих актів був захист особистої безпеки і приватної власності заможних класів суспільства Руської держави до яких належали князь, бояри та інші прошарки населення наближені до глави держави та вільне населення Русі.

Найбільш відомим збірником права на Русі є «Руська Правда», проте не вона була першою. Писане законодавство виникло на базі звичаєвого права, яке існувало у слов’янських племен ще у додержавний період. З розвитком суспільних відносин удосконалювалось і законодавство. Перші згадки про писані закони на Русі – «Устав і закон руський» – відносяться до 911 та 944 рр. – часу походів Олега та Ігоря на Константинополь. В «Уставі …» включено статті, які захищали майнові права верхівки суспільства. Вже в цьому документі прослідковується поділ суспільства на вільне і невільне населення, що свідчить про розвиток майнової нерівності і поглиблення феодальних відносин в Київській Русі.

Після древлянського повстання 945 року і вбивства князя Ігоря, довелося вносити зміни до існуючого законодавства. Неврегульованість процедури і розмірів збирання данини спонукали княгиню Ольгу в законодавчому порядку ввести «погости» і «уроки». Таким чином законодавство сприяло централізації Київської держави.

Не залишився осторонь законодавчого процесу і Великий князь Володимир Святославич (Володимир Великий). За часів князювання його батька – Святослава Ігоровича – почастішали випадки розбійних нападів, пов’язаних з майновою нерівністю. Князь Володимир був змушений відреагувати на ситуацію в державі введенням «Статуту земляного». Спочатку закон передбачав смертну кару, але згодом вона була замінена на грошову компенсацію і відповідальність селянської общини у випадку непокори князівській владі.

В період князювання Ярослава Мудрого починається формування найвідомішої правової пам’ятки Київської Русі – «Руської Правди». Перша редакція буде мати назву «Правда Ярослава» і датується 1016 роком. В цей час Ярослав Володимирович князюватиме в Новгороді. Тому саме в цьому місті і з’явиться збірка його законів. Вона діяла до ХV ст. і складалася з окремих норм права «Найдавніша Правда», «Правда Ярослава», «Правда Ярославичів», «Устав Володимира Мономаха», «Пространна Правда» та інші. Основною тенденцією еволюції «Руської Правди» було поступове розширення кодифікації правових норм періоду ранньофеодального права. Законодавчі статті охоплювали кожного громадянина держави від князя до рабів. Ступінь несвободи визначався економічним становищем людини.

Наявність соціального поділу на групи підтверджується в «Правді Ярослава» різними сумами штрафів за однаковий злочин. Розмір грошової компенсації зростав пропорційно належності потерпілої сторони до вищого прошарку населення. Наприклад, за викрадення боярського коня сума матеріальної компенсації призначалася більшою ніж за викрадення коня смерда. У «Правді Ярослава» також була визначена відповідальність жінки і дітей обвинувачуваного, бо вважалися його власністю.

Вже під час дуумвірату зі своїм братом Мстиславом, у 1024 – 1026 р. Ярослав Мудрий доповнив кодифіковане право збіркою законів «Покон вирний» (вира – кримінальний штраф, який сплачувався на користь князя). Це доповнення впорядковувало сплату данини общинами за судочинство, яке здійснювали від імені князя його посадовці на місцях. Більша частина цих грошей ішла до князівської скарбниці, тому що будь-яке правопорушення вважалося кривдою відносно Київського князя.

Саме князь був головним суддею в державі, а його подвір’я – місцем судочинства. Велика зайнятість князя не дозволяла йому постійно особисто займатися справами. Тому виокремлюються певні чиновники – тіуни і отроки – яким і надавалися повноваження здійснювати судові розгляди справ. Чиновники які займалися кримінальними справами називалися вирниками. Вони мали помічників-писців і для об’їзду підлеглої території користувалися державними кіньми. Через потребу в пересуванні у службових справах князівськими чиновниками до вже існуючих повинностей населення додається повоз – постачання коней і транспорту для потреб князя та його дружини.

Необхідно зазначити, що «Правда Ярослава» захищала і земельну власність селянської общини. Окрема стаття визначала розміри покарань за перенесення межових стовпів, що визначали кордони земельних володінь миру (село, верв або селянська громада). Вже в «Правді Ярославичів» знайшло відображення облаштування феодальної вотчини як форми земельної власності та організації виробництва.

Визначальним у Руському законодавстві Ярослава Мудрого є відсутність вказівок на тілесні покарання. На відміну від Європи, де застосовувались принизливі для людської гідності тортури, русичі розплачувалися або своїм життям, або матеріальною компенсацією. Це ставить Київську Русь на вищий щабель морального розвитку, ніж її європейські сучасники.

Щодо самої системи правових норм, якою виступає «Руська правда, то вона, у свою чергу, засвідчує про високий рівень суспільних відносин Київської Русі. Бувши спрямованою, насамперед, на захист соціальних й майнових прав феодальної верхівки, «Руська правда» (через визначення норми покарань) обмежувала можливість свавілля феодалів проти міських й сільських низів. Це ставало суттєвим чинником гармонізації відносин давньоруського суспільства, стабільності, вищого рівня якої Русь досягає за Ярославових часів.