Економічне життя Київської Русі.

Розквіт та стабільний розвиток суспільства Київської Русі за князювання Володимира і Ярослава зумовлювалася не тільки доволі дієвою структурою влади, а й можливостями розвинутої і багатої економіки. Землеробство і скотарство були спроможні прогодувати населення не тільки своєї країни, а й виробляли продукти харчування й сировину на експорт. Промисли – мисливтво й бортництво – забезпечували потреби як внутрішніх, так і зовнішніх споживачів. Вироби ремісників знаходили попит не тільки в середині країни, а й за рубежом. Руські купці, що реалізовували товари вітчизняних виробників, були бажаними гостями на всесвітньо відомих торгах. Все це засвідчувало про значний економічний потенціал давньоруського суспільства, витоками якого, у свою чергу, ставали надзвичайні природні багатства Київської Русі.

Так, географічною особливістю Київської держави був поділ на природні зони, який визначав розвиток лісових промислів на півночі і землеробський характер економіки на півдні Русі. Степова зона мала багатющі чорноземи, що давало змогу населенню давньоруського суспільства повністю забезпечувати себе продуктами сільського господарства і тваринництва.

Спочатку застосовувалась перелогова система обробітки землі, яка базувалась на тому, що після збирання перших врожаїв землю на кілька років залишали під паром для її самостійного відновлення. З часом на землю встановлюється приватна власність і кількість вільної землі зменшується. Це мало позитивний наслідок для вдосконалення землекористування, бо власники були змушені використовувати двопільну, а пізніше і трипільну систему землеробства. Про існування приватної власності на землю свідчать окремі статті законодавства «Руської Правди», які встановлювали штрафи за розорювання земель за межами встановлених кордонів.

Із вдосконаленням сільськогосподарських технік обробітку землі збільшувалась врожайність, а з нею і прибутки землеробів. Така ситуація сприяла виокремленню невеликих приватних сімейних господарств із загагальнообщинної маси виробників. Тепер великі земельні наділи могли прибутково експлуатуватися, використовуючи рабів або найману працю. Такі відносини характеризували зародження феодалізму в Київські Русі.

Серед зернових, що вирощувались на Русі, переважали пшениця, гречка, овес, ячмінь. Окрім них вирощували і технічні та інші сільськогосподарські культури – льон, коноплі, горох, сочевицю, редьку, більшість з яких становила щоденний раціон жителів Київської держави.

Велику увагу жителі приділяли і садівництву вирощували яблуні, вишні. Багато культур запозичували з Візантії, з якою вели жваву торгівлю. Виробляли і велику кількість городини – капусту, горох, цибулю, часник, гарбузи.

Складовою сільського господарства того часу було і тваринництво. Конярство і вирощування великої рогатої худоби протягом віків було важливою галуззю української економіки. Київські князі приділяли велику увагу розведенню коней, що було частково пов’язано з військовими потребами. Проте, більшість тварин імпортувалась зі сходу.

В Київській державі існували господарства різних розмірів, але більшість продукції вироблялась у великих маєтках. Всі вони поділяються на: князівські, боярські (аристократичні) і церковні (монастирські). Безпосередньо великі власники маєтків – князі та бояри – проживали в містах, тоді як керування господарством передавалось управляючим – тіунам в боярських і огнищанинам в князівських маєтках. Нерідко в таких господарствах використовувалась наймана праця орендарів, які мали за оренду сплачувати частиною врожаю (натуральна рента), або грошима (грошова рента).

Значне місце в суспільно-економічному житті займало ремесло, яке ще не відділилось остаточно від сільського господарства. Можна виділити металургію, виробництво зброї, ювелірну і ливарську справи. Залізо було основним металом, що видобувався в межах держави. Воно використовувалося головним чином для виготовлення зброї, різних інструментів. Вагомість використання заліза сприяла вшануванню постаті ковалів і деяку містифікацію цієї професії. Великою пошаною користувалися і інші суміжні з металургією ремесла. Розвитку ремісничої справи сприяло будівництво і розвиток міст як його осередків. Важливо відмітити, що міста в період ІХ – ХІІІ ст. мали напіваграрний характер. Багато міських жителів займались землеробством і тваринництвом, проживаючи в містах. Про зв’язок міст з сільським господарством свідчить й наявність великої сільськогосподарської округи, яку міста використовували для свого економічного піднесення, здаючи сільськогосподарські угіддя в оренду або вводячи на них податки.

Природне розташування держави сприяло розвитку бджільництва, збиральництва, мисливства, що було князівською монополією. Не останню роль відігравало також скотарство. Найголовніші галузі ремесла в цей час були пов’язані з усіма відомими технічними методами обробітку заліза. Поширеними були склоробство, ювелірна справа, обробка каменю, кістки, дерева. Найпоширенішою продукцією Київської Русі була кераміка, завдяки великій майстерності руських гончарів. На ХІІ ст. вони займали одне з найперших місць серед європейських ремісників і складали конкуренцію навіть візантійським майстрам.

Велику роль відігравало видобування солі. Поклади її було знайдено в Карпатах і навіть Київ залежав від цього джерела надходження. Існували випадки, коли під час міжусобних війн постачальникам солі заборонялося завозити її у ворожі регіони і навіть до столиці. Іншим джерелом солі був Крим, де її видобували відкритим способом.

Невід’ємною частиною суспільно-економічного життя Русі була торгівля. Купецька справа була пов’язана як з ремеслом, так і сільським господарством. Вона напряму залежала від цих галузей і сприяла їх розвитку і популяризації. Центром внутрішньої торгівлі беззаперечно був Київ. На кількох ринках міста можна було придбати товари виготовлені як в різних регіонах Київської державі, так і імпортовані з інших країн. Причому торгували як маленькими партіями, так і великими. Відомі грошові одиниці того періоду – гривні (київські, новгородські, чернігівські). Київські князі чеканили власну монету. Володимир Великий запровадив златники і срібники, його син Ярослав Мудрий також виготовляв власну монету.

Однак, внутрішня торгівля цього періоду поступалася своїми розмірами зовнішній. Через київську Русь проходила низка міжнародних торгівельних шляхів. І Київ став центром не лише внутрішньої, а й зовнішньої торгівлі. Теренами Київської Русі проходив найпотужніший шлях торгівлі „із варяг у греки”, що сполучав північ Європи та Скандинавію з Візантією. Найбільші міста з якими торгувала Київська Русь – це Константинополь, Херсонес, Олешшя, Судак. Особливо тісними були зв’язки з Кримом, де в деяких містах навіть було збудовано окремі квартали руських купців і ремісників.

Окрім південного напрямку, не останнє місце в торгівельних зв’язках відігравав Кавказ, Середня Азія, Іран та європейські держави – Польща, Германія, Англія, Чехія. Купці деяких з цих країн навіть довгий час проживали на території Русі. Велике значення Київської Русі у міжнародній торгівлі засвідчує майже однакова вага київської гривні і кельнської марки, яка була найпоширенішою в міжнародній торгівлі того часу.

Значення торгівлі важко переоцінити. Вона не тільки сприяла економічному піднесенню могутності Київської Русі, а й збільшила міжнародний авторитет держави, посилювала її політичну вагу. Не останню роль відігравав і фактор впливу руської культури на держави, з якими русичі підтримували економічні і політичні зв’язки.