Правова природа створення і функціонування регіональних організацій.

Статут ООН поряд з універсальними міжнародними організаціями передбачає можливість створення і регіональних організацій, членами яких можуть бути, як правило, держави певного географічного регіону. Розділ УПІ Статуту ООН "Регіональні угоди" визначає порядок створення й загальні напрями діяльності таких організацій.Регіональні організації повинні створюватися насамперед для вирішення питань підтримки миру й безпеки на регіональному рівні й вирішення регіональних суперечок мирними засобами. Відповідності до ст. 53 Статуту ООН Рада Безпеки використовує, де це доречно, регіональні організації для примусових дій під її керівництвом. Однак жодні примусові дії не застосовуються регіональними організаціями без отримання повноважень від Ради Безпеки. Рада Безпеки ООН також повинна бути завжди повністю поінформована про дії, що розпочаті або намічаються, згідно з регіональними угодами (або регіональними організаціями) для підтримки міжнародного миру й безпеки (ст. 54).Регіональний статус мають також окремі загальнополітичні або комплексні за своїм функцій організації, які забезпечують співробітництво держав, розташованих в межах географічного району, та зацікавлених у координації зовнішньої політики, зовнішньоекономічних зв'язків, соціальних, культурних, правових відносин.Для визнання організації регіональної необхідно:1) просторове єдність держав-членів, їх розміщення в межах більш або менш цілісного регіону;2) просторове обмеження цілей, завдань і дій держав-членів, тобто відповідна суб'єктним складом функціональна орієнтація без домагань на втручання в справи, що виходять за регіонально-координаційні рамки.Важливими напрямами діяльності регіональних організацій також є колективна безпека, співробітництво в економічній, соціальній і культурній сферах, заохочення поваги до прав людини й основних свобод для всіх.Нині створено й функціонує велика кількість регіональних організацій різної спрямованості в багатьох регіонах Землі.(Організація американських держав, Ліга арабських держав, Африканський Союз, Асоціація держав Південно-Східної Азії, Рада Європи, Європейський Союз).

 

33. Поняття права збройних конфліктів(міжнародного гуманітарного права) і його характерні риси, як галузі сучасного загального міжнародного права.

Міжнародне гуманітарне право - система договірних і звичаєвих міжнародно-правових норм, що застосовуються як у міжнародних, так і у внутрішніх збройних конфліктах, визначають взаємні права та обов'язки суб'єктів міжнародного права щодо заборони або обмеження застосування певних засобів і методів ведення збройної боротьби та забезпечують захист жертв збройного конфлікту.Предмет регулювання міжнародного гуманітарного права становлять специфічні суспільні відносини, що склалися між його суб'єктами під час збройних конфліктів.Розрізняють міжнародні збройні конфлікти і збройні конфлікти не міжнародного характеру. Міжнародний збройний конфлікт - це збройне зіткнення між державами, між національно-визвольним рухом і метрополією, між повсталою стороною та військами уряду відповідної держави. Збройний конфлікт не міжнародного характеру - це збройне зіткнення організованих антиурядових законів, повстанців зі збройними силами уряду, що відбувається на території однієї держави.

Головні ознаки гуманітарного права:гуманізація збройних конфліктів;обмеження воюючих сторін у методах і засобах ведення війни;міжнародно-право вий захист жертв війни;охорона цивільних об'єктів і культурних цінностей; е. захист інтересів нейтральних держав;дії військових з'єднань з підтримання громадського порядку ґрунтуються на повазі прав людини;g. заборона завдання шкоди противнику, яка несумісна з метою війни - знищення або послаблення його військової могутності.Характерною особливістю міжнародного гуманітарного права є те, що воно поєднує дві різні концепції, одна з яких має юридичний характер, а інша – етичний.Міжнародне гуманітарне право, яке прагне досягти компромісу між міркуваннями воєнної необхідності та вимогами гуманності, містить відповідний етичний елемент, оскільки йдеться про те, щоб пом'якшити прояви насильства через правове обмеження засобів і методів ведення воєнних дій і зобов'язання воюючих сторін гуманно поводитись з особами, які не беруть або перестали брати участь у бойових діях.

 

34. Джерела та принципи права збройних конфліктів:

До основних джерел міжнародно-правового регулювання збройних конфліктів належить так зване "право Женеви" (Женевські конвенції 1949 року: про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях; про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли аварію корабля, зі складу збройних сил на морі; про поводження з військовополоненими; про захист цивільного населення під час війни; Додаткові протоколи до них 1977 року) і "право Гааги" (Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років про закони і звичаї сухопутної війни, про відкриття воєнних дій, про права й обов'язки нейтральних держав і осіб у разі сухопутної і морської війни, Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р.).Основні їх ідеї розвиваються в рамках ООН та інших організацій. Так, 1980 року прийнято Конвенцію про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, Конвенцію про заборону розроблення, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї і про її знищення 1993 року тощо.Принципи поділяють на три категорії: 1) принципи ведення воєнних дій; 2) принципи, що визначають поводження з особами, які перебувають під владою противника; 3) принципи, що стосуються імплементації міжнародного гуманітарного права. До основних принципів ведення воєнних дій відносять: * Принцип відмінності між комбатантами і некомбатантами, спрямований на захист цивільного населення та цивільних об'єктів і визначає відмінності між воюючими та невоюючими; o Заборона на застосування зброї, що завдає надмірних ушкоджень або страждань. o Принцип захисту жертв війни Основні принципи, що стосуються поводження з особами, які перебувають під владою противника, містяться у ст. З, загальній для чотирьох Женевських конвенцій 1949 р. Згідно зі ст. З, в разі збройного конфлікту кожна зі сторін, що перебувають у конфлікті, зобов'язана застосовувати щонайменше такі положення:Особи, які безпосередньо не беруть участі у воєнних діях, включаючи тих осіб зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тих, які перестали брати участь у воєнних діях з будь-якої іншої причини, повинні за всіх обставин користуватись гуманним поводженням без будь-якої дискримінації з огляду на расу, колір шкіри, релігію або віру, стать, походження або майновий стан чи будь-які інші аналогічні критерії.З цією метою забороняються і завжди й усюди заборонятимуться дії стосовно перелічених вище осіб:а) посягання на життя і фізичну недоторканність, зокрема, будь-які види вбивства, каліцтва, жорстоке поводження, тортури і мордування;б) взяття заручників;в) посягання на людську гідність, зокрема, образливе і принизливе поводження;г) засудження і застосування покарання без попереднього судового вироку, винесеного належним чином відповідним судом, за наявності судових гарантій, визнаних необхідними цивілізованими націями". Третю категорію утворюють основні принципи, що стосуються імплементації міжнародного гуманітарного права. o Зобов'язання дотримуватись гуманітарного права та забезпечувати його дотримання. o Надання гуманітарної допомоги. Така допомога має відповідати двом основним критеріям: її надають лише як гуманітарну, для захисту людини від страждань, завданих війною; її необхідно також розподіляти серед отримувачів без будь-якої дискримінації.