Мирні засоби розв’язання міжнародних спорів.

Міжнародний спір - це специфічні політико-правові відносини, що виникають між двома або більшою кількістю суб'єктів міжнародного права і відображають протиріччя, які існують у межах цих відносин. Тобто це спір, що виникає між державами або іншими суб'єктами з питання юридичного факту чи правового регулювання певних відносин.Загалом розрізняють два основних способи вирішення міжнародних спорів: дипломатичний і судовий. Дипломатичні процедури не завжди приводять до ефективного й остаточного розв'язання спорів, оскільки держави, що беруть участь у спорі, залишають за собою право прийняття остаточного рішення. При застосуванні судових процедур держави погоджуються та підпорядковуються рішенню, зміст якого їм на початку процедури не відомий.Згадані міжнародно-правові документи перелічують такі мирні засоби вирішення міжнародних спорів: переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів або угод, а також інші засоби. Переговори, обстеження, посередництво, добрі послуги, примирення належать до дипломатичних способів вирішення міжнародних спорів; судові процедури - це міжнародні судові установи, різні третейські суди і арбітраж.Найпоширенішим засобом врегулювання міжнародних спорів є переговори. Це спосіб вирішення питань, що виникають у відносинах між суб'єктами міжнародного права під час безпосереднього контакту уповноважених осіб відповідних зацікавлених суб'єктів міжнародного права.Тобто переговори передбачають налагодження контактів між конфліктними сторонами за участі офіційних представників.Прямі переговори (дипломатичні переговори, переговори дипломатичними каналами) - найбільш розповсюджений і простий спосіб вирішення спорів між державами. Переговори проводяться на рівні різних посадових осіб держави: глав держав або глав урядів (на вищому рівні), міністрів закордонних справ,дипломатичнихпредставників.Переговори, спрямовані на врегулювання спору, часто відбуваються на послідовних ієрархічних рівнях. У міждержавних відносинах вони розпочинаються на рівні дипломатичних представників, далі, якщо не досягнуто успіху, продовжуються на рівні міністрів закордонних справ і згодом на рівні глав держав чи урядів. Те саме стосується контрактів про промислове співробітництво, наприклад, переговори можуть розпочатися між інженерами, продовжуватися між відповідальними за проект і, нарешті, між президентами компаній. Іноді конвенційні інструменти (договори чи контракти) передбачають ці методи.Переговори можуть бути двосторонніми або багатосторонніми.Різновидом прямих переговорів є консультації. Вони, як правило, використовуються тоді, коли необхідно поновити переговори у зв'язку з обставинами, що виникли знову. Консультації можуть також застосовуватися як підготовча стадія до переговорів.Якщо в результаті переговорів згоди не було досягнуто, конфліктуючі сторони для остаточного розв'язання спору повинні звернутися до третьої сторони за сприянням у його вирішенні.Посередництво — це засіб мирного врегулювання міжнародних спорів, відповідно до якого обирають третю особу (державу, представника міжнародної організації), яка бере участь у переговорах як самостійний учасник. Тобто при посередництві беруть участь 3 рівноправних сторони: дві конфліктуючі і третя посередник, що призначається за згодою обох конфліктуючих сторін.Функції посередництва та примирення є більш широкими, оскільки від них вимагається пропонувати рішення, з яким сторони можуть погодитися або відкинути його. Отже, на відміну від обстеження, примирення є засобом мирного врегулювання спорів, який включає не лише встановлення фактичних обставин, але й вироблення конкретних рекомендацій сторін. При застосуванні примирення сторони створюють на договірних засадах міжнародну погоджувальну комісію, яка й розробляє рекомендації. Висновки комісії мають факультативний характер, тобто не є юридично обов'язковими для сторін, які беруть участь у спорі.Погоджувальна комісія зазвичай складається з непарної кількості осіб, причому в ній можуть бути представлені як громадяни конфліктуючих держав, так і громадяни третіх держав. Також у міжнародному праві розрізняють два типи процедур судового характеру: арбітраж та судові інстанції.Арбітраж являє собою добровільну згоду сторін передати свій спір на розгляд третій стороні (третейський розгляд), рішення якої є обов'язковим для сторін у спорі. Існує два види арбітражних органів: постійний арбітраж та арбітраж ad hoc.Міжнародна судова процедура має багато спільного з третейським судом. До найістотніших факторів, які обумовлюють схожість між судом та арбітражем, належать остаточність рішення і його юридично обов'язковий характер для сторін у спорі. Відмінність же полягає у порядку їх створення і стосується переважно способу формування, функціонування, чисельності та особистого складу.