Державний та муніципальний кредит.

Управління державним і муніципальним боргом.
Правові основи державного кредитування

Жодній країні в світі не вистачає для безперебійного функціо-
нування коштів, які вона одержує обов'язковим методом мо-
білізації, тому вони запозичують їх у своїх та іноземних кре-
диторів.

Запозичення державою або органами місцевого самовряду-
вання коштів у фізичних та юридичних осіб – резидентів та
нерезидентів мають назву державного кредиту. Ці відносини
мають особливе значення для держави й органів місцевого са-
моврядування, тому кожна держава регулює такі відносини
правовими нормами, таким чином: державний або муніципаль-
ний кредит – це врегульовані правовими нормами відносини,
в яких позичальником виступає держава або муніципальний
орган, а кредитором – фізична або юридична особа.

Державі або місцевому органу самоврядування кредити на-
дають на певний строк, а при його настанні ці кошти треба
повернути. Як і будь-який кредит, позичка державі або місце-
вому органу самоврядування не надається даремно. Як прави-
ло, платня за кредит державі або органу місцевого самовряду-
вання справляється у відсотках, які встановлюються при випус-
ку цінних паперів.

Запозичення держава і органи місцевого самоврядування
одержують: випуском цінних паперів, які купують юридичні і
фізичні особи, укладенням кредитних угод (особливо з інозем-
ними кредиторами) і наданням гарантій за третіх осіб.

Основною особливістю відносин по державному кредиту є
те, що позичальник в однобічному порядку встановлює свої
умови кредиту і може навіть їх змінити при особливих умо-
вах.

Правда, укладаючи кредитні угоди, держава не завжди мо-
же диктувати свої умови, особливо, коли кредиторами висту-
пають нерезиденти, міжнародні фінансово-кредитні організації.
Але принципи кредитування залишаються такими ж: добро-
вільність, зворотність, строковість, відплатність і забезпече-
ність державою всім своїм майном.

Право на здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень у
межах і на умовах, передбачених законом про Державний бю-
джет України, належить державі в особі Міністра фінансів

Фінансове право України

України за дорученням Кабінету Міністрів України. Таке пра-
во Міністру фінансів надається ст.. 16 Бюджетного кодексу
України¹.

Межі запозичення коштів державою встановлює Закон про
Державний бюджет. Міністр фінансів з метою економії коштів
та ефективності їх використання має право вибрати кредитора,
вид позики і валюту запозичення. Кабінет Міністрів України
приймає рішення про взяття позики в межах, встановлених у
Законі про Державний бюджет.

Відносини, що виникають із державного внутрішнього бор-
гу, регулюються Законом України "Про державний внутрішній
борг України" від 1 вересня 1992 р. № 2604-ХІІ.

Основною формою запозичення коштів державою є випуск
цінних паперів, які придбавають за вільні кошти юридичні й
фізичні особи.

Рішення про випуск цінних паперів ухвалює Кабінет Мініст-
рів України, у ньому визначаються умови випуску (загальна
сума випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта,
строк виплати, розмір доходу, строк погашення тощо)².

Державні запозичення здійснюються, в основному, у формі
емітування: облігацій та казначейських зобов'язань³.

Облігація – цінний папір, іцо свідчить про внесення її
власником коштів і стверджує обов'язок відшкодувати йому
номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у
ньому термін з виплатою фіксованого відсотку. Дохід за об-
лігаціями процентної внутрішньої позики сплачується шляхом
оплати купонів або при погашенні позик шляхом нарахування
відсотків до номіналу без щорічних виплат.

На наш погляд, право на запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, має
Уряд України, який доручає це Міністру фінансів. На жаль, у ст. 116 Консти-
туції нічого ні про випуск цінних паперів, ні про право запозичення Кабінету
Міністрів України не сказано. Разом з тим, ст. 16 Бюджетного кодексу надає
право запозичувати кошти від імені держави Міністру фінансів. Однак, поста-
нову про емісію цінних паперів приймає не Міністр фінансів, а Кабінет
Міністрів України.

² Основні умови випуску та порядку розміщення довгострокових держав-
них облігацій із довгостроковим погашенням, затверджені постановою Ка-
б.нету Міністрів України Про випуски облігацій внутрішніх державних по-
зик від 31 січня 2001 р. № 80 зі змінами та доповненнями.

³ Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р
із багатьма змінами і доповненнями дає поняття усіх видів цінних паперів у
тому числі й облігацій та казначейських зобов'язань.

Л. К. Воронова

Державні позики класифікуються за різними ознаками.

За строками дії боргові зобов'язання України можуть бути
короткотерміновими (до 1 року), середньотерміновими (до
5 років) і довготерміновими (понад 5 років).

За ознакою суб'єктів – держателів цінних паперів бува-
ють такими, що:

—реалізуються тільки фізичним особам;

—реалізуються тільки серед юридичних осіб;

—реалізуються і фізичним, і юридичним особам.

За формою виплати доходності позики діляться на: від-
соткові, виграшні й цільові. За відсотковими цінними папера-
ми дохід сплачується за купонами. Купонний лист додається
до цінного паперу, і після настання терміну відповідний купон
відрізається. За виграшними, які існували в основному в
СРСР, дохід сплачувався тільки тим держателям, облігація
яких потрапляє в тираж виграшів. Коли держатель одержує
виграш і номінальну вартість облігації, тоді борг держави по-
гашається. Дуже рідко позики бувають безпрограшними.

За цільовими позиками держатель облігації одержує якийсь
товар, попит на який не задовольняється. Подібна позика була
випущена у 1990 р. в СРСР. Держателі облігацій мали одержа-
ти телевізори, комп'ютери, чеки на позачергове придбання
автомашин тощо. Проте держава своєчасно не змогла розраху-
ватися з боргом, а потім розпалася. Тепер усі товари, які були
дефіцитними в СРСР, продаються вільно, тому практика такої
позики себе не виправдала.

Довгострокові позики бувають і зі змінною ставкою доходу
на купонний період. Це передбачено п. 6 Основних умов ви-
пуску та порядку розміщення довгострокових державних об-
лігацій із змінною ставкою доходу¹.

Так, на виконання постанови Кабінету Міністрів України
від 31 січня 2001 р. № 80 "Про випуски облігацій внутрішніх
позик" Міністр фінансів України підписав наказ Міністерства
фінансів України "Про встановлення розміру річної відсотко-
вої ставки доходу", яким встановлено розмір річної відсотко-
вої ставки доходу за довгостроковими облігаціями із змінною
ставкою доходу на купонний період з 1 серпня 2004 р. до
31 січня 2005 р. в 10,03%. Розмір річної відсоткової ставки до-

¹ Постанова Кабінету Міністрів України "Про випуски облігацій внут-
рішніх державних позик" від 31 січня 2001 р. № 80.

фінансове право України

ходу за довгостроковими облігаціями із змінною ставкою до-
ходу розраховується відповідно до індексу споживчих цін за
дванадцять місяців, що передують місяцеві, в якому відбува-
ється визначення відсоткового доходу за довгостроковими дер-
жавними облігаціями із змінною ставкою доходу¹.

За методами розповсюдження позики можуть бути
добровільними і обов'язковими. У сучасний період запозичення
буває тільки добровільним. Практика, яка застосовувалася в
СРСР (позика за підпискою) була також обов'язковою, тобто
це було схоже на сплату податку – обов'язково щомісяця по
1/12 місячної заробітної плати протягом року. Відрізнялися ці
сплати від податків тільки зобов'язанням держави повернути
позичені кошти після закінчення терміну позики; деякі грома-
дяни, які вигравали, одержували і виграші.

За формою позики бувають облігаційними і безоблігацій-
ними. Облігаційні позики передбачають випуск облігацій. Без-
облігаційні позики оформлюються угодами, а також записом у
книгах боргових зобов'язань.

Обов'язок виготовлення, зберігання і розсипки облігацій
покладено на Міністерство фінансів.

Казначейські зобов'язання – вид державних цінних папе-
рів, які добровільно розповсюджуються серед населення, свід-
чать про внесення їх держателем коштів до бюджету і да-
ють право на одержання фіксованого доходу протягом усього
терміну володіння цими цінними паперами.

Казначейські зобов'язання можуть бути довгостроковими
(від 5 до 25 років). Вони мають купонний лист і відсотки
сплачуються щорічно; середньостроковими (від 1 року до
5) випускаються без купонів, оголошуються тиражі погашен-
ня; короткостроковими, які випускаються на три, шість та
дванадцять місяців (безкупонні, погашаються шляхом їх вику-
пу, включаючи відсотки).

Дохід за казначейськими зобов'язаннями виплачується у
наступному році після придбання.

Усі види цінних паперів, що випускаються емітентами
(етійеге – випускати), реєструє Державна комісія з цінних
паперів та фондового ринку.

¹ Наказ Міністерства фінансів України "Про встановлення розміру річної

відсоткової ставки доходу" від 23 липня 2004 р. № 477 // Урядовий кур'єр

2004. – 14 серпня. – № 153.

Л. К. Воронова

Реалізація державних цінних паперів в Україні покладається
на банківську систему. Первинну реалізацію провадить Ощад-
ний банк, вторинну – акціонерні комерційні банки.

Витрати з обслуговування запозичень, тобто з розміщення,
виплати доходу, погашення боргових державних зобов'язань,
провадяться за рахунок коштів Державного бюджету.

Випуск цінних паперів, пов'язаний з такими поняттями, як:
номінальна вартість, тобто вартість, означена на цінному па-
пері; емісійна вартість – вартість, за якою емітент передає
цінні папери на первинному ринку, а різниця між емісійною
та номінальною вартістю – прибуток банку.

Банк за виконання функцій інкасації, розміщення, обслуго-
вування обігу, погашення та знищення казначейських зобов'я-
зань одержує винагороду у розмірі І відсотка номінальної вар-
тості казначейських зобов'язань, за які надійшли кошти до
державного бюджету. Банк має також додаткову фіксовану
плату на покриття витрат Банку за доставку бланків казначей-
ських зобов'язань у розмірі 0,2 відсотка номінальної вартості
казначейських зобов'язань, що мають бути розміщені. Курсова
вартість – вартість, за якою кредитор придбаває цінний па-
пір на ринку. Продажну ціну державних цінних паперів вста-
новлює Мінфін України, виходячи з часу їх продажу. Роз-
міщення казначейських зобов'язань припиняється за три робо-
чих дні до настання терміну їх погашення та дати купонної
виплати. Продажна вартість (курсова) повідомляється покупце-
ві під час продажу цінного паперу. Після завершення купонно-
го періоду (коли сплачується дохід за цінним папером) казна-
чейські зобов'язання подаються з відокремленими купонами,
які відповідають купонним періодам, що минули.

Курсова вартість, як правило, не збігається з номінальною.
Вона може бути нижчою, коли немає попиту на цінні папери
(курс аІ5а§іо – дизажіо), вищою від номіналу (курс а§іо –
ажіо), або дорівнювати номіналу (курс аі рагі – порівну).

Номінальна доходність – це та, яка вказана на цінному па-
пері, але реальна доходність дорівнюватиме номінальній, якщо
цінний папір придбаний за номінальною вартістю; вище но-
мінальної, якщо курс, за яким придбавався папір, був нижче
номіналу; і нижче, якщо цінні папери придбавалися тоді, коли
курсова вартість на них була високою.

Існує й така форма державного кредиту, як гарантія Кабіне-
ту Міністрів України.

 

Фінансове право України

Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів Украї-
ни, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Мініс-
тра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в
особі керівників їхніх виконавчих органів можуть надавати
гарантії щодо виконання боргових зобов'язань юридичним
особам в межах повноважень, наданих цим посадовим особам
Законом про Державний бюджет України чи рішенням про
місцевий бюджет.

Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості,
майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від
інших суб'єктів, тобто гарантія як форма державного кредиту
засновується на принципах банківського кредитування.

Державна гарантія (§агапііе – франц. – засіб забезпечення
виконання зобов'язань) надається юридичним особам, які мо-
жуть отримати кредити від іноземних банків, фінансових та
інших міжнародних організацій. Така практика почалася з
1992 р.'

Після утворення нової держави, яка мала великий еконо-
мічний потенціал і планувала розгорнути будівництво під-
приємств великого і малого бізнесу різних форм власності,
з'явилося багато підприємств, яким потрібні були великі суми
коштів, імпортне обладнання. І з'явилися кредитори, що були
згодні надати позички підприємцям, але під гарантію своєчас-
ного повернення одержаних кредитів. Надійною є гарантія, яка
дається за рахунок бюджетних коштів. Ці гарантії може нада-
вати держава і місцеві органи самоврядування за рахунок від-
повідних бюджетів. Після виникнення простроченої заборгова-
ності суб'єктів господарської діяльності, яку погашала держа-
ва, включаючи суми заборгованості у державний борг за раху-
нок коштів державного бюджету, Верховна Рада України в за-
конах про Державний бюджет забороняє надавати такі гаран-
тії. Так, ст. 16 Закону про Державний бюджет України на
2006 р. встановила, що у 2006 р. не здійснюється надання дер-
жавних гарантій, гарантій Ради міністрів Автономної Респуб-
ліки Крим та гарантій органів місцевого самоврядування. Га-
рантії можуть надаватися за кредитами, які надаються міжна-

Див.: Постанову Президії Верховної Ради України "Про надання Кабіне-
ту Міністрів України права в 1992 році виступати гарантом щодо кредитів
іноземних банків, фінансових та інших міжнародних організацій та про поря-
док застави під гарантії іноземним кредиторам" від 15 липня 1992 р. № 2561
II Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 39. – Ст. 584.

 

Л. К. Воронова

родними фінансовими організаціями або на умовах співфінан-
сування разом з міжнародними фінансовими організаціями, а
також повернення яких передбачається здійснювати за раху-
нок коштів державного бюджету, та за кредитами, які спрямо-
вуються на реалізацію інфраструктурних проектів, що мають
загальнодержавне значення.

За угодою, яку укладає позичальник з Міністерством фінан-
сів, Кабінет Міністрів України зобов'язується перед юридич-
ною особою – кредитором погасити заборгованість юридичної
особи – позичальника, якщо вона не зможе зробити цього са-
ма. Лімітом загальної суми боргу є максимальний розмір дер-
жавного боргу на певну дату, включаючи реструктуризовані
борги.

Суб'єкти підприємницької діяльності, щодо яких прийнято
рішення надати державні гарантії, зобов'язані подати зустрічні
безвідзивні та безумовні гарантії банків, фінансові показники
яких відповідають вимогам, визначеним Нацбанком, та спла-
чують до Державного бюджету України плату за їх отриман-
ня, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань,
належать до платежів по боргу.

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань
органи Державної податкової служби за поданням Міністерст-
ва фінансів України та банку-агента, який обслуговує борг,
здійснюють стягнення на заставлене майно або порушують
справу про банкрутство. З 2001 р. до боржників по зобов'язан-
нях за іноземними кредитами, за якими видана державна гаран-
тія, застосовується механізм, передбачений законом України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня
2000 р.

Така ж норма вміщена у Бюджетному кодексі у ч. 4 ст. 17:
у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань
щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повер-
нення кредитів, залучених державою або під державні гарантії,
інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення за-
боргованості перед державним бюджетом України з наданих
підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету,
наданих за рахунок коштів, залучених державою або під дер-
жавні гарантії, плати за користування цими позичками органи
стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованос-

Фінансове право України 321

ті у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесе-
них у строк податків і неподаткових платежів, включаючи по-
гашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

При покращенні економічних умов у країні можна розрахо-
вуватися з кредиторами і достроково. Так, постановою Кабіне-
ту Міністрів від 20 листопада 2000 р. № 1720 "Про достроко-
вий викуп облігацій внутрішніх і зовнішніх державних позик"
була дана згода із пропозицією Мінфіну України про достро-
ковий викуп державних облігацій в межах коштів, передбаче-
них у державному бюджеті. Але право на достроковий викуп
одержували суб'єкти господарювання, які погасили заборгова-
ність по сплаті податків та усіх обов'язкових платежів і за по-
зиками, наданими за рахунок іноземних кредитів, залучених
під державні гарантії. У постанові визначено види облігацій,
порядок викупу і розміри доходності, яку сплачують за обліга-
ціями, що викуповуються достроково. Вартість облігацій, які
підлягають достроковому викупу, розраховується Мінфіном
України та Державним казначейством України.

Згідно затвердженій раніше домовленості, Україна зобов'я-
зана була розрахуватися з МВФ до 2009 р. Але Національний
банк України прийняв рішення та повернув МВФ державний
борг у розмірі 1,8 млрд. доларів до кінця 2003 р. При цьому
дострокове повернення боргу дозволило Україні заощадити 40
млн. доларів за рахунок відсотків, які мусила б виплачувати
держава. ї

Міністерство фінансів України для скорішого повернення
запозичень і більш ефективного використання одержаних кре- і

дитів працює над змінами умов діючих запозичень і розроб-
кою умов для здійснення нових запозичень. До основних ме- '
то дів управління боргом належать:

— рефінансування – погашення старої заборгованості шляхом '
випуску нових позик;

— конверсія – зміна розміру доходності позики: зниження або
підвищення відсоткової ставки позики. Як правило, ставка
знижується, інакше державі невигідно;

консолідація – продовження строку її випущених позик;,

уніфікація – об'єднання кількох випущених позик в одну;

відстрочка погашення позики, коли діяльність по випуску,

стає невигідною і неефективною;

анулювання, тобто відмова держави від своїх боргових зо- і

бов'язань.

Л. К. Воронова

Наша держава поки що не вживала всіх методів управління
державним боргом, але дозволяє погашати борг достроково.

Наказом Міністра фінансів України від 5 травня 2004 р.
№ 308 затверджено "Порядок здійснення дострокового пога-
шення довгострокових державних облігацій з достроковим по-
гашенням"¹.

Дострокове погашення облігацій здійснюється емітентом
після здійснення п'яти купонних платежів за ними. Погашення
відбувається на дату здійснення купонного платежу за ними в
межах коштів, передбачених у Державному бюджеті на відпо-
відний рік для погашення та обслуговування державного бор-
гу. Дострокове погашення здійснюється за номінальною вар-
тістю.

В сучасних умовах з'явилися відносини, які мають зовсім
інший, ніж ми розглянули вище, зміст, але носять назву дер-
жавного кредиту. В цих відносинах держава виступає кредито-
ром і надає позички за рахунок бюджетних коштів. Особли-
вість цих правовідносин полягає в тому, що вони належать
скоріше до бюджетних правовідносин. Держава і органи міс-
цевого самоврядування на умовах добровільності, зворотнос-
ті, строковості та відплатності надають позички:

1) на житлове будівництво молодим сім'ям;

2) на одержання освіти.

Ці кредитні відносини можна визначити як врегульовані
фінансово-правовими нормами, суспільні (економічні) відносин,
в яких суб'єкти держави і органів місцевого самоврядування
надають кредити в грошовій формі юридичним та фізичним
особам на умовах зворотності, строковості, відплатності і
добровільності за рахунок Державного або місцевих бюдже-
тів.

До прийняття Бюджетного кодексу України в юридичній
літературі українських авторів окремо розглядались питання
державного і муніципального кредиту і державного та муніци-
пального боргу. Бюджетний кодекс України не вміщує понят-
тя державного або місцевого кредиту. Глава третя Бюджетного
кодексу має назву "Запозичення". Може, це і вірно, бо тепер
держава і муніципальні органи можуть бути (як правило) по-
зичальниками, але можуть бути і кредиторами. В останньому

¹ Див.: Урядовий кур'єр. – 2004. – 28 тоавня. – № 99.

 

фінансове право України

випадку змінюється поняття і сутність державного кредиту. Ці
відносини скоріше можна назвати державним і муніципальним
кредитуванням.

Державне або муніципальне кредитування – це врегульова-
ні фінансово-правовими нормами економічні відносини, в яких
суб'єкти держави і органів місцевого самоврядування надають
кредити в грошовій формі з державного і місцевих бюджетів
юридичним особам і громадянам на умовах зворотності, від-
платності, строковості, добровільності і обов'язкової забезпе-
ченості.

Відносини, які виникають у зв'язку з кредитуванням за ра-
хунок бюджетних коштів, є складними. В них беруть участь
багато суб'єктів. Міністерство фінансів України після затвер-
дження закону про Державний бюджет, де визначається сума
коштів, яку можна витратити на надання кредитів молодим
сім'ям на будівництво чи на одержання освіти, вступає у від-
носини з центральними виконавчими органами, банківськими
установами, з якими укладають одержувачі кредитів кредитні
угоди після представлення необхідних документів. Кредити,
які виділяються з Державного бюджету на будівництво житла,
є дійсно пільгові під малі відсотки, на багато років. Оскільки
кошти на державне кредитування відпускаються з державного
та місцевих бюджетів, сутність відносин та їх види розглянуті
нижче – у видатках бюджетів.

Кошти для кредитування індивідуального житлового будів-
ництва і кошти, що повертаються позичальниками, та відсотки
за кредит перераховуються на реєстраційні рахунки в терито-
ріальних органах Державного казначейства.

Кошти на кредити на навчання у вузах, крім вузів комуналь-
ної власності, передаються з державного бюджету, у вузах ко-
мунальної– з місцевих бюджетів¹.

Постанова Кабінету Міністрів України "Про додаткові заходи щодо реа-
лізшої молодіжної житлової політики" від 3 грудня 1997 р. із доповненнями
та постанова Кабінету Міністри України "Порядок надання молодим грома-
дянам пільгових довгострокових кредитів для одержання освіта у вузах за
різними формами освіти незалежно від форм власності" від 27 травня 2000 р

Л. К. Ворона*

1*1

§ 3. Право на запозичення місцевих органів *

Самоврядування

Дещо інакше законодавство вирішує можливість отримання і
погашення запозичень місцевими органами самоврядування'.
Внутрішні запозичення мають право здійснювати виключно
Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради
(ст. 16 Бюджетного кодексу).

Запозичення до бюджетів розвитку, які в місцевих бюдже-
тах є складовою частиною спеціального фонду, здійснюються
на визначену мету і підлягають обов'язковому поверненню.
Держава не несе відповідальності по зобов'язаннях за запози-
ченнями до місцевих бюджетів. Видатки на обслуговування
боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бю-
джету. Причому вони не можуть перевищувати 10 відсотків
видатків загального фонду відповідного місцевого бюджету
протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується об-
слуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та плате-
жів по його обслуговуванню з вини позичальника буде пору-
шено графік, відповідна рада не має права на нові запозичення
протягом п'яти наступних років.

Тепер Бюджетним кодексом заборонено надавати позички з
одного бюджету до іншого. У випадках касового розриву, що
виникає при виконанні загального фонду місцевого бюджету,
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням
Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної
ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансо-
во-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у ме-
жах поточного бюджетного періоду, тобто заборгованість обо-
в'язково погашається до кінця бюджетного року.

Контрольні запитання

1. Поняття правового інституту державних та муніципальних
запозичень.

2. Що таке державний та муніципальний борг?

3. Що таке управління державним боргом?

4. Форми зовнішнього державного боргу.

¹ Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку здій-
снення запозичень до місцевих бюджетів" від 24 лютого 2003 р.

Фінансове право України

5. Гранична величина боргу країни, хто визначає її і хто за-
стосовує заходи у випадках її перевищення?

6. Що таке державний і муніципальний кредит? Які особливо-
сті цих відносин Ви знаєте?

7. Класифікація державних позик.

8. Поясність терміни – номінальна, емісійна і курсова вар-
тість, реальний і номінальний дохід цінного паперу.

9. Право на запозичення місцевих органів самоврядування.

Глава 15. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
СТРАХУВАННЯ

• Страхування – одна з ланок фінансової системи держави

• Види і форми особистого і майнового страхування

• Органи, що здійснюють страхування в умовах демонополізації
страхової справи

• Які відносини при страхуванні регулюються фінансовим пра-
вом і чому?

• Які органи держави здійснюють нагляд і регулювання страхо-
вих відносин?

• Якому уповноваженому органу виконавчої влади в сфері регу-
лювання ринків фінансових послуг Закон України "Про стра-
хування" доручає безпосереднє регулювання і нагляд за учас-
никами страхового ринку, його права й обов'язки?

• Які відносини між страховиком і страхувальником регулюють-
ся цивільно-правовими нормами?