Поняття, особливості та види фінансово-правових норм

Як і всі галузі права, фінансове складається з великої кількості правових норм. Правова норма – це клітинка фінансового права, що їй властиві як особливості, притаманні кожній правовій нормі, так і свої специфічні, зумовлені роллю, яку відіграють вони в життєдіяльності держави та органів місцевого самоврядування.

Основними призначеннями фінансово-правових норм є регулювання відносин у галузі фінансів, тобто відносин, що складаються при формуванні, розподілі і використанні централізованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних для функціонування держави і муніципальних органів. Оскільки, як ми вже з'ясували, доходи централізованих фондів обмежені, а видатки зростають із розширенням функцій держави на всій її території, фінансово-правові норми вміщують приписи імперативного характеру, що за їх порушення передбачається відповідальність.

Імперативність, тобто обов'язковість виконання і застосування примусової сили, що вміщені в нормі, це – особливість, вірніше властивість правових норм на відміну від інших, недержавних приписів. Наприклад, приписи статутів громадських організацій обов'язкові для їх членів, але їх порушення може викликати осуд лише з боку членів організації. Жодного державного примусу застосовано не буде. Держава реагує тільки на порушення своїх приписів. У фінансово-правових нормах імперативність виражається в категоричній формі. Ніякий суб'єкт відносин, що регулюються фінансово-правовими нормами, не може міняти жодні приписи держави абомуніципального органу.

Категоричність фінансово-правових норм властива усім їх видам. Як правові норми будь-якої галузі фінансово-правові визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що регулюються цією нормою (активна чи пасивна). Вони поділяються на зобовязуючі, забороняючі й уповноважуючі.

Зобов'язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, касового і т. д.), встановлюють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної
плати тощо. Зобов'язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.

Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані суми.

Зобов'язуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих видах норм виявляється дещо своєрідно. Суб'єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючої норми її імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.

Так, законодавство дозволяє місцевим органам самоврядування надавати пільги окремим платникам податків, але тільки в межах надходжень до їхніх бюджетів. Межі застосування уповноважуючої норми виражені в категоричній формі. Сполучення імперативності й повноважності передбачає досягнення ефективності у керівництві фінансами з урахуванням місцевих особливостей.

Категоричний вираз фінансово-правових норм стосується в основному відносин, які виникають при обов'язковому методі фінансової діяльності. При добровільному методі імперативність все одно є, але виражається дещо інакше. Наприклад, громадянин на цілком добровільних засадах купує облігації державної позики, однак він не зможе змінити умов, на яких випускається і реалізується позика. Умови її держава встановлює в імперативному порядку, не дозволяючи змінювати їх.

Таким чином, фінансово-правові норми – це загальнообов'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі й забезпечені примусовою силою держави. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави щодо регулювання фінансових відносин шляхом офіційного їх закріплення у формі прав і обов'язків суб'єктів цих відносин.

Норма права є тільки клітинкою величезної кількості норм галузі права, але вона має внутрішню будову, свою структуру.

Структура фінансово-правової норми – це впорядкована єдність необхідних елементів, що забезпечують її функціональну самостійність.

Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи), не відрізняється від структури норм інших галузей права, але в складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.

Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормою юридичні права й обов'язки у галузі фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.

Основою норми є диспозиція, що вказує, якою має бути поведінка сторін фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права й обов'язки суб'єктів фінансових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі.

Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умови, за яких сплачується податок: наявність самостійного джерела доходів. Диспозиція приписує означеним суб'єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. За порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні й кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни вживають і специфічні заходи – фінансові. Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів до бюджету. За недотримання фінансової дисципліни можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ – повне або часткове закриття бюджетних асигнувань.

Примусове стягнення не внесених у строк платежів застосовується в основному за судовими рішеннями, але може бути і в адміністративному відповідно до законодавства. До порушників фінансово-кредитної дисципліни широке коло впливу застосовують кредитні установи. Вони можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості одержання кредиту. У сучасний період, коли господарські органи різних форм власності, як і кредитні установи, будують свої відносини на договірних засадах, банки мають право не тільки підвищувати розмір плати за кредит, але й зменшувати її при виконанні умов, означених під час укладання кредитного договору. Це є свідченням того, що перехід до ринку істотно змінює характер фінансово-правових норм. Уповноважуюча норма дає можливість кредитним установам обирати умови надання позичок та їхні межі. Заохочення і пільги застосовуються до клієнтів, що добре працюють, своєчасно повертають позички банкам.

Кожний елемент має в структурі фінансово-правової норми своє місце і грає особливу роль. Тепер юристи-теоретики кажуть, що без гіпотези норма беззмістовна, без диспозиціїнемислима, а без санкції – безсила.

Фінансово-правові санкції поділяються на 2 види: правопоновлювані й штрафні. Правопоновлювані скеровані на усунення матеріальної шкоди, нанесеної державі або муніципальному органу. До таких санкцій, перш за все, належить пеня, яка стягується податковим органом на підставі закону з платника, який пропустив строк сплати податку. Така ж санкція, пов'язана із прострочкою платежу контрагенту за цивільноправовим зобов'язанням. Але, як зазначає професор М. В. Карасьова, в цивільно-правових відносинах пеня сплачується за прострочку виконання договірного зобов'язання. Розмір її встановлюється договором, або ні. Стягується вона, якщо одна сторона не виконала зобов'язання в строк, на користь другої сторони. У випадках несплати добровільно пеня вимагається у судовому порядку. У фінансовому праві пеня (розмір якої встановлено законом) нараховується з дня, що наступає після закінчення строку сплати податку. Стягується вона у безспірному порядку з юридичних осіб, а з громадян, якщо вони не сплачують добровільно – через суд. Кошти йдуть до бюджету.

До правопоновлюваних санкцій належить і примусове стягнення не внесених у строк обов'язкових платежів (регулюється Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181 від 21 грудня 2000 р.).

Каральною санкцією також є штраф. На відміну від адміністративного штрафу, у фінансових відносинах штраф не може бути замінений іншим стягненням. Не можна звільнити від штрафу або оскаржити у фінансових правовідносинах і постанову про накладення штрафу в порядку провадження справ про адміністративні штрафи. Часто штраф стягується разом із недоїмкою по податках і пенею.

Фінансові стягнення застосовуються незалежно від причин, через які сталося заниження сплати (випадкова помилка, недосвідченість чи злий умисел).

Залежно від характеру дій суб'єктів фінансових відносин на підставі нормативно-правових актів, що включають різні види фінансово-правових норм, виділяють чотири форми реалізації норм фінансового права:

1) виконання (суб'єкти провадять активні дії для втілення приписів, що містяться в зобов'язуючих нормах);

2) використання (суб'єкти фінансово-правових відносин здійснюють суб'єктивні права і обов'язки, передбачені диспозицією фінансово-правової норми);

3) дотримання (суб'єкти виконують припис про заборону дій в галузі фінансів);

4) застосування (органи держави і органи місцевого самоврядування, наділені владними повноваженнями, через правозастосовні акти провадять дії, скеровані на формування, розподіл і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Фінансово-правова норма і стаття фінансового нормативно-правового акту не тотожні, вони можуть не збігатися. Норма фінансового права – це правило поведінки в галузі фінансових відносин, яке складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Стаття нормативно-правового акту, що регулює фінансові відносини, є формою виразу державної волі, засобом втілення фінансово-правової норми.

Викладаючи правило поведінки в галузі фінансів, владний орган, якому держава дозволяє регулювати фінансові відносини, може всі три елементи норми (гіпотезу, диспозицію і санкцію) включити в одну статтю, може ці елементи внести в різні статті, а може елементи фінансово-правової норми (особливо
санкції) зарахувати до різних законодавчих та нормативно-правових актів.

Про значення норм фінансового права дуже влучно сказав відомий французький вчений Поль Марі Годе: „Норми фінансового права дають можливість державі: 1) збирати кошти в розмірі, який необхідний для фінансування першочергових завдань (мова йде про законодавство, про обов'язкові платежі, які створюють доходи держави); 2) розпоряджатися коштами, точно враховувати витрачання коштів, маючи закони і акти про бюджети і казначейські правила; 3) забезпечувати їх використання відповідно до загальнодержавних інтересів (законодавство про видатки)".

За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані й децентралізовані фонди коштів від юридичних і фізичних осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юридичних
прав і обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин.

Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані й децентралізовані фонди та порядок реалізації обов'язків з внесення коштів і витрачання їх з боку другої сторони фінансових правовідносин – юридичних та фізичних осіб.У фінансовому праві його інститути вміщують у єдності як матеріальні, так і процесуальні норми. І тільки в бюджетному праві, як розділі фінансового, матеріальні правові норми об'єднуються в інституті бюджетного устрою, а процесуальні – у бюджетному процесі. Бюджетний процес – це встановлена законом процедура проходження бюджету.