Перше читання проекту Закону про Державний бюджет

Перше читання проекту Закону про Державний бюджет України починається з доповіді Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо Висновків та пропозицій до проекту Закону про Державний бюджет України. В обговоренні питання беруть участь народні депутати, представники Уряду та Рахункової палати. Висновки та пропозиції до проекту Закону про Державний бюджет голосуються в цілому. Постатейне голосування відбувається тоді, коли не приймається позитивне рішення.

Прийняття рішення щодо Висновків та пропозицій до проекту Закону про Державний бюджет за Бюджетним кодексом (ст. 41) вважається прийняттям проекту Закону про Державний бюджет України в першому читанні. Схвалені Верховною Радою України Висновки та пропозиції Комітету Верховної Ради України з питань бюджету набувають статусу Бюджетних висновків Верховної Ради України.

Верховна Рада приймає проект Закону про Державний бюджет України в першому читані не пізніше 20 жовтня року, що передує плановому, після чого Уряд у двотижневий термін готує і подає до 3 листопада проект Закону, доопрацьований відповідно до Бюджетних висновків Верховної Ради України, і порівняльну таблицю щодо врахування з вмотивованими поясненнями щодо неврахованих пропозицій.

Друге читання проекту Закону про Державний бюджет України

Основним у розгляді проекту Закону "Про Державний бюджет України" є друге його читання. Уряд у двотижневий термін готує і подає проект Закону "Про Державний бюджет України" не пізніше 3 листопада. Проект Закону до другого читання подається у вигляді таблиці, яка містить проект Закону, прийнятий у першому читанні за основу, в якому вміщені текстові статті та показники, що пропонувалися Урядом в першому читанні, або схвалені Бюджетними висновками Верховної Ради України.

Якщо КМУ пропонує нові текстові статті, до них додається детальне обґрунтування їх доцільності та необхідності.

Друге читання починається з доповіді Міністра фінансів щодо доопрацьованого з урахуванням Бюджетних висновків Верховної Ради України проекту Закону про Державний бюджет України. Голова Комітету Верховної Ради доповідає висновки Комітету, який він очолює, щодо врахування Урядом Бюджетних висновків Верховної Ради України при підготовці проекту Закону про Державний бюджет України до другого читання.

Друге читання законопроекту про Державний бюджет України передбачає, в першу чергу:

а) затвердження загального обсягу дефіциту (профіциту),

б) доходів і видатків Державного бюджету з подальшим постатейним голосуванням проекту Закону про Державний бюджет, поданого КМУ на друге читання.

Під час другого читання, яке повинно завершитися не пізніше 20 листопада, необхідно обов'язково затвердити, крім вказаних, обсяг міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів. Ці обсяги не розглядаються при третьому читанні. Виконавчі органи місцевого самоврядування після цього мають можливість затверджувати свої бюджети, не чекаючи третього читання проекту Закону про Державний бюджет.

Статті проекту Закону про Державний бюджет, не прийняті у другому читанні, переносяться на третє читання.

Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України у третьому читанні Не пізніше 25 листопада року, що передує плановому, проект Закону про Державний бюджет проходить третє читання Верховною Радою України. На засіданні з доповіддю виступає Голова Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, із співдоповіддю – Міністр фінансів. Після цього відбувається голосування щодо статей проекту Закону про Державний бюджет, що не були прийняті на другому читанні, та по проекту Закону в цілому.

Закон про Державний бюджет повинен прийматися Верховною Радою України до 1 грудня року, що передує плановому. Однак, на жаль, практика затвердження Закону про Державний бюджет України свідчить про інше. Через неузгодженість дій законодавчої та виконавчої гілок державної влади всі строки, встановлені Бюджетним кодексом, не витримуються. У ст. 45 Бюджетного кодексу встановлено порядок визначення терміну перебування законопроекту про Державний бюджет у Верховній Раді України. Враховується тільки термін перебування законопроекту у Верховній Раді України, а термін, на який Верховна Рада кожного разу після подання його на розгляд Урядом, повертає знов Уряду не враховується.

Уже кілька років Закон про Державний бюджет (хоча й з порушенням порядку проходження через Верховну Раду) приймається до початку нового бюджетного періоду. Норми ст. 46 Бюджетного кодексу встановлюють порядок витрат Державного бюджету у випадках несвоєчасного прийняття Закону про Державний бюджет України. Кабінет Міністрів має право витрачати кошти на функціонування державних органів, але з обмеженнями:

1) витрати Державного бюджету можуть здійснюватися тільки на цілі, які були внесені до Закону про Державний бюджет минулого бюджетного періоду і включені у проект Закону про Державний бюджет на поточний (оскільки рік почався) бюджетний період, який подано Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради;

2) щомісячні видатки поточного року не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків минулого бюджетного періоду (крім витрат на погашення боргу за кредитними зобов'язаннями та витрат спеціального фонду, які фінансуються в межах цільових надходжень до спеціального фонду).

До прийняття Закону про Державний бюджет на поточний бюджетний період забороняється фінансування капітальних видатків, крім випадків, пов'язаних із введенням військового чи надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

До прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період запозичення дозволяються тільки з метою погашення основної суми боргу.

Такий же порядок витрачання бюджетних коштів установлено для місцевих бюджетів у разі несвоєчасного прийняття рішень про місцеві бюджети (ст. 79 Бюджетного кодексу).

Зміст Закону про Державний бюджет України

Практика Верховної Ради України свідчить, що щорічні закони про Державний бюджет включають різну кількість статей. Верховна Рада України – єдиний законодавчий орган, тому вона може приймати закони певного змісту з будь-якою кількістю статей. Однак є показники, які повинні бути в кожному законі про державний бюджет і в рішеннях місцевих рад про відповідні місцеві бюджети.

У п. 2 ст. 38 Бюджетного кодексу вміщено основні показники, які повинні бути визначені: в статті Закону про Державний бюджет затверджується загальна сума доходів і загальна сума видатків (із розподілом на загальний та спеціальний фонди), а також із розподілом видатків на поточні й капітальні. Поділ видатків на поточні й капітальні показує роль видатків у відтворенні виробництва. Поточні видатки – це витрати на утримання підприємств, установ, організацій, закладів як виробничої, так і соціальної сфери. Капітальні – це видатки на створення нових і розширення діяльності діючих підприємств, установ, організацій, закладів. Поділ видатків на поточні й капітальні в Законі про Державний бюджет України передбачено ст. 38 Бюджетного кодексу, але в Законах України "Про Державний бюджет України" на 2002-2006 рр., які приймалися із врахуванням Бюджетного кодексу, такого розподілу немає.

Можна також окремо розробляти (як складову частину державної програми економічного і соціального розвитку) бюджет розвитку з тим, щоб передбачити для цієї мети кошти в бюджеті.

Встановлюється граничний розмір річного дефіциту (а, може, й профіциту) державного бюджету в наступному бюджетному періоді, в тому числі й розмір дефіциту загального та спеціального фондів.

Окремими статтями закону встановлюються джерела формування державного бюджету – в загальній сумі або у фіксованих частках (відсотках), а також особливості обчислення або розподіл їх між загальним і спеціальним фондами Державного бюджету та державним і місцевими бюджетами. Окремими статтями закон відображає суму доходів за джерелами й суму видатків за розділами функціональної бюджетної класифікації.

Окремий розділ Закону про Державний бюджет складають статті, що встановлюють граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу, граничний розмір державних кредитів, що Україна надає іноземним державам, та вирішується питання про можливість надання державних гарантій при одержанні кредитів суб'єктами підприємницької діяльності, крім тих, які надаються міжнародними фінансовими організаціями. У деяких законах про Державний бюджет вирішується питання про надання Міністерству фінансів України повноважень на здійснення дострокового викупу боргових зобов'язань держави в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на погашення і обслуговування державного боргу.

Важливим розділом закону є регламентування взаємовідносин між Державним бюджетом України та місцевими бюджетами за трансфертами, субвенціями, дотаціями вирівнювання, встановлення порядку перерахування коштів до Державного бюджету з місцевих бюджетів та порядок надходження й розподілу коштів Державного бюджету до відповідних місцевих бюджетів у вигляді додаткової дотації з Державного бюджету понад обсяг дотації, передбаченої у відповідному році.

У Законі про Державний бюджет установлюються захищені видатки, розмір яких не зменшується у випадках зростання бюджетного дефіциту протягом бюджетного періоду, встановлюється рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги відповідно до законів України і надається право Кабінету Міністрів України протягом бюджетного року збільшувати встановлений рівень забезпечення прожиткового рівня, виходячи з фінансових ресурсів держави.

Законом про Державний бюджет також регламентується в статтях та окремих додатках, які є невід'ємною його складовою, відомча структура видатків Державного бюджету (головним розпорядникам бюджетних коштів), а у випадках складання проекту бюджету за програмно-цільовим методом ці видатки повинні бути деталізовані за підрозділами функціональної бюджетної класифікації (програмної класифікації у разі складання проекту бюджету за програмно-цільовим методом). У законі вміщуються додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

На перший погляд здається, що бюджет – це цифри. Але Закон про Державний бюджет – це не тільки показники, цифри, а ще й правові приписи, які мають конкретно-адресний зміст. Саме факт включення показника доходів чи видатків – це надання органу державної виконавчої влади та особі, яким делеговані повноваження з використання бюджетних коштів, і покладення обов'язку зі збирання коштів на державні органи, які відповідають за це. Загальний обсяг бюджету – це завдання Кабінету Міністрів України зібрати суму коштів, витратити їх суворо за призначенням, не перевищуючи граничного розміру дефіциту, затвердженого Верховною Радою України.

У конкретно-адресному змісті приписів, які складають основну частину статей Закону про Державний бюджет, є його особливість, яка дає привід багатьом юристам-теоретикам вважати цей акт законом у формальному розумінні, тобто законом за формою, але не за змістом.

Однак в законах про Державний бюджет, як і в рішення про місцеві бюджети, є приписи, які не мають конкретно-адресного змісту. Ними затверджуються розміри відрахувань від територіальних надходжень загальнодержавних доходів і податків у бюджети нижчих рівнів. Бюджетні правовідносини між вищестоящими і нижчестоящими органами виконавчої влади або органами державної виконавчої влади і виконавчими органами місцевих рад виникають кожного разу, коли є такий юридичний факт, як платіж до бюджету, сума якого розподіляється між бюджетами. Таким чином, ці приписи виступають правовими нормами, які розраховані на багаторазове застосування.

Ось чому не можна погодитися, що закон або рішення місцевого органу самоврядування про відповідний бюджет є такими тільки за формою, а не змістом.

Закон про Державний бюджет підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими та сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

У разі, якщо Президент України протягом установленого строку не повернув закон для повторного розгляду, документ вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час.повторного розгляду Закон про Державний
бюджет буде знову прийнятий Верховною Радою України не
менше як двома третинами від її конституційного складу, Пре-
зидент України зобов'язаний його підписати та офіційно опри-
люднити протягом 10 днів.

Закон про Державний бюджет України публікується в
офіційних виданнях. Доступність матеріалів про бюджет –
ознака демократичності, відкритості, прозорості дій влади. Ко-
жен громадянин держави хоче знати, як будуть забезпечувати-
ся його мінімальні потреби, скільки коштів відпускатиме дер-
жава на функціонування своїх органів. Бюджетні матеріали
дуже складні, тому пересічному громадянину дуже важко ро-
зібратися в цифрах, якими наповнений бюджет.

Бюджетний кодекс України пропонує Міністерству фінансів
обов'язково публікувати в газеті "Урядовий кур'єр" проект За-
кону про Державний бюджет не пізніше ніж через сім днів
після його подання Верховній Раді України. У цей період всі
документи, що супроводжують проект Закону про Державний
бюджет, розглядаються у Верховній Раді, у Комітеті Верхов-
ної Ради з питань бюджету, і за результатами розгляду їх мо-
жуть повернути, тобто відхилити вмотивованим рішенням.

КМУ зобов'язаний протягом тижня з дня набрання чиннос-
ті рішення Верховної Ради України про відхилення проекту
Закону про Державний бюджет подати новий проект Закону
про Державний бюджет (п. З ст. 39). А що ж робити Міністер-
ству фінансів України? Знову оприлюднювати оновлений
проект Закону про Державний бюджет? Практика повернення
проекту державного бюджету і проекту Закону про Державний
бюджет повторюється щорічно. Це не тому, що Міністерство
фінансів України складає проект Державного бюджету і
проект Закону про Державний бюджет, не зважаючи на зміст
Бюджетного кодексу України та Основні напрями бюджетної

Л. К. Воронова

політики (Бюджетну резолюцію), прийняті Верховною Радою
України. Справа в тому, що при розробці проекту Основних
напрямів бюджетної політики ще в червні Міністерство фінан-
сів України об'єктивно не може мати даних про хід виконання
Державного бюджету за поточний рік і всіх показників, необ-
хідних для включення більш реальних цифр до проекту Основ-
них напрямів бюджетної політики. У зв'язку з цим не є необ-
хідним оприлюднення проекту Закону про Державний бюджет.

Обов'язковим є оприлюднення Закону про Державний бю-
джет на відповідний період із додатками, що становлять його
невід'ємну частину. Додатки до Закону про Державний бю-
джет, які складаються відповідно до Бюджетної класифікації,
публікуються тільки в офіційних виданнях, з ними ознайоми-
тися важко. Вони, безумовно, є складовими Закону "Про Дер-
жавний бюджет" на поточний рік, бо вони "розшифровують"
загальні суми доходів і видатків, які будуть включені до За-
кону "Про Державний бюджет України".

Тепер не тільки в офіційних виданнях, але й у засобах ма-
сової інформації оприлюднюються дані Міністерства фінансів
України, Державного казначейства про виконання Державного
бюджету України, зведеного бюджету України. Регулярно з ін-
формацією, одержаною у фінансових органах, виступає Між-
народний центр перспективних досліджень.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада мініст-
рів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністра-
ції та органи місцевого самоврядування забезпечують публіка-
цію інформації про місцеві бюджети, в тому числі обов'язкову
публікацію рішень про місцевий бюджет та додатки до нього і
періодичних звітів про їх виконання. Рішення про місцевий
бюджет повинно бути оприлюднене не пізніше 10 днів з дня
його прийняття. Звіти про виконання місцевого бюджету пуб-
лікуються періодично, перелік іншої інформації про місцеві
бюджети визначається відповідним рішенням місцевої ради.
Працівники місцевих державних адміністрацій регулярно ви-
ступають на сторінках газет та часописів із повідомленнями
про хід виконання місцевих бюджетів, що з інтересом читає
населення.

Оприлюднюються також у засобах масової інформації ма-
теріали профільних Комітетів Верховної Ради України, особ-
ливо Комітету з питань бюджету, де протягом бюджетного пе-

 

Фінансове право України

ріоду в квітні, липні, жовтні та січні заслуховуються питання
про виконання бюджету.

На останній день бюджетного періоду, як правило, це
31 грудня, Державне казначейство України закриває всі рахун-
ки, відкриті в поточному бюджетному періоді. За виняткових
обставин ст. 57 Бюджетного кодексу надає Міністру фінансів
право на визначення іншого терміну закриття рахунків, який
повинен настати не пізніше як через п'ять робочих днів після
закінчення бюджетного періоду.

У Бюджетному кодексі врегульовані випадки внесення змін
і доповнень до Закону про Державний бюджет (ст. 52), а та-
кож порядок розподілу доходів при перевиконанні доходної
частини Державного бюджету (ст. 53) та порядок скорочення
видатків загального фонду Державного бюджету в разі недо-
отримання доходів загального фонду Державного бюджету
(ст. 54).

Порядок виконання бюджету

Виконати бюджет – це зібрати доходи, мінімальна сума яких
встановлена в Законі про Державний чи місцевий бюджет (пе-
ревиконати встановлений об'єм – це добре, а недовиконання –
це збільшення дефіциту), та профінансувати видатки (покрива-
ти видатки можна, не перевищуючи їх граничний об'єм, бо
фінансування понад встановлену межу – це збільшення де-
фіциту, підвищення розміру видатків на певні заходи – це не-
одмінно зменшувати витрати на будь-які інші видатки, але ж в
бюджет внесені першочергові, пріоритетні витрати).

Згідно зі ст. 116 Конституції України забезпечення вико-
нання затвердженого бюджету покладено на КМУ. Щодо міс-
цевих бюджетів, то Конституція України в ст. 143 встановила,
що сільські, селищні та міські ради затверджують бюджети
відповідних адміністративно-територіальних одиниць, як і об-
ласні та районні ради, й контролюють їх виконання, а зрозу-
міло, виконання покладено на виконавчі органи. Обласні та
районні бюджети виконують, згідно зі ст. 61 Закону України
"Про місцеве самоврядування", відповідні державні адмініст-
рації на підставі Бюджетного кодексу.

Виконання бюджету – це та стадія бюджетного процесу,
яка забезпечується діяльністю законодавчих та виконавчих
органів, які виробили і затвердили багато нормативних актів з
планування доходів і видатків. Біля чотирьох місяців народні

 

Л. К. Воронова

депутати обговорювали проект бюджету, який прийняла Вер-
ховна Рада України, а місцеві ради – рішення про свої бю-
джети. Із початком нового бюджетного року необхідно вико-
нати той план по доходах і видатках, який став Законом. У
виконанні бюджету беруть участь усі державні й муніципальні
органи, підприємства й організації. Але слід підкреслити, що
багато юридичних осіб (недержавної і немуніципальної форми
власності) безпосередньої участі у бюджетних правовідноси-
нах не беруть. їх стосунки з бюджетом опосередковуються че-
рез податкові відносини (сплата податків комерційними під-
приємствами), цивільно-правові (продаж товарів або надання
послуги бюджетній установі), трудові (одержання зарплати
громадянином, що працює у бюджетній установі) тощо. Од-
нак, якщо мова йде про те, що кошти відпущені з бюджету,
або про платежі в бюджет – це вже фінансові правовідноси-
ни. І в той же час відносини з купівлі-продажу та їм подібні,
що регулюються договором, бюджетним (як видом фінансово-
го), правом не регулюються. Якщо бюджетна організація ку-
пує товар за бюджетні гроші, то Казначейство не вимагає,
щоб купували у певному місці і саме те, а вимагає, щоб при-
дбані були необхідні речі, на які відпускаються бюджетні
кошти, тобто є бюджетне призначення.

Виконання бюджетів здійснюється на підставі законодавст-
ва та нормативно-правових актів про бюджет на певний бю-
джетний період згідно з розписом доходів і видатків бюджету,
який затверджується фінансовими органами.

Виконання бюджету повинно починатися з 1 січня бюджет-
ного періоду, на який затверджено Закон про Державний бю-
джет або рішення про місцевий.бюджет. Повноваження щодо
забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою
України Державного бюджету України ст. 116 п. 6 Конститу-
ції України покладається на Кабінет Міністрів України. Під
час виконання бюджету найважливіше – це забезпечити повне
і своєчасне надходження обов'язкових (податкових та інших)
платежів і доходів за всіма джерелами фінансування заходів у
межах затверджених у бюджетах сум протягом усього бюджет-
ного періоду. Необхідно правильно і економічно обгрунтовано
розподілити всі надходження й асигнування, які провадити-
муться за бюджетним розписом. Згідно зі ст. 47 Бюджетного
кодексу загальна організація та управління виконанням Дер-

Фінансове право України

жавного бюджету України покладені на Міністерство фінансів
України.

Згідно із Положенням про Міністерство фінансів України у
межах своєї компетенції воно забезпечує виконання Державно-
го бюджету України, концентрацію фінансових ресурсів на
пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку
України, ефективне використання бюджетних коштів, здійс-
нює контроль за цільовим використанням коштів державного і
місцевого бюджетів, застосовує в установленому порядку за-
ходи щодо обмеження або припинення фінансування з держав-
ного бюджету підприємств, установ і організацій за наявності
фактів нецільового витрачання ними коштів, а також у випад-
ках неподання звітів про витрачання раніше виділених коштів
та утримує в установленому порядку з підприємств, установ
та організацій кошти державного бюджету, що використані
ними не за цільовим призначенням. Міністерство фінансів
України має право:

—надавати з Державного бюджету України в установленому
порядку позички у випадках утворення тимчасових касових
розривів (касовий розрив – це розбіжність терміну над-
ходження коштів на рахунок із терміном асигнування кош-
тів із бюджету) під час виконання бюджетів Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, які
повинні бути погашені в установлені строки в межах по-
точного бюджетного року;

—надавати відповідно із законодавством відстрочку і розст-
рочку за платежами Державного бюджету України;

—проводити в міністерствах, інших центральних і місцевих
органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядуван-
ня, на підприємствах, в установах і організаціях, в устано-
вах банків та інших фінансово-кредитних установах усіх
форм власності перевірки фінансово-бухгалтерських доку-
ментів, звітів, планів, кошторисів відносно зарахування, пе-
рерахування і використання бюджетних коштів, а також одер-
жувати пояснення, довідки і відомості з питань, які виника-
ють під час перевірок.

Положення про Міністерство фінансів України надало йому
право:

– одержувати в установленому порядку матеріали відносно
надходження й використання коштів цільових бюджетних й

Л. К. Воронова

державних позабюджетних фондів, їх кошториси й звіти
про їх виконання;

– одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої
влади, підприємств та організацій усіх форм власності дані,
необхідні для контролю за раціональним і цільовим вико-
ристанням бюджетних коштів, та довідки про операції на
поточних рахунках тих суб'єктів, які використовують кошти
державного бюджету та державних позабюджетних фондів.

Таким чином, Міністерство фінансів України здійснює загаль-
ну організацію та управління виконанням Державного бюдже-
ту, координує діяльність учасників бюджетного процесу з пи-
тань виконання бюджету.

Забезпечення ефективного управління коштами державного
бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні
видатків у межах наявних фінансових ресурсів здійснює Дер-
жавне казначейство України.

Основними завданнями Державного казначейства України є:

—організація виконання Державного бюджету України і здій-
снення контролю за ним;

—управління наявними коштами державного бюджету Украї-
ни, в тому числі в іноземній валюті, коштами державних
позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ
та організацій, що фінансуються з Державного бюджету
України;

—фінансування видатків Державного бюджету України;

—ведення обліку касового виконання Державного бюджету
України, складання звітності про стан виконання Держав-
ного бюджету України;

—здійснення управління державним внутрішнім і зовнішнім
боргом відповідно до чинного законодавства;

—розподіл між державним бюджетом України та бюджетами
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Се-
вастополя відрахувань від загальнодержавних податків, збо-
рів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими
Верховною Радою України;

—здійснення контролю за надходженням, використанням
коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних
коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок
коштів Державного бюджету України. Положення про Дер-
жавне казначейство України затверджене постановою Кабі-
нету Міністрів України від 31 липня 1995 р. № 590 із

Фінансове право України

змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів Украї-
ни за № 180 від 17 лютого 1999 р.

Казначейські системи виконання бюджету існують у бага-
тьох країнах світу: в США, ФРН, Швеції, Бразилії, Австралії,
Росії та інших. За умови казначейської системи головні розпо-
рядники бюджетів можуть тільки розподіляти кошти, які їм
виділяються, між підпорядкованими органами, а безпосередні
одержувачі бюджетних коштів можуть їх витрачати тільки за
цільовим призначенням.

Виконання Державного бюджету здійснюється на єдиному
казначейському рахунку тільки в уповноважених банках. Між
уповноваженим банком і Державним казначейством укладаєть-
ся договір на обслуговування рахунку. Банк несе відповідаль-
ність за своєчасне й правильне зарахування та списання кош-
тів на підставі розрахунково-грошових документів за рахунка-
ми казначейства. Неуповноважені комерційні банки не мають
права відкривати рахунки бюджетним установам. Усі операції
щодо руху коштів Державного бюджету на рахунках в уповно-
важених банках контролюються за термінами проходження.

При виконанні видаткової частини бюджетні кошти перера-
ховуються тільки на фінансування заходів, передбачених за-
твердженим бюджетом. Для фінансування видатків кошти із
бюджетів надаються розпорядникам бюджетних коштів –
керівникам організацій. Вони мають право розпоряджатися за-
твердженими для них асигнуваннями. За обсягом наданих
прав розпорядники поділяються на головних розпорядників
коштів і розпорядників нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів можуть витра-
чати бюджетні кошти на утримання тієї установи, яку вони
очолюють, на заходи, що безпосередньо здійснюються цією
установою, а також розподіляти бюджетні кошти, що їм нада-
ні, між розпорядниками нижчого рівня або безпосередньо ви-
трачати їх на утримання підвідомчих їм організацій.

Розпорядники коштів нижчого рівня поділяються на розпо-
рядників П та III ступеня.

Головні розпорядники коштів державного бюджету до по-
чатку бюджетного року визначають мережу розпорядників кош-
тів нижчого рівня та одержувачів коштів по територіях.

Розпорядник коштів II ступеня – бюджетні установи в
особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигну-
вань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету

Л. К. Воронова

на виконання функцій своєї установи, яку вони очолюють, і на
розподіл виділених асигнувань для переказу розпорядникам
III ступеня та безпосередньо їм підпорядкованим одержувачам
або одержувачам, діяльність яких координується через них.

Розпорядник коштів III ступеня – бюджетні установи в
особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигну-
вань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету
на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і
на розподіл виділених асигнувань безпосередньо підпорядко-
ваним їм одержувачам.

Розпорядники коштів III ступеня та одержувачі повинні
включатися до мережі головних розпорядників або розпоряд-
ників II ступеня бюджетних коштів, якщо вони отримувати-
муть кошти безпосередньо від нього.

Якщо установа (організація) не є одержувачем коштів бю-
джету, а відповідно до укладених угод виконала для бюджет-
ної установи (організації) або одержувача відповідні роботи
(послуги тощо), то такі підприємства (установи, організації) не
включаються в мережу розпорядників бюджетних коштів і ра-
хунки їм в органах Державного казначейства не відкриваються
(див. Порядок виконання державного бюджету за видатками за
умови функціонування внутрішньої платіжної системи. Затвер-
джено наказом Державного казначейства України від 10 серп-
ня 2001 р. за№ 140).

Тільки через розпорядників з бюджету можуть одержувати
кошти фізичні та юридичні особи, що не мають статусу бю-
джетної установи, і є одержувачами бюджетних коштів. Бюд-
жетна установа – це орган, установа чи організація, ви-
значена Конституцією України, а також установа чи орга-
нізація, створена у встановленому порядку органами держав-
ної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи
органами місцевого самоврядування, яка повністю утримуєть-
ся за рахунок відповідного бюджету чи місцевих бюджетів.
Бюджетні установи є неприбутковими (див. ст. 1, п. "б").

Бюджетні установи мають право витрачати одержані з
бюджету кошти тільки на власні потреби і не можуть позича-
ти кошти у будь-якій формі для своїх потреб і надавати кошти
в борг юридичним і фізичним особам, якщо такі випадки не
передбачені Законом про Державний бюджет.

Бюджетний кодекс у ст. 22 встановив, що головними роз-
порядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

Фінансове право України

1) за бюджетними призначеннями, передбаченими Законом
про Державний бюджет України, – органи, уповноважені
відповідно Верховною Радою України, Президентом Украї-
ни, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяль-
ність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші цент-
ральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд Укра-
їни, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди;
установи та організації, які визначені Конституцією Украї-
ни або входять до складу Кабінету Міністрів України, а та-
кож Національна академія наук України, Українська акаде-
мія аграрних наук, Академія медичних наук України, Ака-
демія педагогічних наук України, Академія правових наук
України, Академія мистецтв України, в особі їх керівників';

2) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими
місцевими бюджетами, – керівники місцевих державних
адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів,
керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших
самостійних структурних підрозділів місцевих державних
адміністрацій, виконавчих органів рад.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету Украї-
ни затверджуються Законом про Державний бюджет України
шляхом встановлення їм бюджетних призначень, а головні
розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішен-
ням про місцевий бюджет із дотриманням умов, визначених
пунктами 2 і 3 частини першої ст. 22 Бюджетного кодексу.

Головний розпорядник бюджетних коштів:

1) розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та
функцій, визначених нормативно-правовими актами, вихо-
дячи з необхідності досягнення конкретних результатів за
рахунок бюджетних коштів;

2) розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису
та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів Украї-
ни чи місцевому фінансовому органу;

3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у
Законі про Державний бюджет України чи рішенні про міс-
цевий бюджет, доводить у встановленому порядку до роз-
порядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів

¹ Див.: Закон України "Про внесення зміни до статті 22 Бюджетного ко-
дексу України" // Відомості Верховної Ради. – 2003.– № 24. – Ст. 161.

Л. К. Воронова

бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забез-
печує управління бюджетними асигнуваннями;

4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів
нижчого рівня, якщо інше не передбачено законодавством;

5) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень,
отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого
рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням
ними бюджетних коштів;

6) одержує звіти про використання коштів від розпорядників
бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджет-
них коштів і аналізує ефективність використання ними бю-
джетних коштів.

Жодної управлінської дії не можна здійснити без забезпе-
чення її фінансовими ресурсами, тому видатки бюджетів роз-
поділяються за функціями держави, органів місцевого само-
врядування за їх компетенцією. Для забезпечення всіх органів
держави і органів місцевого самоврядування, що забезпечують
державне функціонування, існує відомча класифікація видатків
державного і місцевого самоврядування, яка вмішує перелік
головних розпорядників коштів Державного бюджету.

Із 1 січня 2002 р. значно скорочено кількість головних роз-
порядників коштів Державного бюджету.

1. По бюджетах Автономної Республіки Крим головними роз-
порядниками бюджетних коштів визначаються уповноваже-
ні юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують
діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та
Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерства
та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі
їх керівників. Головним розпорядникам кошти виділяються
за бюджетними призначеннями.

2. По місцевих бюджетах головними розпорядниками визнача-
ються керівники місцевих державних адміністрацій, вико-
навчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних
управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних струк-
турних підрозділів місцевих державних адміністрацій, вико-
навчих органів рад.